Галина Бабій і Данило Гайдамаха. Використані фото Анастасії Мантач і скриншот відео
Тривалістю чотири години
Люди завжди чекають новорічного ефіру на Українському Радіо. Підготували ми його разом із Данилом Гайдамахою, блогером "Чорнобровим". Він один із авторів новорічної програми на Українському Радіо.
Я сам говорив російською з самого дитинства і у мене не було етнографічних традицій святкування Різдва, не було музейних артефактів у сім'ї. Я віднаходив українську, сконструював образ чорних брів, чорнобровий. Воно часто в українському мелосі звучить. І я переходив разом зі своєю аудиторією. Я сконструював такий образ чорнобрового українця. І ми його шукали разом, ми його створювали разом. Я не прийшов вчити в соцмережі, я прийшов вчитися. І от така позиція відгукнулася багатьом.
І от тепер ми з Данилом Гайдамахою підготували для вас новорічну програму. Вона триватиме аж цілих чотири години…
Чотири. Ми з 11-ї вечора старого року почнемо…
Останню годину старого року ми пропонуємо вам зачин на цю новорічну програму…
І аж до глибин ночі ми з вами. І то буде велика честь, якщо ви нам довірите, відчините двері до своїх святкувань у свої спільноти. Ми насолодимося вашим товариством, ви – нашим, тому що ми справді з пані Галиною в дуеті двох різних поколінь щось таке зробили дуже справді особливе і магічне.
"Ми спробували з висоти різного віку подивитися на пісні 90-х"
Ми спробували з висоти різного віку подивитися на ці пісні. А йдеться про пісні 90-х, пісні, які зазвучали в ефірі з настанням відновленої незалежності України. З'явилися нові імена, нові зірки, які співали зовсім по-іншому. Вони вже мали певну свободу творчості, мали більше української барви у своїх піснях. Це вже не було формальне дотримання чогось напіветнографічного, аби була тільки українська естрада. Це вже була популярна музика і сучасна пісня. І ми з Данилом вирішили її ще раз переслухати і вам запропонувати. І якщо в моєму житті це була вже робота в 90-х, то Данило взагалі народився в 2000 році. Аж після того, як уже десяток років незалежності минув. І тому пісні ці він змушений був послухати, аби ми програму зробили. Яке відкриття ви для себе також зробили, Даниле? Якщо було відкриття?
Коли мене запросили на Українське Радіо долучитися до цього проєкту, я спершу думав, що це буде щось ностальгійне, що ми дивитимемось на 90-ті, згадуватимуть старші, як це було, молодші вперше почують… Але я для себе відкрив, коли воно все склалося в один список, я прослухав ці пісні, що це, скоріше, не ностальгійна буде ніч, а наша спроба поглянути свіжим поглядом на 90-ті й зрозуміти, що це час, коли ми шукали спільний голос, коли ми шукали, хто ми є, яка наша українська ідентичність. І сьогодні десь також ми переглядаємо і ставимо перед собою ті самі питання, які ставили перед собою дев'яностники. І що для мене стало найбільшим відкриттям! Що з того списку зараз дуже багато виконавців, артистів, митців на фронті. І Юрко Юрченко з піснею "Я йду" десь з такою пророчістю зовсім інакше прозвучить цієї новорічної ночі. Фагот, Танок на Майдані Конго, Сашко Положинський… Різні куточки України у нас представлені. І ми так десь вітання передаємо в кожен куточок, згадуємо про кожного українця. І десь так цей ефір зшиває нас усіх в нашому спільному досвіді проживання цих років державності.
