Богдан Струтинський. Фото пресслужби Київського національного академічного театру оперети
Дуже багато в часи війни говорять про театр не лише як про засіб піднесення української культури і крок до нашої ідентичності, а й про театр як про підприємство. Підприємство, яке працює в критичні часи війни, яке всупереч всьому донатить, яке всупереч всьому приносить прибуток. І найдивовижніше те, що війна підкреслила: люди готові, відмовляючи собі в чомусь важливому, купити квиток до культурної інституції, а культурна інституція – здатна працювати, навіть коли в країні блекаут, нема опалення, нема ресурсу. А мистецтво є. Як працює Театр оперети в таких умовах?
Справді український глядач готовий підтримувати культурні інституції, голосувати грошима і приходити, і дивитися вистави. Я думаю, що тут є кілька мотивів. Це не тільки питання підтримки, якогось усвідомленого кроку. Це дійсно потреба. Сьогодні українці гостро відчувають потребу послухати якісну музику, подивитися якісні вистави і просто забутися на 2-2,5 години від тих жахіть, які сьогодні проживає Україна і всі ми. Коли я напряму спілкувався з глядачами, вони казали, що, приходячи до театру, вони бачать себе таким чином в мирному часі. Єдине, про що нам всім доводиться молитися – щоб не було повітряної тривоги. Адже ми запускаємо глядачів в театр за 45 хвилин до початку вистави. В зал запускаємо за пів години. Люди роздягаються, почуваються комфортно, і раптом починається повітряна тривога. І людям знову треба одягатися і виходити. Я вже мовчу про творчий склад. Для всіх це дуже складно. Бо на це йде, як мінімум, пів години. Але те, що люди чекають на морозі і повертаються, красномовно пояснює все. Вчора у нас відбулася вистава "Музика з мультфільмів", дуже гарний проєкт. Ми робили його для дітей, але й дорослі були в захваті і говорили, що потрапили в дитинство. Але разом з початком вистави почалася й повітряна тривога, яка тривала 17-20 хвилин. Люди дочекалися і повернулися, і це багато про що свідчить.
Щодо підсумків 2025 року, насамперед скажу найважливіше: слава Богу, ми живі. Слава Богу, цього року без втрат у нашому колективі. Ми доволі активно працюємо, у нас величезний пул вистав: ми зіграли понад 400 вистав. І це – фінансово доволі стабільна ситуація, за що теж ми дякуємо Богу і глядачам. І ще я хочу сказати, що ми творчо дуже сильно себе проявили і в Україні, і на гастрольній мапі. Хоча зрозуміло, що з музичним театром на гастролі виїхати набагато складніше, адже йдеться про цілий оркестр, різні цехи тощо. Драматичним театрам легше вирватися на гастролі. У нас, до речі, теж такі є мобільні групи. Наприклад, ми були невеликою групою вокалістів в березні в Барселоні. Ми виступали в центральному музичному оперному театрі, де співали навіть українську музику. Не тільки світову. Чому я кажу "навіть", тому що в програмі були заявлені світові оперні хіти. Але я наполягав і на українській музиці. Ми виконували арію Анни з опери Юлія Мейтуса "Украдене щастя". І після виступу до нас підходили глядачі і дякували за неї.
Розкажіть, яким був для театру 2025 рік?
Рік почався в нас з того, що ми возили у Львівську оперу "На Русалчин Великдень" режисера Івана Уривського. Тоді у Львові це була його перша серйозна спроба, а зараз її можна вже побачити в Національній опері в Києві. Також у нас був хороший контракт про партнерство з Вінницькою філармонією, в межах якого ми здійснили кілька гастрольних вилазок. Музиканти Національної оперети разом з їхнім оркестром разом грали "Кохання та пристрасть". Керівником Вінницької обласної філармонії у 2024 році став Віктор Бронюк, лідер гурту "ТіК". Ми з ним давно дружимо, тому й почали створювати спільні проєкти, і це було для нас дуже цікаво. В лютому ми повернулися до проєкту "Цілуй мене, Кет" – модернізації шекспірівської історії "Приборкання норовливої". Ми відновили цю виставу, і я дуже радий, бо і самі актори її дуже люблять. Це – історія на зрізі драми і мюзиклу. І вона дуже корисна, перепрошую за слово, для виховного процесу актора. Щоб не "замаслювати себе певними традиціями. Їх теж треба ламати. І дуже добре, що сьогодні драматичні режисери пробують це робити з музичними театрами. Окремо хочу сказати про наші традиційні концерти, які ми робимо вже понад 10 років і будемо їх робити, бо глядачу вони дуже подобаються. Це "Тобі, коханій" та "Музика сердець" в лютому до Дня Святого Валентина. Колись я започаткував цікаву традицію, що будь-який глядач, звісно за попередньою домовленістю, міг просто взяти мікрофон і освідчитися прямо на сцені своїй коханій. І це стало традицією. І коли наближається дата цього концерту, ми починаємо отримувати дзвінки від охочих освідчитися на сцені. А в 2025 році ми започаткували ще крутішу традицію. Військовий не просто освідчився коханій, вони прямо на сцені взяли шлюб. Для цього в театр приїхав капелан. Люди, які прийшли на виставу, стали свідками ось такої живої історії. Так, послухайте, я розумію, що тільки освідчення. І я розумію, що це для військових, для цих хлопців і дівчат, дуже потрібно. Вони повинні відчувати, що вони не забуті. Вони не тільки там, на лінії фронту, а вони й тут, в світському житті. І вони є учасниками цього життя. Я думаю, що для всієї зали це дуже зворушливо і дуже обнадійливо.
