Проєкт Міністерства культури України "Тисячовесна". Колаж: Мінкульт
"Тисячовесна" – національна ініціатива президента Володимира Зеленського зі створення нового якісного українського культурного продукту та розвитку всієї культурної індустрії. Її мета – підтримати митців і виробників контенту, створити нові можливості для творчих команд та посилити присутність української культури у світі. Цього року на програму в державному бюджеті передбачено 4 мільярди гривень. Майже 3 тисячі команд подали свої проєкти, а 1227 із них дійшли до фінального етапу – публічного пітчингу, який триває цими днями. Саме зараз експерти визначають, які ідеї отримають державне фінансування і стануть частиною нового українського культурного продукту. Як працює ця масштабна програма, що в ній побачили експерти та якою має бути культура, в яку держава інвестує мільярди?
Наталія Мовшович: Варто зазначити, що "Тисячовесна" – це найбільша державна інвестиція за часів незалежної України в український культурний продукт. І минулого року культура була додана до державних пріоритетів як частина національної безпеки на державному рівні. Тобто ми говоримо про те, що під час гібридної війни з Росією культура є, власне, тим, що Росія атакує, але також тим, що нас захищає. Захищає нашу ідентичність, дає нам розуміння, чому, власне, вся ця війна, для чого нам Перемога. Тому дуже важливо вкладатися саме зараз у культуру, яка підтримує національну ідентичність, дуже це частина національної безпеки.
Президент 13 серпня заявив, що "Тисячовесна" проводитиметься щороку, а її бюджети, кількість категорій, відповідно, зростатимуть. Що це означає практично? Чи вже є бачення бюджету і структури програми на 2027 рік?
Наталія Мовшович: Так. Власне, вчора президент відвідав пітчинги, пройшовся комісіями, була година запитань, де він підтвердив намір, що програма буде системною. Ми зараз уже плануємо бюджет на наступний рік, щоб його фіналізувати. Нам потрібно провести певний зріз цієї едиції, поговорити з експертами, зрозуміти, у яких напрямах не вистачає грошей, де, можливо, треба зробити якийсь перерозподіл. Варто також згадати, що ми на початку року робили велике дослідження, щоб зрозуміти, який контент споживають, через які платформи, через які медіа. І, на жаль, дослідження оголило висновки, які нас дуже насторожили. Ми бачили вражаючі цифри: 71% українців споживають російський контент, і також серед молодого покоління цей відсоток – хоча б раз на тиждень – десь 60%. І, власне, це відбувається не тому, що це якийсь цілеспрямований пошук цього контенту. Часто це звичка або алгоритми, або просто те, що його дуже багато. І наша мета – створити альтернативу. І, звісно, це не може бути протягом року. По-перше, контент, який найбільше споживається, – аудіовізуальний. Це – великі форми: вони виробляються не один, не два, інколи три-чотири роки. Тобто потрібна певна системність. І також недостатньо просто створити цей продукт, його також треба дистрибутувати і промотувати. І в це теж треба вкладати і зусилля, і ресурси, і починати думати про це ще на етапі ідеї. Тому важливо, щоб ця програма була системною, щоб щороку було фінансування, і це був нерозривний процес створення та поширення цього продукту. І тільки системність допоможе нам змінити цей відсоток і підвищити споживання українського культурного продукту.
Наталія Мовшович. Фото: Тарас Безпалий
Було подано майже три тисячі заявок. Що це говорить державі про українську культурну індустрію? Чи побачили ви дефіцит певних типів культурного продукту? Або ж, навпаки, було перенасичення чогось?
Наталія Мовшович: Було подано 2634 заявки, якщо я правильно пам'ятаю цифру, і загальний бюджет, який індустрія просила на всі ці заявки, – 15 мільярдів. Тобто не чотири, не вісім, а в декілька разів більше. Ми розуміли, що запит на фінансування є, він є величезний. І слід зазначити, що, наприклад, у аудіовізуальному секторі під час повномасштабної війни з 2022 року немає фінансування. Тобто це проєкти, які розроблялися, обдумувалися протягом декількох років. І, звісно, індустрія є дуже спраглою до фінансування, є багато ідей, і ми побачили дуже різні теми, формати. Власне, дуже цікаво, що в середньому за різними комісіями, напрямами дебюти складають десь 15–20%. Тобто ми також ставили собі завдання відкрити нові імена і стимулювати молодь, оскільки це, власне, наше майбутнє, для того, щоб вони розкрили свій творчий потенціал і також подавалися на цю програму.
Як держава балансувала між мистецтвом і користю для держави?
