Іранський прапор майоріє посеред Тегерана. Фото: Getty Images/Morteza Nikoubazl/NurPhoto
Іран у 80 разів більший територією за Ізраїль
Поясніть, будь ласка, політичний устрій цієї країни, адже ми всі мало знаємо про життя в Ірані.
Це складне питання. Багатошарове. Насамперед потрібно розуміти, що Іран – це велика країна. Якщо порівнювати її з Ізраїлем, то вона більша у 80 разів за територією. Іран – це країна, в якій мешкає понад 80 млн людей. Тобто за кількістю населення вона в 3-4 рази більша, ніж Україна. І не лише за територією, а й за складною культурною спадщиною. Це країна із розмаїтим населенням. Національні меншини складають там понад половину населення. Тобто перси, які є титульною нацією, є меншістю в цій країні. Частково саме тому в процесі національного будівництва, тобто в процесі створення іранської самосвідомості, значну частину відігравав релігійний чинник. Тим паче, за відгалуженням ісламу, яке сповідує більшість в Ірані, він відрізняється від більшості оточуючих країн, крім Іраку. Тому що в Ірані, як усі знають, сповідують шиїзм – відгалуження в ісламі, якого дотримуються близько 10% мусульман в усьому світі сукупно. Тобто, це підсилює певне відчуття особливості, певне відчуття відчуженості від інших оточуючих мусульманських країн, з якими є суперництво за те, хто правий в інтерпретації ісламу. Це той випадок, коли близькі течії знаходяться у стані конфронтації саме тому, що вони сперечаються за спільний спадок.
Спроба мобілізувати всю ісламську спільноту на протистояння з ворогом
І все це створює таке відчуття умовної фортеці в облозі, яке сприяє підвищеному мілітаризму і підвищеній конфліктності з усіма сусідами. У випадку з Ізраїлем йдеться звісно не про конкуренцію за ісламську спадщину. А про спробу мобілізувати всю ісламську спільноту на протистояння з ворогом під керівництвом Ірану. Тобто теж йдеться про регіональну конкуренцію. Режим, який склався в останні майже 50 років, режим, який не є тоталітарним в звичному для нас сенсі, і відрізняється від, приміром, ситуації в Радянському Союзі, де була панівна ідеологія. А все інше було заборонене. А за рахунок того, що панівна ідеологія в Ірані є релігійною, там дозволяються певні дискусії з політичних питань. Наприклад, таких, як вибори. Там існує певна процедура допуску кандидатів на вибори. Кандидати можуть допускатися або відхилятися релігійними авторитетами. Але вибори відбуваються більш-менш вільними і конкурентними. Передбачити, наприклад, результат президентських виборів минулого року в Ірані було доволі складно. Це не такий тоталітарний режим, в якому результат виборів відомий заздалегідь, а вибори мають декоративну функцію. Тобто це складний режим. З певною часткою опозиційного простору, який існує легітимно всередині режиму з не скажу, що доволі вільними медіа. Але там є помірковано опозиційні медіа. В межах дозволеного.
Обіцянка Ірану знищити Ізраїль – це не про раціональну політичну мету
Там є потужна культура. Іранський кінематограф, наприклад, доволі відомий у світі. І, наприклад, одна з останніх стрічок, яка взяла престижну премію в Європі, була знята режисером, який продовжує жити в Ірані. І це історія про тортури людей, які потерпають від режиму, які потрапляють під політичні репресії. І цю стрічку було знято в Ірані. І це свідчення складного характеру іранського режиму, який не відтворює сценарій звичної нам за радянським зразком моделі. Але в стратегічних питаннях в Ірані все підпорядковано релігійному керівництву. І це релігійне керівництво є не просто авторитарним, коли одна людина – верховний керівник, який приймає усі стратегічні рішення. І, нашою мовою, ця людина є релігійним фанатиком. Це людина, для якої саме релігійні міркування є найбільш вагомими при прийнятті рішень. І тому оточення, особливо Ізраїль, всерйоз сприймають обіцянку Ірану знищити Ізраїль. Тому що при цьому не йдеться про раціональну політичну мету. Йдеться не тільки про те, щоб інструментально використовувати існуючу в ісламському світі нетерпимість до Ізраїлю для того, щоб завойовувати прихильників і очолювати їх. Йдеться про справді релігійну ненависть, про певне суперництво, яке не обмежується нашим раціонально влаштованим матеріальним світом. І тому це робить цей режим непередбачуваним.
