Ілюстративне фото: Facebook/Запоріжсталь
"Є надія, що об'єкт працюватиме"
Наскільки критичною для української економіки є нинішня зупинка "Запоріжсталі" внаслідок російських обстрілів?
Звичайно, якщо такий крупний об'єкт, як "Запоріжсталь", зупиняється, то це буде відчутно для нашої економіки. Але зупинити такий великий об'єкт не так то й просто, тим більше такий об'єкт, як металургійний комбінат. Наприклад, НПЗ зупинити легше, ніж металургійний комбінат. Але все таки є надія, що "Запоріжсталь" працюватиме.
"Запоріжсталь" по обсягах сталі – це приблизно 4,5 млн тонн сталі. Торік вони виробили 3,8 млн тонн. Все виробництво в Україні близько 7 млн тонн. Це добра половина – "Запоріжсталь".
Історія нашої металургії складна. Ми набирали з 2000-х років. В нас досягали до 42-43 млн тонн сталі виробництва в Україні. Це був період перед фінансовою кризою – 2007 року, потім фінансова криза 2008, а от уже 2009-11 років ми виходили на ці показники. Але перше, що ми втратили з 2014-го року, від початку розв'язаної Росією війни – це два крупних металургійних комбінати: Алчевський металургійний комбінат і Єнакіївський. Обидва були дуже серйозно модернізовані. Був збудований, по суті, новий завод. А от коли почалася вже повномасштабна війна, то ми втратили маріупольські заводи. Перш за все це "Азовсталь" і "Комбінат імені Ілліча". Два ці заводи виробляли 9 млн тонн сталі. Зараз ці заводи стоять на окупованих територіях. "Азовсталь" не працює, "Імені Ілліча" також не працює. Це ще наступні втрати. Тому коли ми говорили про 43 млн, то зараз говоримо про 6-7 млн. Однак Україна була, є і буде металургійною країною. Це питання вже перебудови металургії, іншої, але в нас є все для того, щоб металургія працювала.
Якщо говорити про "Запоріжсталь", то обсяги експорту продукції "Запоріжсталі" – близько 1,8 млрд доларів. Це те, що було в 2025 році. "Запоріжсталь" експортує рулон холодний, рулон гарячекатаний. Це високотехнологічна продукція. І це значний обсяг експорту, тому що загальний експорт України – 44-45 млрд доларів річний товарний. І от 1,8 – це приблизно 3,5-4% нашого експорту. Це один комбінат, звичайно. У нас є ще інші металургійні комбінати. Тому це крупний об'єкт. Ворог, звичайно, придивляється до цих крупних об'єктів. І нам треба їх захищати.
"Важко уразити цей об'єкт сильно"
Сьогодні що відбувається із самим комбінатом після удару? Від чого залежатиме швидкість відновлення?
Зупинки були в 2022 році, потім у 2023-му. В нас адаптаційні можливості. І ця техніка адаптації до роботи в таких екстремальних умовах в нас розвинута. І от ремонти, які необхідно зробити – тут наші спеціалісти набули високого досвіду. Резервне обладнання, сподіваюся, що воно є на "Запоріжсталі". Тому що зараз великі підприємства прекрасно розуміють, що є вразливим і які модулі треба швидко замінити.
На металургійних комбінатах, якщо ти зупиняєш піч, то це довгий процес. Це не просто так, що ти там швидко вимкнув, а потім увімкнув. Це такий процес розкачки, який може займати не тижні, а навіть місяці.
Водночас важко, дуже важко уразити цей об'єкт сильно, ґрунтовно, серйозно. Він розкиданий на… квадратні кілометри. І от ці модулі окремі, які є дуже важливими, там є запасний резерв цього комплекту, який можна відносно швидко замінювати. Я переконаний, що з цим працюють.
