– Розкажіть про ази професії, звідки беруться перекладачі?
– На жаль, сучасні перекладачі – це будь-хто, тому що в Україні напевно найбільша кількість у світі закладів, де готують перекладачів. Проте художніх перекладачів, мені здається, не готує ніхто. Художніх перекладачів не можна випускати масово, тому це і фах, і покликання, і дар. Я фаховий філолог і переклад для мене був завжди чимось магічним, досить рано я усвідомила його феномен. Більшість людей, читаючи й зараз прекрасні книжки, ніколи не подивляться, хто ж для них цю книжку доступною мовою передав. А нещодавно я почула фразу, яка запала мені в душу, що зрештою ми читаємо світову літературу, написану перекладачами. Тому що знати всі світові мови неможливо і таких феноменальних поліглотів, як наш геніальний перекладач Микола Лукаш, який перекладав з 38 мов, зовсім мало. Тому це велика відповідальність, адже коли ти берешся за автора, ти стаєш його представником у своїй культурі.
– А щодо перекладів для театру: звідки прийшла ваша зацікавленість ним?
– Корені десь в дитячому садку або й раніше: слово "театр" я вивчила, напевно, водночас із словами "тато", "мама", "братик" і "сестричка". Хоча мої батьки хіміки, але любов до театру звідкись взялась. Тато ще хлопчиком ходив у театри і мав абсолютну пам'ять: пам’ятав, кого бачив, прізвища. Тому й маму до цього долучив. З дитинства я теж жила театром, читала програмки, які приносили батьки, перелік дійових осіб і починала в себе в голові, мабуть, неоковирну дитячу п’єсу придумувати. Тому доволі рано я полюбила читати п’єси.
– А чи багато є в нас таких, як ви, перекладачів для театру?
– Здається, що ні. Я загалом з великими претензіями ставлюся до теорії перекладу, тому що десь на 95 % її пишуть люди, які ніколи нічого самі не перекладають. І от ці теоретики встановили дивовижну ієрархію, що той, хто перекладає поезію є супер перекладачем, хто прозу – ще так-сяк, а от драму не буде перекладати хіба лінивий чи дуже дурний. Можливо, це тому, що коли читаються непогані переклади драматичних творів, вони природно звучать і не відчувається жодних труднощів, які перекладач подолав на шляху.
– А в чому особливості перекладу п’єси?
Труднощі насамперед в тому, що п’єса розрахована на подвійну аудиторію: її можна прочитати, але її треба й почути та побачити. І щоб її почути, треба підібрати слова, аби глядач не перепитував: "А що він сказав? А що це за слово?". Формальних відхилень у перекладі драми значно більше, ніж у прозі. П’єси не пишуть дивовижною, неоковирною мовою: драматург чує, що говорять його герої, а якщо перекладач цього не чує, то вибачайте. Тому в перекладі драми вага кожного слова значно більша, ніж, скажімо, в прозі. Щодо поезії, то її перекладати мусять тільки поети, адже з цим народжуєшся. Наприклад, Шекспір народився драматургом і те, що він не написав "Війну і мир" зовсім його не принижує. Адже в нього все дивовижно сконцентровано: в одній фразі Шекспір висловить те, для чого Фолкнер напише трилогію.
ФОТО: inший Kyiv