І саме це змушує Ізраїль вдатися до таких екстраординарних кроків, які ми спостерігаємо. Які не можуть призвести до руйнації режиму попри те, що, згідно з інтернет-опитуванням, в Ірані 60-70% населення не підтримують режим. І це не тільки молоді люди, які прагнуть більше свободи, це не тільки національні меншини, які почуваються пригніченими, але це й середні прошарки населення, які потерпають від економічних негараздів в Ірані в останні місяці. І при цьому доволі довго, впродовж останніх десятків років, під санкціями суттєво погіршувався рівень їхнього життя. Це відбулося впродовж останніх 20 років, коли почали накладатися санкції за перші спроби Ірану створити воєнну ядерну програму, яку офіційну Тегеран згорнув. Але є підозри, що насправді він її продовжив.
І під впливом санкцій в Ірані руйнується інфраструктура, Іран не може нормально продавати свою нафту. А за покладами енергоносіїв ця країна входить до трійки найбільш багатих країн світу. Але Іран не може вільно використовувати ці ресурси, і у нього навіть не вистачає, наприклад, навіть бензину. Тому що немає ні достатнього виробництва, ні переробки. Внаслідок санкцій страждають усі галузі, які залежить від технологій. Якщо навіть президент може загинути в авіакатастрофі, внаслідок того, що гелікоптер, на якому він літає, й досі виробництва 1970-х років. І цей літак не може підтримуватися в нормальному стані. Це свідчить про те, що санкції впливають на населення. Там шалена інфляція. В останні місяці там навіть відбуваються перебої з продуктами харчування.
.jpg)
В'ячеслав Ліхачов. Фото: facebook
Іран – складна країна, але бомбардування "сприяють консолідації нації"
Держава субсидує енергопостачання та бензин для населення. Але наразі вона не в змозі підтримувати цей рівень субсидії. І уряд ставить питання про впровадження комерційних цін на бензин. І це викликає протест. Буквально два тижні тому, до початку воєнного протистояння, країну було критично паралізовано внаслідок страйку водіїв-дальнобійників, які протестували саме проти запровадження комерційних цін на бензин. Тобто, в країні є значний рівень незадоволення правлячим режимом. І люди бачать, що зниження рівня їхнього життя є наслідком цих зовнішньополітичних амбіцій режиму.
Але коли відбуваються такі бомбардування, коли знищується те, що люди звикли сприймати, як предмет їхньої гордості, як, наприклад, ядерна програма, якою іранці насправді пишаються, адже вони виявилися здатними на такий складний науковий процес, це підкреслює їхню певну інтелектуальну та культурну першість. І коли це знищується зовнішніми силами, це тільки сприяє консолідації. Можливо, й не навколо режиму, але всі внутрішні суперечки іранці наразі відкладають. Тому я не думаю, що є підстави, як вважають зовнішні спостерігачі, сподіваються, для падіння режиму до повстання народу, який режимом не задоволений. Іран – складна країна. Там усе дуже непросто. Але такі зовнішні втручання вони сприяють насамперед консолідації нації.
Шахський режим не був демократичним та вільним
Як в країні утворився такий режим, насамперед опозиція? Наскільки потужною вона є зараз? Наскільки потужною вона була під час ісламської революції 1979 року?
Передумови, які зробили можливим перетворення світської західної держави в ісламську теократію, були зумовлені, а точніше спровоковані, досить неделікатним втручанням західних держав, передусім США, у внутрішні політичні процеси напередодні революції. США практично відверто втрутилися у внутрішнє політичне життя Ірану, усунувши від влади прем'єр-міністра, якого звинуватили у симпатіях до комунізму внаслідок того, що він хотів націоналізувати і здійснити перерозподіл ренти від видобутку нафти.
