5 років тому з побиттям студентів на Майдані Незалежності розпочалася активна фаза Революції Гідності. Політичний консультант та один з активних учасників Євромайдану-2013 Дмитро Сіманський в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" поділився своїми спогади про перші дні Революції Гідності.
Ведуча: Тетяна Малишева
Наша тема: 5 річниця розгону Євромайдану: як мирний протест молоді з вимогою підписати Угоду про асоціацію ЄС переріс у Революцію Гідності. Чи досягнуто цілей революції і чому ейфорія від перемоги через 5 років переросла у зрадофільство. Пане Дмитре, чому власне це все почалося? Чому люди почали збиратися наприкінці листопада 5 років тому?
— Давайте по порядку. Ви багато сказали. Є декілька речей з якими я беззастережно згоден, і є такі, з якими не погоджуюся. Я точно не погоджуся з тим, що ейфорія змінилася зрадофільством. Я б сказав, що значною мірою наші спільні очікування, всіх людей, не лише учасників Майдану, які рухали країну вперед, а й тих, які йшли слідом за ними, виявилися невиправданими. Для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні підстави. Ми знаємо, кому висловлювати претензії і це робимо: в першу чергу українській чинній владі. Так, в країні складна ситуація, так, ми під агресією Росії і частина нашої території окупована, триває війна, але багато чого недоробила українська влада. Саме тому ми висловлюємо свої претензії.
Ще важливо, я б не називав євромайдан протестом молоді, чи студентським майданом, чи якимсь ще. Я був там з перших годин і, наприклад, початок тих людей, які вийшли, більше половини, складали журналісти, цілими редакціями. Щойно вони перші почули про рішення Кабінету міністрів. Саме Азаров тоді першим анонсував відмову від рішення про асоціацію, то цілими редакціями журналісти вийшли на майдан. Потім прийшли інші люди, була молодь, організоване студентство, а потім було 30 листопада і 1 грудня коли вийшов мільйон.
Тоді влада не очікувала, що буде саме так. Як ви вважаєте, чи вони тоді думали, що буде така велика кількість людей?
— Початок Майдану справді не виглядав як всенародна революція. Я тоді був одним з координаторів руху "Ми — європейці" і ми кілька років через фейсбук, мережеву взаємодію, спілкування з політиками і адвокацію намагалися штовхати євроінтеграцію з точки зору звичайних людей. Коли почався Майдан і цей процес почав набирати організованих форм, тоді виглядало так, що це протест якоїсь найбільш прогресивної і активної частини суспільства. І лише коли дії влади, очевидно інспіровані Росією, призвели до цього жахливого антилюдського побиття протесту на Майдані, це спрацювало як гачок, що розпрямив цю пружину української національно-визвольної революції.
Чи розуміло багато людей, що саме підписання угоди про асоціацію, це все починалося з 1998 року? Це збурило людей тому що всі на це сподівалися?
— Для багатьох людей це взагалі не була важливою темою. Питання асоціації чи євроінтеграції було значною мірою на периферії уваги суспільства. Це цікавило людей, які працювали в бізнесі чи якихось суспільних сферах. Там треба було почувати себе європейцями. Лише тоді, коли постав вибір: або ми лишаємося колонією Росії, або ж йдемо в цивілізований світ, от тоді це збурило українців і підштовхнуло до національно-визвольної революції, яка потім була продовжена прямою агресією з боку Росії.
Згадаємо 28-29 листопада 2013 року. Саме тоді люди зібралися, щоб створити євроланцюг. Чи памятаєте ви це? Ви брали в ньому участь?
— Тоді було і важче, і легше. Будучи на Майдані, потім на Михайлівській площі, ти постійно озирався довкола і бачив знайомі обличчя. Це було дуже фантастичне відчуття, що ти не один. Можливо, навіть це і штовхало багатьох людей приходити ще раз і ще раз, для того, щоб бачити себе в оточенні однодумців, людей, які беруться за руки фізично. Часом ми стояли в ланцюзі чи проти "Беркуту", чи за євроінтеграцію. Мені здається, що це теж було таким великим символом і реальною дією, часом навіть фізичною, давайте не будемо приховувати.
Слухати повну версію.
