Роман Імєльський (ліворуч) дає інтерв'ю журналістові Українського Радіо Сергію Стуканову
"Безпечна, демократична, європейська Україна важлива і для Польщі"
Маємо нагоду поспілкуватися із заступником головного редактора "Газети виборчої" – це легендарна газета у Польщі, яка була заснована в ті часи, коли Польща і загалом Центрально-Східна Європа виборювали свободу. За часів демократичних перетворень у Польщі "Газета виборча" теж сприяла важливим змінам у свідомості громадян. Пане Романе, ми в Україні чимало знаємо про "Газету Виборчу". Знаємо її як медіа, яке підтримує Україну. Проте після російського повномасштабного вторгнення газета не тільки інформаційно і наративно допомагає Україні. Завдяки вашим читачам ви також збираєте гуманітарну допомогу. Ви персонально багато разів бували в Україні, зокрема нещодавно теж повернулися з України. Якщо не помиляюся, то близького $1 млн зібрано вашими читачами, і ці гроші передані в Україну.
Справді, Україна для нас завжди була дуже важливою темою. Ми переконані, що безпечна, демократична, європейська Україна – це важливо не тільки для українців, що є очевидним, але також дуже важливо для Польщі як елемент безпеки. Тому ми завжди підтримували проєвропейські прагнення України. Звісно, ми подеколи й критикували – чимало діялося у вашій державі від 1991 року. Але особливо після 2014 року вважаємо, що місце України – в Європі, в Європейському Союзі, і, сподіваємося, що це реалізується найближчими роками. На нашу думку, Україна також повинна бути у НАТО, як це було визначено на саміті НАТО в Бухаресті в 2008 року – тоді ще без окреслення конкретних термінів.
Як вже казав, ми завжди, як газета, дуже сильно підтримували демократичну Україну. Вважаємо, що наш обов’язок як журналістів, як редакторів "Газети Виборчої" – не тільки писати про те, що діється в Україні, як виглядає російська агресія, російські злочини, чого Україна потребує.
Але також, як журналісти, зрештою, просто як люди, ми переконані, що важливо під час наших репортерських поїздок в Україну нести допомогу людям, які є жертвами російської агресії. Таких конвоїв загалом вже було кількадесят, я особисто був 12 разів в таких конвоях. Я їжджу на схід України, безпосередньо на лінію фронту або перед фронтом. Відвідував Одесу, Херсон, Миколаїв, Запоріжжя. Останній виїзд був якраз у Запоріжжі, Куп’янськ, Слов’янськ, Суми, Харків. Тобто поїздок було дуже багато. Й, власне, наші збори, долучитися до яких закликаємо наших читачів, просимо їх переказувати гроші, мають також на меті, щоб читачі пам’ятали, що війна триває, й розуміли, скільки жертв вона забирає. Тому що четвертий рік триває війна, очевидно, що зацікавленість війною спадає. Ми стараємося робити все, щоб не тільки наші читачі, але й загалом громадяни в Польщі здавали собі справу, що цей конфлікт є незвичайно важливим; що заяви, що Україна сама дає собі раду, є хибними; що Україну не можна лишити самою. Тож ми будемо й надалі організовувати допомогу, маючи надію, що війна завершиться якнайшвидше справедливим миром для України.
"Витягувати історичну карту як головний аргумент у відносинах із Україною не лише недоречно, а й просто нерозумно"
В Україні пильно стежили за президентськими виборами в Польщі й зараз намагаємося зрозуміти, чого чекати від обраного президента Кароля Навроцького, який на початку серпня матиме інавгурацію. Як і Анджей Дуда, він балотувався від партії "Право і справедливість", хоча ви нещодавно висловили думку, що погляди Кароля Навроцького насправді є ближчими до праворадикальної партії "Конфедерація". Ваша газета чимало критикувала Анджея Дуду з різних питань, але в контексті українсько-польських взаємин на шпальтах "Газети Виборчої" він знаходив позитивну оцінку. Чого, на ваш погляд, нам чекати від Кароля Навроцького в плані українсько-польських відносин?
Почну з Анджея Дуди. Справді, ми, як "Газета Виборча", були дуже, дуже критичні щодо діяльності Анджея Дуди всередині Польщі і на міжнародній арені, зокрема, європейській. Натомість я особисто публічно його хвалив за одну річ – за те, як Анджей Дуда дбав про добрі відносини з Україною, – і ще перед великою агресією 2022 року, і особливо після агресії 2022 року.
