Ілюстративне фото: АрміяInform
Від волонтерського руху до державної дронової стратегії
На якому етапі у дронових перегонах війни ми перебуваємо, що можна охарактеризувати станом на зараз?
Є декілька складових. Перше — поетапна реформа українського війська. Перехід на корпусну систему дозволяє військовим формуванням воювати плюс-мінус в одних і тих самих позиційних районах, в одних і тих самих зонах. Це значить, що ми можемо виконати перший основний пункт — організацію поля бою не тільки в інженерному, а й у радіоелектронному плані. Тому що підготовка поля бою є конче важливою для можливості ефективно, якісно, з високим коефіцієнтом впливу на противника виконувати завдання різного типу безпілотними системами, які перебувають на озброєнні.
Якщо казати про виробників, у 2026 році українська держава перейшла в дронових системах від волонтерського руху, тому що безпілотні системи розвивалися переважно шляхом фінансування саме волонтерських фондів, організацій і кожного слухача. Зараз дрони розвивають, фінансують і постачають у війська вже за рахунок державного забезпечення. І держава визначає стратегію розвитку, куди ми рухаємося: у зенітних дронах-перехоплювачах, у фронтстрайках — це те, що працює перед лінією бойового зіткнення; у мідлстрайках — це те, що працює на оперативно-тактичному рівні, перерізаючи логістику противника. І, звісно, на стратегічному рівні — ті засоби, які завдають ударів у глибину Російської Федерації.
Також ми працюємо не тільки в повітрі, а й на землі. Тобто це розвиток роботизованих наземних комплексів як тих, які здійснюють логістичне забезпечення, так і тих, які є уніфікованими платформами для розміщення різних засобів, засобів радіоелектронної розвідки. Це коли на роботизованих наземних комплексах розташовуються засоби, які дозволяють нам виявляти, зокрема, дрони противника. Це радіолокаційні станції, які, будучи встановленими на роботизовані наземні комплекси, допомагають виявляти важкі повітряні цілі противника, такі як "Гербера", "Шахед", не має значення — з пропелерною тягою чи реактивні. Чи будь-які інші розвідувальні та ударні засоби, зокрема тактичного рівня: "Суперкам", ZALA, "Орлан", "Ланцет" та інші ударні засоби противника.
Також це наша робота на водній поверхні. Морські дрони України продовжують виконувати завдання. І, не маючи свого флоту, Україна фактично потопила переважну більшість флагманських кораблів Російської Федерації та продовжує тримати Росію в страху в Чорноморському басейні, не даючи можливості реалізувати ті плани і наміри, які мали б покращити передумови для подальшої окупації нашої землі. Тому ми маємо констатувати, що за рахунок дронів ми доповнили загальні заходи з розвідки різного типу і загального вогневого ураження. Ця історія розвивається на державному рівні.
Втім дронів не може бути вдосталь. У такій величезній за розмахом війні, коли ми зупиняємо противника, який надсуттєво переважає нас за кількістю сил та засобів, кожен дрон є конче важливим для українського війська. Тому ми можемо бути ефективними з точки зору кількості тільки в такому трикутнику: коли працює держава, фінансуючи дронові програми; коли допомагає український народ своєю копійкою; і коли допомагають наші, хоч і ситуативні, але партнери. Тоді ці три складові дають можливість мати мінімально необхідну кількість дронів Силам оборони для високоефективного виконання бойових завдань на лінії бойового зіткнення.
Отже, реформа українського війська потягнула за собою і систематизацію роботи. Підтримка держави з боку Міністерства оборони вивела нас на те, що дронові системи, їхній розвиток, модернізація, взаємодія з фронтом і постачання — це явище, яке вже закорінилося в Силах оборони України і стоїть на своїх рейках.
Понад 90% російських ударних безпілотників збиваються Силами оборони — і ця система масштабується
Зараз бачимо в комунікації Сил оборони України таке формулювання, як "четвертий ешелон протиповітряної оборони". І ще кілька місяців тому, коли ми говорили про збиття чогось російського нашими безпілотниками, це були радше точкові акції. Наскільки ми наблизилися до протилежного краю шкали, до створення умовного купола, хай як би це фантастично не звучало? Чи можемо ми говорити, що в цьому сенсі ми винаходимо нові рішення і масштабуємося достатньо швидко?
Українські дрони-перехоплювачі лише за травень знищили понад 3,5 тисячі ворожих безпілотників. Українська протиповітряна оборона — це не якась випадкова ілюзорна система. Це чітка, ешелонована система радіолокаційних станцій, які дозволяють нам бачити українське небо, бачити частину території Білорусі та, звісно, Російської Федерації. Тобто за рахунок радіолокаційних станцій ми бачимо рух повітряних цілей, які перебувають у нашому повітряному просторі. Чи бачимо ми все? Скажімо так, із великим коефіцієнтом — не розкриваючи деталей. І для того, щоб бачити все, тут не все залежить тільки від України. Хоча ми виготовляємо власні радіолокаційні станції. Так, не в тій кількості, у якій би хотілося, тому що є певні обмеження, і цих деталей ми також розкривати не будемо. Але хто займався виробництвом, той розуміє, що означає масштабуватися. І не просто масштабуватися, а масштабуватися якісно. Держава такі засоби виготовляє. Крім того, це постійна комунікація з нашими партнерами, які надають нам на різних умовах, на різних засадах такі важливі засоби, які дають можливість бачити противника в українському небі і його ударні дрони — "Шахеди", "Гербери". І, як наслідок, якщо ми бачимо — ми можемо знищити, зокрема за рахунок мобільних вогневих груп. Хтось каже: "Вони неефективні відтоді, як з'явилися зенітні дрони". Я скажу зворотне. Для кожної категорії цілей має бути свій вогневий засіб. І мобільні вогневі групи продовжують виконувати завдання, збиваючи безпілотники противника на низьких ешелонах. Це важливо, і вони мають продовжувати виконувати ті завдання, на які навчені. Наступне — стаціонарні та портативні засоби протиповітряної оборони, бойова українська авіація. Звісно, це й мала авіація. Зараз ті, хто мають відповідний досвід, уміння та знання, піднімають свої літаки в повітря і завдають відповідного вогневого ураження.
