Ілюстративне фото: facebook
Лавра — місце духовності. Але, напевно, для гендиректора заповідника це щось набагато більше. Що саме?
Кілька років тому ми з колегами, друзями, тими, хто справді небайдужі до долі Києво-Печерської лаври, намагалися це з'ясувати. Звісно, всі усвідомлюють лавру як давній монастир, один із найважливіших; багато хто — як заповідник, історико-культурну пам'ятку; хтось — як комплекс архітектурних об'єктів; хтось — як місце формування української ідентичності. Проявів дуже багато, і ми знайшли форму, яка, здається, найбільше відповідає статусу лаври і деяким іншим об'єктам в Україні. Це національна святиня, об'єкт, який протягом надзвичайно тривалого часу вплинув на силу-силенну історичних і культурних процесів, які, власне, і формують те, що називається ідентичністю країни, нації, народу. Ця національна святиня має відсвяткувати 975-річчя, розпочинає чверть століття до тисячоліття. Якою вона буде через 25 років, залежить від заповідника, від ПЦУ, від усієї громадськості, яка розуміє, що війна йде не за посадки в Донецькій області, а за ідентичність і право переписувати історію, за право знищувати народи — і за наше право бути вільними й жити у вільній країні. Лавра має ключове значення в цій війні й у нашій майбутній Перемозі.
Ідеться про переосмислення, переформатування чи щось інше?
Переосмислення неможливе без переформатування. Важливо, щоб із переосмисленням з'явився новий наратив. Маємо усвідомлювати, що лавра була точкою впливу російської імперської ідеї впродовж понад 300 років. Сформувати й переосмислити меседж лаври українському народові й світові дуже важливо. Це національний наратив, який у лаврі має бути оприявлений і в культурних пам'ятках, і в архітектурних об'єктах, і в екскурсіях, і в молитві, тобто в усьому комплексі відчуттів та інформації, що їх отримує вірянин, відвідувач лаври, коли потрапляє на її територію. Від того, що транслюватиме цей наратив, значною мірою залежатиме, як до неї ставитиметься і суспільство, і влада, і, власне, церква, яка теж має пройти шлях трансформації. Заповідник постає посередником у цих процесах, бо фактично ми відповідаємо за величезний комплекс питань утримання цього об'єкта. Це неймовірна відповідальність і огром складних процесів, що тривають десятиліттями, а то й століттями. Лавра — надзвичайно значущий об'єкт, який надихає й інколи лякає.
Лавра часто асоціюється з печерами, Ближніми й Дальніми. Хто нині відповідає за стан збереження печер і мощей, які там є?
Ми з колегами провели нараду щодо цього, бо зараз готується відкриття печер для відвідувачів, щоб це відбувалося вже в контексті Української церкви, нашої культури й духовності. Фактично 37 років печери, всі їхні культурні об'єкти й святині були в офіційному розпорядженні РПЦ. З квітня 2025 року Міністерство культури запустило роботу комісії, провело серйозну роботу з інвентаризації, з оцінки технічного стану цих об'єктів. Зараз виходимо на етап, коли зможемо спокійно, разом із Православною церквою України приймати відвідувачів, поки у Ближніх печерах. Вони вже в належному стані. Відбулася перевірка основної маси культурних цінностей, мощей, реліквій, святинь, які там розміщені. Зараз усе впорядковано, сформована команда відповідальних осіб, які знають що і як робити. Сподіваємося, після Дня молитви 24 лютого в тестовому режимі зможемо надати доступ вірянам і відвідувачам заповідника до Ближніх печер.
Знову-таки, 37 років держава не контролювала найсакральнішу частину Києво-Печерської лаври — печери. Це величезний виклик і для нашого колективу, і для владики Авраамія. Хочу подякувати Міністерству культури, всім дотичним державним структурам. Нарешті знайдено юридичний варіант, і ПЦУ вже перебуває у стінах Києво-Печерської лаври. Попри суди, які тривають іще з Московським патріархатом, можемо повноцінно налагодити українське духовне служіння на Нижній території, зокрема в печерах.
Який стан культурних пам'яток, що зберігаються в печерах? Про Ближні трохи сказали, а що з Дальніми? Адже організаційні завдання реставрації, дослідження тощо лежать на заповіднику.
