Матіас Гійомар у студії Українського Радіо
"Це спільна відповідальність"
Пане Гійомар, ви стали третім французьким суддею в історії, який очолив ЄСПЛ. Як ваш попередній досвід у Державній раді Франції допомагає вам сьогодні утримувати баланс між національним суверенітетом держав та універсальними стандартами прав людини?
Матіас Гійомар: Перш ніж приєднатися до Суду в 2020 році, я працював суддею в Державній раді Франції протягом приблизно 25 років. І в цьому досвіді як адміністративного судді я бачу багато спільного з моєю нинішньою посадою. Як адміністративний суддя я розглядав справи проти однієї держави — Французької Республіки. Як суддя Європейського суду ми разом з іншими суддями розглядаємо справи проти 46-ти держав-членів. І це, значною мірою, подібна діяльність. Суть справи завжди полягає в тому, щоб знайти справедливий баланс між конкуруючими інтересами або правами. З одного боку — індивідуальні, фундаментальні права, з іншого — публічний інтерес, державна політика, загальний інтерес. І ми маємо поєднати ці дві сторони, адже завдання судді — не розділяти ці конкуруючі інтереси, а знаходити спосіб їх узгодити, забезпечуючи водночас повну повагу до прав людини і належне врахування того, що держава робить в інтересах суспільства. Саме тому я багато чого навчився ще до того, як став суддею і президентом Європейського суду, під час свого попереднього досвіду.
Водночас дозвольте додати кілька слів про відмінності між цими двома ролями. Європейський суд розглядає справи, що надходять із 46-ти держав-членів, і його нагляд має субсидіарний характер. Це означає, що Суд може розглядати справи лише після вичерпання національних засобів правового захисту, і під час оцінки дотримання вимог Конвенції він має враховувати те, що вже було зроблено національними органами та судами. Це спільна відповідальність. Отже, якщо підсумувати, дві найважливіші відмінності в ролі Суду — це, по-перше, масштаб, який є європейським, а по-друге, глибина перевірки, яка суттєво відрізняється від рівня національних судів вищої інстанції.
"Це час служити державі"
Пане Миколо, ви стали суддею ЄСПЛ у надзвичайно буремний час – наприкінці червня 2022 року. Що для вас за ці роки було найбільшим викликом під час роботи в Європейському суді? Чого ви прагнули найбільше на посаді судді?
Микола Гнатовський: Складне питання. Справа в тому, що український національний відбір кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини для обрання Парламентською асамблеєю Ради Європи тривав майже 4 роки. Я брав у ньому участь від самого початку і, зрозуміло, до кінця. Для мене це перетворилося до певної міри в одне з моїх основних занять, при тому, що я працював на інших ділянках. Цей процес добіг свого кінця перед початком повномасштабного вторгнення. Україна подала відповідний список до Парламентської асамблеї Ради Європи, відбувається повномасштабне вторгнення і я розумію, що це час служити державі, не чекаючи нічого. Тобто негайно запропонувати все, чим я можу допомогти своїй країні. Завдяки тому, що в мене виникла можливість бути позаштатним радником у Міністерстві закордонних справ, я почав займатися проблемами відповідальності Росії за агресивну війну. І дуже сильно увійшов в ці питання. Але сталося те, про що я так мріяв і чого я домагався стільки років – мене обрали суддею ЄСПЛ. Це велике щастя для кожного, хто займається міжнародним правом і правами людини. Але це змусило мене перейти на іншу роботу, залишити безпосередню роботу з відповідальності Росії за війну проти України і обійняти посаду в суді, який має бути незалежним, розглядати неупереджено справи, які до нього надходять, зокрема й справи, пов'язані з війною. І оцей саме перехід був психологічно непростим. Але водночас я дуже щасливий, що він вдався і що в мене була можливість виконати відповідні судові функції, зокрема вже бути одним із суддів Великої палати у міждержавних справах України проти Росії і щодо Криму, і в справі "Україна та Нідерланди проти Росії", і щодо повномасштабної війни, і щодо подій, які почалися в 2014-2015 роках на Сході України.
