Під час вторгнення радянських військ в 1968 році Чехословаччині вдалося уникнути масового кровопролиття і це стало позитивним досвідом на майбутнє.
50 років радянської окупації Чехословаччини: сучасна Росія реанімує "доктрину Брежнєва" в нових умовах. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" говорив політолог, завідувач відділом розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень Петро Бурковський.
На фото: Петро Бурковський.
Що так страшно було втратити Чехословаччину, що потрібно було збройне вторгнення?
Петро Бурковський: Тут важливо зрозуміти історичний контекст, в якому розвивалися всі ці події. Людина, яка під тиском ініціювала Празьку весну, тобто Ярослав Дубчик, він прийшов до влади завдяки допомозі колишнього очільника СРСР Леоніда Брежнєва. Так би мовити радянське керівництво свої руками створило собі проблему. Тоді ж почалися реформи. Ми пам'ятаємо, що це 1968 рік, лише 4 роки як при владі знаходиться новий лідер. В Радянському союзі теж три роки тому почалися так звані Косигінські реформи, які досить швидко після Празької весни були згорнуті. Йдеться про певні намагання включити якісь квазі ринкові механізми в радянську економіку. Власне про це все йшлося і у Чехословаччині, про федералізація, про децентралізацію, про зниження цензури. В очах радянського керівництва це могло стати привабливим прикладом для решти країн, а ситуація в радянському таборі в кінці 60-х років теж була непростою: була Югославія, був Китай, зрештою доволі ліберально до реформ в Чехословаччині ставилися в Польщі, Угорщині та Румунії. Якщо допустити цей процес і втратити контроль над ним. І щоб не дати цьому всьому розвиватися радянське керівництво спочатку пішло на переговори з чехами, а потім коли ці переговори почалися і почало плануватися військове вторгнення. В червні 1968 року там уже були навчання радянських військ і вони там залишилися. І це теж був своєрідний тиск. Потім вони були виведені, але це був оманливий крок. Адже раптом з 20 на 21 серпня вводяться війська, які розпочали окупацію. Розпочався примус до комунізму.
Чехословаччина не дуже опиралася, близько сотні людей загинуло. Але були попередження генсека про те, що навіть не думайте особливо опиратися, тому що буде море крові. Як це з точки зору сьогодення можна прокоментувати?
Петро Бурковський: Сталося це через 30 років після Мюнхенської змови, коли Чехословаччину як найбільш демократичну країну залишили наодинці з Німеччиною. Зараз йшлося про те, що вона так само не могла розраховувати на чиюсь допомогу. І перше, що зробили радянські війська — це розпочали блокування частин чехословацької армії. Завжди є ризик, що хтось може віддати наказ. Опір був, а потім було прийнято рішення не опиратися цій агресії. Проте радянські війська планували це зробити за тиждень, але все розтяглося на цілі місяці. Дубчика відправили у відставку лише в наступному році. А те що не пролилася масово кров, то ця ситуація була на користь чеського і словацького народів. Уникнувши кровопролиття, але в силу історичних обставин це був позитивний досвід, який став їм у пригоді через 20 років після цього.
Прослухати повну версію розмови.
