Фото надане Сергієм Притулою
"Я точно знаю, що все буде ок, але тільки за однієї умови: якщо ми будемо всі разом прагнути до спільної мети. А от тут треба вже набагато більше докладати зусиль, ніж це було в 22-му році"
Привіт. Що відчуває український волонтер станом на грудень 2025 року?
Десь приблизно той самий стан, мабуть, який був у 2016 році, тільки все набагато складніше. Тобто нічого такого не відбувається останніх три з половиною роки, що б ми не проходили з 2014-го. 2014-ий — це був сплеск волонтерської активності, ще 2015-ий витягували, далі донатів ставало менше, ми ще тоді слова такого не знали, як "донати". З 2016-го вже була позиційна війна і все це почало сплющуватись. Станом на сьогодні ми бачимо десь приблизно повторення того самого. Суспільство достатньо втомлене, проте донатить, але стались певні видозміни. Зараз левову частку донатів від фізичних осіб отримують безпосередньо підрозділи, куди пішли служити, воювати рідні, близькі, друзі. Це абсолютно нормальний процес, але коли я їжджу Україною, зустрічаюсь з людьми, з волонтерським середовищем, то від багатьох чую одне й те саме: "Що робити?" Ті збори, які ми раніше закривали за три дні, за тиждень, зараз не можемо закрити за місяць-півтора. І моя відповідь завжди тільки одна — пригадуємо, що таке волонтерство. Це сила синергії. Об'єднуйтесь, об'єднуйте зусилля з іншими ініціативами, і це дозволить закривати ті чи інші потреби.
Ми також сповідуємо цю філософію синергії, і в якісь дуже великі проєкти намагаємось заходити не сам на сам з проблемою, а заручившись підтримкою інших організацій. Зокрема, "Єдинозбір", який ми запустили на антишахедні дрони, ми б, мабуть, не насмілились замахнутись на 1 млрд грн збору, якби не вірили в силу синергії. І тому з нами Світовий Конгрес Українців, який зараз підбадьорює українців по всьому світу, щоб вони долучались до цього проєкту. З нами як верифікатор з боку військових — найуспішніший підрозділ по збиттю шахедів Nemesis, це бригада Сил безпілотних систем, які своєю присутністю кажуть, що це дуже хороший, серйозний проєкт і його треба робити. Ми запустили гілки збору серед студентів "Студентська гонка", учасниками якої є сорок із лишнім університетів. Бізнеси підключились, спільноти, громада Львова, яка задонатила субвенціями на ті бригади, в які ми попросили, 50 млн грн. Тобто колосальна історія об'єднання на цій платформі, і це те, що нас тримає, і це те, що ми будемо і далі пропагувати.
Фото з інстаграм-сторінки siriy_ua
"Волонтерський рух в Україні не має аналогів у світі. Волонтери станом на сьогодні — це клей суспільства, яке намагаються роздрібнити, розірвати як ззовні росіяни, так і всередині деякі деструктивні сили"
В 2014 році, коли тільки починав заходити в тему волонтерства, ти міг тоді уявити, що зануришся в неї по самі вуха?
Я на той момент розумів межі своїх можливостей, тому що можливості впираються в бюджети, якими ти можеш оперувати. За вісім років АТО-ООС до повномасштабного вторгнення я акумулював близько 52 млн грн. Це був показник №2 в Україні взагалі серед волонтерських ініціатив, а якщо брати серед волонтерів фізичних осіб, — показник №1. Кожного року в цю скарбничку я заливав зі свого бізнесу і свого сімейного бюджету по 1 млн грн. Це була моя спроможність на той момент. Звичайно, коли ти постачаєш у підрозділи берці, бронежилети, шоломи, тепловізори, снайперські комплекси, транспорт, медицину, то не уявляєш, що пройде скількись там років, і ти почнеш доправляти на фронт БТРи, танки Т-72, відремонтуєш ракетну систему залпового вогню, доправиш у Повітряні сили три Bayraktar, забезпечиш державу, спираючись на зусилля мільйонів людей, першим радарним супутником. Тобто все те, що я перелічую, воно ж не від доброго життя, тому що була причина у вигляді страшного виклику повномасштабного вторгнення. І власне волонтери, які будуть, я не вважаю доречним говорити фразу "святкувати" 5 грудня цей день, але це знакова все-таки історія. Тому що волонтерський рух в Україні не має аналогів у світі. Волонтери станом на сьогодні — це клей суспільства, яке намагаються роздрібнити, розірвати як ззовні росіяни, так і всередині є деякі деструктивні сили, які працюють на фрагментацію суспільства. Так от волонтери постійно намагаються це суспільство склеювати, показуючи силу об'єднання і показуючи результати роботи. Тобто кожна людина завжди має мати можливість звіритись: обіцяне — виконане, звітність, прозорість і так далі. І в цьому контексті я дуже тішуся, що з плином часу ми все-таки тримаємо планку. Я вчора буквально заходив у фінансовий відділ для того, щоб подивитись на динаміку надходжень фінансового ресурсу впродовж цього року. Минулий рік ми витягнули на рівні 23-го, що було дуже складно, зараз 25-й витягнути на рівні 24-го - 23-го, — це насправді еквілібристика.
