Помилки у мові, про право помилятись, про мовні норми, які можуть бути для когось кайданками або фіксувати зміни, які приймають або не приймають самі мовці, про те, чому для деяких людей помилки стають невідв'язливою ідеєю, чому бажання шукати помилки у чужих текстах, спонтанному мовленні перетворюється на життя в полоні норм йшлося у програмі Українського радіо "Чорним по білому".
Про те, чи можливе спонтанне мовлення без помилок запитали у Романа Трифонова, лінгвіста, викладача Харківського національного університету ім Каразіна.
Явище Ґраманації. Як ви можете оцінити це явище і чи є воно характерним саме для України?
Роман Трифонов: Для України воно характерне, як і для інших мов - носіїв різноманітних національних мов, але для України воно має певні особливості. Вони пов'язані з тим, що, наприклад, в англійській мові, або в російській немає відчуття, що з мовою робили щось не те впродовж останнього часу, що мову змінювали і пристосовували під щось чуже. Тому помилки в мовленні тих, хто говорить англійською або російською відстежуються саме у зв'язку з нормою, нормою непорушною, зафіксованою в словниках. А от коли говоримо про українську мову, тут велику роль відіграє намагання захистити її від чужомовного впливу, не пустити чогось такого, що виявиться не своїм, не нашим, не рідним, щоб не помилитися в бік тієї ж російської, до якої нас намагалися наближати, щоб із усіх можливих форм вибрати саме українську. Цього немає в англійській мові.
А чи можна пов'язати пошук цього відповідника з постколоніальною мовною свідомістю?
Роман Трифонов: Абсолютно так. Я переконаний, що так і є. Тобто в постколоніальній свідомості помилка стає такою маленькою зрадою, маленькою шкодою рідному слову, рідній країні. І тому звідси йде перебір, коли помилками вважають варіанти.
Часто, спілкуючись з людьми, які намагаються перейти на українську, ці люди розповідають про те, що вони відчували шалений тиск суспільства. В україномовному середовищі таких людей гнітять. З чим це пов'язано?
Роман Трифонов: З тим самим - не образити мову, не зробити їй шкоди. Ми маємо вільніше ставитися до таких речей. Якщо людина помиляється від того, що вона не дуже володіє мовою, ми мусимо прийняти і похвалити за прогнення говорити українською.
Але не робити постійні зауваження, якщо ми чуємо ці помилки?
Роман Трифонов: Знаєте, тут немає однозначного рецепту. Я завжди намагаюся стежити, наскільки людина налаштована на ці зауваження. Зазвичай я у повсякденній комунікації спокійно до цього ставлюся, підтримую розмову незалежно від помилок. Якщо я бачу, що людина хотіла б щоб їй допомогли, ну тоді можна собі дозволити щось підказати. І в цієї проблеми є ще один дуже цікавий момент. Відступ від норми допомагає висловитися емоційніше, експресивніше, виразніше, яскравіше, і дуже багато мовців зараз це відчувають і це використовують.
Повну версію програми слухайте за посиланням.