Наталія Мовшович: Ви говорите, власне, про критерії оцінювання, які ми закладали в програму. Основні критерії – це якість продукту, незалежно від теми, його формату. Тобто ми не говоримо, що держава замовляє умовно якийсь тип продукту або якусь тематику. У нас були зазначені теми, але вони є досить широкими. Там є як якийсь історичний контекст національного спрямування, але також це загальнолюдські, універсальні теми, як дружба, любов, родинні зв'язки. Тобто ми не обмежували митців, щоб отримувати якісь цікаві, унікальні історії. І основна кількість балів за оцінювання – це критерії саме художньої якості, тобто яскравість ідеї, наскільки вона є універсальною, наскільки висока конвергентність на різних платформах, тобто вона може бути цікавою для різної аудиторії, дистрибуватися. Якщо узагальнити, то нас цікавить продукт, контент, який буде цікавий широким аудиторіям, але також буде високої якості.
Як заступниця міністра з європейської інтеграції, ви багато говорите про міжнародну співпрацю. Чи має "Тисячовесна" конкретний механізм, який після створення продукту допоможе йому потрапити на європейські фестивалі, ринки, так само інші події? Якою буде "Тисячовесна" очима світу, очима європейців?
Наталія Мовшович: Окрім українських, ми запросили до кожної комісії декількох міжнародних експертів. Вони виконують дорадчу функцію, вони не голосують, не беруть участі у фінальному голосуванні та ухваленні рішення, але вони ставлять запитання, цікавляться проєктами. Багато хто з цих міжнародних експертів зацікавився українськими проєктами. Вони хочуть про них розповідати далі, вони хочуть заходити до продюсерів із деякими проєктами. Тобто це така адвокаційна функція. Тут, прямо зараз, завдяки присутності цих міжнародних експертів, ми вже торуємо шлях до міжнародних майданчиків, міжнародних аудиторій. "Тисячовесна" фінансує копродукцію, як мажоритарну, так і міноритарну, і завдяки тому, що права належать виробникам, було прийнято таке рішення, що вони не належать державі, а це відкриває поле для копродукції. Тобто партнери можуть заходити на різних етапах розвитку проєкту з різними частками фінансування. Ми говоримо тут, власне, що найбільше державне фінансування проєктів, наскільки я пам'ятаю, було 8–10%. Тобто десь 20% має бути вже на борту проєкту, коли він подається на програму. І, власне, експерти оцінюють також міжнародний потенціал проєктів: чи будуть вони цікаві міжнародній аудиторії, і на яких майданчиках далі вони могли б просуватися. Тобто в них така дорадча, адвокаційна функція. Серед експертів у нас представлені такі ж майданчики дистрибуції. Це, наприклад, суспільний канал ARTE або France Tеlеvisions в анімації. Це директор міжнародного найбільшого фестивалю анімації в Ансі, де наступного року буде спеціальна програма, присвячена сторіччю української анімації. Тобто міжнародний вимір формується прямо сьогодні, тут і зараз.
На зв’язку зі студією – Алевтина Кахідзе, художниця, виконувачка обов’язків директора Київського державного художнього ліцею імені Тараса Шевченка, експертка напряму візуального мистецтва нинішньої "Тисячовесни". Пані Алевтино, яким було ваше перше враження від масиву заявок у напрямі візуального мистецтва? Яка кількість заявок була подана?
Алевтина Кахідзе: Здається, до 300.
А з якою кількістю ви працювали?
Алевтина Кахідзе: Десь із 60, і це було дуже багато роботи. Я навіть заради цього взяла відпустку. Доводилося працювати цілий день.
Чи багато ви побачили нових імен?
Алевтина Кахідзе: Так, їх було дуже багато.
Що ще вас здивувало?
Алевтина Кахідзе: Дуже багато віртуальної реальності, дуже велика зацікавленість у використанні цифрових платформ, цифрових методів. Ми переходимо в цифру з усілякими різними ініціативами, і це взагалі не пов’язано з тим, із якого міста чи куточка країни походить проєкт. Дуже багато віртуальної реальності, цифри й так далі.
У візуальному мистецтві, коли ми про нього говоримо, особливо складно оцінити майбутній результат лише за заявкою. Пані Алевтино, що для вас було доказом того, що перед вами не просто хороша концепція, а проєкт, який справді може відбутися – не тільки на цьому фестивалі, а завтра, післязавтра і в майбутньому?
Алевтина Кахідзе: Є багато критеріїв. Серед критеріїв – команда, авторське бачення, концепція, кошторис, синопсис, є ще безбар’єрність і вплив. Отож, усі ці аспекти й критерії важливі. Але я пам’ятаю, я вчилася в Німеччині, і нас вчила писати проєкти людина з дуже великого фонду. І вона нас навчила, що завжди має бути soul of the project – душа проєкту, щось таке, що ти запам’ятаєш навіть після того, як закриєш комп’ютер. І от це працює. 60 із хвостиком проєктів я, можна сказати, вичитала, оцінила. Які саме, я не буду зараз казати, тому що ще не ясно, хто добігає до кінця, але деякі проєкти я все ж таки тримаю в голові. Я їх пам’ятаю, і достеменно. І в них є soul of the project – душа проєкту. Для мене це щось таке, що мене зачепило, що вирізняє цей проєкт серед інших. Це має запорукою якогось майбутнього.
