Український безпілотний наземний комплекс "Мураха". Фото: Міноборони України
Кожен підрозділ має свої потреби, під це і конструюють НРК
Як налагодити співпрацю з виробниками, щоб одразу отримувати високі показники ефективності наземних роботизованих комплексів, які дозволять Збройним силам та іншим підрозділам Сил оборони України випереджати ворога, який, звісно, теж працює в цьому напрямку?
Насправді потрібно постійно тримати зв’язок із тими, хто експлуатує цю робототехніку. В Україні є унікальна ситуація, коли між виробниками різних моделей, зокрема іноземних, відбувається постійний обмін досвідом із бойовими підрозділами, що їх застосовують. Виробники дуже уважно прислухаються до тактичних потреб і одразу намагаються створювати пристрої, які допомагатимуть і інтегруватимуться в систему існуючого обладнання, яким користуються наші бійці.
Що важливо — неможливо створити універсальний пристрій, який би задовольняв усіх. Кожен підрозділ має свої унікальні особливості: набір радіочастот, технічні та тактичні завдання. І це можливо у тісній співпраці. Коли відбувається розробка, кожен новий комплекс враховує специфіку конкретного користувача. І щоразу, коли обробляється варіант використання наземної робототехніки, формується зворотний зв’язок, під який адаптується модельний ряд.
Це стосується не лише НРК — жодного стандартизованого рішення, яке б працювало у всіх сценаріях, не існує. Це своєрідний "конструктор", який збирається під потреби конкретного підрозділу або більшої структури. Це вигідно вирізняє нас з точки зору швидкості напрацювання досвіду та побудови потенційно масштабованих систем. Але, враховуючи, що технологічні аспекти на фронті змінюються фактично кожні два місяці, обмін досвід постійна адаптація — єдиний шлях, який робить цю техніку життєздатною і дозволяє її масштабувати.
Україна за час війни суттєво посилила РЕБ, створивши паритет із ворогом у сфері радіоелектронного подавлення
Однією з фундаментальних проблем раніше була проблема зв’язку — як забезпечити дистанційне керування комплексом, перебуваючи на відстані від лінії фронту. Як ви вирішуєте питання керованості і зв’язку?
Зв’язку може не бути на тій чи іншій ділянці фронту за певним типом радіочастот. Потрібно постійно адаптуватися і готувати кілька модульних рівнів зв’язку, які дозволяють у будь-якому сценарії мати зв’язок чи контролювати платформу. Платформа створюється з гнучкими системами заміни модулів. Інколи використовуються ретранслятори для того, щоб працювати по лінії фронту без перешкод — як від ворожої, так і дружньої сторони. Україна за час війни суттєво посилилася в напрямку РЕБу, створивши паритет із ворогом у сфері радіоелектронного подавлення. Усе це виявляється на етапі тестування. Польові випробування мають бути складними, аби перевірити робота в умовах, максимально наближених до бойових. Іноді вони навіть важчі, ніж реальні умови, але це єдиний шлях переконатися, що робот працюватиме. Дрони та НРК, які відразу виходять з-під рук інженерів, не завжди одразу готові до роботи — частоти, на які вони розраховані, можуть не працювати на конкретній ділянці фронту.
Зараз більшість наземних дронів важать понад 100 кг
І ще одна проблема — прохідність наземних роботизованих комплексів у складних умовах рельєфу та за різної погоди. Що ви можете сказати про роботу над прохідністю дронів? Наскільки це складне завдання для інженерів?
Це питання еволюції. Якщо подивитися, з чого українські інженери починали, то це були невеликі роботи вагою кілька десятків кілограмів. Зараз більшість наземних дронів важать понад 100 кг. Тож розмір має значення. Це дозволяє збільшити кліренс, застосовувати інший тип трансмісії, колісні або гусеничні системи. Прохідність покращується, але треба розуміти — українське бездоріжжя особливе. У буквальному сенсі в ньому можна потонути, особливо під час дощів або після них. Умови експлуатації настільки важкі, що техніка може загрузнути. Але це не безвихідна ситуація, потрібно розвиватися. Наприклад, на нещодавній конференції-виставці безпекових технологій Brave1 у Львові представили нові пристрої, здатні працювати в екстремальних умовах, коли йдеться про рельєф і перешкоди. З’явився робот VATAG, вагою понад 2 тонни. Він має колісну базу, подібну до невеликого БТРа, і здатний перевозити понад 2 тонни вантажу й долати складний рельєф чи перешкоди. Розміри дронів збільшуються, є три виробники, які вийшли на передсерійне та серійне виробництво. Тож це лише питання часу, коли ринок адаптується. Але для всіх сценаріїв насправді існують різноманітні технології і подекуди потрібні важкі роботи, деінде потрібна прохідна робототехніка. Не можна бути впевненим, що одним роботом можна закрити всі завдання. Це завжди буде варіація розмірів, прохідної здібності і типу корисного навантаження.