І Ближні, і Дальні печери були обстежені. Виконано величезну кількість організаційних і технічних робіт, необхідних для постійного функціонування печер у нинішніх умовах. Це й безпекові, і реставраційні, і технічні моменти. Дальні печери трошки в гіршому стані, особливо після 24 січня, коли там були пошкодження. Наразі готуємося до відкриття Ближніх печер, і паралельно ведуться роботи з підготовки Дальніх. Наше завдання у 2026 році — відкрити повністю і Ближні, і Дальні печери для відвідувачів і вірян, зробити так, щоб це було максимально комфортно, водночас — щоб держава забезпечувала збереженість цих унікальних святинь, що є національними реліквіями і належать всьому українському народові, а не конкретній церкві. Держава взяла цей курс. Це велика відповідальність, і ми попрацювали на славу. Тож найближчим часом побачимо результат.
Ви очолили заповідник удруге. Яким бачите його за 5-10 років? Які зміни вже відбуваються?
Коли я прийшов уперше у 2023-му, зіткнувся з речами, які мене шокували. Тільки отримавши доступ до всієї інформації, я усвідомив, наскільки страшним місцем для України намагалися зробити лавру наші вороги. Це було місце відвертої прямої пропаганди антиукраїнської діяльності через релігійну структуру й усі впливи, що має церква. Наша основна мета — позбутися страшного імперського наративу, цієї жахливої, абсолютно нелюдської і нехристиянської машини "русского міра", яка намагається знищити все живе, культурне, нормальне і людське задля імперських амбіцій. Багато зроблено в цьому напрямку. Однак треба розуміти: якщо тільки боротимемося з Росією і будемо її антитезою, це не дасть нам поштовху в майбутнє.
Маємо усвідомити, що Києво-Печерська лавра — одна з ключових точок української ідентичності. Ми назвали цю тему "Лаврський хрест". Це символічно. Де покояться наші найвидатніші духовні отці? У Києво-Печерській лаврі. Де спочиває наш перший канонізований воїн Ілля Муровлянин? У печерах. Хто наш перший науковець-історик Нестор Літописець, де він був? У лаврі, спочиває в печерах. Де наш перший лікар Агапіт? Хто наш перший митець, видатний художник? Це Аліпій. Майже тисячу років тому в лаврі почали з'являтися речі, що тривають донині, пов'язуючи століття, передаючись від покоління до покоління інколи в абсолютно дивному форматі. Лавра означає не тільки минуле, а й значною мірою — формування майбутнього українця, який має спиратися на глибокі духовні, історичні, культурні цінності, що виникли в лаврі й існували попри спротив, війни, руйнації. Все це збереглося, і зараз є можливість відродити й повернути лаврі її цінність як національної святині — щоб із часом, можливо, через кілька десятиліть, прийшло усвідомлення, що Києво-Печерська лавра є однією зі світових святинь, яка належить Україні, й Україна через неї транслює наші цінності.
Якщо казати про глобальні речі, я бачу, з одного боку, подолання імперської історії, що триста років домінувала у лаврі, знищуючи все українське, а з другого — маємо проявити це українське, почати формувати майбутню Україну й українців, які любитимуть свою землю, шануватимуть світову культуру, розумітимуть, які загальнолюдські й християнські цінності формувалися в цих стінах і як люди своїм служінням створили те, що ми зараз називаємо нашою країною. Звісно, є чимало проєктів, над якими треба працювати, бо лавра — величезний інфраструктурний об'єкт. Це 179 різноманітних об'єктів, з яких 140 є пам'ятками культури й історії, а 44 — пам'ятками національного значення. Кожен має бути в належному стані, підтримуватися, нести певний наратив, певну історію. Служіння церкви — це теж надзавдання, бо державно-церковне партнерство у лаврі має відбуватися не як у часи Януковича, з поклонами і приїздами різних людей, що відверто казали про знищення України. Мова про те, що маємо повернути загальнохристиянські цінності й через лавру транслювати їх світові.
Максим Остапенко. Фото журналістки Українського Радіо Світлани Мялик
Зміни, особливо ті, що пов'язані з реставрацією, потребують коштів. Чи достатньо їх сьогодні в заповідника? І взагалі, як формується бюджет?