Це про які суми йдеться?
Це 2 млрд грн за рік, які ми зараз акумулюємо. Єдине, що трошечки коробить, звичайно, це те, що купівельна спроможність через інфляційні процеси, курс валют трошечки просідає, але тут ми підстраховуємось. Це ще один "скіл", перепрошую за сленг, яким зараз володіє українське волонтерське середовище. Коли ми бачили зниження рівня донатів у валюті, що ми зробили? Ми минулого року відкрили "Prytula Foundation U.S.A." За рік роботи ми акумулювали майже 6 млн доларів, що для нас дало можливості перекрити певні перепади в валютних надходженнях за рахунок залучення нових можливостей.
Вчора керівничка американського фонду прийшла і ошелешила мене неймовірно приємною новиною. Наш фонд шість місяців проводив перемовини з мережею "Walmart". Це найбільша, мабуть, мережа магазинів у США. І у них при оплаті є функція "заокруглити чек". Наприклад, 9,99, а тобі кажуть заокруглити до 10-ти, і якщо ти кажеш "так", тобі вискакує плашечка, й ти можеш обрати "charity", ти можеш обрати благодійний фонд, на який хочеш відправити той цент, 5-ть чи 10-ть. І наш "Prytula Foundation U.S.A." включили в перелік цих благодійних організацій, на які можна відправляти донат заокруглення. Це фантастичний успіх насправді! Тому що неважливо, скільки ми акумулюємо коштів завдяки цій функції, але коли інші американські бізнеси бачать, що в переліку наших партнерів є "Walmart", — це відкриває нові можливості. А ця можливість, у свою чергу, з'явилась, тому що в серпні цього року ми пройшли аудит у Штатах, отримали статус "Platinum Transparency" ["Платинова прозорість" — це найвищий рівень сертифікації, який може отримати неприбуткова організація від платформи Candid — ред.]. Наш фонд в Америці входить до переліку менше 1% фундацій, які мають цей статус. Відповідно, якщо ми десь тут можемо мати чи послаблення, чи зниження донатних активностей, ми перекриваємо це за рахунок активнішої роботи за кордоном.
Навіть по "Єдинозбору" в нас зараз дуже активно рухається збір у Чехії. Організація "Darek pro Putina" відкрила збір в еквіваленті на 50 мільйонів гривень. "Darek pro Putina" — це "подарунок для Путіна", це з сарказмом. Вони ж нам купували гелікоптери Black Hawk, танки, снаряди. Неймовірні хлопці й дівчата з Чехії. Зараз із 50-ти вони буквально менше, ніж за тиждень, здається, акумулювали 7 млн грн і рухаються далі. Відкрито ще трек збору у Польщі. І на наступному тижні я відвідаю Варшаву, Краків і Перемишль для того, щоб пушнути там цей збір.
Раніше казали "копійка гривню береже", то тепер "цент гривню береже".
І шаг.
Сергій Притула, Леся Антипенко, Дмитро Захарченко / Фото Радіо Промінь
Але це також свідчить про величезну довіру до вашого Фонду й конкретно до тебе. Зараз Фонд Притули — це величезна система, яка працює за різними напрямками, в тому числі, як ти сказав, і за кордоном. Взагалі як змінилась комунікація з людьми, які перебувають за кордоном? Чи стало зараз легше, наприклад, говорити про донати?