Валерій Яковенко. Фото: facebook
Майбутнє робототехніки за автономністю
Якщо зазирнути у майбутнє, у якому напрямі розвиватиметься робототехніка? І чи може якась країна скласти конкуренцію Україні?
Коли ми говоримо про перспективи, треба розуміти головне завдання робототехніки — створення безпечних умов для військових. Нам потрібно прибрати людину з поля бою, із небезпечних ділянок, де це критично, де відбуваються ризикові моменти для життя та здоров'я наших захисників. І саме в цьому напрямі робототехніка розвиватиметься. Вона ставатиме більш автономною: уже сьогодні деякі системи можуть працювати без супутникової навігації й навіть без постійного радіозв’язку з оператором. Платформа здатна самостійно визначати маршрут, виконувати місію і як краще повернутися до точки запуску.
Коли ж ми говоримо про функціонал, то ми маємо бачити перед собою тактичні потреби. Перша тактична потреба – це евакуація та логістика. Найбільш критичний етап, коли потрібно до лінії фронту довести певний вантаж у великій кількості, зробити це швидко, зробити вивантаження також швидко для того, щоб цей вантаж могли потім забрати наші військові і повернутися на точку запуску. Другий напрямок — інженерні роботи: це мінування-розмінування, це встановлення певних типів перешкод проти піхоти чи проти іншої важкої техніки. І цей напрямок вже сьогодні еволюціонує. І третій напрямок – це фактично участь у бойових операціях як штурмове обладнання чи захисне. Це більш важкий напрямок, оскільки поєднує фактично дві різні екосистеми. Окремі бойові модулі дозволяють вражати ворожі цілі, не піддаючи оператора бойового модуля ризику. Водночас платформа є окремим модулем, який виконує логістику цього бойового модуля, переміщуючи його по лінії фронту. У поточних сценаріях не можна на 100% відмовитися від людини. Людина гнучка і завжди допомагає організовувати безпеку для наземної робототехніки, але її можна трошки відтягнути від безпосередньої зони ризику і зробити максимум можливостей, щоб вона залишалася в безпеці, контролювала наземну робототехніку, а також виконувала бойові операції. Тож, рівень автономності — це, напевно, буде один з найбільших проривів, коли ми говоримо про розвиток української наземної робототехніки і всієї екосистеми наземних дронів.
Українська робототехніка — конкурент світових оборонних гігантів
Коли ми порівнюємо українських виробників з закордонними спеціалістами, ми можемо побачити, що на різноманітних виставках за кордоном присутня ця робототехніка. Наприклад, компанія Rheinmetall та інші демонструють зразки, які гарно виглядають, але в Україні ця робототехніка реально працює — виконує завдання у бойових умовах і звітує про успішне виконання місії. За кордоном ця техніка існує або в варіанті полігонних випробувань, або просто в рамках презентаційного обладнання, котре мандрує виставками і при цьому максимум, що відбувається, це долучення до бюджетів закупівель. Але масштабність використання саме за Україною, яка накопичує найбільший практичний досвід використання та виробництва такого обладнання. Наші компанії є поточними і майбутніми конкурентами світових оборонних гігантів. І якщо відкриється експорт, це одразу стане проблемою для іноземних компаній. Адже українські роботи коштують у 5–10 разів дешевше і водночас є ефективними в бою.
Наскільки ми близькі до використання гуманоїдних роботів замість людей? Адже маємо безпілотники, маємо наземні комплекси — то треба щось таке, що замінить бійця у ворожому окопі?
Гарне питання. Я не настільки оптимістичний щодо гуманоїдної форми, але функціонал однозначно буде реалізований. Війна роботів уже триває — і робототехніка сьогодні воює на стороні України. І це наша перевага. Тож ми близькі до цього моменту. Головне продовжувати розвиватися і агресивно створювати нові типи пристроїв, які все більше і більше будуть заміняти людину на поле бою.
З одного боку, закупівлі та кодифікація новітнього обладнання в Україні швидші, ніж будь-де. Але…
Чого зараз потребують виробники від держави? Як держава має сприяти?
З одного боку, у нас усе добре: процеси закупівель і кодифікації новітнього обладнання в Україні відбуваються швидше, ніж будь-де. Україна за лічені місяці може закуповувати великі масиви обладнання, яке раніше існувало лише як прототип, ідея. Але вже буквально за кілька місяців воно бачить підтримку з точки зору організації тендерних процедур, і це відбувається прозоро. Водночас дронів і роботів завжди бракує. Інтенсивність бойових операцій настільки велика, що обладнання потрібно набагато більше, ніж його закуповує держава, і не через те, що вона його не хоче закуповувати, а це просто бюрократичний механізм.
Хочеться більше підтримки в державних програмах розвитку. Є гранти для того, щоб розбудовувати ті чи інші ділянки виробництва, але їхні бюджети значно менші, ніж у країнах ЄС чи США. Наші розробники іноді шукають уживане обладнання, аби вкластися в обмежений грант, тоді як західні колеги мають фінансування вдесятеро більше, із більш масштабними програмами, які існують просто через більший ВВП цих країн і через те, що вони не воюють.