Для української культури це величезний виклик, завжди був і поки залишається. Значною мірою через те, що держава Україна при різних урядах і президентах не розглядала культуру як пріоритет і фінансувала її за залишковим принципом, ця війна має наслідки, які ми тепер бачимо. Неусвідомлення ролі культури призводить до великих втрат. Фінансування як було недостатньо, так і зараз украй обмежено. В умовах війни є можливість фінансувати зарплати, що теж дуже важливо, але розвитку й підтримки, на жаль, у повному обсязі немає. Допомагають меценати, доброчинці, готові підставити плече й зберігати Києво-Печерську лавру.
Держава має переглянути закон про меценатство. Коли є люди, готові виділяти прямі кошти на підтримку конкретних об'єктів, їм треба дати поштовх, щоб вони могли це робити в правовому полі. Щоб бізнес, охочий далі в це вкладатися, розумів, що держава його не тільки використовує. Питання фінансування багато в чому залежать від проактивної позиції і нової команди Міністерства культури, й усього уряду. Зокрема, це робота з нашими внутрішніми ресурсами, які є, очевидно, в бізнесі, що готовий далі допомагати, попри всі негаразди. Водночас потрібно формувати повноцінну коаліцію країн або структур, що прагнуть підтримати відновлення українських об'єктів, бо війна завдала колосальної шкоди. Втратити культурну спадщину — це неприпустима ситуація, тим паче в контексті руйнувань, які вже є. Завдання, звісно, — шукати можливості додаткового фінансування й ефективного використання наявних коштів, і, попри війну й усі труднощі, зберігати, реставрувати й відновлювати об'єкти, які цього потребують.
У ніч проти 24 січня 2026 року об'єкти Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зазнали пошкоджень унаслідок масованої російської ракетно-дронової атаки на Київ. Востаннє руйнування через воєнні дії на території лаври фіксувалися під час Другої світової війни". Власне, цитую сайт заповідника і новинне повідомлення, яке з'явилося тоді. Пане Максиме, який характер пошкоджень?
Слава Богу, що вибухи сталися не на самій території Києво-Печерської лаври. Мова йде про приліт, як зараз кажуть, десь на небезпечній відстані, бо через вибухову хвилю було пошкоджено ділянки, дотичні до Ближніх печер. Це вхідна група, галерея до Ближніх печер, частково невеликі пошкодження на Аннозачатіївській церкві, що є виходом з Дальніх печер. Цей схил — косогір, який виходить у бік Дніпра. Було пошкоджено фурнітуру, повиламувало двері, вікна частково. Відбулися деформації самої галереї, яка є пам'яткою національного значення. Вона складена з дерев'яних брусів, і під дією вибухової хвилі ці конструкції сильно потріскалися. Після того, як зійде сніг, доведеться оцінювати можливі наслідки для конструкцій усередині галереї. Архітектори вивчають ситуацію разом із фахівцями ЮНЕСКО. Найближчим часом буде місія ЮНЕСКО, яка приїздить якраз із питань пошкодження і Софії Київської, і Києво-Печерської лаври, — зафіксувати і з'ясувати, які нагальні дії необхідні у зв'язку з цими викликами й ризиками.
Фахівці зафіксують, а чи буде якась допомога — навіть не так матеріальна, як на рівні розголосу ситуації? І яка ще наукова спільнота доєдналася до реакції?
Звісно, всі наші колеги, міжнародні партнери, які знають українські пам'ятки, зокрема Києво-Печерську лавру, обурені тим, що відбувається, кількістю руйнацій у всій країні. Нагадаю, що у нас за час війни, за інформацією Міністерства культури, понад півтори тисячі об'єктів культурної спадщини знищено або пошкоджено (йдеться передусім про архітектурні об'єкти). Як археологу мені важко уявити, якої шкоди завдано археологічній спадщині Півдня України, де кургани, місця стародавніх поселень, пам'ятки, візуально іноді непомітні, але теж унікальні. Масштаби руйнувань колосальні. Зараз я співпрацюю з колегами зі Швеції, з музею Ваза. Це музей підводної археології, який намагається допомогти, зокрема в порятунку підводних культурних багатств. Те, що необхідно буде зробити після завершення війни, теж є величезним викликом.