Ні, стало набагато складніше, але це не вина волонтерських ініціатив в Україні. Це, мабуть, все-таки, вибачте ще раз за сленг, "косяк" державних мужів, людей із високих кабінетів. Тому що ініціативи уряду чи якихось міністерств стосовно українців, які живуть за межами України, не сприяли покращенню взаємовідносин між українцями за межами держави і державою Україна з усіма наслідками, які з цього витікають. В мене було неодноразово, коли я з місією збору коштів чи адвокаційною місією приїжджаю в Торонто, Чикаго, Лондон чи в Копенгаген, і вислуховую від українців дуже багато гніву на адресу України. Це при тому, що я особисто їм нічого не зробив. Але якщо ти маєш величезний Фонд і впливаєш на процеси всередині країни, то ти, мабуть, теж несеш частинку відповідальності. Мені доводиться вислуховувати цей біль і пробувати скерувати цю енергію з негативу в конструктивне русло. Не скажу, що завжди вдається, але проблеми українців за межами України є колосальними. Вони лежать у площині відсутності об'єднавчих процесів. Дуже багато організацій українців за кордоном, які не можуть знайти між собою спільної мови. І це насправді великий виклик як для них, так і для нас тут всередині країни, тому що поглиблюється криза в стосунках між українцями в Україні і за кордоном. Нам треба зшивати, нам треба вибудовувати місточки, а немає суб'єкта для ведення діалогу, — і це клопіт.
"Мені важливо, щоб мої діти так само розуміли, в який період часу вони живуть, в якій країні, і що взагалі відбувається навколо. Чи їм страшно? Так, звичайно, вони малі і їм страшно. Чи мені за них страшно? Та, звичайно, так само"
Хочеться трохи й про людське поговорити. Адже ти проживаєш таке саме громадянське життя, як і кожен із нас. Цьогоріч у тебе народилась дитина — син Марко. Ми щиро вітаємо!
Дякую.
В ці часи — це великий виклик для будь-якої української родини. Як проходить твоє батьківство зараз?
Я зараз чекаю на надходження "Зимової єПідтримки", тому що, коли в тебе є можливість замовити не тільки собі, а ще за четверо дітей, то це вже донат на антишахедні дрони не тисяча гривень, а п'ять тисяч гривень.
Відверто, зараз трошки легше, тому що певний період часу родина зі мною не проживала. Частину часу вони катались по заходу України, змінюючи місця для проживання з безпекових причин, а в якийсь момент стало необхідно вивезти родину за межі країни. Але потім вони повернулись, Марко вже народився тут, слава Богу. І зараз ми в купонці, все добре, але, звичайно, повітряні тривоги не сприяють, м’яко кажучи, ні ментальному здоров'ю дітей, ні чомусь іншому. З іншого боку, я не можу не погодитись із Ґеником Глібовицьким, який сказав мені дуже цікаву річ. Він сказав, що йому шкода дітей, які проживають за межами України. Тобто батьки наче роблять все правильно з безпекових питань. Проте він каже, що ті діти, які пройшли крізь горнило Великої війни, будуть носіями неймовірного гену стійкості. Тому що національна стійкість не є сегментована, вона або є в нації, або її немає. І діти впитують ось ці речі, які витають в повітрі. Тому мені важливо, щоб мої діти так само розуміли, в який період часу вони живуть, в якій країні, і що взагалі відбувається навколо. Чи їм страшно? Так, звичайно, вони малі і їм страшно. Чи мені за них страшно? Та, звичайно, так само. Особливо, коли ми виїжджаємо з конвоями десь на Запоріжжя, чи на Донбас, чи на Харківщину. Зараз не 14-ий, не 15-ий і не 16-ий рік, коли ти в Пісках десь під Донецьком ще пам'ятаєш, як лазив по окопах, або в Широкине заїжджав до морпіхів у бліндаж. Зараз навіть на відстані 20-ти кілометрів від лінії бойового зіткнення ти не можеш почуватись безпечно. Кілька тижнів тому ми на Запоріжжі відвозили допомогу в підземну школу, де навчається 500 діток. Ця школа на сім метрів під землею. Вона знаходиться, станом на сьогодні, за 18-ть кілометрів від лінії бойового зіткнення. Звичайно, в мене є питання, чого вона там ще є і що там роблять дітки, але це вже не нам вирішувати, перебувати їм там чи ні, а батькам і владі. Але якщо в дітей є потреби і ми можемо їх забезпечувати, значить ми знаходимо донорів, спонсорів, закуповуємо необхідне і привозимо, щоб діти навіть в умовах страшної війни все одно мали можливість вчитись, здобувати освіту, ставати кращими і розумнішими.
