Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"Неможливо усиновити дитину, яка не дає згоди на своє усиновлення"
Які є можливості у дітей, що мають право на усиновлення?
Усиновлення вважається найкращою формою влаштування дітей. Прийняття дитини на правах дочки чи сина у родину буде забезпечувати стабільний гармонійний розвиток цієї дитини і стабільність сімейного середовища, в якому дитина зростатиме. Права дітей збалансовані у процедурі усиновлення. Тому що неможливо усиновити дитину, яка не дає згоди на своє усиновлення, якщо внаслідок віку і стану здоров’я вона може висловити таку згоду. Тобто ― думка і згода дитини обов’язково з’ясовується як органом опіки та піклування, який готує всі необхідні документи, так і в суді, якщо дитина за віком і станом здоров’я може озвучити свою позицію з цього приводу та якщо усиновлення не є для дитини таємним. Такі справи слухаються колегією у складі професійного судді та двох присяжних. Вони ставлять дитині запитання і пересвідчуються в тому, що ця думка і позиція дитини відповідає дійсності, а не сформована під впливом дорослих: як вони проводять час із потенційними батьками, як у них влаштовано побут тощо. І вже на підставі цього суд може сформувати свою позицію з приводу того, чи справді думка дитина є об’єктивною і чи таке усиновлення буде відповідати її інтересам. Будь-яка процедура чи судовий процес мають виходити із найкращих інтересів дитини.
"У законодавстві немає норми про 10-річний вік"
А якщо дитині менше 10 років, як тоді все відбувається?
У нас сформувалася практика, що думка дитини підлягає врахуванню з 10 років. Але таке формулювання напряму ніде не передбачено в нашому законодавстві, і навіть у ратифікованих Україною міжнародних актах ніде немає норми про 10-річний вік. За нашим законодавством, думка дитини з’ясовується залежно від віку і стану здоров’я дитини. У моїй практиці думку дитини ми з’ясовуємо і в 5-6-7-річному віці. З такими дітьми комунікує передусім орган опіки та піклування Служби у справах дітей, а вже далі суд сам визначає, чи викликати на засідання дитину до 10 років, чи не викликати. Приміром, першокласник цілком може сформувати свою думку і позицію з приводу згоди на усиновлення. Отже, думка і позиція дитини у сімейних справах не є визначальною, а визначальними є саме інтереси дитини, причому у питаннях усиновлення згода дитини обов’язково має бути. У судовій практиці України є поодинокі випадки, коли суд відмовляє в усиновленні через те, що дитина не дала свою згоду.
"Упродовж двох місяців від дня знайдення дитина може підлягати усиновленню"
У Кропивницькому жінка залишила у пологовому будинку новонароджену дитину через післяпологову депресію. І вже на другий день мати не могла її забрати як мати, а лише доводити шляхом процедури ДНК і фактично усиновлювати цю дитину. Поясніть юридичний аспект такого випадку.
Ситуація справді резонансна. Таких ситуацій по Україні, виходячи із моїх даних, загалом було дві. Коли дітей залишають у "Вікні життя", то це один випадок за кілька років. Що ж відбулося? У Кропивницькому 4 лютого цього року мати залишила дитину без документів у "Вікні життя" пологового будинку. На наступний ранок вона прийшла з чоловіком за цією дитиною, бо чоловік не знав, що мама прийняла рішення одноосібно. Але оскільки дитина була без документів, встановити її походження саме від цих батьків однозначно неможливо. Тому було складено акт про знайдену дитину, повідомлено Службу у справах дітей, батьки цього ж дня прийшли у Службу і повідомили, що це їхня донечка, але Служба через два тижні все-таки виготовила дитині нове свідоцтво про народження і взяла її на облік. За українським законодавством, якщо дитина знайдена/підкинута, то упродовж двох місяців від дня знайдення дитина може підлягати усиновленню. Це імперативна норма закону. Відтак батьки оперативно розпочали судову процедуру встановлення батьківства. Почали вони давно, ще в лютому, але тільки зараз, у липні є рішення з цього приводу.
"Експертизи ДНК у таких справах ― це основний доказ"
А чому так довго тривав процес?