Serge%20Illin%2016_9.jpg)
Алевтина Кахідзе. Фото: Serge Illin
Наскільки заявки були готові саме як мистецькі проєкти, а не просто як спроби правильно підлаштуватися під грантову мову, під мову цього фестивалю?
Алевтина Кахідзе: Усі заявки дуже по-різному написані. І, до речі, я ще не бачила їх усі, тому що оцінювала тільки частину. Деякі проєкти я зараз бачу, орієнтуючись на коментарі моїх колег, тож, якщо бути відвертою, я не можу сказати про всі. Але Україна зараз переживає такий час, коли всі вчаться писати заявки: хтось менше, хтось більше. Це процес, і я ставлюся до нього абсолютно нормально. Дещо написано так, що я думаю: "Я б так не зробила". А дещо справді написане дуже поверхово, видно, що немає досвіду.
Чи можете ви вже сьогодні в ефірі говорити про теми цих проєктів? Тому що зрозуміло: проєкт народжений в умовах повномасштабного вторгнення Росії, і однією з його цілей є популяризувати Україну, робити українську культуру видимою. І, певно, те, що сьогодні болить без винятку всім українцям і українкам, – це тема війни. Але так само в мистецтво приходять і з іншими темами. З якими?
Алевтина Кахідзе: Є дуже багато проєктів, які осмислюють те, що потрібно деколонізувати. Є проєкти для дитячої аудиторії, щоб допомогти дітям пройти через нашу кризу, через те, як важко вчитися під час війни, як погано спати. Є проєкти, які дбають про культурну спадщину – фізичну, матеріальну. Є проєкти, які осмислюють мову. Дуже багато таких проєктів. Близько десяти проєктів – саме про мову, про пісенність, про мову за кордоном, про мову для дітей. Є ще проєкти, де осмислюється тема війни, але в неочікуваний спосіб, зокрема із залученням ветеранів. Нібито майже все я вже називала. А, ні, ще – рослини! Дуже багато проєктів про рослини. Квіти, рослини, тема українського саду, розмірковування про рослини, які є частиною нашої ідентичності. Це те, що є. І не один проєкт.
Ви згадали про дитячу аудиторію. Наскільки таких проєктів було достатньо? Чи хотілося б бачити їх більше?
Алевтина Кахідзе: Їх багато. Я думаю, що є такий фактор: для роботи з дитячою аудиторією не треба мати на борту якогось великого фінансування. Але те, що їх дуже багато, це факт. Доволі по-різному підійшли до цієї теми. Є і додатки всілякі, які будуть запропоновані за кордоном, щоб не втрачати зв’язок із тими дітьми, які виїхали. І програми для підземних шкіл, і виставкові проєкти, де художники приходять і працюють із дітьми. Мені здається, достатньо. Але подивимося, як це буде в майбутньому, які проєкти пройдуть.
Ми знаємо, що "Тисячовесна" тепер буде щорічним проєктом. І щороку фінансування на нього виділятиметься або таке саме, або навіть більше. Відтак, чи можемо ми сьогодні зробити невеличкий спойлер або таку підказку для майбутніх учасників та учасниць? Чи є проєкти, яких вам хотілося б бачити більше? Або теми, які потребують детальнішого висвітлення? Саме від вас, як однієї з експерток.
Алевтина Кахідзе: Хотілося б більше міждисциплінарних проєктів, де були б залучені науковці, художники з різних сфер. Якщо це візуально-аудіальний проєкт, то їх мало. Хотілося б, щоб дули залучені науковці. Щоб було багато експериментальних проєктів, де точно треба брати відвагу державі й фінансувати їх.
До нашої студії доєднується Євген Лавренчук, оперний режисер, театральний менеджер, продюсер, педагог. Пане Євгене, ми сьогодні тут намагаємося побачити все, що відбувається в Івано-Франківську, і намагаємося і побачити, і почути це очима експертів та експерток. І, зрозуміло, що з вами ми будемо говорити про перформативне мистецтво, бо ви є експертом саме в цій галузі. Що ви побачили в заявках "Тисячовесни" з точки зору театру та перформативного мистецтва? Чи є відчуття, що українська сцена зараз змінюється? І як змінюється?
