Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Не минуло й року, як все починається знову"
Польща, Угорщина, Словаччина та Австрія закликали Євросоюз посилити захист європейських фермерів від негативного впливу імпорту української аграрної продукції. Відповідну позицію країни обговорили 26 січня на засіданні Ради ЄС з питань сільського господарства. Як пояснити такий склад країн? Демарші на кордонах нам періодично влаштовували Польща, Угорщина та меншою мірою Словаччина з розсипанням українського зерна та іншими брутальними випадами проти України. Чому до цієї компанії приєдналася Австрія? Як розуміти це об'єднання?
Як кажуть в народі, не минуло й року, як все починається знову. Це об'єднання, про яке виговорите – винятково політичне, а не економічне. Немає будь-яких економічних причин виступати європейським фермерам проти імпорту української агропромислової продукції. Але політика – це концентрований вислів економіки. І гроші не пахнуть. Оце жива ілюстрація того, чому ці країни знову прокинулися. Щодо вибору країн. Угорщина і Словаччина політично до нас, м'яко кажучи, не дуже добре налаштовані. Поляки традиційно використовують українську карту, коли їм потрібно вирішити свої внутрішні питання. Там теж чистої води політика: то вибори, то спроба вибити грошей з Євросоюзу. Австрія приєдналася до них в надії отримати чергову дотацію. Мовляв, чому угорцям, словакам, полякам можна, а нам – ні?! Але нам поки що панікувати не варто. Зради немає.
Що таке Єврорада, до якої вони звернулися? Для того, щоб було легше зрозуміти, проведемо аналогію з українською владою. Як вона діє в Європейському Союзі? Є Європарламент, куди обирають депутатів пропорційно від населення, який має такі ж повноваження, як Верховна Рада. Він не займається оперативною діяльністю, не ухвалює господарських рішень. Він приймає політичні рішення, веде політичні дискусії, затверджує такі глобальні документи, як угоди. Наприклад, угода, яку підписувала Україна про зону вільної торгівлі. Вона ратифікувалася і Верховною Радою, і Європейським парламентом. Також є Єврокомісія, аналог нашого Кабінету Міністрів. Там єврокомісари, аналоги наших міністрів, займаються оперативною діяльністю, і Єврокомісія ухвалює рішення. І є Єврорада. Це політичне об'єднання, де зустрічаються глави урядів, глави держав, міністри для проведення політичних консультацій. Вони виробляють політичну лінію: підтримувати певне рішення чи не підтримувати. Тому, повторюся, зради ніякої немає. Те, що вони зібралися поговорити у Єврораді, означає власне тільки те, що вони зібралися поговорити.
Поки що йдеться лише про загальне обговорення
Варто уточнити: в Європейській раді справді зустрічаються лідери держав-членів Європейського Союзу. І вони зустрічаються кілька разів на рік. Але є ще орган Рада Європейського Союзу, в якій відбуваються зустрічі на рівні міністрів. В даному випадку вони обговорювали це саме на Раді Європейського Союзу з питань сільського господарства.
Так. Поки що йдеться лише про загальне обговорення. Мовляв, є така проблема, треба подумати, як ми будемо її вирішувати. Після цього вони приймають або не приймають рішення і доводять його до відома Єврокомісії. От коли це питання буде вже розглядатися Єврокомісією, тоді це вже буде тривожний сигнал, бо Єврокомісія може ухвалити цілком конкретне рішення. Вона може погодитися з якоюсь рекомендацією або ж її відхилити. Тому поки що все на рівні нагнітання пристрастей. Це сигнал Єврокомісії – дайте нам гроші і субсидії. Зелена економіка йде їм поперек горла, бо вони втрачають прибутки, і падає рентабельність сільського господарства.
Зелена економіка – це лінія, яку взяв Європейський Союз з 2017 року. Йдеться про мінімальну шкоду для навколишнього середовища при вирощуванні сільськогосподарської продукції, мінімальне застосування гербіцидів і пестицидів. Це рішення викликало великий спротив всередині фермерів Європейського Союзу, тому що без гербіцидів, пестицидів і хімічних захистів падає урожайність. А коли падає урожайність, відповідно падають і прибутки. А тут зійшлися всі карти. З одного боку, невдоволення діями Єврокомісії, а з іншого боку, чистої води бажання заробити гроші: видурити їх на субсидії для підтримки сільського господарства. А ми, на жаль, є розмінною картою в цій грі. Нас намагаються використати, бо знають, що Єврокомісія ставиться до нас з симпатією і активно підтримує Україну. Оце і є приклад брудної політики. Коли люди для вирішення своїх приватних корпоративних інтересів використовують війну в Україні. Але на сьогоднішній день я загрози в цьому питанні для нас не бачу.