Проте побоююсь, що це буде цілковито інакше президентство, якщо йдеться про Кароля Навроцького. Кароль Навроцький в своїй діяльності як чиновник – а перед виборчою кампанією він був, наприклад, головою Інституту національної пам’яті – він мав дуже багато, я би сказав, негативних висловів щодо України і щодо того, як Україна обходиться зі своїм минулим, конкретно йдеться про справу "Волинської різанини". Історичні справи, безумовно, важливі – я сам є істориком і вважаю, що кожна нація і кожна держава в особі своїх громадян повинна розібратися з темними сторінками своєї історії. Польща теж мала з цим величезну проблему. Йдеться бодай про злочин польських громадян щодо євреїв під час Другої світової війни і вже після Другої світової війни, коли відбулося кілька єврейських погромів. Це, м’яко кажучи, не всім у Польщі подобалося. Й ми, я маю на увазі "Газету Виборчу", котра вважає, що з цими складними сторінками історії слід розібратися, піддавалися активним нападам з боку правих середовищ, які називали нас "антиполяками", твердили, що ми брешемо.
Але є висновки політиків й істориків, що ми говорили правду. І сьогодні витягувати історичну карту як головний аргумент у відносинах із українською державою, що бореться з цією варварською російською агресією, – це не лише недоречно, а й просто нерозумно. Сьогодні для Польщі, навіть з польської перспективи, геостратегічною метою є насамперед якнайкращі відносини з Україною, вирішення проблем, які завжди існують у міждержавних відносинах. Ми маємо безліч проблем із нашими партнерами в Європейському Союзі, постійно сперечаємося з ними щодо різних питань. Але те, щоб Україна сьогодні отримувала якомога більше допомоги і щоб минуле не переважувало над майбутнім, – є ключовим.
Кароль Навроцький, судячи з того, що ми вже про нього знаємо, попри те, що він був кандидатом від "Права і справедливості", має погляди, ближчі до партії "Конфедерація", яка є крайньо правою. Серед її членів є чимало людей, які не приховують своєї симпатії до Путіна і путінської Росії, які різко критикують польську допомогу Україні та українцям у Польщі. І це дуже небезпечно. Боюсь, що відносини між Президентською канцелярією і українською владою будуть, м’яко кажучи, значно прохолоднішими. Але мушу підкреслити, що, згідно з польською Конституцією, головну роль у міждержавних відносинах відіграє уряд.
Ситуація була специфічною у випадку з Анджеєм Дудою, адже його середовище – тоді правляча партія "Право і справедливість" – також включало багатьох скептиків щодо добрих відносин з Україною. Було щось нечуване в тому, що за часів правління "Права і справедливості" (нагадаю, ця партія урядувала з 2015 року і до 2023-го), прем’єр-міністр Польщі вперше приїхав до Києва лише в січні 2022 року. Протягом 7 років польський прем’єр жодного разу офіційно не відвідав Київ!
Такого ніколи раніше не було. Адже з 1991 року, коли ваша держава здобула незалежність, ми в Польщі мали дуже гострі конфлікти з приводу багатьох питань. Дуже багатьох. Втім, завжди існував консенсус, що кожен польський уряд – лівий, правий чи центристський – підтримує європейські прагнення України, і одним із перших візитів прем’єра або прем’єрки Польщі завжди був візит до Києва. Це було правилом. А тут – 7 років без візиту прем’єра в українську столицю.
Отже, як я вже сказав, боюся, що ці відносини будуть значно гіршими, ніж за часів Анджея Дуди. Я в цьому навіть упевнений. Водночас додає оптимізму те, що уряд, а не президент визначає зовнішню політику. Саме він є головним гравцем у питанні допомоги Україні. І тут немає загрози. Уряд Дональда Туска підтримував, підтримує і буде підтримувати Україну. Попри численні проблеми, які маємо, – наприклад, суперечки щодо сільськогосподарської продукції з України, яка потрапляє на польський, а ширше – на європейський ринок.
