У Керчі після прильотів спалахнула пожежа. Фото з відкритих джерел
Останні кілька місяців у зведеннях українського Генштабу все частіше бачимо інформацію про ураження російських військових, енергетичних об'єктів, а також головних логістичних шляхів на території тимчасово окупованого Криму. Особливо ці атаки посилилися за останній місяць. Що сьогодні відбувається в Криму і чи варто плекати надії щодо деокупації півострова?
Крим справді опинився в певній логістичній блокаді через те, що Сили оборони України набувають спроможностей брати під контроль так званий "сухопутний шлях" у Крим, яким так пишалася російська влада після 2022 року. І в результаті Крим перестає бути тим "центром циклону", яким він був впродовж багатьох років від початку анексії. Тобто, я пам'ятаю це відчуття, коли почалась Антитерористична операція (АТО), коли події на Сході нашої країни в 14-му році почали ставати все гучнішими, а в Криму геть нічого не відбувалося. Як то кажуть, у центрі циклону завжди є зона абсолютного спокою. І анексований півострів довгий час звикав бути таким центром циклону, навколо якого вирують події, відбуваються якісь драматичні обставини, а на самісінькому півострові відбувається хіба що курортно-туристичний сезон. А зараз ми бачимо, що ця концепція, ця тяглість нарешті остаточно зруйнована. Крим стикається з дефіцитом пального, а пальне – це кров будь-яких процесів. Плюс бачимо дефіцит електроенергії, дефіцит інших ресурсів для життєзабезпечення окупованого українського півострова.
Водночас, мені здається, що попри те, що ми відчуваємо певне піднесення, коли спостерігаємо за тим, як Сили оборони України набувають спроможностей, у нас виникає спокуса трохи завищувати наші спільні очікування. І ми розглядаємо логістичну блокаду Кримського півострова як перший шлях до деокупації. Але тут ми повинні розуміти кілька речей. Перше. Крим для російської влади і для російського президента – це таке собі кільце всевладдя з "Володаря кілець", якщо пам'ятаєте. Тобто якийсь артефакт, який добровільно віддати неможливо, але чим довше ти його при собі зберігаєш, тим більше він тебе перетворює на чудовисько. І врешті-решт, за 8 років володіння Кримом, російська влада пройшла шлях від анексії Криму до повномасштабного вторгнення. Тому я думаю, що саме за логікою цієї аналогії російська влада ніколи не буде готова або добровільно віддавати вкрадене, або розглядати можливість якихось перемовин просто на підставі того, що людям на контрольованих російською владою територіях живеться гірше, ніж до початку війни. Врешті-решт, Росія – це територія, де вартість людського життя завжди коштує небагато. І саме тому Росія дозволяє собі щомісячно стирати в безглуздих атаках на українські позиції по 30 тисяч людей щонайменше. І саме через це амбіції російської влади завжди коштують більше, ніж життя російського виборця. Тому я не думаю, що будь-які проблеми, які відбуваються в Криму, в Донецьку, в Луганську, в окупованому Маріуполі впливатимуть якимось чином на дії російської влади і на її поступливість, зокрема.
Наскільки ситуація в Криму, його ізоляція може впливати на якісь ухвали Кремля з політичної точки зору? Пєсков днями заявив, що вони готові відновити переговори з Україною з тої точки, на якій вони зупинилися. Це можна вважати початком чи це поки нічого не означає?
Це якраз нічого не означає, тому що російська влада заявила лише про те, що будь-які перемовини вони готові починати, відштовхуючись від так званих "Стамбульських домовленостей". Якщо пам'ятаєте, наприкінці лютого - на початку березня 22-го року українська делегація зустрічалася з російською в Стамбулі і там російська делегація висувала свої вимоги максимум. Тобто, вихід з тих територій, які Росія встигла оголосити своїми. На той момент ще не йшлося про Херсонщину і Запоріжжя, але йшлося про Донеччину, Луганщину, про визнання російського права володарювати на окупованих територіях, про суттєве зменшення Сил оборони України, про те, що фактично саме Росія визначатиме контури української суверенітету. Тобто, фактично Росія нам каже: "Ок", Зеленський каже в своєму листі про те, що запрошує Путіна на перемовини. Путін готовий говорити на цих перемовинах з позиції сили, як ми і пропонували вам в перший місяць повномасштабної війни". Це не та пропозиція, яка є будь-якою мірою прийнятною для України. Тому що Росія щоразу говорить про те, що треба враховувати ситуацію на землі, що відбувається на полі бою. І якраз ситуація, яка відбувається на полі бою зараз у 26-му році, суттєво відрізняється від того, що відбувалося в 24-25-му роках. Ситуація сильно посунулась на користь Сил оборони України. А Росія досі намагається цього не помічати і виходити з позиції сили.
Але взагалі, коли ми говоримо про російську офіційну позицію, треба розуміти, що ми декілька разів переконувалися в тому, що російські генерали брешуть президенту своєї країни. Брешуть про те, що вони захоплюють українські позиції в кредит. Тобто, коли ми накладаємо карту того, як виглядає лінія зіткнення за версію російського Генштабу, на карту, яка показує лінію боєзіткнення в реальності, то ми бачимо, що вони доповідають про захоплення територій, які контролюють зараз Сили оборони. І якби ми з вами були російським президентом, нам було б 74 чи 75 років і ми не користувались соцмережами, мобільними телефонами, інтернетом, то, звісно, у нас було б відчуття, що російська армія успішно рухається вперед, успішно виконує завдання щодо захоплення Запоріжжя, Донеччини, Харківщини тощо. І в такий момент ви б, напевно, відчували, що ви у сильній позиції, навіщо вам йти на перемовини в той момент, коли ваша армія впевнено просувається вперед. Тобто тут головна проблема в тому, що ми не знаємо, як Путін уявляє собі реальність. Наскільки повно його інформують його ж губернатори, оточення і його генштаб щодо того, як в реальності виглядає картинка на окупованих територіях і, зокрема, на лінії боєзіткнення. Тому цілком може бути, що наша картинка реальності і те, як відбуваються події в реальності, не співпадають з його описом реальності. Ось в чому проблема.
