Командир 429-ї окремої бригади безпілотних систем "АХІЛЛЕС" Юрій Федоренко. Фото: facebook
11 червня стало Днем Сил безпілотних систем. Цей рід військ Україна створила першою у світі. І погодьтеся: зараз СБС – головні спонсори нашого хорошого настрою від перегляду відео з Росії, де все горить, а люди бігають і метушаться. Звісно, за цими відео і за цими результатами стоїть складна та небезпечна робота наших захисників і захисниць. Якби вам у 2022 році показали сьогоднішню війну, що здивувало б вас найбільше?
Я б сказав, що мрія збулася. Це ж мрія кожного піхотинця, кожного солдата – мати можливість зайти противнику за комірець і дістати його на максимально далекій відстані, не допускаючи наближення до передових позицій. Це мрія. І, напевно, один з основних елементів живучості. Коли все починалося у 2022 році, наш бойовий шлях стартував із територіальної оборони міста Києва. Спочатку ми прийняли бій на Київщині, потім провели заходи зі звільнення тих регіонів, які були окуповані. Після того, як противник відступив, нас перекинули на Харківщину. Саме там у нас з'явилися безпілотні системи. Перший безпілотник був застосований у червні 2022 року. Саме з тією метою – реалізувати мрію. Побачити, хто ж по нас стріляє, хто лупить з усіх гармат, звідки прилітає, як далеко перебуває противник. Так безпілотники з'явилися у стрілецькій роботі 128-го батальйону 112-ї бригади територіальної оборони. І коли я вперше зрозумів, що ми бачимо, я відразу почав дзвонити друзям, рідним, близьким, знайомим, знайомим знайомих – усім, кого знав. Просив рекомендації, щоб мене познайомили з людьми, які мали фінансово-економічний ресурс. На той час донатів було значно більше. І я казав: "Друзі, дивіться, за Mavic я готовий на все. Mavic – це ключ до живучості, бо він дає нам можливість бачити, а далі коригувати наступний крок – артилерію". Тоді й самохідних артилерійських установок, і ствольної артилерії було небагато, але кожен снаряд почав летіти в ціль. Ну і, звісно, з'явилася абсолютно логічна думка: якщо ми бачимо і можемо підсвітити роботу наших артилеристів, то чому б самим не спробувати знищити противника тим самим безпілотником? Отак десь до Mavic і "привинтився" перший скид.
І я вам маю сказати: якби мені тоді сказали, що все дійде до того, що Україна у військовому плані почне ставати суб'єктною, що ми матимемо далекобійне ураження, що зможемо впливати на оперативний рівень, перекривати ключову логістику противника і зупиняти ворога, який чисельно переважає нас за силами та засобами, я б не повірив. Адже з математичної і традиційної військової точки зору така перевага мала б обов'язково привести противника до успіху. А ми його перемелюємо тими самими дешевими безпілотниками, які колись окремі полковники й генерали називали весільними дронами, непридатними до застосування в бойових умовах. Як добре, що військо очищується, і що на посади приходять ті, хто розуміє ціну питання, ціну військового життя, ціну підготовки та ціну розвитку військових технологій. Тому я б сказав так: мрія фактично збулася.
Звучить прекрасно. Сили безпілотних систем були створені у 2024 році, і тоді точилося чимало дискусій щодо доцільності створення ще одного окремого роду військ. Зрештою, що це створення СБС нам дало, на вашу думку?