"Після 90-х, у нульові роки і подальше десятиліття нас знову завели на чуже інформаційне поле, на манівці"
Ви сказали важливу річ, що ми зараз знову шукаємо те саме, що шукали на початку 90-х. Це означає, що після 90-х, у нульові роки і подальше десятиліття нас знову завели на чуже інформаційне поле, на манівці, знову вливали у вуха чужу музику, чужі наративи. Це все була російська пропаганда. І тоді ці пісні 90-х були призабуті. Навіть імена, такі як Руся – дехто змушений був перейти на російську мову. Російські пісні з'явилися в Ірини Білик, і не тільки в неї. Артисти просто стали не форматні, бо з'явилася потужна система FM-станцій, які також були під впливом Москви. І, відповідно, українська музика зникла знову. Це означає, що знову ми шукаємо себе, знову відкриваємо для себе цей пласт. І тільки Українське Радіо завжди стояло на принципі підтримання саме наших українських музикантів, тому у нас весь цей пласт є частково у фонді, частково в наших редакторських папках, але ця музика у нас, на щастя, є. Більше того, ці музиканти приходили до нас і свої альбоми нам просто дарували. Тарас Петриненко, Анатолій Матвійчук, Ірина Білик, Руся, Олександр Пономарьов, Руслана – і це не повний перелік.
Я маю честь знати Галину Бабій з дев'яти років, ще змалечку. Але в такій взаємодії в рамках цього проєкту я відкрив для себе глибину знань, тих нюансів, речей, як це все створювалося, як воно тривало. І для мене й стіни радіо Хрещатику 26 інакше відкрилися, що справді це та історія, яка творилася тут. І ми не просто слухали пісні. Ми слухали, наприклад, одну пісню в різних виконаннях. Ми бачили, як із гуртів виокремлювалися сольні виконавці, як сольні виконавці ставали частиною гуртів. І навіть уже з перспективи свого покоління, знання контекстів сучасної музичної індустрії, кого молодь сьогодні слухає, я десь побачив навіть, звідки вони черпали натхнення і як взагалі глобальніше ця музика розвивається. І мені навіть вдалося почути унікальні звучання якихось міст. Для мене Харків дуже об'ємно зазвучав у нашій програмі.
"І те, що до нас горнуться діти, народжені у 2000 роках, як Данило Гайдамаха, це дуже-дуже приємно"
У нас також звучатимуть курйози, адже Українське Радіо завжди отримувало листи. Коли це ще було традицією – отримувати паперові листи. Ну, і слухачі теж різні бувають. Буває, хтось недочує щось, щось переплутає. Є дуже цікава історія про трактування відомого хіта 90-х років, і подальших, насправді – "Я козачка твоя". Не буду розказувати, як слухач не дочув і яку пісню нам процитував, але це дуже кумедно. І це, насправді, свідчить лише про те, що пісня постійно звучала. Звучала, слухали її, замовляли, в нас була і програма на ваші замовлення. Через новорічну програму ми ще й торкаємося історії Українського Радіо. Зараз це дуже актуально, тому що ми прожили 100 і один рік. І дай Боже кожній інституції – а я вважаю, що ми також стовп державності – прожити стільки, скільки Українське Радіо, і зробити стільки добра, скільки Українське Радіо робить. І те, що до нас горнуться діти, народжені у 2000 роках, як Данило Гайдамаха, мені це, наприклад, теж дуже-дуже приємно.
А уже був досвід проведення спільного ефіру із народженими у 2000-х?
Ні, ви перший, ви прокладаєте цю доріжку новому поколінню наших ведучих. От бачите, ми з вами партнери.