Будь-який судовий спір насправді займає достатньо багато часу. У цій конкретній ситуації справа йшла в апеляцію, тому що суд забезпечив цей позов винесенням відповідної ухвали й надав батькам, за їхньою заявою, можливість бачитися і контактувати з дитиною у пологовому будинку. Але орган опіки та піклування оскаржив це рішення, мотивуючи тим, що батьківство не доведено, тож суд апеляційної інстанції скасував ухвалу. Тож батьки втратили можливість контактувати з дитиною у пологовому будинку. Після цього було подано клопотання про призначення судово-генетичної експертизи ― експертизи ДНК. У таких справах це основний доказ. Ухвала набула чинності через 15 днів, потім відібрали зразки, провели експертизу, чекали висновку ― усе це час. Але зараз справа вже розглянута по суті. Відповідач ― орган опіки та піклування Кропивницької міськради ― повністю визнав позов та всі уточнені позовні вимоги. Тепер треба чекати на набуття рішенням чинності ― це також 30 днів. Загалом уся справа зайняла десь 7 місяців.
А якщо батьки залишили дитину у "Вікні життя" і не повернулися за нею, як таку дитину можуть усиновити? Який тут юридичний шлях?
Дитина береться на облік як дитина, що позбавлена батьківського піклування. Вона також підлягає постановці на місцевий облік як дитина, що підлягає усиновленню. І далі потенційні усиновителі мають проходити процедуру усиновлення. Такі підкинуті/знайдені діти у межах двох місяців вже можуть бути усиновлені.
"Якщо дитина виховується у родині опікуна, то він має переважне право на усиновлення"
А якщо говорити про дітей, вилучених із неблагополучних родин, але батьки не позбавлені батьківських прав?
Така дитина не може бути усиновленою, крім випадків, коли батьки дали нотаріальну згоду на усиновлення дитини. Тут головне питання, що така згода батька чи матері може бути відкликана. Тож такі діти можуть бути передані під опіку та піклування, але вони не можуть бути усиновлені.
Взагалі, у нас є три категорії дітей, які підлягають усиновленню: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування, бо їхні батьки позбавлені батьківських прав; діти, чиї батьки дали нотаріальну згоду на усиновлення дитини. Поки немає рішення суду про усиновлення, яке набуло чинності, батьки можуть відкликати свою згоду. Тому я б не радила заходити в історії, де є живі батьки, позбавлені батьківських прав. Зазвичай якщо орган опіки не ініціює позбавлення батьківських прав, то опікун, у якого перебуває дитина, ініціює питання про те, що в подальшому він має намір усиновити дитину. А тому в моїй практиці ми ініціювали позбавлення батьківських прав, рішення набуло чинності, і після цього ми починали процедуру усиновлення дитини. Отже, якщо дитина виховується у родині опікуна, то він має переважне право перед іншими потенційними усиновителями на усиновлення дитини, згідно із законодавством.
"Питання опікунства вирішуються зазвичай Службою у справах дітей"
Який шлях люди обирають частіше ― опікунство чи усиновлення? Чи це залежить від суб’єктивних факторів кожної родини?
Залежить від суб’єктивних факторів кожної родини. На етапі опікунства до адвокатів звертаються вкрай рідко, тому що ці питання вирішуються зазвичай Службою у справах дітей. А от коли говорити про процедуру усиновлення, де достатньо складні етапи підготовки заяви, її оформлення, велика кількість документів та примірників тощо, то тут потрібна допомога адвокатів, які мають досвід.
"Усиновителі мають розуміти свою внутрішню готовність впоратися"
Все ж таки, чи має право дитина обирати усиновлювача? Доводилося чути від самих дітей з інтернату, що це вибір без вибору. Тобто ― дитині кажуть, чи ти готовий, що твоїми майбутніми батьками будуть ось ці конкретні люди? І дитина має лише один вибір ― погодитися або не погодитися. Але не зробити вибір з-поміж інших родин.