Справа "Україна і Нідерланди проти Росії"
Нагадайте в кількох словах фабулу цієї справи. Чому Україна і Нідерланди об'єдналися в цьому позові проти Росії? Як відбувався розгляд цієї справи?
Микола Гнатовський: Насправді це ЄСПЛ об'єднав Україну і Нідерланди, оскільки це були окремі міждержавні скарги, міждержавні заяви, подані в порядку 33-ї статті Конвенції з прав людини проти Російської Федерації. Скарга Нідерландів відносно обмежена в своєму обсязі, вона стосується лише збиття літака рейсу МН17, тоді як Україна подала цілу низку міждержавних заяв. Насправді 10 міждержавних заяв, які суд був змушений перегрупувати у той спосіб, який дозволяв йому найкраще виконати його судові функції. І справа, яка тепер має назву "Україна і Нідерланди проти Росії", охоплює 4 заяви – нідерландську заяву, а також 3 заяви України, які стосуються відповідальності Росії за її дії на Сході України починаючи з 2014 року. І вони об'єднують також останню, 10-ту міждержавну заяву України проти Росії, яка вже стосується повномасштабного вторгнення – подій після 24 лютого 2022 року. І дійсно за своїм обсягом і значущістю це одна з найбільших, напевно, ледь не найбільша і найважливіша справа, яку коли-небудь розглядав ЄСПЛ.
"Головне — ефективність захисту прав людини"
Яке юридичне і політичне значення має це судове рішення? Які перспективи воно відкриває в плані притягнення Росії до відповідальності?
Матіас Гійомар: Перш за все, я хотів би наголосити на історичному рішенні, яке Суд ухвалив у 2022 році, одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, — зберегти свою юрисдикцію щодо справ проти Росії, які перебували на розгляді. Це надзвичайно важливо. І це не лише символічне рішення, а й рішення з практичними наслідками. На той момент у Суді перебувало приблизно 16-17 тисяч справ проти Росії. І починаючи з 2022 року і до сьогодні, з огляду на часову юрисдикцію, яка поширюється до вересня 2022 року, було подано ще близько 10 тисяч нових заяв проти Росії. Це дуже важливе рішення Суду — забезпечити правосуддя для всіх тих, хто стверджує, що став жертвою порушень своїх прав людини з боку Росії. Саме в цьому контексті в липні 2025 року було ухвалено рішення Великої палати у міждержавній справі "Україна і Нідерланди проти Росії". Воно є показовими щодо впливу рішення про збереження юрисдикції Суду. У цій міждержавній справі Суд встановив численні системні порушення прав людини, які було вчинено на території України з 2014 року, а також з лютого 2022 року — тобто від початку повномасштабної війни. Сьогодні Суд залишається єдиним міжнародним судовим органом, який притягує Росію до відповідальності за ці дії. І це має не лише символічне значення — це надзвичайно важливо для демонстрації того, що в межах європейського правового простору (нагадаю, що Суд є судовим органом Ради Європи) мир і справедливість є нерозривно пов’язаними. Здійснюючи правосуддя, Суд працює на підтримку миру та чітко нагадує, що є неприйнятним намагання повністю стерти правосуб’єктність держави шляхом систематичного та свідомого порушення прав людини, її громадян. Це дуже важливо пам’ятати. Своїми рішеннями Суд досягає одразу кількох цілей. По-перше, це історична фіксація того, що відбулося в Україні — своєрідний юридичний "штамп" на ці події. По-друге, це важливе правове твердження про те, що неможливо безкарно порушувати одну з основ європейського політичного проєкту, створеного після Другої світової війни на засадах миру і справедливості. І по-третє, це має практичне значення для майбутнього. Ухвалюючи це рішення, Суд відкриває шлях до отримання компенсацій для жертв. Це і є практичний вимір — не лише теоретичний чи юридичний. На основі рішень Суду наступним кроком стане визначення справедливої сатисфакції та конкретних механізмів відшкодування шкоди, завданої жертвам або їхнім родичам. Таким чином Суд демонструє, що головне — це ефективність захисту прав людини.