Є виклики й реалії часу. На той момент, коли були утворені Сили безпілотних систем, перед ними стояли конкретні цілі та завдання. Вони мали впливати на оперативно-тактичний, оперативний і стратегічний рівні. Що це означає для наших слухачів? Це робота за лінією бойового зіткнення або за лінією державного кордону України – вглиб бойових порядків противника на 50, 150, 200, 250 і аж до 2000 кілометрів углиб Російської Федерації. Саме такі завдання базово визначалися для Сил безпілотних систем. І коли їх створювали, люди, які закладали основну ідеологію та концепцію, були далекоглядними. Вони бачили наперед. Адже технологічний прогрес і технологічний розвиток на момент створення Сил безпілотних систем ще не досягли того рівня, щоб спеціалізований рід військ мав необхідну кількість засобів для системного й методичного знищення противника. Але тодішній генералітет, Верховний Головнокомандувач, міністр оборони чітко розуміли: для того, щоб через рік почати ефективно бити ворога, фундамент потрібно закладати вже зараз. Зерно потрібно сіяти зараз. Людей потрібно готувати зараз.
Тому абсолютно логічно і закономірно, що цей рід сил був утворений і почав комплектуватися відповідно до тієї логіки, про яку я сказав: для глибокого ураження противника. Як наслідок, у перший період свого існування він не демонстрував такого стрімкого зростання, як зараз, тому що фактично ще не було достатньої кількості засобів, якими можна було працювати. Проте вже тоді був запит від військ. Війська волали, війська благали, війська вимагали, війська ставили завдання: ми маємо отримати далекобійне ураження. І зрештою воно у нас з'явилося. У результаті, коли технології стали доступними, ми вже мали певною мірою укомплектований особовий склад, який розумів специфіку планування та виконання завдань за призначенням. Люди взяли ці засоби й почали застосовувати їх віртуозно та точно. Звісно, відбулися й певні кадрові зміни. На посаду командувача Сил безпілотних систем прийшов Мадяр – Роберт Бровді. Це людина, яка пройшла весь шлях розвитку від тієї самої стрілецької роти територіальної оборони добровольців і динамічно, гармонійно зростала разом із технологіями, разом із розвитком способів застосування, разом із розумінням того, чого нам бракує зараз і чого бракуватиме через пів року. Він добре розуміє, на чому потрібно робити акценти, як вибудовувати співпрацю з виробниками, Міністерством оборони, міжнародними донорами, партнерами та їхніми виробництвами.
Додатковим поштовхом стало входження до Сил безпілотних систем проєкту "Лінія дронів". До цього проєкту увійшли сильні підрозділи, які на той момент ще мали статус полків. Переважно це були формування, кістяк яких був створений на початку повномасштабної війни у 2022 році. Це люди, які чітко сказали: на першому місці для нас – захист Батьківщини. Ми поступаємося особистим часом, можливістю проводити вечори з родинами та дітьми. Ми поступаємося комфортом. Ми віддаємо державі своє здоров'я. Ми готові віддати державі своє життя. Ми готові поступитися особистим заради того, щоб зберегти загальне. Бо якщо ми збережемо загальне – українську державу й український народ, тоді зможемо гарантувати, що нашим маленьким дітям, які зараз ще не до кінця розуміють, що таке війна, ми залишимо країну міцну, інституційно сильну, суб'єктну у військовому плані. Країну, яка дасть можливість жити в безпеці та реалізувати кожному своє найдорожче. Тому входження проєкту "Лінія дронів" до Сил безпілотних систем фактично призвело до термоядерної реакції. Досвід, який був у СБС, помножився на досвід, який був у "Лінії дронів". Вони об'єдналися в єдиний кулак. У результаті ми закрили собою оперативний рівень протиповітряної оборони – збиття "Шахедів", "Гербер" та всього того, що летить тероризувати українське мирне населення. І, як ви знаєте, ці завдання Сили безпілотних систем як невід'ємна складова ППО виконують надзвичайно ефективно. Відсоток збиття наближається до 90. Тобто свою роботу ми робимо якісно.
