Ілюстративне фото: president.gov.ua
Про кадрові перестановки загалом: "зараз на посади розставляються люди, які мають комунікації в Америці, в Європі за конкретними напрямками"
Щодо кадрових рішень чи кадрових перестановок в Україні.. І перестановки далі тривають, в тому числі по силовій лінії – Державна прикордонна служба, Служба безпеки. Куди це все рухається на вашу думку?
Знаєте, багато чого залежить від персоналій на посадах, від посад, які обіймають персоналії в рамках, власне, управління державою і комунікації з партнерами/союзниками. Я для себе розумію так: кадрові перестановки в межах законодавства і не в пожежний спосіб говорять про продуманість, підготовчий процес і консультації. Я так розумію, що зараз розставляються люди на посади, які, скажімо, є цікавими. Я розумію, що зараз дехто знову почне казати, що це "зрада", "зовнішнє керування", але, мають знайомства і є прийнятні для них. Саме в рамках цих міжнародних переговорів, домовленостей, утворення спільної безпеки і рамках мирних переговорів, які, напевно, вже все-таки виходять на рівень, коли будуть засідати глави держав з готовим порядком денним для якогось уже кінцевого резюмування підсумку. Так, я розумію, що дехто зараз скаже: "Ну, це означає, що все, нам нав'язують керівників, чи вимагають від нас зміни в структурі, в складі керівництва, в управлінні тощо ". Воно не так, але водночас і так. Будь-яка країна, яка хоче комунікувати з іншою країною, досліджує привабливість своїх представників в країні, з якою буде працювати. Це однозначно. Їхні знайомства, впливи, можливості, десь політичні, електоральні уподобання тощо – це нормальний процес. Якщо б, скажімо, Павел (президент Чехії Петр Павел – ред.) нам не подобався, ми не мали з ним комунікації, то звичайно, що і "чеська ініціатива" б не працювала, і чехи не були б на нашому боці так потужно. І ми знаємо, скільки сприяв і підтримував нас Павел. Якщо Фіцо чи Орбан (прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан – ред.) не розглядають нас партнерами чи їм не цікаві наші урядовці, а в них є свій інтерес і вони цікаві Путіну, то він і посилатиме делегатів до Путіна і таких послів, які цікаві Путіну. Якщо він наш опонент, то хто би сюди не приїжджав від його людей, вони все одно нам нав'язуватимуть якісь свої наративи. Я думаю, що таких багато може навести прикладів. Всі ми знаємо, що як ми "любимо" Венса (віцепрезидент США Джей Ді Венс – ред.) і як ми ставимося до низки американських політиків. Тобто я веду до того, що це формується певна підсумкова команда, на тлі вже проведеної попередньої роботи, для того, щоб все-таки дійсно постало якесь питання підписання мирних угод.
.jpg)
Іван Тимочко. Фото: suspilne.media
Російська пропаганда перекрутить що завгодно
А що Росія протиставить, що вона може вдіяти? Видання The Times пише, що 1418 день стане вирішальним для Путіна, бо стільки тривала, як кажуть росіяни, "вєлікая отєчєственная война". Чи правда, що така символічна межа для них важлива і що може загалом відбутися з війною в 26-му році?
Вони можуть перенести в історичний вимір десь інде, що Друга світова війна чи їхня "велика вітчизняна"... Путін може сказати, що Петро зі шведами 10 років воював. Пригадуєте, в нього були такі виправдання, а тепер Росія цим всім пишається. Тобто вони перекрутять, пропаганда це зробить. Я думаю, для них це не проблема. Тим паче, що донедавна в топку війни вони кидали маргінес.
"Проблеми в економіці Росії значення мають і дуже величезне"
А економіка?
Російська економіка не є соціально орієнтована, вона воєнно орієнтована. За великим рахунком загальна маса росіян Путіна не турбує як така. Як-то кажуть, "не жили багато і не варто". Ті, хто хочуть в їхньому уявленні жити багато, можуть отримати виплати і піти на фронт. Добробут російського населення для Путіна не має значення. Російське населення добробут від Путіна не вимагає. Інша історія, що шалено втрачають великі російські магнати, величезний корпоративний бізнес і великі олігархи. Так, вони втрачають. Тому в них є зацікавленість припинення війни чи все-таки спроб тиснути на Путіна. Я думаю, що ті 28 пунктів, які російські дипломати, олігархат, бо Дмитрієв (спецпредставник Кремля Кирило Дмитрієв – ред.), по суті, представляє економічні еліти, і спробували без російських військових чи в обхід військових на дипломатичних переговорах домовитися з американцями про це. Але ми знаємо, чим це закінчилося. Що цікаво? Після двох чи триденної паузи, коли росіяни і всі побачили, що ці 28 пунктів нахрапом не зайдуть, Путін почав виступати з дуже мілітарною риторикою, мовляв, "ми будемо воювати, ми будемо атакувати, ми будемо нападати". Тобто виглядає так, що військові еліти дізналися про ці закулісні ігри і були шалено невдоволені. І Путін змушений був їх примирити чи публічно заспокоїти. Це показник того, що і в них не все гаразд, не всі вони там настільки з'єднані, як це було раніше. Тому так, можемо говорити, що проблеми в економіці Росії значення мають і дуже величезне.
"Росіяни вже на плато своїх можливостей"
На тлі цих проблем вони здатні ще десь наростити натиск на фронті чи якісь нові напрямки дати?
Ні. Вони вже на плато своїх можливостей. Для того, щоб наростити наступ на якомусь з напрямків суттєво, різко, росіянам потрібні фінанси. Вони втрачають ринки збуту там, де навіть було напрацьовано, щоб отримувати якісь кошти. Вони намагаються втриматися на плаву там, де вони є. Я наголошую, локальні операції, якісь удари, тиск, захоплення якогось села і масштабний пропагандистський інформаційний супровід вони можуть робити. Але провести якусь військову операцію оперативного рівня вони не здатні.