"Наступний етап — надання жертвам конкретної компенсації"
Беручи до уваги, що Росію було виключено з Ради Європи і РФ не визнає юрисдикцію ЄСПЛ з осені 2022 року, чи можемо ми бути впевненими у тому, що Росія відповість за завдані збитки, а також за злочини проти України та Нідерландів?
Матіас Гійомар: Як я вже зазначав, рішення Суду — це історичний запис, акт про встановлення відповідальності і послання майбутнім поколінням про те, що людську гідність неможливо знищити, а правду — заглушити. Наступний етап — це надання жертвам конкретної компенсації. У цьому контексті важливу роль відіграють додаткові механізми в межах Ради Європи. Окрім справедливої сатисфакції, яку має присудити Суд, я хотів би відзначити Реєстр збитків, який збирає відповідні вимоги, а також майбутню міжнародну компенсаційну комісію, яка безпосередньо займатиметься фінансовими виплатами. Ці механізми є взаємодоповнюючими. Не заглиблюючись в усі юридичні деталі, важливо бачити загальну картину: Рада Європи працює над тим, щоб надати українцям не лише символічну, а реальну, практичну відповідь на їхні законні очікування щодо відшкодування шкоди.
Матіас Гійомар і Микола Гнатовський в студії Українського Радіо
"На розгляді ЄСПЛ приблизно 6 тисяч індивідуальних скарг проти РФ"
Як це історичне рішення може допомогти під час розгляду індивідуальних справ українців проти Росії? Скільки загалом зараз таких скарг в ЄСПЛ і чого вони передусім стосуються?
Микола Гнатовський: Насправді, це рішення, як і попереднє рішення Великої палати у справі "Україна проти Росії (щодо Криму)", є основоположним для того, щоб суд міг достатньо ефективно і оперативно розглянути повною мірою ті індивідуальні скарги, які містяться в заявах, поданих проти РФ у зв'язку з її діями на окупованій території України або у зв'язку із агресивною війною. І суд, який отримує заяви від індивідів насамперед, але також і від держав, вирішив, що в цьому випадку необхідно було спочатку розглянути міждержавні справи, визначити основні параметри, визначити, на якому етапі, на яких територіях, коли і за що саме Російська Федерація несе відповідальність, визначити системні порушення прав людини. І якщо подивитися це рішення, то ми бачимо, що майже увесь каталог прав людини, які є, порушений. Причому порушений Російською Федерацією на системному рівні як прояв її власної державної політики. І після цього розглянути індивідуальні скарги.
Сьогодні на розгляді ЄСПЛ приблизно 6 тисяч таких індивідуальних скарг проти РФ. Перші рішення по суті таких скарг почали з'являтися цього року. Вони вже винесені на підставі рішень, які були в міждержавних справах. Звісно, індивідуально заявники мають теж показати, що вони постраждали від відповідних порушень. Це справи, які стосуються порушень прав людини на початкових етапах окупації Автономної Республіки Крим. Решта справ, як кажуть у нас у суді, комунікуються. Тобто суд їх приймає і повідомляє державі, проти якої подано скаргу, в даному випадку РФ, про те, що скарга є, і дає їй можливість відповісти на цю скаргу. Ці справи стосуються теж всього спектру прав людини. Дуже багато порушень, про які стверджується, щодо права на життя, права на свободу, особисту недоторканність. Але також дуже багато справ, які стосуються власності. І далі, по суті, за всім спектром прав людини, які тільки є в Конвенції і в Протоколах до неї. Оскільки Російська Федерація не співробітничає наразі з ЄСПЛ, Суд дає їй достатньо короткий час для того, щоб показати, чи вона збирається взагалі відповідати. Якщо не збирається і протягом короткого часу жодного прояву бажання співпрацювати немає, то Суд достатньо оперативно переходить до розгляду таких справ. Оскільки їх дійсно багато, це має зайняти ще, я б сказав, кілька років. Але подивимося. Все залежить від відповідних судових формацій, які будуть розглядати такі справи
"Ця синергія є важливою для забезпечення ефективної відповідальності Росії"
Ми знаємо, що ЄСПЛ не міг встановити, чи вчиняла Росія воєнні злочини та злочин агресії. Це означає, що для цього потрібен кримінальний трибунал. Чи бачите ви потенціал для синергії між рішеннями ЄСПЛ і майбутнім міжнародним трибуналом щодо злочину агресії проти України?