ЮНЕСКО, безумовно, займає активну позицію. Допомагають і методично, й організаційно. Є програми фінансової підтримки. Але ми бачимо, що Росія абсолютно свідомо б'є по інфраструктурі й по об'єктах світової культурної спадщини — і навіть не боїться про це казати. Цинізм, з яким це відбувається, свідчить про те, що вони не цінують жодної міжнародної взаємодії. Їм важливі імперські амбіції, задля яких вони готові знищувати що завгодно. Ось чергові пошкодження теплостанції, яка забезпечує лавру теплом: створюється загроза для стародруків, ікон, картин. Усе, що зберігається в музеях, у зоні ризику. Моя суб'єктивна думка — треба на рівні партнерів ставити питання про перебування цієї так званої країни, а насправді терористичної організації, в ЮНЕСКО. Коли бачиш, як над лаврою, між Успенським собором і дзвіницею, пролітають "шахеди" на низьких висотах і можуть будь-якої миті знищити те, що люди створювали тисячоліттями… Це жахливо, і світ має вдатися до жорсткіших дій. Хотілося б не тільки чути занепокоєність.
Напрошуються риторичні питання: чому Росія досі у складі ЮНЕСКО, чому тільки тепер заговорили про це?..
Останнє пошкодження Києво-Печерської лаври було в 1941 році. Хочу нагадати, що всі три випадки пошкоджень за останнє століття відбулися через накази з Москви: у 1919-му, коли війська Муравйова прицільно били по Києво-Печерській лаврі, по Спаса на Берестові; у 1941-му, коли було закладено вибухівку в усіх культурних центральних об'єктах Києва, зокрема у лаврі, підірвано Успенський собор. Нині ситуація принципово не змінилася. За тим же наказом із Москви летять "шахеди" й ракети, які можуть знищити або пошкодити будь-який об'єкт культурної спадщини. Усі ці речі потрібно підсумовувати й робити висновки.
Ключовою проблемою ХХ століття стало те, що не було суду над більшовизмом, і ми бачимо його відродження. Відбувся Нюрнберзький трибунал, було засуджено фашизм, і тепер не може десь з'явитися зображення свастики — проте умовний майбутній віцепрезидент США може сидіти у футболці з серпом і молотом, або ж Лавров приїжджає з цими символами на міжнародні зустрічі, й усі це проковтують. Більшовицький режим, по суті, є сатаністським. Він мутує, як COVID-19. Російська так звана культура й ідеологія мутувала в жахливу форму рашизму. Більшість людей не уявляє, які наслідки для світової цивілізації несе цей режим, що є таким собі франкенштейном з найгірших практик Золотої Орди, Російської імперії, Радянського Союзу. Те, що вони прагнуть відродити, не просто СРСР-2 чи Російська імперія, а значно гірше. Вони беруть глибинні, примітивні, підсвідомі, навіть якісь шаманські речі, все це поєднують і намагаються зробити цілковито антилюдську, антицивілізаційну конструкцію і продати її як найвище досягнення людства. Ті, хто це створюють, точно не поділяють загальнолюдських цінностей і фактично готові пожертвувати цивілізацією, про що вони відкрито кажуть, глузуючи з цього.
Ми опинилися в епіцентрі шторму. Але він охоплює не тільки нашу територію, а пів планети, і має тенденцію збільшуватися. Зараза блискавично поширюється в непідготовлених мізках. Часто люди не усвідомлюють впливу: наприклад, як Росія діяла через культуру і церкву, які вони несли наративи, як вони буквально зомбують суспільство, як використовують найбрутальніші методи пропаганди, підкупу, залякування — і намагаються все це продати світові як найвище досягнення людства.
Одне з пріоритетних завдань, що ви ставили перед собою та командою, — реставраційні проєкти. Які саме?
