Ілюстративне фото: Majid Saeedi/Getty Images
"Це ворог, який говорить одне, а робить інше"
Іран звинуватив президента України в атаці на торгове судно в Каспійському морі і пригрозив відповісти далекобійними ракетами. Після цього відбулася розмова голів МЗС обох країн, і наскільки можна судити, ситуація почала розряджатися. Водночас Тегеран вимагає компенсації за уражений корабель і продовжує зберігати дружні відносини з Росією. Наскільки можна сказати, що конкретно цей інцидент вичерпано? Я, наприклад, звернув увагу, що тон глави МЗС Ірану Аббас Аракчі став доволі примирливий.
Тут не вистачало повторення того, що вони, в принципі, постійно кажуть: "Ми підтримуємо територіальну цілісність України, виступаємо за дипломатичне вирішення конфлікту". І вони справді це кажуть, тут вони послідовні. Це ворог, який говорить одне, а робить інше, але публічно завжди підтримує саме цю формулу. Так, ймовірність подальшої ескалації цього конфлікту на даному етапі абсолютно мінімальна. Хоча насправді ті заяви і лякалки, коли окремі політичні діячі в Ірані погрожували ударами ракет середньої дальності, – це була брехня. Це був спосіб вийти на якийсь дипломатичний трек, оскільки насправді вони дуже бояться подальших дій Сил безпілотних систем України на Каспійському морі. І це також результат тверезого аналізу. Чого Іран може досягнути, застосувавши ракету по Україні? Які вигоди він отримає від цього кроку і які загрози він для себе збільшить? Іранці шукали спосіб зберегти обличчя. Їм треба було для регіону, для Європи і світу знайти такий вихід з ситуації, що наче вони продемонстрували свою позицію, до них дослухалися, але одночасно, щоб конфлікт не ескалювався.
"У нас значно більші претензії до Ірану, ніж збитий Boeing"
Коли іранський міністр прямо говорить, що Тегеран очікує компенсацію за уражене судно, то ми очевидно вправі теж запитати про компенсацію. 8 січня 2021 року цивільний авіалайнер Міжнародних авіаліній України був уражений ракетами фактично в аеропорту Тегерана. Що з цією компенсацією за знищений літак? Ця історія закінчилася чи ні?
Там були суди, суди були на нашу користь, вони тривали досить довго. Але подальші бойові дії в Перській затоці, війна Ірану з Ізраїлем, а потім зі Сполученими Штатами це все просто відсікли в інформаційному просторі. Іранці декларували готовність щось зробити, виплатити зовсім інші компенсації. В принципі, українські юристи і особливо канадські, оскільки там було багато іранців з канадськими паспортами, фактично довели справу. Саме тому екіпаж, що запустив ці ракети, був затриманий і отримав вироки в іранських судах. Але мені здається, що ми маємо говорити навіть не про Boeing, хоча і його не забувати, і взагалі з іранським режимом нічого не забувати. У першу чергу треба говорити про військово-технічну співпрацю між Іраном і Росією і про те, що іранські інструктори після початку повномасштабного вторгнення навчали росіян застосовувати "Шахеди". Вони були помічені на півночі Криму, на окупованій частині Херсонщини. І контракт на "Шахеди" був укладений не до, а після Великої війни. Військово-технічна співпраця Ірану і фактична участь Ірану в агресії проти України відбулася вже після 22-го року. Тому в нас значно вищий рахунок, у нас значно більші претензії до Ірану, ніж тільки Boeing.
"Це зменшує ймовірність запуску ракет середньої дальності з Ірану по Україні"
Між Україною та Іраном немає прямого кордону, тож для атаки на Україну Тегеран мав би запустити ракету через територію Росії або Туреччини, Азербайджану, Грузії. Наскільки це може бути стримуючим чинником і те, що ми теж можемо бити на 1,5 тис км?