Власне, справді ми призвичаїлися, звикли сприймати Польщу як країну, яка є адвокатом європейської та євроатлантичної інтеграції України. Тобто Польща завжди прагнула рухати це питання, підштовхувати інших членів Європейського Союзу чи НАТО, які, можливо, вагалися. Водночас зараз ми від обраного президента Польщі Кароля Навроцького чули щонайменше, скажу м’яко, сумніви щодо доцільності вступу України до НАТО, якщо не сказати більше, що він висловлювався проти цього. Чи маємо ми непокоїтися, що в НАТО з’явиться ще одна країна, яка стане гальмом на шляху України до НАТО?
З НАТО ситуація, як кажуть американці, складна. Очевидно, що рішення про те, хто стане членом НАТО, а хто ні, ухвалює насамперед американська адміністрація. Питання в тому, якою є справжня позиція Дональда Трампа. Я дуже уважно спостерігаю за цією адміністрацією, і, на жаль, виглядає, що там є багато важливих чиновників, не схильних, щоб інтеграція України з НАТО відбулася швидко. Я говорю тут про членство, бо Україна сьогодні є найбільш інтегрованою з НАТО країною з-поза меж самого Альянсу.
Водночас є такі політики, як Кароль Навроцький. Й це справді дуже нерозумна заява з його боку, коли він публічно говорить, що він проти вступу України до НАТО. Такі речі просто не варто говорити, навіть якщо ти лише кандидат – а він тоді був кандидатом на посаду президента Польщі. Із польської перспективи безпечна, демократична, "західна" Україна (західна – в сенсі: інтегрована в структури ЄС і НАТО) – є ключем до безпеки. Тож, на мою думку, це висловлювання – дуже, м’яко кажучи, нерозумне.
Я також знаю, що є й інші скептики щодо перспективи членства України в НАТО. Найбільшим скептиком, як відомо, є друг Путіна – Віктор Орбан, прем’єр Угорщини. А також прем’єр Словаччини Роберт Фіцо – теж друг Путіна. Він був єдиним представником країни-члена Європейського Союзу (не офіційним представником ЄС, а представником держави-члена), який 9 травня цього року перебував на Красній площі на тій великій пропагандистській парадній ході з нагоди завершення Другої світової війни.
"Я теж дуже розчарований польським головуванням у Раді ЄС"
А тепер запитання стосовно ЄС і шляху України до Європейського Союзу. В червні завершилося головування Польщі в Раді Європейського Союзу. Ми чули заяви від представників польського головування про те, що під час цих шести місяців мають бути відкриті 2-3 кластери. На жаль, так трапилося, що жоден кластер офіційно не було відкрито. Ми розуміємо, що це через позицію вже згаданого Віктора Орбана. Але моє запитання до вас полягає у тому, чи уряд Туска робив якісь серйозні спроби переконати Орбана, можливо мав з ним з цього приводу безпосередні розмови, щоб змінити цю ситуацію. Чи була така інтенція будь-що домогтися цього результату?
Я теж дуже розчарований польським головуванням у Раді ЄС, тому що жодним із цих кластерів не вдалося серйозно зайнятися. Я говорю принаймні про два кластери.
Я розумію, що є спротив Орбана, але тут, на жаль, і польський уряд, скажімо м’яко, не доклав достатньо зусиль. У Польщі йшла виборча кампанія. Так от, навіть кандидат від "Громадянської платформи", тобто партії Дональда Туска, Рафал Тшасковський, який взагалі є дуже відкритою людиною (а Варшава, якою він керує, напевно, надала найбільше допомоги українцям серед усіх міст; хоча і менші міста теж дуже допомагали відповідно до своїх можливостей). Отже, навіть Рафал Тшасковський почав вживати таку риторику: мовляв, треба все зважити, переглянути підтримку. Це теж було нерозумно.
На жаль, сталося так, що у виборчій кампанії вся польська політична сцена почала повертати радикально вправо, в бік крайнощів, і говорити мовою популістів. Зрештою це не пішло на користь Тшасковському – він програв вибори Каролю Навроцькому. Проте я думаю, що зараз – я ж спілкуюся з членами польського уряду – вони справді хочуть, щоб євроінтеграція України прискорилася.
Втім, ми є членом Євросоюзу з 2004 року, але перед тим тривали роки переговорів. Так от, найважливішим у процесі розширення є політична воля найбільших країн ЄС – Франції, Німеччини, Італії. Але також менших, але дуже впливових на європейській арені, таких як Нідерланди, Іспанія. Польща перед вступом до Євросоюзу у 2004 році теж мала багато противників серед західноєвропейських країн. Лунали голоси: "Ні, ні, не приймаймо Польщу, це слід відкласти, вона ще не готова". Це була велика група країн, адже разом із нами тоді приєдналося ще кілька інших держав. Тож було багато суперечок і конфліктів, зокрема щодо допуску польської сільськогосподарської продукції на ринок ЄС тощо. Це справді були дуже складні переговори.