При цьому трохи посунути іноземні компанії, які практично мали монополію. Наслідок втручання конкретно ЦРУ і США у внутрішнє політичне життя викликав хвилю ненависті до Заходу і ненависті до режиму, який зовсім не був демократичним. Режим шаха наразі має певне ностальгійне і дещо ідеалістичне забарвлення, в тому числі, в колективній пам'яті іранців. Але насправді він був доволі брутальним і жорстоко притискав незгодних. Тоді народився вислів "кров мучеників – це паливо для революції". Тому що страти і вбивства незадоволених тільки поширювали незадоволення в масах. Але шахський режим не був демократичним та вільним. Опозиція шахському режиму була дуже різнорідною. Там були і прорадянські комуністичні сили. Ліва інтелігенція була доволі потужною. Там були незадоволені меншини, тому що режим шаха був націоналістичним, він використовував перську імперіалістичну ідею для легітимізації влади. Меншини були дуже незадоволені. Також були незадоволені і релігійні авторитети, тому що влада була світською, а розвиток економіки сприяв швидкому зростанню міст, урбанізації за рахунок промислової революції. Це створило особливе прошарок людей, насамперед молодих людей, які приїздили до міста зі своїх сільських громад, які втрачали зв'язок з родинами в традиційному суспільстві, де їх серйозно контролювали. А зі втратою цього контролю і якихось авторитетів вони спробували в маргіналізованому стані знайти пояснення фрустрації, яку вони відчували. І релігія значною мірою відіграла цю роль задоволення їхніх почуттів, їхнього почуття залучення, сприяла посиленню їхньої колективної ідентичності. І вся ця соціальна маса стала соціальною базою для ісламської революції. Після перемоги революції, після того, як був скинутий режим шаха, відбувався дуже довгий складний процес боротьби за владу, в якому ісламісти змогли знищити, підкорити або витіснити в еміграцію всі інші опозиційні фракції.
Розв'язана Саддамом Хусейном війна сприяла консолідації режиму в Ірані
Цьому певним чином сприяла війна з Іраком, яку розпочав іракський диктатор Саддам Хусейн, тому що побачив слабкість режиму після революції і сподівався на дуже швидку перемогу. Швидкої перемоги не вийшло. Трапилася війна на 8 років, в якій загинуло близько мільйона людей. Але ця війна сприяла консолідації режиму, який ототожнювався із захистом від зовнішньої агресії. До того ж деякі опозиційні фракції підтримали Саддама Хусейна, вони розгорнули партизанську боротьбу, і це їх дискредитувало в очах населення. Тому різні опозиційні ради і об'єднання, які й досі існують в еміграції, доволі слабко впливають на політичне вподобання населення Ірану.
Альтернативи чинному режиму наразі в Ірані немає
Є родина шаха, яка теж виживає в еміграції, є спадкоємець, який напевно досі мріє повернутися до Тегерану. І щодо цієї шахської реставрації, деякі іранці мають певні сподівання, пов'язані з ностальгійними згадками скоріше вже не власного досвіду, а розповідей, про часи, коли Іран був вільним, коли Іран був частиною світової спільноти і прагнув нормальних відносин із Заходом. Коли він динамічно розвивався і мав вільні економічні стосунки з усіма країнами. Тому такі абстрактні монархічні сентименти є у частини іранського населення, але немає якоїсь політичної структури, тим паче всередині Ірану, яка була б готова це підтримати, або наразі підняти голову в критичних для режиму хвилинах, щоб запропонувати альтернативу.
КОНТЕКСТ
У ніч на 13 червня 2025 року Армія оборони Ізраїлю розпочала повітряну операцію проти Ірану. Ізраїльські ВПС завдали ударів по десятках цілей на території Ірану, включно з об'єктами, що мають стосунок до збагачення урану та іншими військовими об’єктами. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу заявив, що метою операції є "завдати удару по ядерній інфраструктурі Ірану, його заводах з виробництва балістичних ракет та військових потужностях". Він наголосив, що операція триватиме стільки, скільки буде потрібно, аж до повного виконання завдання. Унаслідок атаки загинули командувач Корпусу вартових Ісламської революції Хосейн Саламі та начальник Генштабу Збройних сил Ірану Мохаммад Багері, повідомило Іранське державне інформагентство.
МАГАТЕ висловило занепокоєння щодо ударів по ядерних об'єктах. Іран заявив, що ядерні об’єкти не зазнали серйозних пошкоджень під час атаки Ізраїлю.
Іран у відповідь запустив у бік території Ізраїлю понад 100 безпілотників.
Пізніше Ізраїль завдав нових авіаударів по містах Ірану, де розташовані ключові оборонні споруди та військові бази.
На екстреному засіданні Ради Безпеки ООН 13 червня Іран офіційно звинуватив Сполучені Штати в причетності до ударів Ізраїлю по іранській території. Вашингтон відкинув ці обвинувачення та закликав Тегеран сісти за стіл переговорів щодо ядерної програми.
17 червня президент США Дональд Трамп закликав Іран до "беззастережної капітуляції" та виступив із погрозами на адресу верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї.