Так, є такий момент. Саме дорослим дають можливість встановити контакт із дитиною, а не дитині ― зробити вибірку з певної кількості дорослих. Але по суті таке право у дитини є. Реалії такі, що всі хочуть менших дітей, а старші діти в силу своєї фізіології, пубертату часто протестують, навіть не маючи підстав для протесту. І дехто просто не хоче йти в родину і бути усиновленим. Тому, як на мене, об’єктивно краще, коли дитина спочатку влаштовується у родину опікуна як підопічна, а далі, якщо складаються нормальні відносини, то потенційні батьки (опікуни, піклувальники) можуть ставити питання про усиновлення, якщо вони відчувають свою внутрішню готовність на це. У нас насправді дуже хороша підготовка усиновителів, дуже відповідальна. Хто до цього підходить виважено, то вони контактують між собою в чатах, вивчають досвід інших родин, різні нюанси. Зазвичай діти, які підлягають усиновленню, мають багато діагнозів, зокрема неврологічних і психіатричних. Про це треба знати і розуміти свою внутрішню готовність впоратися. На цю тему є чудовий подкаст моєї колеги Ірини Заремби "Мамо, я вдома", де висвітлюються усі аспекти усиновлення та інших форм влаштування дітей.
"Вимоги до опікунів та усиновителів ― однакові"
Юридичний шлях оформлення опіки простіший за усиновлення?
Трохи простіший, але все одно вимоги до опікунів та усиновителів ― однакові. Зауважу, що цьогоріч відбулися зміни у Сімейному кодексі, а саме було доповнено перелік осіб, які не можуть бути усиновителями та опікунами. Наприклад, це ті, хто одружені з громадянами держави-агресорки, або підсанкційні особи.
.jpg)
Леся Дубчак. Фото: facebook
"Визнання батьків безвісти відсутніми або оголошення померлими здійснюється винятково на підставі рішення суду"
У наших складних умовах виникають додаткові практичні запитання. Якщо батьки загинули, наскільки складно родичам усиновити чи оформити опіку над такою дитиною?
Діти, батьки яких загинули, зникли безвісти або оголошені померлими (і про це є рішення суду), можуть бути усиновлені, але зазвичай вони влаштовуються під опіку чи піклування до найближчих родичів ― дід, бабуся, тітка, повнолітні брати чи сестри. Більшість таких дітей не йдуть у систему дитячих будинків, прийомних родин, а перебувають під опікою. На мою думку, родичі обирають цю форму через фінансову складову, тому що держава гарантовано виплачує два прожиткові мінімуми на дитину, і це забезпечує якусь фінансову стабільність. Отже, зазвичай родичі не усиновлюють дітей, які залишилися без батьків через війну, а оформлюють опіку.
Тут важливий момент. Визнання батьків безвісти відсутніми або оголошення померлими здійснюється винятково на підставі рішення суду. Саме наявність таких рішень є підставою для того, щоб узяти дитину на облік як таку, що підлягає усиновленню. У постанові Кабміну №905 від 8 жовтня 2008 року детально регламентовано всі питання усиновлення та необхідні документи. У разі опіки та піклування ― простіше, бо тут рішення суду не є обов’язковим. Це може бути просто рішення органу опіки про призначення піклувальника. Але якщо починається процедура позбавлення батьківських прав ― а це відбувається у судовому порядку ― то опікун чи піклувальник призначається судом у рамках цієї процедури.
"Для усиновлення дитини, яка перебуває за кордоном, потенційні батьки мають постійно проживати в Україні"
Якщо діти перебувають за кордоном, а хтось із родичів хоче їх усиновити чи оформити опіку, що тоді?
Багато дітей і дитячих будинків були евакуйовані у різні країни Європи. Досвід кожної служби свій, узагальнення робити не буду. У моїй конкретній практиці були такі випадки ― усиновлення, наприклад, з дитячого будинку з Маріуполя, який було евакуйовано до Швейцарії. Для усиновлення потенційні батьки мають постійно проживати в Україні. Тоді мамі дають дозвіл і вона їде на встановлення контакту, а батько, який не має можливості виїзду за кордон, встановлює контакт онлайн. І тоді, якщо обоє хочуть бути усиновителями, то за результатами позитивного контакту починається процедура повернення дитини. Цей процес дуже довгий.