Сьогодні у Польщі та України є спільний ворог – Путін. А історію слід залишити історикам
Цьогоріч 11 липня Польща відзначила Національний день пам’яті поляків. Змінився статус цього дня, нещодавно ці зміни були запроваджені, це стало державне свято. Звичайно, це складне питання, яке створює напругу між двома державами. Нам, звичайно, в Україні хочеться зрозуміти, як у Польщі дійшло до того, що ці страшні події минулого українського і польського народів стали настільки важливими для теперішньої свідомості. Тому що всі, з ким доводилося спілкуватися тут у Польщі, казали, що років двадцять тому ця тема була радше предметом розгляду істориків або маргінальних середовищ. Зрештою, поляки зазнали кривд впродовж історії і від Росії, і від совєтів, і від німців, але саме історичні проблеми з Україною найперше на порядку денному. Чому так відбулося?
По-перше, хочу сказати, що це рішення польського парламенту було просто дурним. Ми дуже різко розкритикували його на шпальтах "Газети Виборчої", бо вважаємо, що зараз – не час ухвалювати такі символічні, але водночас дуже чутливі для міждержавних відносин рішення. Адже йдеться про те, що 11 липня стало державним святом. А перед цим вже був встановлений "День памʼяті жертв Волинської різанини". Тобто, фактично, в один день, 11 липня, тепер маємо два "ювілеї", затверджені польським парламентом. На жаль, парламент – а майже всі депутати, від лівих до правих, голосували за це – піддався якомусь антиукраїнському наративові, який для мене цілковито незрозумілий, і проголосували за цю немудру ідею.
Хочу при цьому підкреслити, як історик: так, це справді дуже болюча рана в польській історії. Вона має два рівні. Очевидно, що це була запланована акція етнічної чистки, організованої українськими націоналістами під час Другої світової війни. Я знаю, що з боку українських істориків лунають різні припущення, мовляв, це могла бути провокація НКВС тощо. Але існують документи, які чітко описують, що сталося. Понад 100 тисяч польських громадян на тодішніх східних кресах Польщі були замордовані у результаті запланованих дій українських націоналістів. Внаслідок відповідних акцій з боку польського підпілля загинуло близько 20 тисяч українців. І це справді дуже болісна рана, тим більше, що про неї не можна було говорити майже пів століття. Ми були разом у комуністичному таборі, й ці теми були просто заборонені. Отже, для багатьох ця травма є подвійною. І цю рану зараз використовують радикальні середовища.
Як я вже казав, кожна держава має розібратися зі своїми темними сторінками. Польща теж через це пройшла, і ці суперечки були дуже гострими. І досі тривають. Ми говоримо напередодні 84-х роковин одного з найвідоміших злочинів проти польських громадян єврейського походження – йдеться про трагедію в селі Єдвабне, де польські сусіди в 1941 році замордували єврейських сусідів. Так, інспіровані німцями, але руками польських громадян.
Проте все це слід залишити історикам. Справді. А не використовувати як зброю політичної боротьби у відносинах між Польщею та Києвом. Я завжди в останні роки – ще до цієї варварської російської агресії – коли бував в Україні, казав: ви повинні це зробити. Потрібно вдарити себе в груди за те, що зробили поляки в Польщі, і за те, що зробили українці в Україні. Чи я ототожнюю себе з тими людьми, які скоювали злочини проти євреїв у багатьох місцях у Польщі під час Другої світової війни, які видавали євреїв гітлерівцям? Ні, не ототожнюю. Але польська держава має взяти відповідальність за це, аби з цим розібратися. Отже, так – усе це слід довірити історикам.
