Московський НПЗ після атаки дронів. Скриншот із відео
Учора інформаційний простір був присвячений практично одній темі – атаці Сил оборони України на Москву. Чи можна сказати, що зараз Україна переломлює історичний хід подій і притягує Російську Федерацію до відповідальності? Адже знаємо, що досі фактично за жоден розв'язаний конфлікт Росія так і не була покарана. Якщо узагальнити, то які посягання на незалежність інших країн Росія здійснювала, скажімо, за останні 30 років?
Загалом цей "пояс безпеки", як вони це називають, зачіпає не тільки Україну. Ми бачили агресію щодо Грузії, Придністров'я. Україна – взагалі конфлікт, який вони розв'язали не вчора і не позавчора. Він дійсно вибився з цієї логіки, але мав бути в логіці створення цього "буферу безпеки". Всіх ці конфлікти пов'язує те, що Росія виходила з концепції такого "поясу безпеки", який має її оточувати і, зберігаючи якусь проксі-незалежність, квазінезалежність чи суверенітет цих країн, має тим не менш вказувати усім гравцям, що це територія виключного інтересу Росії. Відповідно всі інші країни пострадянського простору мають зважати на це і відповідно вибудовувати свою політику. Тому що, наприклад, у Вірменії, в Грузії, в Молдові є цей інструмент замороженого конфлікту. В Україні був конфлікт малої інтенсивності до 22-го року на Донбасі. Тобто всі інші країни мають на це зважати. Той же Казахстан. Там зараз немає конфлікту, а завтра може бути, бо на півночі Казахстану дуже багато російськомовних. Ці тези постійно використовувалися. Тобто страх війни і маніпулювання замороженим конфліктом — традиційний інструмент російської геополітики, і особливо регіональної політики. Але дійсно війна проти України, яка випала з логіки, по-перше, через свій масштаб, а по-друге, через свою неефективність, неуспішність, дійсно цю картину повністю змінила. І ми бачимо, що цей "пояс безпеки" і заморожені конфлікти один за одним із інструменту починають перетворюватись на проблему. Один з прикладів – Вірменія. Не без проблем, але також дуже сильна, швидка переорієнтація Молдови на Захід і, відповідно, наближення того, що проблема Придністров'я так чи інакше також буде вирішена.
Чи насправді для Росії є метою підкорити народи, країни? Чи навіть створення якоїсь "замороженої" або підваженої зони – це також в принципі маркер успіху для Росії?
Насправді, в попередній концепції, я б сказав, навіть до 22-го року, зі створенням цих заморожених конфліктів, підтриманням їх і маніпулюванням тим, що будь-якої миті може розгорітися війна, Росія (більшою мірою еліта і середній клас) все-таки і економічно, і культурно зберігала орієнтацію на Захід. Наприклад, ми можемо подивитися просто на величезні збитки, які отримує російська газова і нафтова галузь через переорієнтацію, через втрату фактично західного ринку, передусім європейського. І загалом через колапс дуже багатьох виробництв, через їхню залежність від європейських виробництв і компонентів. В принципі, ця логіка зберігалася до 22-го року. Путін фактично її зруйнував після того, як спочатку напав на Україну повномасштабно, а потім не збагнув своєї помилки і не відіграв усе назад, умовно кажучи, через місяць після цього. Наприклад, сказавши: "Ми захистили народ Донбасу. Ми показали, що буде, якщо російськомовних не поважатимуть. Тому ми залишаємо за собою право будь-якої миті знову вдатися до цих інструментів". Мені здається, що навіть попри таку нелюдську логіку, це все одно було б набагато ефективніше. Але цю логіку було порушено. І відповідаючи на питання навіщо все це робиться, мені здається, навіть у самого Кремля немає чіткої відповіді. Навіть самі пропагандисти не дають чіткої відповіді, що таке образ перемоги. Тобто, образ перемоги – це що, ми захопили повністю Донбас і от...? Там же постійно говориться про "дух Анкориджу", що їм треба, щоб Україна віддала весь Донбас в адміністративних межах Донецької і Луганської областей. Добре, кажуть пропагандисти. Але питають: "І що, ми після цього зупинимося? А Запорізька область, а Херсонська?" Відповіді немає. Гаразд, питають далі: "Якщо ми навіть захоплюємо регіони, які вписали в нашій Конституції, то що, все нормалізується? Ми знову з Європою починаємо торгувати, починаємо їздити спокійно, з України нормалізуються стосунки?" Ні, немає цієї відповіді. Тому проблема в тому, що ця війна ґрунтувалася на нераціональних підвалинах і нереалістичних оцінках. Вона немає навіть оформлених цілей і образу, для чого все це робиться. Скоріше за все, до речі, до цього теж починає доходити і Z-спільнота, що ця війна немає мети, вона має лише шлях для того, щоб зберігати нинішній режим і його можливість здійснювати ексклюзивно свої владні повноваження. А це точно не веде до успіху.
