Волонтер, політолог-міжнародник, співачка Софія Федина в ефірі Українського радіо в програмі Форпост розповіла про результати поїздки волонтерів в зону ООС для привітання українських військових зі святами.
Ведуча: Ніна Жежера
Скільки вас їздило?
— В нас є такий своєрідний творчо-волонтерсько-співочий десант. Нас було 7 чоловік. Ми вже кілька років поспіль приїжджаємо на новорічні свята. Скажімо так, лідер нашого десанту – це начальник 58-го Львівського будинку офіцерів полковник Віталій Провозін, для якого це вже 5-й новий рік на передовій. Він своєю працею настільки нас усіх заразив, що ми скористалися нагодою, щоб також долучитися до привітання наших захисників.
Чи пробували ви рахувати, скільки кілометрів проїхали за цей час?
— Насправді це важко сказати, але 100% більше 3 тис кілометрів ми намотали, тому що ми їхали, через Київ, звідти заїхали на Луганщину, потім поїхали на Донеччину, в Маріуполь, а потім ще рвонули в сторону Криму і навіть там встигли поколядувати, і тільки потім, 3-го числа поверталися додому.
Це ж ви їздили не просто з музичним десантом, а й гостинці возили. Скільки людей допомагало вам їх зібрати?
— Насправді, тут дуже важливий момент. Жоден волонтер не поїде на Схід до наших хлопців і дівчат без смаколиків, без допомоги, того, чого вони найбільше потребують. В нас був настільки завантажений бус, що ми були змушені “напрягати”військових, які теж рухалися в ту сторону, щоб вони допомогли нам довезти все, що ми зібрали. І насправді, хотілося б дуже подякувати всім добрим людям, які не опускають руки, а кожного дня систематично допомагають: чи пляцками, чи ковбасками, чи малюнками. Цього разу нам ще багато підкинули мандаринок, лимонів, апельсинів, сухофруктів, тобто того, чого бракує на передовій і, зрештою, сухофруктів, щоб можна було собі там приготувати кутю. З іншого боку, ти шлеш і добру пісню, і колядку.
Ви були лише у військових підрозділах?
— Ми перед усім їхали до військових, але було кулька підрозділів, які позапрошували також місцевих жителів на концерти. Скажімо так, досвід був досить цікавий, тому що ми однозначно не знали, наскільки люди є дружніми до того, що відбувається в нашій державі, але з іншого боку, це я свої особисті відчуття кажу, ми маємо працювати з тими людьми. Мені дуже запало в серце, як одна жіночка на Луганщині сказала: а чому ви раніше до нас так не їздили? Якщо б ми так спілкувалися раніше, можливо б тої війни не було, ми б відчували себе рідними одразу.
Слухати повну версію.