Очевидно, що у відносинах між міністерствами культури також є проблеми в питанні, які пошанувати жертви. Тут у Польщі також є з цим проблеми. У Польщі знищували деякі українські місця пам’яті. Були труднощі з ексгумаціями, що для мене зовсім незрозуміло. Я вважаю, що тут Україна також зробила помилку. Але, як я вже казав, усе це слід залишити історикам. Бо сьогодні у нас є спільний ворог – це Путін. Він є ворогом, який загрожує всій стабільності Європи. Він не лише хоче знищити Україну – він хоче зруйнувати Європейський Союз. А можливо, й знову приєднати до Російської імперії країни Балтії. Я нещодавно був в Естонії – і справді, там є великі побоювання щодо того, що Естонія стане наступною ціллю Путіна. Тож ми повинні чітко розрізняти дві речі: минуле й майбутнє. Сьогодні ми повинні зосередитися на майбутньому – це найважливіше завдання.
Ви також згадали про те, що сьогодні у нас вже немає таких проблем із Німеччиною. З Росією ситуація складніша. З Німеччиною справді легше – тому що німці серйозно опрацювали тему своєї відповідальності за Другу світову війну. Хоча певні суперечки все одно тривають. Досі в Німеччині не з’явився пам’ятник польським жертвам нацизму, хоча ми довго за це боролися. А з Росією все складніше, адже росіяни замордували мільйони поляків в Радянському Союзі, загинули мільйони поляків. До Великої чистки 1937–1938 років була ще так звана "польська чистка" – 200 тисяч польських громадян, які перебували тоді в СРСР, були вбиті. Але ще за часів Бориса Єльцина вдалося створити польські військові цвинтарі в тих місцях, де, зокрема, були вбиті польські військовополонені в рамках Катинського злочину. Це дуже важлива й трагічна сторінка нашої історії – коли радянська влада за наказом Сталіна знищила понад 22 тисячі польських офіцерів і приховувала цей злочин.
"У Польщі нині перебуває приблизно півтора мільйона українців. Без українців польська економіка матиме дуже великі проблеми"
Ви щойно розповіли, як на ваш погляд мало би бути: заради майбутнього не перетворювати минуле на якийсь ключовий символ теперішньої політики. Але моє питання полягало в тому, як за ці останні 20 років польське суспільство і польський політичний клас прийшов до того, що це питання стало настільки важливим?
Саме тому, що зміцнюються крайні праві партії. Партія "Конфедерація" та її кандидат на президентських виборах Славомір Менцен отримали 16% голосів. Це дуже багато. Це просто шок. Понад 6% голосів отримала партія Гжегожа Брауна, яка є вкрай антиукраїнською, антисемітською та проросійською. І це також шок. Принаймні для нас, для мене особисто – що така людина може мати підтримку півтора мільйона польок і поляків. На жаль, ця президентська кампанія мала дуже негативний вплив.
Хочу постійно наголошувати: у Польщі нині перебуває приблизно півтора мільйона українців. Приблизно – бо ця цифра змінюється. І за винятком окремих інцидентів, справді інцидентів, немає жодних проблем у польсько-українських відносинах. Немає. Ба більше – польські компанії буквально благають уряд зробити все можливе, аби українці захотіли залишатися в нашій країні якомога довше. Бо без українців польська економіка матиме дуже великі проблеми. І я вже не кажу про те, що самі українці тут чудово дають собі раду – відкривають компанії та сплачують величезні суми до польського бюджету.
І саме тому дуже нерозумно, що всі партії сьогодні дістали цю історичну карту. Як я вже казав, вона важлива у міждержавних відносинах, але не в такій ситуації. Вона не може бути найважливішою, її не можна перетворювати на головну зброю у відносинах із Києвом у той момент, коли Україна бореться з варварською агресією Путіна, і ми всі знаємо, що Путін загрожує не лише Україні. Він загрожує всій Європі. І стабільності Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу.
"Я дуже побоююся націоналістичної, популістської та антиукраїнської політики Кароля Навроцького"
Як ви гадаєте, коли може відбутися зустріч президентів Володимира Зеленського і Кароля Навроцького. Чи буде така символічна зустріч однією з перших, які проведе Кароль Навроцький?
Ми вже знаємо, що такої зустрічі не буде. Кароль Навроцький чітко заявив, що його першими цілями візиту як президента стануть Ватикан і Вашингтон. Він не згадав інших столиць, але ясно дав зрозуміти, що це навряд чи буде Україна.