Павло Казарін. Фото: facebook/kazarin.pavlo
Що, на вашу думку, сьогодні є головною метою України щодо Криму, якщо говорити загалом про стратегічну перспективу?
Мені здається, що коли ми розглядаємо взяття під контроль так званого "сухопутного коридору" в Крим, то слово "Крим" нам трохи збиває оптику. Насправді, від "сухопутного коридору" в Крим залежить величезною мірою і постачання всього необхідного для того угруповання російських військ, яке діє на Півдні України. Тож йдеться про "паливний голод" не лише на території півострова, а й в підрозділів російської армії на Херсонщині, на Запоріжжі. І в цьому сенсі, мені здається, важко говорити про Крим як уособлений регіон щодо якого є якісь окремішні плани. Це скоріше взагалі про ситуацію на Півдні нашої країни. Ви знаєте, у нас певною мірою є така інерція сприйняття півострова як чогось окремішнього. Після 14-го року ми бачили, як окремо з'являються редакції "Крим. Реалії" і "Донбас. Реалії", наприклад. Як Кримська платформа існує, а Донецької чи Луганської дипломатичної платформи не існує. І ця окремішність була пов'язана саме з окремим юридичним статусом півострова. Що він був не тільки окупований, а й анексований, тобто офіційно включений в склад РФ. Що він був регіоном, який прописався в двох Конституціях одночасно – в українській і російській. А Донецьк і Луганськ довгий час були лише окуповані, але Росія їх в свою Конституцію не включала. Саме тому Крим ми розглядали окремо, а усі інші окуповані території окремо. Ми могли припускати, що Росія в будь-який момент теоретично може дозволити собі піти з Донецька і з Луганська, але не може дозволити собі піти з Криму просто через те, що вона офіційно оголосила його своїм. Але після 22-го року все драматично змінилося і Росія встигла за цей час прописати в своїх конституціях і Донеччину, і Луганщину, і Запоріжжя, і Херсон. І в цьому сенсі Крим втратив свою окремішність, якою він володів з 14-го по 22-й рік. Він вже не є чимось виведеним за дужки. Він зараз йде через кому з усіма іншими українськими окупованими територіями, разом з Донеччиною, Луганщиною, Запоріжжям, Херсонщиною, які теж включені у склад російської Конституції. Тому я не знаю, чи не стаємо ми інколи заручниками попередніх підходів, коли розглядаємо його окремо від інших українських окупованих територій. На мою думку, зараз це вже немає сенсу. Доля Криму так само залежить від подій на лінії бойового зіткнення, як і доля будь-якого іншого окупованого українського населеного пункту.
Що далі? Ми можемо створити просто нестерпні умови для російського угруповання на півострові? І чи може знекровлення Криму призвести до знекровлення ворожих військ на Півдні України, що зрештою посилить наші політичні переговорні позиції?
Те, що може посилити наші політичні позиції – це історія… Вже десь біля року в західній пресі все частіше можна зустріти думку про те, що Росія може програти. Раніше – в 23-му, в 24-му і навіть в 25-му роках таких настроїв майже не було. Українська армія важко відступала, російська армія з величезними втратами, але все одно просувалася вперед. І лише останнім часом все більше колумністів світових видань пишуть про те, що Росія може програти у війні. І ця думка потрохи проникає в західний, зокрема, в європейський політичний істеблішмент. Мені здається, це дуже важлива трансформація, тому що раніше Росія сприймалася як щось "too big to fail" (занадто великі, щоб зазнати краху - ред.). Що вона все одно наддержава в регіоні, і що максимум, на який може розраховувати Україна, – це не втратити державність. А зараз у західний істеблішмент потроху проникає думка про те, що Росія слабшає настільки драматично, що може в якийсь момент дійти до точки колапсу в своїх військових потугах. І це може посилювати, зокрема, готовність західних країн більше посилювати Україну. Хоча й Україна посилилась доволі суттєво. Зверніть увагу, десь 2-3 тижні тому вийшла новина про те, що Болгарія більше не буде відправляти зброю в Україну. Ви бачили десь у соцмережах обговорення цієї новини?
Лише на рівні новини.
Раніше будь-яка новина про те, що нам дали 10 БТРів, 15 танків, 2 літака спричиняла неабиякі бурхливі обговорення в українському сегменті соціальних мереж. Зараз новина про те, що один з найбільших виробників зброї в Східній Європі хоче перестати давати зброю Україні, вже не викликає якогось резонансу. Чому? Тому що в багатьох питаннях по зброї ми стали суверенними. Ми воюємо тим, що виробляємо самостійно, перш за все дрони. Тому я думаю, що головний дивіденд, який ми можемо отримати від чинної ситуації, – це посилення у західного істеблішменту думки про те, що Росія може програти, а допомога Україні може конвертуватися в значне послаблення Росії і значне посилення щита, який закриває Європу зі сходу.