Дрони в усьому цьому зайняли свою надзвичайно важливу нішу. Тому що переважна більшість безпілотників, які атакують територію України, збивається саме дронами. Що нам потрібно для того, щоб наростити ці спроможності? Три компоненти. Перша компонента — основний капітал війни — люди. Друга — нам необхідна виробнича спроможність. У нас є різна номенклатура, і триває постійна модернізація засобів. Тому засоби протиповітряної оборони, а саме зенітні дрони, у Сил оборони завдяки спільним зусиллям є і, дай Боже, будуть. І наступна складова — це модернізація. Тому що противник намагатиметься обходити наші дрони, оскільки вони є надзвичайно ефективними. Понад 90% російських ударних безпілотників, які летять, збиваються Силами оборони. Противник здійснює модернізацію і пропелерну тягу замінює на реактивну. Це означає, що його борти починають рухатися в повітрі у півтора-два рази швидше, ніж рухаються зараз. А це означає, що наші дрони-перехоплювачі частково втрачають можливість ефективно їх доганяти та перехоплювати. Але противник не вгадав, бо йому не вдасться суттєво переломити ситуацію та збільшити кількість результативних уражень. Тому що наші дрони-перехоплювачі вже сьогодні збивають реактивні "Шахеди". І ті технології, які показали себе найкраще на лінії бойового зіткнення, будуть швидко масштабовані.
Юрій Федоренко. Фото: facebook
2026 рік стане основою в побудові протиповітряної оборони за рахунок дронових систем
Люди критично важливі й необхідні для такої кількості дронів, бо ними треба керувати. Очевидно, змінюються навички, вимоги до таких операторів, програми навчання. Наскільки вони встигають за розвитком технологій?
Навчання — це надзвичайно складний процес. Я безмежно дякую всім ініціативам: як виробникам, які налаштували свої школи, так і, звісно, Навчальному центру Збройних Сил України, який достатньо активно розвивається, зокрема Навчальному центру Сил безпілотних систем, який є інноваційним і прогресивним. Але навантаження з бойових екіпажів зняти повною мірою нам не вдасться. Тому що ті, хто навчають в навчальних центрах, мають базу знань, умінь і бойовий досвід. Якщо взяти пілота і вивести з бойової роботи, до прикладу, на три місяці, усе вже зміниться на полі бою. Тобто він буде знати ази, але специфіку того, як змінилася тактика противника, які з'явилися способи застосування та хитрощі ворога, він уже знати не буде. Тому після спеціалізованої підготовки на базі волонтерських організацій, виробників, центрів Збройних Сил України та інших ініціатив, звісно, адаптаційний період відбуватиметься вже в самому підрозділі, і бойові екіпажі так чи інакше навчатимуть нове поповнення.
З розвитком технологій ми робимо більш безпечним середовище для штурмансько-пілотських пар, які пілотують безпілотники, шляхом віддаленого керування. І збільшуємо кількість вогневих точок, тобто тих місць, звідки запускаються дрони. Таким чином одна досвідчена група може одночасно пілотувати й перехоплювати безпілотники противника в декількох областях нашої держави. Ці технології активно розвиваються і, за моїм переконанням, 2026 рік стане основою, головною цеглиною в побудові бойового порядку протиповітряної оборони за рахунок застосування дронових систем.
Переважна більшість комплектуючих уже виготовляється в Україні
Чи достатньо в нас локалізації виробництва того, що раніше везлося з Китаю? Чи може цього ввозитися менше або взагалі не ввозитися на якомусь етапі?
Дуже важлива співпраця з нашими партнерами. Маю на увазі США та ЄС. Вони володіють технологіями, якими поки що не володіє Україна. А ми володіємо тим досвідом, яким не володіє жоден із них, і можливостями для швидкої адаптації. Тому разом із нашими політичними представниками Міністерство оборони дуже активно працює над співпрацею з європейськими країнами. Що стосується Китаю — це ненадійний партнер. Вони грають в усі ворота, які вигідні насамперед їм і розвитку їхніх технологій. Тому значна кількість комплектуючих була локалізована і почала вироблятися в Україні. Але, на жаль, не повною мірою. Ми продовжуємо відставати в мікрочіпах, в електроніці.
Але це також питання системного вирішення. Раніше здавалося, що переважна більшість комплектуючих, які вже виготовляють українські компанії, була недосяжною для українського виробництва. А ми вже це робимо, ми вже виготовляємо. Так само, якщо ми говоримо про чіпи та електроніку, — це лише питання часу, коли ми локалізуємо виробництво в себе. Локалізація — це набуття суб'єктності у військовому плані та незалежності від політичних настроїв і вподобань, психоемоційного стану керманича тієї чи іншої держави, в якої ми на поточний момент купуємо комплектуючі для виготовлення наших дронів різного ґатунку. Тому маємо рухатися в цьому напрямку активно й ефективно. За моїм переконанням, держава Україна в цьому напрямку рухається.