За всі ці роки Росія не несла жодної відповідальності. Так, десь були якісь санкції, але навіть зараз бачимо, що з Росією й надалі намагаються якось рахуватися, при тому, що успіхів за великим рахунком вона не досягає. Якщо припустити, що відповідальність була б, то це могло б якось вплинути? Умовно кажучи, чи був би Путін Путіним, якби була відповідальність Росії за скоєне?
Тут треба уточнити, хто не накладає відповідальність на Росію. Давайте подивимося просто, скільки за останні кілька років було ліквідовано військових злочинців генеральського чи полковничого чину, навіть у Москві чи в Московській області. Я не кажу вже про інші. Якщо ми говоримо про санкції, то санкції є не лише економічні, а й кінетичні. Україна також накладає санкції. І ми це бачили буквально вчора, коли в Москві щось дуже добре горіло. І Москва – це просто один із прикладів, але кінетичні санкції накладаються фактично щовечора і щоночі.
Олександр Шульга. Фото: facebook/Military Media Center
Але це починає діяти тільки зараз. Натомість все те, що коїла Росія протягом тривалих років, не мало такої відповіді. Тому ми й говоримо про це як про явище, коли Росія ледь чи не вперше несе відповідальність.
Росія несе відповідальність насправді. Якщо говорити у фінансовому плані, то заморожені активи були фактично одразу – близько 30 млрд доларів. Але якщо ми говоримо про відповідальність у ширшому сенсі, то я би сказав так: зараз ці удари по Москві і загалом масштабування кінетичних українських санкцій призводять до чогось набагато більшого, ніж просто відповідальність для Росії. Було б дуже бажано, щоб вони показали і російському військово-політичному керівництву, і російській "еліті", бізнесу, різним верствам населення, що в сучасному світі більше немає війни десь там. Тобто не можна як в Афганістані, в Чечні чи в Сирії відправити експедиційний корпус і він буде щось там робити, а ми будемо десь тут. В найгіршому випадку пару будинків підірвуть самі ж ФСБшники. Наразі нинішня війна трансформується таким чином, що фактично безпечного тилу немає вже на кілька тисяч кілометрів від лінії фронту. А з розвитком технологій, думаю, взагалі не буде жодного безпечного тилу. Відповідно, починаючи війну, яка має бути маленькою і переможною, ти усіх нас (росіян) ставиш під загрозу. Тобто не можна так: "Ви там десь воюєте, а ми тут живемо своє найкраще життя". Це, мені здається, буде найкращою пігулкою від майбутніх війн. Однак перед цим треба закінчити цю війну саме на цьому тлі, що більше не буде так, що влада незалежно від суспільства веде якусь війну, а суспільство в ній може брати участь, а може не брати. Це дуже важливо. Тобто, коли починається якесь нове накачування, що ось будемо воювати з Вірменією, з Грузією чи якоюсь іншою країною, суспільства має розуміти, що якщо навіть мовчазну згоду ви на це даєте, то ви відразу "стрибаєте в окоп". Нехай це буде просто ваша квартира чи ваше підприємство, але вони також стають зоною бойових дій. Я думаю, це дуже важлива в світовому і в історичному масштабі заміна концепції війни.
У соцмережах зараз можна побачити багато тез, що, мовляв, от, ми вдарили по Москві, вони зараз стануть злішими, почнуть нас ще більше обстрілювати і в нас буде ще більше жертв тощо. Чи спостерігаєте ви цей момент і що, на вашу думку, з цим робити, як нам це все комунікувати?
Почну з останнього. Комунікувати. В принципі, ми вже комунікуємо, ми це бачимо і в російських соцмережах, що концепція має бути іншою, навпаки, що це росіяни мають очікувати відповіді України у відповідь на черговий обстріл Києва чи інших міст. Тобто не радіти тому, що ви обстріляли якісь підприємства чи житлову забудову в Дніпрі, в Харкові, Одесі чи Києві, а очікувати, що за це у відповідь, оскільки ви почали цю війну, ви почали ці варварські обстріли, прилетить до вашого міста, а може й до вашого будинку. Ця концепція має бути абсолютно чітко змінена і трансльована на російське суспільство. Тепер кадри ударів, де ваше так зване Міністерство оборони говорить про те, що воно вразило все, що можна було вразити, і вбило 2 тисячі натовських найманців – це має бути приводом не для радощів чи гордощів, а просто розуміння того, що на наступну ніч треба запастися ковдрою, вибрати місце, де ховатися тощо. І Україна це чітко демонструє масштабуванням своїх ударів. Дуже сподіваємося, що до цього додадуться постійні ракетні засоби доставки – спершу крилаті, а потім і балістичні. І так це має комунікуватися.