Питання електроенергії. Це ж величезна промислова зона, яка утворилася завдяки тому, що в нас є ДніпроГЕС, який дає електрику. А потім вже була збудована Запорізька атомна електростанція, яка зараз під окупацією. Тому цей величезний промисловий масив живиться електроенергією від цих двох об'єктів. Але кількість підприємств, які колись працювали і зараз, звичайно, відрізняється. Зараз менше підприємств працює. Але все одно, навіть незважаючи на окупацію цієї АЕС, щоб працювала "Запоріжсталь" у Запоріжжі є джерела електроенергії. І їх зруйнувати також дуже непросто. Але, зрештою, це все треба захищати.
"Завод зі старою технологією вразити складніше"
Наскільки небезпечними стають повторні зупинки, запуск для технологічного процесу і технологічного стану металургійного підприємства?
Тут залежить від того, яка це зупинка. Часто такі об'єкти зупиняють на планові ремонти. Наприклад, треба змінити вогнетривкую цеглу в печах доменних, мартенівських. На "Запоріжсталі" це комбінована технологія виробництва, коли виробляється чавун, потім, як основа для виробництва сталі, потім до чавуну домішується металобрухт, пропорція 30-70 приблизно. А потім з нього вариться в мартенівських печах сталь. Такий спосіб виробництва не є найсучаснішим, найпередовішим. "Запоріжсталь" модернізувала прокатні стани, пакувальні лінії, але базове виробництво залишається комбінованим. Воно є досить стійким. Такий завод, хоч зі старою технологією, його вразити складніше.
Якщо це ремонт вимушений після аварії, вибуху чи чогось подібного, то, звичайно, найбільший ризик становить сам вибух. А сама зупинка вже є наслідком цього вибуху. Процес зупинки сам по собі передбачений технологічно. Його необхідно робити час-від-часу. І в конструкції заводу закладено те, що, наприклад, раз в рік чи раз в півтора року якісь певні печі мають зупинятися, щоб робити їхній капітальний ремонт. В даному випадку все залежить від того, наскільки було серйозне ураження. Але завод працює, як організм. Всі системи працюють один на одного. Вариться сталь. Треба, щоб подавався кисень, електроенергія, щоб звідти відходили гази. Це питання комплексне. Якщо ти зупиняєш якийсь модуль, треба перекривати і інші модулі. Але разом з тим це передбачає ці ремонти капітальні. І сам по собі процес зупинки підприємства не є таким ризикованим, як процес цього ураження. Там треба розуміти, наприклад, які модулі були уражені на цьому етапі. Якщо підприємство зупиняється, то зупиняється ще низка процесів. Це, звичайно, будуть збитки в будь-якому випадку. Тому що якщо ти припиняєш виробляти сталь – це економічний процес, на який зав'язано дуже багато процесів. Ця екосистема включає не лише великий, середній, дрібний бізнес. Тому коли воно все зупиняється на ремонт, частина цього бізнесу втрачає роботу. Тому зупинка завжди небажана. Для будь-якого підприємства зупинка виробничого циклу, якщо немає ринків збуту – це завжди найнегативніший процес. Але технологічно це передбачається. Тому сама по собі, якщо це підготовлена зупинка, не несе на собі загрози, тим більше, що тоді включаються інші модулі. Якщо це вимушена зупинка, то тоді, звичайно, збиток більший.
Володимир Власюк. Фото з відкритих джерел
"Азовсталь", "Завод Ілліча", Курахове, Єнакієве та Алчевськ
Які підприємства сьогодні вже неможливо розглядати як такі, що можуть бути швидко повернуті до виробництва?
Якщо говорити про обсяги виробництва сталі, то до початку повномасштабної війни у нас ці останні роки було десь 21-23 млн тонн. В нас колись було 43 млн тонн. Потім був 21 млн тонн, на сьогодні маємо 6-8 млн тонн. Якщо ми відлік рахуємо від повномасштабної війни, у нас мінус 14 млн тонн виробництва. І основу цього становить втрата двох металургійних комбінатів у Маріуполі: "Азовсталі" та "Ілліча". "Азовсталь", звичайно, сильніше розбита, ніж "Ілліча". "Ілліча" в такому стані, що можна розконсервовувати і робити, тому що він не розвалений, там бої не відбувалися такі, як на "Азовсталі". Тому це той актив, який може бути перезапущений.