Далі – це ППО тактичного рівня. Те, що веде розвідку переднього краю, а потім коригує удари по нашій піхоті, по нашій артилерії. КАБи – керовані авіаційні бомби, якщо розшифрувати для наших слухачів. Так само противник коригує вогонь артилерії, реактивної артилерії, безпілотників. І всі ці засоби розвідки ми знімаємо з нашого неба, збиваємо. Також, звісно, ми маємо можливість безпосередньо впливати на ворога на тактичному рівні. Що це означає? Це передня лінія бойового зіткнення. Від передньої лінії бойового зіткнення вглиб бойових порядків противника – на тимчасово окуповану територію або на територію Російської Федерації – до 15 кілометрів. Ми зробили фронт прозорим. Тобто бачимо ворога тут і зараз, у режимі онлайн, завдяки розвідувальним засобам. Саме це і є фронт страйків передньої лінії. Це "Мавіки", Autel та все інше, що раніше називали непридатним до застосування у війську. Зараз це топові коптери цієї війни. А також ударні засоби. Те, на що ви донатите, на що збираєте кошти: звичайні FPV-дрони, FPV-дрони на оптоволокні, FPV-бомбери, важкі бомбери, які охрестили "Бабою Ягою". І, як бачите, навіть суттєва чисельна перевага противника на полі бою не дає йому змоги виконувати поставлені завдання.
П’ятий місяць поспіль ми знищуємо ворога більше в розрізі місяця, ніж вони спроможні поставити до строю. Це надзвичайно важливий результат. Рухаємося далі. Ми набули спроможності бити противника на оперативно-тактичному та оперативному рівнях – із цього й починалася наша розмова. Що ж перебуває на цих рівнях? Якщо заглибитися в бойові порядки противника й подивитися, що там, то побачимо РЛС і радари, які виявляють нашу авіацію та не дають нашим льотчикам максимально близько підлітати до лінії бойового зіткнення і прицільно, точно – і це важливо – українськими КАБами власного виробництва знищувати укриття противника та його вогневі засоби. Там також розташовані засоби протиповітряної оборони – С-300, С-400 оперативного рівня, які націлені на збиття нашої авіації. Там є й системи тактичного рівня: різні "Тори", "Буки" та інші комплекси.
У результаті ми отримали унікальну можливість і достатньо ефективно впливаємо на ці засоби. А чим менше у противника РЛС і ППО, тим ефективніше працює українська авіація і тим більше можливостей у нас, зберігаючи борти, діяти на стратегічному рівні, про який поговоримо трохи пізніше. Що ще відбувається на цій глибині – 50, 100, 150 кілометрів?Саме сюди російські окупанти ешелонами доставляють боєприпаси до артилерії, снаряди, безпілотники, боєприпаси до безпілотників, патрони, харчі, паливо, роботизовані наземні комплекси – усе, що необхідно для ведення активних наступальних бойових дій. Саме тут, основними логістичними артеріями противника, рухається транспорт від логістичних хабів, які розташовані на глибині 100–150 кілометрів. Усе це везуть ближче до передньої лінії бойового зіткнення. Потім перевантажують на менший транспорт і доставляють безпосередньо до гармати, до розрахунку БПЛА, до конкретного піхотного підрозділу. А якщо ми спалюємо місце, куди вони привезли боєкомплект, якщо знищуємо цей склад і паралельно уражаємо логістичний транспорт, який рухається основними артеріями, то їхня гармата не отримує снарядів, а їхній пілот – дронів. А що таке гармата без снаряда? Це, по суті, купа металу, яка стоїть і не може впливати на наші піхотні підрозділи та позиції, бо їй немає чим стріляти. Тому на оперативно-тактичному рівні ви зараз бачите – з телеекранів, з ефірів, з інформаційної стрічки в соціальних мережах, як Сили оборони блокують і знищують логістику противника, перекривають головну кровоносну систему війни для ворога. Це безпосередньо впливає на те, що ворог уже кілька місяців поспіль майже не має тактичних результатів на полі бою. Водночас Сили оборони змогли повернути частину наших територій і досягти тут достатньо відчутних результатів.