Анджей Дуда дуже наполегливо переконує Кароля Навроцького все ж зробити жест у цьому напрямку – навіть дійшло до пропозиції якоїсь символічної зустрічі на кордоні або в Ряшеві. І я вважаю, що це було б дуже добре. Як я вже казав, я дуже побоююся націоналістичної, популістської та антиукраїнської політики Кароля Навроцького, тож така символічна зустріч була б дуже важливою в нинішній геополітичній ситуації. Незважаючи на багато проблем у міждержавних відносинах, сьогодні спостерігаються дуже добрі контакти, і, як я вже говорив, ми також постійно підтримуємо одне одного на рівні ЄС разом із нашими західними партнерами.
Міжурядові відносини дуже добрі. Ми говоримо про це і в розмовах з польськими міністрами, і трапляється, що спілкуємося з українськими міністрами, і вони теж кажуть: "Так, ми в багатьох питаннях не погоджуємося, але наші відносини добрі". І саме в цьому я бачу майбутнє – яскраве, оптимістичне. Я хочу дещо нагадати, бо Кароль Навроцький дуже любить посилатися на спадщину президента Леха Качинського. Лех Качинський був братом-близнюком Ярослава Качинського, лідера партії "Право і справедливість". Він загинув у тій трагічній авіакатастрофі під Смоленськом у 2010 році – коли летів, щоб вшанувати жертв катинського злочину, про який я тут уже згадував. Лех Качинський був великим прихильником примирення та зближення з українцями. Я досі пам’ятаю дуже символічні зустрічі з Віктором Ющенком на могилах польських жертв в Україні і українських жертв у Польщі. І якщо вже Кароль Навроцький так охоче звертається до спадщини Леха Качинського, то хотілося б, щоб він сприйняв до серця й ці дії президента Леха Качинського.
Будемо сподіватися, що прихильні до України кола всередині Польщі спроможуться вплинути на Кароля Навроцького і його позиція дійсно буде змінюватися. Пане Романе, щиро вам дякую за це інтерв’ю. Я ще раз повторю, ми шануємо "Газету Виборчу" і її внесок в демократизацію Польщі і вплив на Україну.
Я також дуже дякую і можу запевнити в одному: наша підтримка України з боку "Газети Виборчої" не зміниться і, безперечно, не зміниться також позиція наших численних читачів. Ми й надалі допомагатимемо Україні, їздитимемо з гуманітарними конвоями туди, де це найбільш потрібно – на схід України. І я сподіваюся, що колись - краще раніше, ніж пізніше – я доживу до моменту, коли Європейський Союз також стане домом для України.
КОНТЕКСТ
Сьогодні, 31 липня, Президент України Володимир Зеленський провів першу телефонну розмову з новообраним Президентом Польщі Каролем Навроцьким, інформує Суспільне. Насамперед Зеленський привітав Навроцького з перемогою на виборах, що відбулися в червні цього року, та побажав йому "успіхів на посаді". Також глава української держави подякував Польщі за всебічну підтримку з початку повномасштабної війни – у військовій, політичній та гуманітарній сферах.
"Цієї ночі Росія завдала чергового масованого удару по Україні. Поінформував про наслідки цього обстрілу та про ситуацію на фронті. Для нас дуже важливо, щоб Польща продовжувала допомагати Україні. Адже ми захищаємо не лише себе, а й усю нашу Європу, і зокрема Польщу", – написав Зеленський.
За підсумками розмови сторони домовилися про "обмін візитами", під час яких лідери обговорять актуальні питання двосторонньої співпраці, а також "визначать формати взаємодії, які дадуть реальний результат для наших країн, наших людей".
Про першу телефонну розмову Зеленського та Навроцького повідомив також речник новообраного Президента Польщі Рафал Лешкевич. На своїй сторінці в соцмережі Х він уточнив, що розмова відбулася з ініціативи глави української держави. Під час розмови Навроцький заявив, що співпраця між обома країнами має ґрунтуватися на взаємній повазі та справжньому партнерстві.
"Росія – це неоімперська та колоніальна держава, якою править воєнний злочинець Володимир Путін. Тому Україна, борючись з кремлівським режимом, може розраховувати на підтримку Польщі", – написав речник новообраного президента Польщі.
Крім того, однією з центральних тем розмови була історична політика, повідомив речник Навроцького.
"Кароль Навроцький наголосив, що він є голосом нації, вимагаючи зміни підходу України до важливих, але поки що невирішених історичних питань. Це має змінитися. Новообраний президент оголосив, що історичні питання стануть предметом подальших обговорень з президентом України", – написав Лешкевич.