Михайло Непран. Фото: gmk.center
Єзуїтський казуїстичний хід
Ці країни вимагають від України застосування тих же стандартів, що й до виробників у ЄС. А поки Україна не запровадить такі стандарти, вони закликають утриматися від подальшої тарифної лібералізації – зменшення тарифів на українську продукцію. З одного боку, їх також можна зрозуміти. Вони вимагають однакових умов для всіх, хто торгує на європейському ринку. Адже для них, по суті, пред'являються вищі вимоги, ніж до українських фермерів?
Так і є. Це єзуїтський казуїстичний хід. Мовляв, ми не проти української продукції, але нехай вона виробляється і продається за тими ж нормами, які вимагають від нас. Ясна річ, що ми будемо в програші. Тому що, на відміну від фермерів країн ЄС, умови, в яких працюють українські фермери, значно складніші. Починаючи з фінансування (польські фермери можуть отримати кредити під 2-5%) і завершуючи багатьма іншими позиціями. Коли не хочуть пустити ту чи іншу продукцію на ринок, завжди знаходять якісь нібито шкідливі домішки або невідповідність санітарним нормам. Коли Україна в кінці 1990-х заходила на молочний і олійний ринок ЄС, перші кілька років нас нібито й пускали, але згодом постійно знаходили якісь шкідливі домішки і казали, що нам торгувати не можна. Спочатку треба привести продукцію в порядок. Ми це робили, хоча зазнавали додаткових витрат. Втім, в цій історії більше політики. І нинішня ситуація неприємна, але не критична. Тому що завдяки нашій активній експортній діяльності, українська агропромислова продукція стала гарантом продовольчої безпеки не тільки у Азії та Африці, а й в Європі. Вони можуть активно виступати.
Але багато їхніх фермерів погоджуються, що без української промислової продукції вони не зможуть нормально працювати. Візьмемо до прикладу кукурудзу. Україна експортує 10-19 мільйонів тонн кукурудзи. Вона надзвичайно важлива для європейців, тому що з неї роблять комбікорм. А комбікормом потім годують птахівництво, тваринництво тощо. Коли в 2022 році зупинився експорт кукурудзи, в Німеччині зросла в ціні курятина. Вони змушені були завозити бразильську і китайську кукурудзу, а це дорожче. Додається логістика, яка лягає на собівартість. А минулого і позаминулого року на півдні Європи була посуха, в Іспанії та Італії не вродила кукурудза. Хочеш-не хочеш, а її треба купувати. Цього року також прогнозується її дефіцит близько 80 млн тонн. І вони все одно її купуватимуть при всіх політичних негараздах. Ми вмонтовані в продовольчий ланцюжок Європи.
А якою мірою ми вбудовані в цей ланцюжок? Скільки нашої продукції в Польщі, Словаччині, Угорщині та Австрії? Про який сегмент йдеться?
Польща сама себе забезпечує, ми в цьому в контексті для неї не настільки важливі. Вони виступали проти нашої продукції, або вона була в більших масштабах і дешевша. Польські фермери купили наше зерно, переробили його на комбікорм і далі продали тваринникам. Угорщина експортує, але менше. Найбільш залежна від нашої продукції Австрія. Бо в переважній більшості – це гірська країна. Там забезпечення гірше, ніж в Угорщині чи Словаччині. Як бачимо, Італія не виступає проти нашої продукції. Не виступає й Іспанія, яка потерпає від дефіциту зерна. Виступають країни, мінімально від нас залежні. В деяких позиціях ми з ними навіть конкуруємо. Я вважаю, що нам не варто зациклюватися тільки на продажу зерна. Продавати сировину – це для нас програшна ситуація. Ми завжди будемо втягнуті в ці політичні розбірки.