Реставрація — один із найшляхетніших напрямів будь-якої діяльності. У лаврі вона є надзвичайно важливою. Остання серйозна реставраційна програма була запущена у 2019 році в рамках "Великої реставрації", і кілька об'єктів національної культурної спадщини мали бути завершені у 2022-му, чого, на жаль, не сталося. Серед них ключовим і найбільш еталонним об'єктом є Троїцька надбрамна церква — центральний вхід у Києво-Печерську лавру, церква, збудована Миколою Святошею у ХІІ столітті. Єдина, мені здається, збережена в Україні надбрамна церква того часу, яка ніколи не руйнувалася, де повністю збереглися всі розписи, іконостас і деталі XVIII століття. Цей об'єкт украй важливо закінчити реставрувати. У 2024-2025 роках, завдячуючи доброчинцям, нам вдалося залучити позабюджетне фінансування, і мріємо цьогоріч відновити реставрацію цієї церкви за рахунок позабюджетних коштів.
Також потребує реставрації, наприклад, Онуфріївська вежа — унікальна пам'ятка, що дивиться в бік Дніпра на Соляну гірку, збудована Мазепою вежа-церква, яка мала бути його усипальницею. За планами заповідника, там має бути музей гетьмана Івана Мазепи. Багато зроблено, об'єкт готовий більше ніж на 70%. За відносно невеликих витрат можна було б упродовж двох-трьох років його завершити й відкрити для відвідувачів. Знову-таки, мазепинська тема — Всіхсвятська церква над Економічною брамою. Це збудована гетьманом Мазепою церква кінця XVII століття, його герб зображений на центральному фасаді. Вона потребує серйозної реставрації, хоча стан її непоганий.
Окрім цього, є величезна кількість об'єктів місцевого значення, які теж складають ансамбль Києво-Печерської лаври, і стан їхній погіршується, бо вже 4 роки держава практично не виділяє цільового фінансування на підтримання цих об'єктів. Виклики грандіозні. Сподіваюся, цей рік, що знаменуватиме 975-ту річницю Києво-Печерської лаври, дозволить державі створити програму стратегічного розвитку лаври до її тисячоліття, де передбачатимуться реставраційні роботи, системне фінансування, адже реставрація — як хірургічна операція: якщо починаєш, не можна зупинятися.
На жаль, фінансування деяких процесів влаштоване так, що кошти виділяються в кінці року. Ці кошти неможливо нормально освоїти, потім їх забирають і дають через кілька років. Тож надзвичайно важливі об'єкти перебувають, м'яко кажучи, не в найкращому стані. У лаврі ще набагато ліпша ситуація, ніж загалом в Україні. Це недолуга політика у сфері збереження культурної спадщини й нерозуміння її значення в умовах протистояння з агресором, а нині — прямої війни. Вороги зробили все, щоб їхня культурна спадщина була у фантастичному стані й стала частиною пропаганди. Її використовують у Росії проти всіх підкорених народів як елемент тиску і свідчення того, що імперська політика справедлива. На жаль, п'ята колона, що в Україні працювала десятиліттями, була спрямована і проти культурного спадку, коли немає повноцінної якісної системи захисту, фінансування і підтримки. А це питання національної безпеки.
Як працюють реставратори? Хто ці люди — українці чи закордонні колеги?
У заповіднику є своя фахова реставраційна команда, що працює над збереженням рухомих пам'яток. Так ми називаємо експонати, які потребують постійного догляду й відновлення, бо деякі з них нараховують тисячі років історії, деякі — сотні. І реставрація, як кажуть фахівці, якщо починається, то ніколи не закінчується. Це нон-стоп процес — підтримка унікальних шедеврів у належному стані, щоб передати їх майбутнім поколінням. Ми співпрацюємо з Національним реставраційним центром і повертаємо до життя сотні експонатів щорічно, або ж рятуємо те, що опиняється під загрозою. Реставратор — це людина, яка, з одного боку, здійснює шляхетну місію відновлення, а з другого — надає швидку допомогу, щоб зберегти пам'ятку.