Рік тому, коли була 12-денна війна Ізраїлю проти Ірану, а потім підключились Сполучені Штати, в іранському інформаційному просторі вперше з'явилися вкиди про те, що Україна, мовляв, допомагає Ізраїлю, Україна та Ізраїль – союзники. Хоча ми добре знаємо, що між Україною і державою Ізраїль, на жаль, відносини не те, що не союзницькі, а далекі від партнерських повноцінно. Але ще тоді вони почали робити певні такі вкиди і фахівці сміялися, як Російська Федерація сприйме те, що ракета середньої дальності, випущена з Ірану, буде пролітати над її територією. Тому так, це є перешкодою для такого типу ударів. Так, це зменшує ймовірність запуску ракет середньої дальності з Ірану по Україні. І в самому Ірані більше голосів про те, що треба бити не по Україні. Крайнє радикальне крило Корпус вартових каже, що можна і треба бити по Європі, оскільки Україна – це тільки проксі. Водночас, не менш радикальне, але раціональніше крило того ж Корпусу вартових ісламської революції вважає, що збільшення кількості ворогів у даній ситуації для Ірану вкрай невигідне, тому треба не збільшувати кількість фронтів, а зменшувати кількість напружень. І очевидно, вони зараз мають більший голос.
Сергій Данилов. Фото: facebook/serge.danylov
"Абсолютна більшість іранців на боці України, а не Росії"
Що загалом може вплинути на рішення Ірану атакувати чи не атакувати Україну, якщо говорити про внутрішнє становище цієї країни? Які аргументи переважать, до кого прислухаються?
По-перше, удар по Україні дуже непопулярний. До речі, абсолютна більшість іранців, саме простих громадян Ірану, а не істеблішменту на боці України, а не Росії у війні. Росія має дуже поганий образ в Ірані, як країна імперіалістична, яка декілька разів за останні 100-200 років здійснювала акти агресії проти Ірану. І аргументів у них особливо немає. Більше того, я дивився трішки іранські соцмережі і, в принципі, удар по цьому судну сприймається адекватно. Інша справа, що там загинув іранець, член екіпажу. Це, звичайно, викликає жаль у людей. А аргументами "За" слугує те, що іранці мають обов'язково дотримуватися принципу "збереження обличчя". По нас ударили – ми ударили. Це стиль поведінки "Хезболли". Тобто для іранців дуже важливо зберігати обличчя, перевищувати своє значення, щоб їх всі боялися. Іранська дипломатія переважно бреше. Їхнє завдання, щоб їх боялися незалежно від того, що вони роблять і превентивно до того, як вони це зроблять. І в даному випадку маємо абсолютно цей принцип. Головне, що може їх мотивувати – це принцип збереження свого обличчя, свого статусу, що ми, мовляв, ось такі неконтрольовані, всесильні, що нас боїться весь світ, всі будуть відповідати і рано чи пізно ми, наприклад, зруйнуємо Сполучені Штати, що є офіційною метою існування держави Ісламської Республіки Іран.
"Цей режим приречений"
Чи можна зараз зрозуміти, який запас міцності зберігає Іран? Економіка, наскільки можна оцінити тамтешню ситуацію, зазнала серйозних збитків після цієї війни. Але з іншого боку джерела пишуть, що вони дуже швидко відновлюють свої об'єкти. Що тут правда, а що не зовсім?
Вони можуть відновити тільки певні об'єкти військово-промислового комплексу. А все інше – там, де люди працюють, від чого залежить достаток людей, де створюється валовий внутрішній продукт – вони не відновлюють. Я казав, кажу і буду казати: "Цей режим приречений". Ця війна, можливо, навіть трохи продовжила існування цього режиму, але все-рівно ця фаза закінчиться. Режим не ефективний, він не спроможний виконувати базові функції і забезпечувати людям базові послуги. І рано чи пізно цей режим впаде. Настільки нераціональна структура не зможе втриматися.
"Економічна ситуація в Ірані дуже складна"
А ситуація в Ірані залишається складною. Війна збільшила безробіття на мільйони людей. Дуже багато підприємств, які зазнали удару під час цієї 38-денної війни, – це працемістке машинобудування, там задіяно багато людей. Це заводи подвійного призначення, які випускали воєнну і цивільну продукцію. І ці всі люди безробітні. Дуже багато об'єктів інфраструктури зруйновано. Це теж мінус у місцях праці і в спроможності бізнесу продовжувати своє функціонування. Інфляція нікуди не ділась, потрійний валютний курс нікуди не дівся, дефіцит бюджету нікуди не дівся. Зараз при блокаді вони взагалі не отримують прибутків від експорту нафти. Тому економічна ситуація в Ірані дуже складна, вона критична. В принципі, прагматичне крило в істеблішменті, які асоціюються з президентом, вже декілька місяців надсилає сигнали фактичному керівництву, тобто командуванню Корпусу вартових про те, що ситуація на межі. Але з такими темпами вони все рівно до кінця року будуть мати чергове загострення внутрішньополітичної і внутрішньо-економічної ситуації.