Фото з інстаграм-сторінки siriy_ua
"Я вдячний нашим спецслужбам за те, що в моєму випадку спрацювали превентивно і не дійшло до гірших наслідків. Як буде далі, не знаю, але завжди сподіваюсь на те, що наші професіонали кращі за їхніх"
Хочу продовжити про безпеку, тому що коли ви везете допомогу, то перебуваєте в небезпеці. Хоча в Києві також можна бути в небезпеці. Ми пам'ятаємо всі ці замахи, а волонтер теж може бути ціллю. На тебе планували замахи, і чи ти обговорюєш це зі своєю родиною?
Якось ми спілкувались з Василем Васильовичем Малюком, і голова Служби безпеки України в приватній бесіді розказував про певні успішні операції СБУ за межами України, в тилу ворога в російській федерації. І коли він озвучив кілька дуже цікавих фактів, я сказав: "Василь Васильович, це, звичайно, дуже круто, але колись і отвєтка може прилетіти." "Трошки, — кажу, — страшно жить." І Василь Васильович сказав: "Ми ж моніторимо ситуацію, якщо будуть сигнали, ми вам скажемо." В жовтні минулого року мене покликали в СБУ і показали мені фотографії мене, які робила людина, за якою СБУ вже певний час стежила. Ну, й приймались якісь міри з мого боку для того, щоб себе убезпечити. В січні цього року цю "грядку" завербованих людей було заарештовано в Києві, Одесі і Дніпрі. Після того дихати стало трошечки легше. Тому я вдячний нашим спецслужбам за те, що в моєму випадку спрацювали превентивно і не дійшло до гірших наслідків. Як буде далі, не знаю, але завжди сподіваюсь на те, що наші професіонали кращі за їхніх.
Про це можна з посмішкою говорити, але до мене підійшов вчора один чоловік і запросив виступити на форумі, який відбудеться в Києві в квітні наступного року. І я подивився на нього такими трошки навіть заздрісними очима, тому що у чоловіка горизонт планування уявляєте який? Не знаю, це віра в безсмертя, віра в титанство своє?! Звісно, з усією повагою до нього, бо хороший чоловік, але я кажу: "Друже, давай доживемо хоча б до березня для того, щоб можна було говорити про щось, що можна робити в квітні." Бо мій горизонт планування, якщо відверто, дуже обмежений. Навіть зараз, коли ми обговорюємо поїздку зі Світовим Конгресом Українців і з бригадою Nemesis у Сполучені Штати Америки й Канаду, яка має відбутись у січні, я з острахом дивлюсь, як наші адміністратори бронюють готелі, авіаквитки і тому подібне, бо отак може щось відбутись, і це все посиплеться. Коротше, немає такої впевненості в завтрашньому дні, але завжди є сподівання на краще.
На цій ноті хочу поговорити про подкаст "Гуртом та вщент". По-перше, дуже дякуємо за контент, він дуже важливий зараз. А, по-друге, чому ти обрав Антона Тимошенка?
Обрав Антона, тому що два з половиною роки тому з'явилось бажання знайти якусь свою нішу в інфопросторі для того, щоб мати можливість десь вибалакатись. Бо коли ти 24/7 займаєшся Фондом, все, про що ти говориш цілий день, — це про війну, про військових, про допомогу цивільним, про розвиток Центру готовності цивільних, про якісь ініціативи, і ти тільки в цій бульбашці, а хочеться десь просто відволіктись і розвантажити мізки. І мені хотілось спілкуватись з людиною, в якої, по-перше, здорове почуття гумору, по-друге, коли я дивився виступи Антона, в його гуморі було закладено інтелект, і це дуже приваблювало. Плюс він молодший достатньо за мене, і це була можливість подивитись на якісь речі в цьому житті з двох сторін: крізь призму бачення його покоління і мого покоління. І зрештою, от вчора ми записували подкаст з Ілларіоном Павлюком, і дівчина з Дніпра пише: "Дивилась ваш подкаст під час обстрілу, зараз дослуховую, ходячи по битому склу в офісі, грьобана реальність, дякую, хлопці, що тримаєте "кукуху"." Для мене подібні слова — це величезна винагорода, і я вважаю, що ми все робимо правильно! Більше того, подкаст, який ми записуємо пару разів на тиждень, приносить досить хороші результати. За підсумками минулого року спільнотою подкасту ми зібрали на різні проєкти майже 10 млн грн, цього року сподіваюсь, ми переб'ємо цю планочку, тому що дуже активна глядацька аудиторія, і я дуже вдячний.