Матіас Гійомар: Безумовно, існує потреба у взаємодії синергії між Європейським судом з прав людини і майбутнім спеціальним трибуналом. Як ви зазначили, ЄСПЛ не є кримінальним трибуналом і не може визначати, чи були вчинені воєнні злочини або злочин агресії. Його завдання — встановити, чи порушила держава, у нашому випадку Росія, права людини та основоположні свободи, гарантовані Конвенцією. Саме тому майбутній спеціальний трибунал, який матиме юрисдикцію щодо фізичних осіб і притягуватиме їх до відповідальності за рішення розпочати агресивну війну, є окремим і водночас взаємодоповнюючим судовим органом. Ця синергія є надзвичайно важливою для забезпечення ефективної відповідальності Росії.
"Проти України в ЄСПЛ зараз перебуває приблизно 3400 індивідуальних заяв"
Європейський суд з прав людини розглядає також чимало справ українців проти України. Кілька місяців тому ви казали, що їх близько 8 тисяч. Чи змінилася якось ситуація і який характер цих справ, на що найбільше скаржаться заявники?
Микола Гнатовський: Ситуація змінилася останнім часом достатньо радикально. Проти України на розгляді в ЄСПЛ зараз перебуває приблизно 3400 індивідуальних заяв. Причина такого радикального зменшення кількості заяв полягає не тільки в тому, що Суд намагається застосовувати максимально ефективні способи того, що називається кейс-менеджмент, а й тому, що наприкінці минулого року було ухвалено рішення стосовно значної кількості скарг, поданих російськими адвокатами від імені громадян України - мешканців Донецької і Луганської областей щодо шкоди їхній власності, яка була заподіяна нібито Збройними силами України під час військових операцій на Сході держави у 2014-2015 роках. Ці скарги чекали на розгляд міждержавної скарги. Після того, як вона була розглянута, Суд подивився на них ще раз, перевірив їх на предмет прийнятності і виявилося, що в жодній із тих скарг, які були відхилені згодом, заявники не зверталися до українських судів. Тоді як Україна, незважаючи на війну, продовжує мати судову систему, яка функціонує. І всі до неї можуть звертатися. А необхідна умова для того, щоб звернутися до ЄСПЛ — вичерпання національних засобів правового захисту, тобто початкове звернення до українських судів. Оскільки цього не було…
"Повторювана проблема — невиконання остаточних рішень українських судів"
Йдеться про заявників із територій, які тепер окуповані чи не з окупованих?
Микола Гнатовський: Я думаю, що там є ті і ті. Питання навіть не в тому, що зараз з цими територіями, вони були і залишаються суверенною територією України навіть під тимчасовою окупацією РФ. Головне, що в цих громадян України, де б вони не перебували, є можливість звернутися до українських судів, чи принаймні найняти для цього українських адвокатів або скористатися безоплатною правовою допомогою. Вони нічого з цього не зробили, тому Суд не мав можливості розглядати їхні скарги по суті. І це дуже суттєво зменшило кількість заяв, які чекають на розгляд проти України. Із того, що залишається, Україна все одно в лідерах серед держав проти яких подаються скарги. Річ у тім, що Україна і до 2014 року, і вже під час цього збройного конфлікту, і після початку повномасштабного вторгнення зберігає, на жаль, одні і ті самі системні проблеми функціонування нашої правової системи. А це зловживання запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою. Це надмірна тривалість провадження у цивільних і кримінальних справах. Це незадовільні умови в місцях несвободи, насамперед у слідчих ізоляторах і виправних колоніях. Це брак поваги до права власності, анулювання титулу права власності у добросовісного набувача власності і низка інших проблем, які повторюються. Найгірша повторювана проблема, яка була і залишається в Україні – це невиконання остаточних рішень українських судів. Це проблема, яка, напевно, є однією з найтяжчих. Щоправда, ці справи ЄСПЛ зараз розглядає лише у виключних випадках, коли задіяні ще й додаткові проблеми, додаткові скарги. Ці справи передаються автоматично до Комітету міністрів Ради Європи, який стежить за виконанням Україною її зобов'язань за Європейською конвенцією з прав людини. Тобто ми все одно в лідерах, хоча кількість заяв і зменшилася. І більшість заяв, які надходять, продовжують стосуватися тих самих тем. Суд намагається їх розглядати оперативно. Суд розробив спеціальні технічні інструменти, які дозволяють цим скаргам бути розглянутими в середньому протягом одного року, що значно швидше, ніж зазвичай відбувається в такій міжнародній судовій установі як ЄСПЛ.