Останнім часом, а насправді останніми місяцями, майже кожен ранок починається з новин про те, що в Росії палають нафтобази, склади, військова інфраструктура, заводи тощо. Для нас це вже стало певною мірою рутиною. Але ворог, на жаль, теж уміє адаптуватися. Що нам потрібно зробити, аби не втратити цю ініціативу і не дати росіянам ефективніше захищати свій глибокий тил?
Я розділю відповідь на дві частини. Перша – стратегічний рівень. І ми маємо не просто це почути чи проговорити, а усвідомити й прийняти. По-перше, Україна завжди – наголошую, завжди – працює виключно по військових об'єктах на території Російської Федерації або по тих об'єктах, які забезпечують військово-промисловий комплекс і війну проти України. Що я маю на увазі? Як Росія акумулює необхідну кількість живої сили для війни проти України і як отримує необхідні ресурси? Снаряди, безпілотники, які прилітають на територію України й тероризують наших громадян, крилаті ракети, балістичні ракети, керовані авіабомби – усе те, що воює проти нас. Росія – це країна-бензоколонка. Основне джерело надходжень до бюджету – продаж нафтопродуктів. І абсолютно очевидно, що санкції цивілізованого світу наразі не справляються із завданням повністю заблокувати та ізолювати Російську Федерацію. Тіньовий флот як працював, так і продовжує працювати. Нам показують видимість того, що щось блокують, когось арештовують, але ми розуміємо: це крапля в морі, яка не дає необхідного результату.
У США є своя позиція щодо цього питання, яка, я переконаний, ближче до виборів, що відбудуться восени, суттєво зміниться на користь України. Тому Україна сказала: добре, ми продовжуємо просити вас про допомогу і про санкції. Це важливо. Ви маєте над цим працювати, мають бути нові санкційні пакети. Але водночас Україна запроваджує прямі санкції власними засобами. Ми знищуємо об'єкти, які видобувають, транспортують і зберігають нафтопродукти. Як наслідок, Російська Федерація автоматично недоотримує десятки мільйонів доларів до бюджету, а також втрачає спроможність забезпечувати паливом пріоритетні для себе напрямки, насамперед власні війська. Зокрема, вже є випадки, коли в окремих підрозділах виникає дефіцит бензину. І все це – наслідок ударів України по території Російської Федерації, по нафтопереробних підприємствах. Це надзвичайно важливо. І тут потрібно продовжувати та нарощувати зусилля.
Наступна складова. Яким чином ворожий безпілотник опиняється над територією України? Ланцюжок виглядає так. Спочатку російський бюджет отримує гроші. Потім частину цих коштів спрямовують на закупівлі, а частину – на замовлення підприємствам військово-промислового комплексу, які виготовляють вузли, агрегати, а потім і готовий виріб. Тепер дивіться. Фінансово ми їх поступово виснажуємо, тому вони вже не можуть закуповувати все в тих обсягах, у яких хотіли б, щоб знищити нас. А завдаючи ударів по об'єктах військово-промислового комплексу, які виготовляють комплектуючі та збирають готові вироби, ми суттєво знижуємо їхню спроможність як у поточний момент, так і загалом виробляти ударні засоби в тій кількості, яка необхідна противнику для отримання ініціативи у війні проти України. Далі. Коли є готовий виріб, перед тим як потрапити на пускову установку, він має прибути на певний склад для розподілу. Противник визначає, куди саме його спрямувати: ці "Шахеди" запускатимуться з одного напрямку, інші – з території Російської Федерації. І якщо ми виявили та уразили місце, де противник накопичив ці засоби перед розподілом, це автоматично впливає на спроможність Російської Федерації тероризувати українців, завдавати ударів по українських містах і селищах.
Далі. Росія фактично перебуває в стані внутрішньої боротьби. Там зараз конкурують два табори. Перший – економічний блок, який каже: все, навоювалися, досить. Ми не зможемо вивести Росію з тієї ями, в якій вона опинилася, в осяжній перспективі найближчих десятиліть. І є силовий блок, який каже: ні, війну потрібно продовжувати. Чому? Тому що для багатьох представників силових структур війна створила безпрецедентні можливості для особистого збагачення, службового зростання та отримання різноманітних дивідендів від держави. Поки триває війна, вони залишаються при владі та впливі. Як тільки війна завершиться, вони знову стануть звичайними чиновниками, і їхній нинішній статус зникне. Тому вони активно виступають за продовження війни. Їм байдуже, що буде з Росією через два, три, чотири, п'ять чи десять років.