Богдан Струтинський і Наталія Грабченко в студії Радіо Культура
Далі в нас була постановка Тамари Трунової "Місяць" за Карлом Орфом. Карл Орф відомий насамперед своєю кантатою "Карміна Бурана". Опера "Місяць" майже невідома, і це було її перше прочитання в Україні. Це вийшла дуже, на мою думку, цікава західноєвропейська фестивальна історія. Хоча я не можу сказати, що вона легка. З казки Тамара зробила драматичну історію, в якій прочитується, зрозуміло, і тема війни, і тема нашого агресивного сусіда. І зараз ми її маємо в репертуарі. Потім ми зробили ще один надзвичайно цікавий проєкт – "Музика світла". Це благодійний був проект, втілений разом з Генеральною дирекцією по обслуговуванню іноземних представництв в Україні. Ми зібрали дипломатичний корпус і разом з фондом "Крона" збирали кошти для Сумського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, куди влучила ракета. І у нас таких акцій дуже багато. Ми зараз маємо цілий проект, який називається "Арт-терапія" в театрі. Ми є амбасадорами кількох військових госпіталів – на Печерську і в Мишоловці. Щотижня ви даємо там концерти. Ми створили проєкт спільно з одним з українських банків. Його суть в тому, що професійні художники малюють картини з військовими, які втратили кінцівки чи проходять реабілітацію. На сьогодні створено 44 картини. Далі ми запрошуємо платоспроможних людей, бізнес, дипломатичний корпус, і влаштовуємо аукціон. Це культурна дипломатія в дії, яка активно долучається до збору коштів цільово. Саме цільово. Ми продаємо лоти, а кошти віддаємо напряму цим хлопцям і дівчатам. І цей проєкт отримав розголос і викликав інтерес українських банкірів.
Окремо хочу згадати концерт "Мати". Він створений для матерів, чиї сини дочки на фронті. Це – усвідомлення ролі матері, матері військового, матері-берегині роду, матері України. Цей концерт відбувається паралельно з проєктом "Колискова умова війни", і він представлений зараз в Лондоні. І я хочу сказати, що він має доволі хороший розголос. В травні ми возили у Івано-Франківськ і Львів "Тигролови". Також у нас є зараз дуже багато проєктів для дітей з аутизмом. І це свідчить про те, що сьогодні театр не обмежується тільки виставами. Він не обмежується тільки функціональною дією, коли глядач подивився виставу і пішов далі. Це має бути культурологічний центр, до якого людям потрібно приходити, зігрітися, познайомитися, поспілкуватися. Це своєрідний центр протидії ворогу.
Наприкінці року театри і різні культурні інституції хвалилися в найкращому сенсі цього слова і своїми заробітками, і немалими донатами. Принаймні київські театри дуже міцно стоять на ногах в фінансовому плані і дуже багато донатять.
Однозначно. Водночас в театрі дуже багато є витрат. Наприклад, минулого року Національна операція недоотримала фінансування на зарплату 36 мільйонів. Я абсолютно не скаржуся. Просто цю суму ми мали заробити самі. Ми самі зробили дотацію в гарантовану статтю витрат по зарплаті. Також є ремонт, утримання приміщення тощо. Крім цього, уявіть собі, зараз ми працюємо на генераторі, і година роботи генератора – о це 60 літрів дизпалива. Нині дуже багато є витрат, але звичайно, якби ми мали оплату праці, то цих 36 мільйонів пішли б на розвиток і на матеріально-технічну базу. А так, це пішло просто по коду 1310 на зарплату. Тобто, з однієї сторони ти заробляєш, з іншої сторони, іноді треба шукати кошти ще і у партнерів, і у спонсорів.
А от що цікаво і що важливо, театр, який працює, маючи хор, балет, оркестр, театр, ще й купує недешеві права на свої твори.
Так. Це права на мюзикл "Чикаго", і він доволі популярний. Ми єдиний театр в Україні, який зміг зіграти шість вистав поспіль. Я не знаю такої афіші більше ні в кого. І на повних аншлагах. Зараз нам знову ліцензію дали, але, як з’ясувалося, дорожче, ніж минулого року. Якщо минулоріч ми платили 25 тисяч євро, то зараз ми платимо 50 тисяч євро. І це тільки на ліцензію. Далі є авторські відсотки, які ми їм платимо теж. І ще у них є стаття, яка називається "збереження партитури". Ми взяли нотний матеріал, нам дали оригінал, який ми маємо потім повернути. Я не знаю, що це, але вони собі це придумали. Це ще одна стаття. Хоча ми взяли її в файлики, зробили собі копії, поставили в сейф, і вона там стоїть, а ми користуємося своїми копіями. Але вона варта цієї історії. У кожного твору є так звані охоронні норми, коли оперний театр сплачує певну суму певну кількість років після смерті композитора. Ми зараз вже не платимо за Штрауса. Минулого року закінчилися охоронні норми по Кальману, ми їх теж вже не платимо. Але у нас дуже багато мюзиклів. І ми за кожен мюзикл платимо. За кожен. Це і "Скрипаль на даху", і "Звуки музики", і "Цілуй мене, Кет", і "В джазі тільки дівчата". Ми платимо за всі ліцензії.
