Військовий журналіст, фоторепортер Олександр Клименко в ефірі Українського радіо в програмі Форпост розповів про специфіку роботи фото-журналіста в в умовах збройних конфліктів.
Мирне населення значною мірою бачить військових очима журналістів, зокрема очима фоторепортера. Ви над цим замислювались?
— Є тележурналістка, радіо-журналістика, газетна журналістика і фото-журналістика. Якщо ти газетний, ти можеш написати, взяти інтерв'ю, почути розповідь. Телебачення теж — ти станеш біля камери і військовик розкаже, що ось вчора тут був бій, прилетіло, покаже міну. Але фотограф повинен показати, як це було насправді, тому що солдат з міною і розповідь — це вже не дуже цікаво. Наше завдання — бути там, в самій гущі. Картинка — це твої слова і розповідь. Інколи це складно, але інколи приємно, тому що картинка говорить набагато більше, ніж слова.
Як опинитися саме в тому місці і в той момент, коли все має бути зафіксовано, адже навколо так багато всього відбувається?
— Це залежить від везіння. Ти можеш їздити тиждень-два і нічого не побачити, або бути два дні і потрапити в найгарячіші місця чи моменти, коли творяться події. Зараз війна позиційна і, скажімо так, нудна. Це мені не дуже подобається. На самому початку війни, я читав, що коли війна не виграється швидко, коли вона навіть не закінчується швидко, то вона затягується надовго. В нас така ситуація і мені дуже сумно.
Як військові ставляться до присутності журналіста поряд із ними в такий момент?
— Це така технологія, може кухня журналіста: якщо ти знайомий з чоловіком, якщо він тобі довіряє, то звісно це легше. Якщо ж ти вперше приїхав — то це не так легко. Найкраще, коли ти поживеш там добу, дві, три. Ттоді ти взагалі стаєш своїм. Ще є така проблема, дуже часто командири бояться за твоє життя і кажуть: ні, я тебе туди не пущу. Ти йому кажеш: та ні, я сам відповідаю за себе, але він звісно правий. Вирішує командир, звісно я не можу піти куди захочу. Це все таки фронт і якщо ти будеш кудись брести, то можуть подумати, що ти прихований сепар.
Тобто все залежить від того, наскільки довірливо до тебе ставляться військові. Де ж береться ця довіра? Яким чином вона вибудовується, адже не у всіх це виходить?
— Ті журналісти, мої друзі, які їздять на фронт, у них всіх це виходить. По-перше треба бути людиною. Також є маса всяких ситуацій, коли щось можна казати, а щось ні. Для ворога це може щось значити, тому інколи потрібно недоговорювати, не показувати. Це відома історія, коли фотографи і оператори не показують позиції. Але тут такий дисонанс, умовно, фотографія: яблуко лежить на землі, без горизонту — це ж не цікаво, з горизонтом цікавіше. З іншого боку літають безпілотники і знімають всі ці позиції, але для чого ми маємо їм полегшувати роботу?
Слухати повну версію програми.