Ви сказали "якщо обоє планують бути усиновителями". А може бути так, що планує один із батьків?
Може бути один із подружжя, так. А інший має дати згоду на усиновлення. Треба відверто сказати, що бувають моменти, коли деякі військовозобов’язані чоловіки керуються не найкращими інтересами дитини, а хочуть отримати в такий спосіб легальну відстрочку від мобілізації. Ці моменти з’ясовує суд. Чи особа зареєстрована у "Резерв+", чи пройшла ВЛК тощо. Тому що ми повинні розуміти, яка мета усиновлення. І до речі, на цих підставах іноді відмовляють, наприклад, коли встановлено інші міркування і мотиви. Бувають навіть випадки, коли деякі чоловіки одружуються з багатодітними жінками саме для того, щоб отримати відстрочку від мобілізації. Отже, суд має з’ясувати всі ці моменти, щоб потім не поставало питання про розусиновлення.
У яких випадках буває розусиновлення?
Розусиновлення ― більш побутова назва. Юристи оперують терміном "процедура скасування усиновлення". Для цього мають бути виняткові підстави, і процес відбувається винятково на підставі рішення суду. Таких випадків небагато по країні. Йдеться про ситуації, коли є безпосередня загроза життю і здоров’ю усиновителя та інших дітей або якщо приховали якісь важливі моменти по здоров’ю дитини на етапі усиновлення. Наприклад, складний діагноз не повідомили, тож батьки не були до цього готовими.
Поширені міфи стосовно усиновлення
Відомо, що братів і сестер не можна роз’єднувати під час усиновлення, тобто якщо усиновлюють маленьку дворічну дівчинку, то її дев’ятирічний брат має бути разом із нею. Це так чи ні, за законом?
Спробую розвіяти міфи, які ми маємо в питаннях усиновлення.
Перший міф. "Одинока (окрема) особа не може усиновити дитину". В Україні це можливо. У нас немає законодавчої заборони на усиновлення дитини однією жінкою чи одним чоловіком. У деяких країнах Європи це неможливо, наприклад, в Італії усиновлювати можуть лише подружні пари. Але якщо на одну дитину "претендуватимуть" окрема жінка і подружня пара, то перевагу матиме подружжя. Це норма закону.
Другий міф. "Брати і сестри не можуть бути роз’єднані у процедурі усиновлення". Загальна норма звучить саме так: повнорідні та неповнорідні брати і сестри не мають бути роз’єднані, а мають бути усиновлені разом. Але: "за наявності істотних обставин, які мають значення, за згодою органу опіки та піклування, можуть бути роз’єднані для усиновлення". Так сказано в законі. Тут буде окремо з’ясовуватися можливість усиновлення братів і сестер, відповідність інтересам конкретної дитини. У моїй практиці був випадок, коли 29-річна мама вже мала семеро дітей, які були роз’єднані, бо народжені у різних регіонах України, вони жили у різних місцях і навіть не знали одне одного. Тож усиновлювалися ці діти порізно. Це відповідало інтересам кожної дитини.
Третій міф. "Усі хочуть взяти дитинку із благополучної родини". Але таких дітей сьогодні немає, бо усиновленню підлягають здебільшого соціальні сироти.
Усиновителем можна стати з 21 року, якщо родич ― з 18 років
Цікаво розуміти про вік усиновителів, бо там були нюанси.
За законом, усиновити не може особа, якій менше 21 року, крім випадків, коли це родич. Родич може усиновити з 18 років. Різниця у віці між усиновителем та усиновленою дитиною має бути не менше 15 років. Зазвичай усиновлюють не люди літнього віку, а працездатне населення плюс-мінус 30-40 років. Найстаршій мої клієнтці, яка усиновлювала дитину, було 48 років, а наймолодшим ― 29. Верхнього обмеження за віком немає, але орган опіки має обов’язково з’ясувати стан здоров’я піклувальника, наявність постійного доходу, умови проживання тощо. Літнім людям із хворобами ніхто дитину не передасть.