"Азовсталь". Все одно це велика відведена площа, комунікації, порт, на якому він стоїть. Коли ми відновимо наш контроль над Маріуполем, там буде виробництво відновлене. Це не займе, звичайно, короткий час. Щоб відновити подібне виробництво – це питання років. Думаю за півтора-два роки це можна було б відновити. Єдине, що в світі ж змінюються технології. Тому, наприклад, якщо говорити про таке відновлення, то це, звичайно, дуже фінансово затратний процес. Але це треба з урахуванням тих технологій, які є на сьогодні. Але не випадково там з'явилося підприємство "Азовсталь". Там низка є моментів, сприятливих для виробництва сталі. І вони нікуди не поділися, незважаючи на руйнування.
Крім цих двох підприємств ми втратили Курахове, де був електрометалургійний завод. Там було виробництво 700-800 тисяч тонн. Це був сучасний електрометалургійний завод. Там були дуже сильні бої. Там також є руйнування, але, мені здається, і цей завод можна буде відновити, тому що це завод, який виробляв сталь із металобрухту. Це сучасна електрометалургійна технологія, коли ти збираєш металобрухт, потім у великих печах переплавляється і ти виплавляєш. І це сучасне підприємство конкурентноздатне. Я думаю, що воно також у гарному стані.
Постачати на ринок Росії сталь із окупованих підприємств нема ніякого сенсу. В Росії перевиробництво сталі й надлишкової потужності. З цих підприємств можна експортувати. І вони, наприклад, були орієнтовані на експорт 70-80%. Але ж ми розуміємо, що якщо вони в окупації, ніхто не буде купувати цю сталь. Скільки Росія не пробувала відновити навіть постачання сталі, вони там хитрували з тих заводів, які окупували раніше – це закінчувалося санкціями, штрафами. Вони хитрували таким чином, що заміщували продукцію на російському ринку, а потім ніби з російських підприємств відправляли на експорт. Якщо ми беремо умови, наприклад, контролю України на цій території в стані такому, що воно зруйновано вщент – я не знаю таких об'єктів. Навіть "Азовсталь", по якій найбільше обстрілювали, мені здається, що можна відновити. Єдине, що питання вартості: чи це буде вартість нового заводу взагалі? Щоб його відновити, це може бути вартість нового заводу.
Я думаю, треба вибудовувати нову модель. Але навіть для нової моделі в чому там гарний майданчик технологічно? Там, по-перше, море. Морем дуже зручно відправляти продукцію. Заводи повного циклу ніхто не скасовував. Там прокладені траси, щоб постачати, наприклад, залізну руду, вугілля коксівне. Коксівного вугілля в нас теж зараз майже немає, тому що все воно під окупацією. Але в нас було заміщення на імпортне коксівне вугілля. Тому ці фактори навіть для сучасних технологій діють. Інша справа, що базові технології, наприклад, це має бути киснево-конверторна сталь повністю. Вони мають бути на "Азовсталі" реалізовані. Новий формат сталі має бути. Є, наприклад, зелена сталь, про яку зараз говорять в Європі. Зелена сталь – це коли ти майже не маєш викидів CO2. Є така технологія прямого відновлення заліза. Але все рівно після прямого відновлення його треба доводити до сталі. Ми можемо уявити собі нові технологічні комбінації. Пряме відновлення заліза або, наприклад, в Кривому Розі, де руду добувають, або навіть там же само на "Азовсталі", з якого потім робиться сталь. Якщо взагалі зважувати, я думаю, що вартість цього заводу, звичайно, буде чимала, але цей майданчик пристосований, щоб там виробляти сталь у майбутньому.