"Справедлива сатисфакція"
Рішення суду є, але його ще потрібно виконати. Як в України справи із виконанням рішень ЄСПЛ?
Микола Гнатовський: Україна загалом виконує рішення ЄСПЛ. Це питання, яким сам суд не займається. Конвенція достатньо жорстко розділяє повноваження самого Європейського суду з прав людини і Комітету міністрів Ради Європи. Це компетенція саме Комітету міністрів Ради Європи. Але мушу сказати, що на рівні індивідуальних заходів, тобто виплат відповідних компенсацій, на мові ЄСПЛ це називається "справедлива сатисфакція", якихось інших індивідуальних рішень, Україна загалом успішно виконує рішення ЄСПЛ. Значно гірша ситуація з системними проблемами, які потребують законодавчих змін, адміністративних заходів. Це дійсно може тривати роками. Достатньо подивитися статистику, яка доступна на сайті Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Секретаріату Комітету міністрів Ради Європи. Щоправда, є і більш позитивні історії. Наприклад, Україна змінила законодавство в частині можливостей для потенційного перегляду вироків, які полягали у довічному позбавленні волі. Хоча ці зміни важко назвати дуже ліберальними, які прямо йдуть назустріч засудженим за тяжкі злочини особам, але тим не менше, Україна виконала мінімальні стандарти, які існують в Європі щодо призначення подібних покарань. Відповідно, ця група рішень вважається виконаною. Комітет міністрів закрив нагляд за цими справами після того, як ЄСПЛ визнав такі загальні заходи адекватними у справі "Медвідь проти України". Це не знімає інші проблеми тих же "довічників", які теж залишаються, але принаймні в цьому є і відносно успішні історії. Але найскладніше – це загальні заходи, тобто зміна державної політики. Дуже часто навіть гарна зміна закону не веде автоматично до серйозних позитивних зрушень. У 2012 році в Україні було ухвалено новий Кримінально-процесуальний кодекс відповідно до всіх вимог і стандартів Ради Європи і рішень ЄСПЛ. Але низку проблем, які продовжують переслідувати наш кримінальний процес, він, на жаль, не вирішив. Тому що ментальних змін не відбулося чи вони відбулися недостатньо, зокрема, щодо альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів
Микола Гнатовський в студії Українського Радіо
"Минулого року ЄСПЛ ухвалив рішення у 38 тисячах справ"
Чи потребує ЄСПЛ якихось реформ, щоб залишатися ефективним, розглядаючи таку величезну кількість справ?