Фото з інстаграм-сторінки siriy_ua
"Дядькові Петрові з Гайсина, який вночі бусом "Спринтером" валить на Донбас і везе допомогу, ніхто не дякує, а йому це "дякую" важливіше за медаль. Тому дякуйте волонтерам!"
Принагідно всіх закликаємо долучитись до "Єдинозбору". Це надзвичайно амбітна ціль. Не боїшся, що це нереалістична задача?
У нас не було неуспішних проєктів. Завжди і люди, і бізнеси, і спільноти за межею країни активно вливались. У нас зараз гримить "Єдинозбір", бо це мільярд. Але ми на початку цього року запустили проєкт "Щелепи", це тандем розвідувальний БПЛА SHARK-M плюс баражуючий боєприпас. Це півмільярда, і зараз у нас цей проєкт виконаний на 80%, і ми рухаємось далі до виконання на 100%. Ми буквально нещодавно видали 71 баражуючий боєприпас. Це така "балда", вибачте, яка летить майже на 200 кілометрів, і в режимі онлайн оператор бачить, куди воно летить. І це можливість "вишибати" рускім такі цілі, до яких іноді й HIMARS не може дотягнутись. Тому я точно знаю, що все буде ок, але тільки за однієї умови: якщо ми будемо всі разом прагнути до якоїсь спільної мети. А от тут треба вже набагато більше докладати зусиль, ніж це було в 22-му році. Люди дуже ображені на людей, які під час війни дозволяють собі красти в астрономічних просто цифрах. Я зараз говорю, як є, всі ці справи "Міндічгейт" і так далі, "Міненерго". Люди дуже зляться і пропонують іноді деструктивні якісь речі, типу: "Я не буду донатити, ідіть у Міндіча заберіть". Та я б із задоволенням, покажіть мені, як, і я це зроблю. Але казати: "Я не буду донатити на зло Міндічу, й нехай до мене прилетить в хату шахед?!" Ну окей, хто я такий, щоб заборонити таку філософію? Але саме ці збори надають додаткові можливості, адже ми знаємо бригади, підрозділи, які дуже активно працюють із дронами-перехоплювачами. Ми знаємо найкращих виробників як мультироторних дронів, так і літакового типу. Ми переобладнуємо транспорт під потреби екіпажів, бо знаємо і вміємо, як. Ми відкрили навчальний центр, де вчимо військові підрозділи, як збивати шахеди. Все рухається, несеться, це знову ж таки синергія, поєднання зусиль держави і волонтерського середовища. Тому просто дозвольте собі стати частинкою чогось великого і дуже необхідного для безпеки кожного з нас!
На цих словах хочу всіх закликати перейти на сайт Фонду, в твої особисті соцмережі, там є всі реквізити, куди донатити.
Навіть якщо зараз у фейсбук зайти, то останній допис у мене, — ну подивіться, яка краса! Тут на одному короткому відео до 30-ти секунд збиття восьми шахедів! Це тільки тими дронами, які ми передали на один підрозділ. Умовно, це робота, яка відбулась за ніч. Є й інші волонтерські ініціативи, є державні потуги, давайте їх нарощувати, тоді кількість операторів зросте, кількість засобів ураження зросте, і ми так чи інакше захистимо себе. Ми вже показуємо неймовірний результат. Жодна країна в світі не змогла би відбивати атаку на одне місто, яка складається з п'яти сотень різних засобів ураження: шахеди, крилаті ракети, гіперзвукові, балістика, що завгодно, але ми стягуємо, ми тримаємось, ми стоїмо.
Сергію, дякуємо за розмову. Тебе з Днем волонтера, бо я думаю, що це день, який варто відзначати.
Я би дуже хотів, щоб з Днем волонтера наших волонтерів вітали не тільки 5-го грудня. Особливо це стосується тих, хто ледь не кожного дня звертається до народу. Тому що ми дуже часто чуємо, як дякують урядам, парламентам, президентам і прем’єрам різних країн за фінансову підтримку України, за мілітарну допомогу. Дядькові Петрові з Гайсина, який вночі бусом "Спринтером" валить на Донбас і везе допомогу, ніхто не дякує, а йому це "дякую" важливіше за медаль. Тому дякуйте волонтерам!
Відеоверсію цього інтерв’ю можна подивитись на YouTube-каналі Радіо Промінь.