Євген Лавренчук: Так, безумовно. Тому що змінюється суспільство, змінюється світ навколо нас, змінюється Україна. І ці тенденції, безумовно, у прогресивний, у хороший, в інноваційний бік. Звісно, що це має побічний певний ефект. Є люди, які є пристосуванцями за своєю суттю. Вони, як ми знаємо, часто вживають уже популярну лексику, скажімо так, не дуже розуміючи, що за тим стоїть. Це спекуляції за рахунок таких висловлювань, як "ідентичність", "координація", "стійкість", "незламність" і так далі, і тим більше "культурний фронт": це вже, знаєте, викликає таку стійку ідіосинкразію. Не тільки в мене. Ви знаєте, найцінніше – це сама людина і все, що вона переживає. І ми часто за цими термінами просто не бачимо самої людини. Наприклад, саме з гендерною рівністю. Дуже часто в заявках є реактивна, а не проактивна позиція щодо гендерного балансу команд і так далі. Це говориться просто для того, щоб заявка отримала більше балів. Часто-густо. Не кажу, що завжди.
Ви згадали ідентичність, ви згадали культурний фронт. Що для вас означає ідентичність?
Євген Лавренчук: Ідентичність для мене – це найнебезпечніший інструмент, який вигадало ХХ століття. Це заборонене для мене слово. Самоідентифікація, ідентичність – це є пастка для ментальності і для свідомості людини. Ніякої ідентичності. Найгірше, що може бути, це коли людина сама себе ідентифікує. Зі своїм тілом і з собою. Людина – це є 60 трильйонів клітинок. І якась сила їх тримає докупи. Оце і є людина. Через два роки ці клітинки змінюються до невпізнаваності. А людина залишається. Я – це не є моє тіло. Я – навіть не є мій розум.
Євген Лавренчук. Фото: Facebook/photo by Viktor Andriichenko
Культурний фронт – ще один вислів, який викликає багато питань, як ви самі зазначили. І, знову ж таки, так само, як було з ідентичністю: що для вас сьогодні – культурний фронт?
Євген Лавренчук: Для мене є фронт, і є тил. І не треба нам, людям, які за рахунок фронту мають розкіш, можливість жити в тилу, називати себе фронтом. Так, ми забезпечуємо певні речі, які важливі, тому це і відбувається. Але ми не фронт, ми тил. Тил не може бути фронтом. Добре, коли пташка є пташкою, а рибка є рибкою, коли їхні ролі не перетинаються. Трагедія виникає тоді, коли рибка хоче бути пташкою, а пташка хоче бути рибкою.
Чи можемо ми говорити, які ж усе-таки заявки переважали? Які форми переважали?
Євген Лавренчук: На жаль, не можу. Я не уповноважений давати інсайдерську інформацію. Але ми всі дізнаємося про переможців уже 16 числа. Різне буває. Фінансування велике, широке, і це можливість проявитися всім заявникам, і немає обмежень. І до другого туру мої колеги-експерти, експертки були більш лояльні і більш прихильні до заявників, ніж я.
Чи можемо ми говорити, що якісь форми, наприклад перформанс, були більш популярними, а інші – менш? Чи і про це не можете говорити?
Євген Лавренчук: Можу, можу. Слово performance в англійській мові – це і є вистава. В нашому сенсі вистава – це вистава, перформанс – це перформанс. Втім, добре, щоб уже зрештою ця межа перестала бути такою чіткою: ось це вистава, коли люди дивляться в одну точку, а ось перформанс, коли та точка дивиться на нас. Багато інклюзивних проєктів, багато адаптацій. Ми можемо дуже довго говорити про виховний аспект проєкту: що ми збирали діточок чи дорослих і їх вчимо козацтву чи витокам, і проводимо таку програму, де вони навчаються. Але що в кінці ми будемо мати? Оцінюється кінцевий продукт.
Як експерту відрізнити масштабний театральний проєкт, який реально можна виробити, від концепції, яка красиво звучить, але розсиплеться на етапі постановки? Я впевнена, що концепцій ви зустрічали багато. А скільки реальних проєктів було?
Євген Лавренчук: Оце і оцінюється. Власне, оцінюється не стільки тематика. Був такий проєкт, який, на жаль, не пройшов відбір. Я про нього згадаю зараз. Про важливу історичну постать української історії. Про Виговського, наприклад. А ось ці заявниці, вони не пройшли на третій тур, і вони збирають там цілий консиліум, проводять пресконференції, кажуть: невже ця постать не важлива? Ні. Питання: а чого саме ви про цю постать говорите? І як ви говорите? Якою мовою сценічною ви про нього говорите? Значить, виходить, що великою хибою і помилкою є фокусуватися на тематиці. Тематика важлива, але важливо, якою мовою, саме мистецькою, ми це говоримо. Чи це фахова розмова? І якими засобами мистецькими саме? Тобто є граматика, є тематика, є граматика, як і в мові, так і філологічно, так само і в театрі є граматика. І коли ти з помилками говориш про щось важливе, то це і є з помилками…