Матіас Гійомар: Із моменту мого обрання на посаду Голови, я визначив три пріоритети для Суду, які разом становлять основу його легітимності – ефективність, видимість та відповідальність. Ваше запитання безпосередньо стосується саме ефективності. Обсяг справ є значним, але він не є надмірним. Наприкінці 2025 року Суду вдалося досягти найнижчого рівня нерозглянутих заяв за останні 20 років — близько 53 тисяч. 15 років тому таких заяв було понад 160 тисяч. Такого покращення вдалося досягти завдяки зусиллям Суду щодо підвищення своєї продуктивності. Як зазначив суддя Гнатовський, кейс-менеджмент є надзвичайно важливою частиною нашої судової роботи. Ми запровадили багато змін різними шляхами. Передусім – це диверсифікація складів Суду, які розглядають заяви. Розгляд справ суддями одноособово є дуже важливим. Минулого року Суд ухвалив рішення у 38 тисячах справ — це величезна кількість. Із них 27 тисяч було розглянуто одноособовим суддею, який має повноваження відхиляти явно неприйнятні або необґрунтовані заяви. Це демонструє здатність Суду діяти гнучко, адаптувати свої ресурси та ефективно розподіляти людські ресурси і час — щоб зосереджуватися на тих справах, які потребують глибокого розгляду в палаті з 7-ми суддів або у Великій палаті з 17-ти суддів. Втім, існують й інші шляхи підвищення продуктивності Суду та скорочення тривалості розгляду справ, адже це також дуже важливий показник. Зокрема, варто згадати про пріоритизацію справ і так звану "стратегію впливу", започатковану одним із моїх попередників, президентом Спано. Вона передбачає якнайшвидше визначення найбільш складних і чутливих справ та концентрацію зусиль саме на них.
"Зміни мають бути системні"
Що, на ваш погляд, потрібно все-таки змінити в системі українського правосуддя, щоби ті вади, про які ви говорили, нарешті усунути?
Микола Гнатовський: Я думаю, що треба максимально підтримати українське правосуддя. Україна протягом всього свого існування після відновлення незалежності в 91-му році перебуває в перманентному стані судової реформи. Вона була проголошена Верховною Радою в 1992 році і, наскільки я розумію, ніколи не зупинялася. Тобто проголошувалися якісь нові реформи, але це була постійно реформа, реформа, реформа. Україна, українське суспільство, на жаль, з різних причин, про які можна говорити годинами, сформувало загалом достатньо багато упереджень і негативних вражень про нашу судову систему. При тому, що кількість звернень до українських судів величезна, при тому, що статистика, яку нещодавно Рада Європи у своєму дослідженні показала, свідчить про те, що українці більше довіряють судам, ніж раніше, все одно мені хотілося би, щоб повага до українських судів була якомога вищою, бо це також стимулює і суддів працювати сумлінно, працювати добре. Судді — це члени суспільства. Судді залишаються під величезним тиском, зокрема громадської думки. Наприклад, якщо наші органи правопорядку систематично комунікують суспільству думку, що єдиним способом реагування, скажімо, на підозру певної особи у злочині є обов'язкове взяття її під варту, і комунікується думка, що нібито взяття під варту — це вже покарання, яке негайно виписується особі щойно кримінальна справа виникла, то відповідно суспільство очікує від суддів, що вони будуть брати під варту цих осіб майже автоматично, незважаючи на те, що КПК України чітко говорить, як це і вимагає європейське право прав людини, що взяття під варту є виключним засобом, останньою можливістю, якщо всі інші не працюють. В країні, де немає ресурсів на те, щоб зробити гідні умови в багатьох місцях несвободи, в тих же слідчих ізоляторах, це призводить ще й до продовження системних порушень в частині умов тримання під вартою. В ситуації, коли є величезна кількість незаповнених вакансій в українських судах, коли навантаження на українських суддів страшне просто, це призводить до надмірної тривалості судового процесу. І коли це все доходить до Страсбурга, то Страсбург констатує порушення, порушення, порушення. Це не порушення конкретно взятого судді, це порушення України як держави. Тому що Страсбурзький суд говорить про відповідальність України як держави за дотримання Конвенцій. Тому зміни мають бути системні, глобальні. Зрозуміло, що суди, так само, як і всі інші задіяні в цьому актори (парламент, уряд) мають сумлінно виконувати свою роботу і завойовувати довіру суспільства. Але без глибоких змін, насправді, змін у свідомості, у наших очікуваннях від судової системи і правоохоронної системи, боюся, що на нас чекає ще дуже довгий шлях.
"Європейський суд — суд для всіх"
Ми обговорили проблеми в Україні, але є чимало країн, де політики дедалі частіше критикують Суд і навіть ставлять під сумнів його рішення. Наскільки це серйозний виклик для авторитету ЄСПЛ?