У мене відчуття від того… мені якось аж незручно, що я тут перший і якесь таке відчуття навіть самозванця може з'являтися, тому що переді мною зараз легенда Українського Радіо. І мені цікаво, як воно вам, пані Галино, відмахується зараз (сміється)…
В ефірі Українського Радіо, на сайті та в "Дії"
У нас немає відеотрансляції, тому буду відмахуватися. Насправді хочеться працювати у всі часи, бо радіо – це магія, а Українське Радіо – це особливо магія, бо ми ж патріоти. Ми любимо свою країну, ми зараз всі працюємо на те, щоб вона вистояла в цій страшній війні. І, можливо, в новорічну ніч біля нашої програми зберуться люди, які в 90-х саме починали так от прозрівати. Там є перша пісня "Українці – всюди українці". Пам'ятаєте Анатолія Матвійчука? "Допоки світить нам одна зоря". І це зараз про всіх українців, які розсіяні по світу війною, економічними проблемами, негараздами. Але Українське Радіо буде отою зіркою їм в новорічну ніч, яка буде всім світити, яка буде всіх об'єднувати, давати можливість слухати нашу програму. До речі, одразу ж зроблю невеличкий промотекст: Українське Радіо в новорічну ніч і нашу програму можна слухати і на сайті Українського Радіо, і на хвилях, зокрема, 105 FM, в кого є. Можна слухати в "Дії", розділ "Розваги". Є там одна радіостанція – це Українське Радіо. І в "Дії" ви слухаєте наші програми. Я сподіваюсь, будете слухати і новорічну музичну програму.
Я не знав, що "Дія" транслює Українське Радіо. Це дуже цікаво.
Ви, фактично, вже наш працівник.
Так, так. Тому це хороша ідея у "Дії" провести Новий рік. Я думаю, що такого ще не було.
Даниле, як ви слухали цю музику, щось вам здалося застарілим чисто з практичної сторони. Можливо аранжування, можливо якісь звуки не ті? Хоча для мене звуки не ті, це завжди фльор епохи. Воно, як кажуть, відгонить 90-ми…
Так, 90-ті іноді звучать з точки зору сьогоднішніх вимог до музики і того, що ми слухаємо зараз, може невивірено, може десь не причесано, десь і кліпи дивишся – воно десь так гранично…
Зараз розворот моди на 90-ті
А тоді технології тільки починали до нас приходити. Перші синтезатори музиканти собі купили, перші відеороботи почали створювати. Воно все не таке якісне, як тепер – цифри не було, все аналогове, але воно тим і тепле, і рідне, правда?
З іншого боку, зараз якийсь такий розворот моди на 90-ті і багато виконавців намагаються робити відсилки. І вони так ніколи в житті не зроблять. Бо для того, щоб написати музику в такому стилі, треба формуватися, як артист, в тому стилі.
Треба знати про цю музику. Багато хто навіть і не знає її, і не чув ніколи.
Ну так, "зробіть мені красиво" – приходять і кажуть.
"У нас є змога провести новорічну ніч і пройти короткий екскурс відчуття епохи і десь глибше розуміння її"
А наша програма дасть їм це зерно. Я би хотіла ще сказати про Андрія Миколайчука. Всі ж, можливо, ще пам'ятають ті його перші хіти "Підпільний Кіндрат", "Піду втоплюся"... Але це ж був тільки початок. А ми торкнулися уже десь 1993-94 року, коли Андрій був зіркою розкрученою і в нього з'явилися такі смішні кумедні пісні – "Райцентр". От вона буде звучати. Він навіть звуками грається, працює з поетом Юрієм Рибчинським. У нас з'являється The ВЙО. До речі, теж Кувалдін зараз в армії. Теж пішов добровольцем.
Щодо Миколайчука, ось тут я його відчув, як перед течією появи суржикомовних сучасних артистів і також тих, хто оспівують свої маленькі Батьківщини. І ти розумієш, що не у вакуумі існує зовсім традиція. І те, що так сталося за часів незалежності, що виростали покоління Андрія Миколайчука… Десь Latexfauna мені нагадав, десь Курган & Agregat сьогоднішніх, є ще артист thekomakoma. До речі, він також тільки з'явився, став дуже популярним. І зараз служить в ЗСУ, тому, сподіваюсь, що він з часом також зможе повернутися і до музичної діяльності. Виростали покоління, вони і не підозрювали, що паралельно з їхнім формуванням є Українське Радіо, тому що в тому всьому вирі соціальних мереж і алгоритмів зовсім інше пропонується. І для того, щоб це знайти, треба знати, що воно є. І часто оцей продюсерський маркетинговий підхід, коли тобі засовують те, куди накачує російська машина багато грошей, воно десь і виводило на периферію щось справжнє. Сьогодні це дуже класно, що у нас є змога провести новорічну ніч і пройти короткий екскурс відчуття епохи і десь навіть глибше розуміння її.
