Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Скорочення чисельності населення не є наслідком війни, але…"
Україна продовжує стрімко втрачати населення, а статистика народжуваності та смертності свідчить про те, що ситуація з кожним роком погіршується. Ми не знаємо точних цифр щодо кількості населення, але якщо подивитися на сухі цифри і тенденції – що вам видно як науковцю? Теперішнє скорочення населення України – це наслідок війни, це більш довгострокова демографічна проблема. Що ми бачимо?
Скорочення чисельності населення не є наслідком війни. Але війна дуже сильно загострила вже наявні демографічні проблеми. Це, якщо коротко. Природний убуток населення, коли народжується менше, ніж помирає, в Україні існує практично всі 35 років незалежності. Весь час народжувалось менше людей, ніж помирало. Це вже досить довготривала тенденція, але це не є якась унікальна, особливо українська тенденція, яка в нас є і це суто наша проблема. Якщо подивитися навколо по розвинутих країнах світу, по країнах Європи, особливо Східної Європи, то в більшості з них буде щось подібне. А в деяких частка населення, яке зменшилось за певний період може бути навіть більшою. Загалом ця тенденція достатньо довготривала. Втім війна дуже сильно загострила цю проблему. Зараз співвідношення кількості народжених і померлих найбільш негативне практично за всю історію, крім певних кризових періодів.
"Старіння населення – довготривала тенденція, яка потихеньку покриває весь світ"
А ми знаємо чи хоча б можемо приблизно уявити, скільки сьогодні людей живе на підконтрольній території України?
Оцінки, звичайно, проводяться, але слід розуміти, що на наявних даних точних оцінок бути не може. Тобто без переписних даних, без поточного обліку точний прогноз зробити неможливо. Якщо говорити про підконтрольну Україні територію, то оцінка близька до реальності – приблизно 29-30 млн населення.
Скільки серед них людей працездатних?
Це набагато складніше визначити. Вікову структуру населення неможливо повноцінно вирахувати без перепису, без переписних даних. Можна сказати, що чверть, а можливо вже й до третини населення, – це населення пенсійного віку. Плюс певна кількість дітей. Тому працездатних не так багато, як нам би хотілося. Старіння населення – це довготривала тенденція, яка потихеньку покриває весь світ, а розвинуті країни взагалі достатньо сильно. У перспективі років ста вона, напевно, взагалі всю планету покриє. І це проявляється якраз в тому, що навіть без воєн, без конфліктів, частка працездатного населення зменшується, а пенсійного віку збільшується. Це створює дуже багато різних викликів перед країнами.
"Ми тільки на початку цього шляху"
Я десь зустрічав таке твердження, що пік населення планети ми вже пройшли або от-от пройдемо, а далі все і всього ставатиме менше. Чи готова до цього глобальна економіка? Чи в когось є уявлення, що з цим робити, коли працюючим треба буде годувати все більшу кількість людей? Чи можуть тут допомогти роботи і той же штучний інтелект?
"От-от" – це приблизно до кінця століття. Тобто не слід розуміти, що населення планети почне зменшуватися буквально через кілька років. В масштабі історії, звісно, це достатньо швидко. І те, що ви описуєте, загалом відповідає дійсності. Основна теорія того, як вбачається перспектива населення планети, якраз полягає в тому, що народжуваність поступово зменшується в усіх країнах світу. Тобто зараз ще досить багато країн, в яких народжуваність дійсно висока – 4-5 дітей на жінку. Насамперед це країни Африки, деякі країни Азії. Проте, якщо подивитись на Європу, то там такого вже давно немає. Країни Азії і Латинської Америки теж до цього приєдналися. І загальна ідея в тому, що до кінця століття народжуваність повсюди вже буде на такому рівні, що кількість населення планети вийде на якийсь пік, припустимо, 10 млрд населення. І після того, по-перше, чисельність населення поступово почне зменшуватися, по-друге, населення почне старіти вже в глобальному масштабі, частка літніх зростатиме. Але цей виклик зрозумілий, на планетарному рівні він є приблизно з 80-х років. Тобто вже років 40, як демографи, міжнародні організації це бачать і поступово щось намагаються робити. Це достатньо важко, загалом складно до реалізації. Основне бачення – це спроби реалізації політики активного, здорового старіння. Тобто, щоб люди в певному віці, умовно в 60-70 років, були здоровішими, активнішими, більше могли працювати і не сприймалися як якийсь баласт суспільства з яким жити важко. І роль технологій в цьому достатньо висока. Але ми тільки на початку цього шляху. Як і в будь-якій сфері, штучний інтелект – це тільки те, що з'явилось, тільки планується до інтеграції. Але він дуже швидко розвивається. Тому я б очікував дуже високу роль.