Матіас Гійомар: Ми маємо визнати, що зростає антисудовий популізм, який стає дедалі гучнішим. Це спосіб одночасно поставити під сумнів багатосторонність, судову владу, права людини та верховенство права. Важливо нагадати, що діяльність Суду безпосередньо випливає із суверенного вибору держав-засновниць — тобто держав-членів, які розробили, підписали та ратифікували Конвенцію. Для Суду немає іншого варіанту, окрім як повною мірою виконувати свою судову роль відповідно до інституційної системи, створеної 75 років тому засновниками Конвенції.
Як реагувати на таку критику? Недостатньо просто нагадувати про джерела цієї системи. По-перше, ми маємо чітко залишатися в межах своєї судової функції. Суд не займається політикою. Ні я, ні будь-який інший суддя не повинні втручатися в політичні дебати. Дуже важливо дотримуватися нашої традиційної місії. По-друге, потрібно наполегливо працювати над збереженням і навіть підвищенням якості рішень Суду, а також його продуктивності. По-третє, необхідно впроваджувати інновації у сфері судової комунікації — це ще один із моїх пріоритетів як президента Суду. Видимість Суду сьогодні потрібна як ніколи — щоб зробити його доступним і зрозумілим для людей. Європейський суд — це суд для всіх. Коли я чую наративи, які намагаються протиставити, з одного боку, народ і народний суверенітет демократичних інституцій, а з іншого — суди, яким приписують нібито надмірні повноваження, ми маємо втручатися і пояснювати громадянам, що все навпаки. Захищаючи права людини та забезпечуючи ефективний захист основоположних свобод, Суд фактично зміцнює демократію. Верховенство права серед іншого передбачає і баланс між різними гілками влади. Адже неможливо мати повноцінну демократію без судової влади, яка повною мірою виконує свою роль. Але цього також недостатньо — потрібно ще й пояснювати конкретний вплив рішень Суду. Для українців надзвичайно важливо розуміти, що саме робить Суд у контексті війни в Україні. Але є й багато інших прикладів його впливу на повсякденне життя людей. Я можу навести численні рішення Суду щодо свободи вираження поглядів, заборони свавільного затримання, питань біоетики або приватного життя. І дуже важливо вміти достукатися до людей — щоб вони розуміли і підтримували цю роботу.
Матіас Гійомар, Микола Гнатовський та Сергій Стуканов у студії Українського Радіо
"Суд, який не має впливу на реальне життя людей, був би просто непотрібним"
Війна створює нові правові прецеденти — кіберзлочини, екоцид, депортація дітей. Чи готовий ЄСПЛ до гнучкої інтерпретації Конвенції, щоб надати правовий захист у ситуаціях, які не були передбачені 70 років тому?
Матіас Гійомар: Це справді дуже важливе питання. Дозвольте почати з того, що не існує ні "гнучкого", ні "жорсткого" тлумачення Конвенції. Існує лише еволюційне тлумачення. Це і є доктрина "живого інструменту", про яку ми вже згадували в нашій розмові. Це означає, що коли Конвенцію розробляли у 1950 році, її засновники свідомо обрали загальні формулювання, щоб дати Суду можливість здійснювати таке динамічне, еволюційне тлумачення. Це передбачає здатність тлумачити текст у конкретному сучасному контексті — заради ефективного захисту прав. Ви маєте рацію: багато питань, які сьогодні розглядає Суд, 75 років тому просто не передбачалися — зміна клімату, біоетика, цифрові виклики. Саме тому Суд враховує інші міжнародні правові інструменти, а також практику національних судів — у межах спільної відповідальності. Тут важливою є й так звана доктрина європейського консенсусу: Суд має особливу легітимність для еволюційного тлумачення тоді, коли на європейському рівні формується спільне бачення щодо певного питання. Отже, існує багато джерел, які дають Суду підстави для такого динамічного тлумачення — заради ефективності всієї системи та того, щоб Конвенція залишалася реальним, практичним інструментом захисту прав людини сьогодні. Це також питання легітимності. Суд, який немає впливу на реальне життя людей, був би просто непотрібним. І легітимність будь-якої судової інституції випливає з її здатності відповідати на актуальні виклики сучасності.