"Українське Радіо заходить в молоде, нове покоління і вже поширюється там"
А от ми з вами після того, як записали програму, знімали ролики для вашого відеоблогу. Загалом, яка у вас аудиторія? Як ви передбачаєте, як вони сприймуть цю програму? Адже вони, мабуть, бувають ще й молодші, ніж ви.
Ну так, я не знаю, чесно кажучи, як багато моїх підписників увімкнуть радіо в новорічну ніч, які у них традиції чи способи святкування Нового року. Але те, що ми з'являємося в соціальних мережах і що цей проєкт навіть одним зображенням, навіть нашим спільним фото, навіть просто тим, що це 90-ті – уже має великий вплив і його не виміряти. Воно заходить в молоде, нове покоління і вже поширюється там. І це для мене тут найцінніше в цій історії.
Скрябін, Брати Гадюкіни, Сестричка Віка… Щодо Скрябіна і Сестрички Віки, то там ціла історія, тому що їх об'єднала пісня "То моє море". А море для нас зараз – це фетиш. Наше море у нас вчергове хочуть наші вороги відібрати. І ця пісня знову вистрілює. Я уявляю, якби зараз хтось із дуже сучасних авторів зробив якийсь такий ремейк, який би вистрілив просто пістолетом у спину ворогу, який намагається у нас забрати це наше море. Навіть сама пісня, сама її назва "То моє море" уже може бути відсіччю ворогу. І ми сподіваємося, що, можливо, після цієї новорічної ночі такий кавер з'явиться дуже потужний.
Саме так. І от десь після 2014-го року, після анексії Криму Dakh Daughters переспівали були. І ми також частинку їхнього виконання послухали із відсилкою до сучасності. Ми чекаємо нових ремейків, ми чекаємо нових відсилок. І, я думаю, що наш етер буде корисний і представникам музичної індустрії. Це велике джерело для натхнення, для нових робіт.
"Як класно усвідомлювати те, що тебе формує, те, що на тебе впливає"
Ми згадали у цій програмі обов'язково тих зірок 80-х, які в 90-х отримали друге дихання. Це покоління світлої пам'яті Степана Гіги, якого ми теж згадали. Це Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Алла Кудлай, тому що ці артисти в 90-х також мали дуже потужний репертуар і дуже великі аудиторії збирали. І забувати цього не можна. Вони цю естафету передали і майбутнім поколінням. І навіть, якщо молодшим здається, що вони зовсім інші й набагато кращі, однак десь у повітрі українському, в ефірі українському цей вірус українськості десь був і, можливо, навіть підсвідомо вони його використали і десь відтворили у своїй творчості. Я так сподіваюсь.
Якраз цими днями ми святкуємо день народження Миколи Куліша. Для мене було відкриттям, як представник старшого покоління розказував, що його прабабуся і дідусь десь цитували у своїй мові "тьотя Мотя" – оті всі історії. І він не чув Миколи Куліша, він його не читав, але ті цитати з його творів з Харківського театру, які відвідували його пра -, батьки – воно лунало. Так чи інакше ці тексти, ідеї – "Я йду", "Що це було? Мабуть НЛО". Я чув це від своєї вчительки у школі, але вперше в ефірі я прослухав цю пісню від початку до кінця. Тому так чи інакше це не поза контекстом. Воно на нас впливає навіть, коли ми це не усвідомлюємо. І як класно усвідомлювати те, що тебе формує, те, що на тебе впливає, тоді ти виходиш на зовсім інший рівень й інтелектуальної насолоди від культурного продукту, який ти споживаєш, й на інший рівень розуміння себе і загалом цього спільного національного тіла.