І так чи інакше, чому в них зараз виникає ця паніка? Тому що противник, на жаль, дуже добре розуміє й знає наші спроможності – спроможності Сил оборони та українського військово-промислового комплексу. Нехай не на сто відсотків достовірно, але відсотків 60 інформації він точно має. Із цих 60 відсотків відомостей про наші плани розвитку та можливості противник розуміє головне: у нас є з чого, є за що, є ким і є чим працювати далі. Тобто противник усвідомлює, що те, що зараз відбувається на території Росії та на тимчасово окупованих територіях із логістикою, – це лише квіточки. Справжні ягідки почнуться ближче до кінця поточного року. А наступний рік дасть Україні високий технологічний стрибок. І тоді противник фактично опиниться перед вибором. Або вони зупиняють війну проти України і мають перспективу зберегти державність Російської Федерації, не допустивши її розпаду на окремі частини. Або продовжують війну і приводять Російську Федерацію до повного краху. Тож Росія зараз не знає, що з цим робити.
Вони намагаються повторювати за Україною все, що ми робимо. Ми створили Сили безпілотних систем – вони створили Сили безпілотних систем. Ми кажемо: ми масштабуємося. Вони кажуть: о, ми теж будемо масштабуватися. Ми публічно заявляємо, що нарощуємо певні спроможності. Росія виходить і каже: ми теж будемо це нарощувати. Але що нам потрібно зараз чітко зафіксувати? Що війна – це не лише війська. Війна складається з багатьох компонентів. Зокрема, з інформаційних кампаній та пропаганди. Диктатор Путін, намагаючись переломити політичну ситуацію в Україні, завдає ударів у серце нашої держави – по мирних будинках у Києві, по Харкову, Дніпру, Запоріжжю, Херсону та інших містах. Для чого? Для нього важливо просунути в інформаційний простір тезу: дивіться, ми завдаємо ударів по вас, тому що ви стріляєте по території Російської Федерації. Мовляв, якби ви не стріляли, ми б не стріляли по вас.
І деякі люди справді починають замислюватися: а може, Україна щось робить неправильно? Тож, друзі, я зараз закликаю всіх до здорового глузду. Українці – розумна й навчена нація. У 2022 році чи била Україна по території Росії? Ні, не було чим. Чи прилітали тоді по нас балістичні й крилаті ракети? Так. Чи били вони по наших будинках, подвір'ях, по фронту? Так. У мене війна почалася в перший день повномасштабного вторгнення. Зранку перед моїм будинком впала ракета. Після цього я взяв тривожну валізу і пішов воювати. Саме так я дізнався, що почалася війна. Тому нас нещадно обстрілювали ще у 2022 році. У 2023 році в нас з'являються HIMARS – фактично наприкінці 2022-го та на початку 2023-го. Але кожна місія удару по прикордонню Російської Федерації супроводжувалася величезною кількістю погоджень: сюди можна бити, сюди не можна.
Це було справжнє пекло. Тобто глобального системного впливу по території Російської Федерації тоді не було. На тимчасово окупованих територіях це відіграло дуже важливу роль, зокрема під час Херсонської та Харківської контрнаступальних операцій, саме завдяки системам HIMARS. Ми обрушили логістику противника та його центри ухвалення рішень. Але зараз не про це. Далі Україна здобуває можливість системно бити по території Російської Федерації. Починаючи з кінця 2023-го, у 2024-му, 2025-му і тепер у 2026 році ми нарощуємо м'язи. Тож, друзі, Росія била по Україні незалежно від того, могли ми їй відповідати чи ні. І якщо б ми не висушували їхню нафтопереробку та не блокували фінансові потоки, якщо б ми не руйнували їхні виробництва, не знищували стратегічну авіацію, то характер ударів по Україні був би зовсім іншим. Зараз по кожному місту можуть летіти десятки "Шахедів": частину збивають Сили оборони, частина долітає. Ідеальної ППО не існує. Але якби ми не впливали на Росію, ці удари мали б набагато масштабніший і системніший характер.
