Виступає хор "Вільні голоси". Фото з відкритих джерел
"Вільні голоси" – острівець українськості
Ваша робота на посаді керівника українського аматорського хору "Вільні голоси".
У серпні буде три роки, як існує аматорський хор "Вільні голоси". Ми постійно ведемо концертну програму в місті Ессен, де ми всі проживаємо та популяризуємо українську культуру. На якомусь із наших концертів були організатори фестивалю, культурного майданчика шахти-музею Цольферайн (колишня велика шахта, перетворена 20 років тому на величезний культурний об'єкт, де є музей індустріальний, художні галереї, ресторани). І вони нас запросили, як острівець українськості, в їх проєкт. Усі запрошені гості, митці в цьому проєкті були німці. Лише ми представляли українську пісенну культуру.
Форма одягу хористів на концерті: класичний білий верх, чорний низ, але шалики в одній частині хору були сині, в іншій – жовті. Це була ваша ідея, чи разом ви так придумали?
Так, це була наша ідея. Це наша уніформа: звичайний офіційний білий верх, чорний низ, який прикрашається кольорами нашого прапора.
Аматорський хор був створений в місті Ессен три роки тому.
Ессен є побратимом українського міста Рівне. Сам мер Рівного був декілька раз в Ессені. Дуже багато було і є українців в Німеччині. Багато було гуртків для дітей: і малювання, і танці, і музичні колективи. А для дорослих нічого не було. Тут не вистачає українського простору, спілкування. Тому шукали викладача, який може працювати не лише з дітьми, а і з дорослими. І якось випадково вийшли на мене. У серпні місяці три роки тому ми почали співпрацю.
Владислав Шкарупіло. Фото: facebook/Vladyslav Shkarupilo
Хор – це терапія
Як ви добираєте репертуар?
Це завжди велике питання для мене особисто, як для професіонала, у якого є музична освіта. Більшу частину пісень, як шлягери, ми обираємо разом. Мені потрібен відгук від учасників хору, якісь цікаві композиції. Я вже обираю самостійно, тому що хор зростає в плані професійного рівня. Наголошую, що ми – аматори і робимо це просто для задоволення. Бо хор – це терапія. Бо у нас дуже багато стресу, ми постійно в новинах. І хор – дуже хороша терапія, тому всім рекомендую. Це як психолог, як сходити на масаж. Це те ж саме, ще просто спілкування, ці вібрації, дихання. Ми обираємо шлягери, які всі знають, щось із репертуару Володимира Івасюка, Ніни Матвієнко.
Розкажіть про хористів і хористок. Хто ці люди?
Це ваші друзі, подруги, знайомі, сусіди. Це звичайні українці, які з музикою до початку роботи в колективі були на "ви". Вони нічого не знали про основи вокалу, дихання, звукоутворення. І вони в це занурилися. Навіть щось вже можуть прокоментувати, послухати оперу, сходити на класичний концерт у філармонію і зробити якийсь висновок, проаналізувати. Мене, як викладача, це тішить. Усі учасники нашого хору із різних українських регіонів: Донецьк, Чернівці, Київ, Одеса, Луганськ, Львів, Крим, Запоріжжя, Херсон, Суми. Вся Україна зібрана у цьому колективі.
Пушкін і путінська Росія – це разом, а не окремо
На європейські сцени повертаються російські оперні співаки. Що ви про це думаєте, як ви на це реагуєте і що треба робити, щоби все-таки попередити це повернення?
Російські співаки нікуди не тікали. Ми знаємо про випадок з Анною Нетребко, її забанили на початку повномасштабного вторгнення. Зараз вона спокійно веде свою концертну програму. У неї вистави у Віденській опері, у Ла Скала. Зараз, наприклад, в Амстердамській опері іде постановка російського режисера Кирила Серебрєннікова "Борис Годунов". Усі квитки продані. Європейці, на жаль, не розуміють важливості цього питання, вони думають, що російська культура та росіяни окремо існують. "От є Пушкін, а є путінська Росія", як вони говорять. І ніби це все окремо. Європейці не розуміють, що все це разом. І зараз дуже велика проблема для українських співаків, особливо у кого є політична позиція з приводу того, щоб не співпрацювати з росіянами. І це дуже важко, тому що просто постає питання: або ви, або ми співаємо надалі. І як формуємо українських співаків, які згодом – це моя мрія – будуть впливати на політику.
"Щоб українці були в кожній постановці на європейських сценах, як росіяни є у кожній другій постановці"
У квітні ви відмовилися від контракту на постановку опери в Ізраїлі.
Так, це була для нас дуже складна ситуація. Ми з Євгеном Лавренчуком, українським оперним режисером, відмовилися від постановки опери "Рінальдо" Генделя. Ця постановка повинна бути в Єрусалимі та Тель-Авіві. Ми відмовилися, бо дізналися, що декілька солістів є громадянами Російської Федерації, тому це було наше спільне рішення. Ми відмовилися, тому що на даний момент, поки у нас повномасштабне вторгнення, поки частина Запорізької області, звідки я родом, окупована, й інші, не менш важливі міста, теж окуповані, навіть про це не хочемо говорити. А з приводу позиції – це особисто моя думка, я не рекомендую своїм колегам виконувати російську музику – про це навіть і не говориться. Бо це і так зрозуміло. Але не відмовлятися від проєктів, якщо там є десь росіяни. Росіян дуже багато, дуже. Більше, ніж нас. Але ми повинні відстоювати свої робочі місця, я, як оперний співак, свої партії, щоб надалі формувати культурну політику в оперних театрах Європи. Щоб українці були в кожній постановці, як росіяни є у кожній другій постановці. Якщо ми говоримо про оперу, то ви побачите російське прізвище. На жаль, на превеликий жаль.