Борис Крімер. Фото: facebook/uaodissey
"Такі ініціативи потрібні і їх варто розвивати"
Прямі виплати на дитину або пакет виплат, який супроводжує новонароджену дитину впродовж певного періоду – це речі якось допомагають вирішувати проблему народжуваності? Чи такі ініціативи взагалі ніяк не впливають і їх можна припиняти?
Ні. Такі ініціативи потрібні і їх варто розвивати. Але це не є панацеєю. Окрім цього є ще дуже важливі речі, які стосуються якості життя цих дітей. Тому що матеріальна підтримка, інші види підтримки – це певне упередження відносно того, щоб діти не жили в бідності. Певне сприяння тому, що вони краще житимуть, відповідно краще розвиватимуться. В кінцевому рахунку в них буде більший власний людський капітал, в них буде заможніше життя за рахунок того, що їх підтримали в дитинстві. Тому матеріальна підтримка потрібна. Але якщо дивитись з такої точки зору, наскільки це сприяє зростанню народжуваності… Сказати, що це взагалі не сприяє я не можу, але це недалеко від істини. Тобто дуже незначний приріст можливий і він достатньо короткочасний. Цими інструментами ми ніколи не зможемо розвернути тенденцію, щоб кількість народжених була більша за кількість померлих і чисельність населення продовжувала зростати. У цьому ефективності ніколи не буде. Якщо вбачати ефективність у тому, щоб певна кількість людей реалізувала свої наміри, які вона хотіла реалізувати, то таке можливо. Є багато прикладів, де кількість народжених дітей зростала, але зазвичай це був нетривалий ефект, він закінчувався за кілька років. А якщо дивитись по поколіннях, то там він був ще нижчий. Тобто люди народжували часто не нових дітей, а тих, яких вони хотіли, і просто вирішили народити їх зараз. Це щодо виплат. А інструментів насправді багато. Є досить багато способів, як можна зробити життя сімей з дітьми кращим.
"Чинник безпеки важливий"
Після масштабного вторгнення багато людей виїхало з України, чимало перемістилося і невідомо ще, скільки виїде. Що може бути ефективним у тому, щоб вони поверталися, окрім фізично безпеки і закінчення бойових дій? Існують такі чинники?
Міграційний чинник, переміщення населення набагато сильніше впливає на чисельність населення України, ніж співвідношення народжуваності й смертності. Коли повномасштабне вторгнення починається, в Євросоюзі впродовж року з'явилося 4 мільйони людей під захистом тільки з України. Щоб досягти 4 мільйони додаткових людей шляхом народження, треба десятиліття. Тому це набагато сильніший чинник. І навіть за умови, що більшість людей не повернеться, все одно це шлях якогось збільшення кількості людей в Україні. Він набагато ефективніший, простіший, зрозуміліший і такий, який можна очікувати.
Питання безпеки важливе. Тому що для багатьох це дійсно те, що їх штовхнуло за кордон і буде виштовхувати далі. Також важливо, наскільки цей поштовх незворотній. Скажімо, на початку вторгнення десь трохи більше половини людей говорили про те, що вони хочуть повернутися, тобто виїхали ненадовго. Але хто ж знав на початку вторгнення, скільки триватиме ця війна. Тому чинник безпеки важливий. Оскільки війна тривалістю в рік, п'ять і 20 років – це дещо різні реальності. Але я схиляюсь до думки, що якась частка населення точно повернеться, як мінімум тоді, коли закінчиться захист в Євросоюзі. Це точно буде не більшість, але якщо навіть повернеться чверть населення – це вже мільйон громадян. Що можна зробити? Треба тримати зв'язки. І це залежатиме від цілеспрямованої діяльності держави. Більше всього це залежатиме від безпеки, від повоєнного розвитку та можливостей в тих країнах, де вони живуть зараз.
"Нам часто не вистачає "дорослої розмови" держави з населенням"
А яка роль у цьому комунікації, в тому числі стратегічних комунікацій на рівні держави? Наскільки сильно інформація, медіа можуть впливати на реальне переміщення населення, зокрема, на майбутнє повернення в Україну?
Я не експерт з комунікації, тому мені важко назвати якісь конкретні цифри. Але, на мою думку, цей вплив достатньо високий, оскільки новини дивляться всі. І рішення ухвалюються, виходячи з інформації, яку люди отримують. Але це не тільки комунікація на рівні якоїсь офіційної інформації, яка доходить до громадян за кордоном. Українці за кордоном велику кількість інформації отримують від громадян в Україні. І те, як громадяни в Україні бачать своє майбутнє, своє становище, і що вони їм кажуть, – це теж дуже важливо. Тому тут потрібна загальна якась комунікація держави, пояснення того, що відбувається. А нам часто не вистачає "дорослої розмови" держави з населенням. Є багато якихось не дуже зрозумілих рішень, багато ситуацій, які варто було б пояснити, чому так відбувається, щоб люди самі собі не вигадували причину. І загалом потрібно формувати довіру. Якщо довіра до держави є, то і комунікація буде ефективною і на щось вона краще впливатиме.