Вони могли б працювати кожен третій день і застосовувати не тисячу безпілотників, а три тисячі. Бо мали б за що їх виробляти і з чого їх виробляти. Вони могли б запускати не 200 ракет, а 500. Бо мали б можливість це робити. І тоді противник диктував би свої умови, утримуючи стратегічну ініціативу. А зараз він цього зробити не може. Тому все, що залишається Путіну, – виходити й намагатися через пропаганду розхитувати ситуацію всередині нашої держави. Але цього разу Росії не вдасться розділити українське суспільство. Я в цьому твердо переконаний. Тому, якщо говорити про те, як це впливає на хід бойових дій і що потрібно для збереження сталої динаміки, то необхідні дві речі. Перше. Стратегія розвитку та модернізації безпілотників у нашій державі є. І як би дивно це не звучало, але в такій страшній та інтенсивній війні ресурсів ніколи не буває достатньо. Скільки б не допомагали партнери, скільки б держава не виділяла коштів, якщо ми можемо придбати ще один безпілотник – це вже дуже важливо. Ресурсу для ведення війни достатньо не буває. Ми завжди перебуватимемо в певному дефіциті для реалізації всіх завдань. Тому підтримка українцями свого війська, територіальних громад, прикордонних напрямків – через донат або навіть через репост, якщо немає можливості задонатити, – це теж реальна допомога. Бо ваш репост може побачити той, хто має можливість підтримати Сили оборони фінансово.
Отже, перше – це стала підтримка Сил оборони. Ми маємо це забезпечити. Бо військо – це частина суспільства, яка виграє битви. А війну виграє тільки народ. Тому перше, що нам потрібно, – це національна єдність. Щоб нас не розривали ні внутрішні, ні зовнішні інформаційні кампанії. У нас має бути одна мета – вистояти, вижити і зробити так, щоб Україна була безпечною в майбутньому. Наступне. Попри те, що сьогодні всюди говорять про технології, війну майбутнього, штучний інтелект і космічні розробки, усе це справді важливо. Але за кожним безпілотником стоїть жива людина, яка тримає в руках пульт або штурвал. За кожним запуском українського далекобійного безпілотника стоїть група людей: водії, техніки, фахівці, які виїжджають на позицію, розгортають обладнання, споряджають дрон і запускають його. На жаль, штучний інтелект поки що не здатний повністю усунути людський фактор у військовій справі. Він може лише допомагати.
Воює не штучний інтелект і не технології. Це лише інструмент. Інструмент в руках головного капіталу війни – людей. Тому для того, щоб зберігати сталу динаміку, переломити ситуацію та змусити Росію підписати мирний договір на вигідних для України умовах, потрібен людський капітал. Тому, звертаючись до наших слухачів, які є військовозобов'язаними, хочу сказати: не чекайте, доки хтось вирішить вашу долю за вас. Оцініть свої навички, знання та досвід із цивільного життя. Оберіть посаду в підрозділі, який вам імпонує, і долучайтеся. Коли людина поєднує свій цивільний досвід, вміння та знання з військовою підготовкою, виходить надзвичайно потужна комбінація, яка дає дуже високі результати. Якщо подивитися, зокрема, на Сили безпілотних систем та інші успішні підрозділи, то переважна більшість із них була сформована людьми саме з цивільного сектору. Вони принесли із собою свіжу кров, нові знання, навички та можливості. А коли все це було поставлено на військові рейки, результат виявився справді вражаючим.