Нині умови реставраторів надзвичайно складні. Після останніх обстрілів у нас практично втрачене повноцінне опалення, й у деяких приміщеннях ледь не мінусова температура. Попри це, знаходимо можливість працювати на окремих ділянках. Люди виходять на роботу навіть у таких умовах, розуміючи свою відповідальність перед пам'ятками. Однак це, звісно, дуже складна історія, яка не може тривати вічно, бо йдеться про надзвичайно високу кваліфікацію фахівців. Вона потребує навчання, належного матеріального забезпечення, адже технології не стоять на місці, світ розвивається і приділяє цьому колосальну увагу. Наприклад, в Італії реставраційний напрям узагалі перебуває в системі ядерної безпеки й отримує фінансування з відповідних програм. У них обладнання космічного рівня. Наші фахівці, на жаль, інколи вимушені буквально працювати на колінах. Це, по-перше, соромно, а по-друге, є загроза, що професія втратить престиж: важко мотивувати молодь займатися речами, за які в світі платять шалені гроші, а в Україні це скромно оплачувана робота з неймовірними викликами, надто в нинішніх умовах. Люди, які продовжують це робити, — справжні герої. Дуже приємно, коли вдається зробити виставки експонатів, відроджених фактично від стану втрачених завдяки нашим фахівцям.
З архітектурною реставрацією ситуація складніша, бо вона потребує фахової командної роботи експертів різних галузей: будівельників, реставраторів, що працюють саме з монументальними пам'ятками. Це спеціалісти, яких раніше готували, та, на жаль, відповідні програми почали зникати з наших вишів. Це виклик для всієї країни — адже, повторюся, понад півтори тисячі об'єктів культурної спадщини втрачено або пошкоджено. Має бути державне замовлення, щоб зробити цю спеціальність престижною, високооплачуваною, повернути престиж цієї професії, сформувати колективи, бо люди старшого покоління відходять, а нових програм немає. Це системна проблема багатьох галузей в Україні. Але передавання такої специфічної діяльності, як реставрація, — питання взаємодії поколінь. Ідеться про формування нашої культурної політики на майбутнє, і це завдання Міністерства культури. Ми про це постійно кажемо, проводяться конференції, круглі столи. Питання надзвичайно актуальне.
Заповідники, музеї часто звертаються до цифрових методів збереження культурної спадщини. Чи відбувається подібне в Києво-Печерській лаврі?
Так, культурний спадок у лаврі оцифровується вже не перший рік, і наші партнери передавали різноманітне обладнання, що дозволило оцифрувати і власне архітектурний об'єкт, і культурні пам'ятки. Але мова йде про тисячі й тисячі експонатів, тому робота ще не завершилася. Оцифрування архітектурних об'єктів напрочуд важливе в умовах обстрілів, можливих втрат чи пошкоджень. У цьому плані є величезний прогрес і підтримка: я хотів би подякувати нашим колегам із Чехії. Це Національний музей Чехії і Komarek Foundation, які виділили грантову підтримку, і цьогоріч у квітні в Києво-Печерську лавру передадуть мобільну лабораторію для 3D-оцифрування культурних цінностей. Проєкт коштує майже мільйон доларів. Буде підготовлено фахівців із різних музеїв, і вперше з'явиться можливість робити повноцінні якісні 3D-копії предметів музейного плану. Це продовження чеської підтримки нашої культури. Подібні лабораторії були передані в Державну архівну службу. Це проєкт "Аrk-1". "Аrk-2" — допомога бібліотеці Ярослава Мудрого для найцінніших книжок, лабораторії для оцифрування. "Аrk-3" — лабораторія 3D-оцифрування музейних цінностей. Сподіваюся, найближчим часом вона з'явиться в Україні й працюватиме не тільки у лаврі, а в різних музеях, зокрема розташованих у прифронтових регіонах. Тисячі українських пам'яток стануть доступнішими, цікавішими, сучаснішими.
Сьогодні ми говоримо про 975-річчя Києво-Печерської лаври. Якою хочеться її бачити, коли виповниться тисяча?
У 2026 році маємо вшанувати 975-ту річницю з першої згадки Києво-Печерської лаври і, власне, розпочати шлях у чверть століття, щоб зрештою Києво-Печерська лавра постала національною святинею, яка опікується не тільки минулим, а й формує наше майбутнє. А найголовніше — щоб вона змогла транслювати ключові цінності, які показала Україна в цій війні. Цінності людської гідності, поваги до культури, історії, тих речей, що ми з ними повинні увійти в світову спільноту не лише як нація воїнів, а й нація з власною неймовірною історією, яку має транслювати світові Києво-Печерська лавра на своє тисячоліття.
