Запуск крилатої ракети "Фламінго". Фото: Fire Point
"Буде ракета з дальністю до 900 км, яка нестиме боєголовку до 500 кг"
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський пише про те, що нам потрібне серійне виробництво вітчизняних балістичних і крилатих ракет у поєднанні із безпілотними системами. Наскільки ми спроможні поставити виробництво нашої балістики на серійний рівень, які будуть її характеристики і коли її чекати?
По-перше, в нас є два напрямки – державний і недержавний. Про державний всі знають – це ракетний комплекс "Сапсан". Недержавний – компанія Fire Point зі своїми балістичними ракетами. Про державний напрям, на жаль, ми нічого не знаємо, в публічному просторі інформації про ці ракети немає. А от в недержавній компанії доволі відкрито це коментують і розповідають, що в них уже було випробування. Тут мова йде і про балістичну ракету, і про ракету для комплексу ППО, які за своїми характеристиками насправді дуже близькі. І йдеться про те, що буде ракета з дальністю до 900 км, яка нестиме боєголовку до 500 кг. Тобто це, в принципі, прямий аналог російської "Іскандер-М" або корейської КН-23, якими, на жаль, ворог б'є по нас і засобів протидії яким наразі не так вже й багато.
"Ми спроможні поставити російський ВПК на коліна"
Коли ми це можемо зробити? Основний виклик – виробництво твердопаливних двигунів для цих ракет. Воно у нас раніше було на Павлоградському хімічному заводі. Павлоград, на жаль, дуже близько до лінії фронту. Тому компанія Fire Point буде виробляти ці двигуни у Данії, щоб убезпечити їх від ракетних ударів чи можливих диверсій. Чи можливо це зробити? У мене немає жодних сумнівів, що це абсолютно реально і ми це побачимо. Прогнозувати скільки це буде ракет важко, але я сподіваюсь, що ми побачимо до десятка, а можливо й декілька десятків ракет на місяць. Спроможність Росії – від 60 до 100 ракет, які вони здатні виробляти. Наші спроможності, я думаю, будуть менші, але навіть з такою кількістю ракет ми спроможні поставити російський ВПК на коліна.
"У Росії ще менше досвіду роботи проти балістичних загроз"
Чи є в Росії засоби протидіє тим ракетам, які ми очікуємо?
Тут йдеться виключно про надсучасні комплекси – С-400, С-500, яких в Росії дуже мало. Так само як ми всі слідкуємо за тим, як Україна отримує черговий один комплекс Patriot, як на найвищому рівні йдуть перемовини щодо ракет, точно така ж ситуація в Росії. Так, у них ракет більше, але цих комплексів у них приблизно 50 штук. І території, які їм треба прикривати, набагато більші.
А їхні комплекси можна порівняти із західними системами? Російські С-400, С-500 за характеристиками – це щось на кшталт Patriot чи слабші?
Із цим величезне питання. Тому що, по суті, широкомасштабне випробування Patriot було зроблено в Україні. До цього такого масового досвіду роботи проти балістичного озброєння у них не було. У Росії ще менше досвіду роботи проти балістичних загроз. Вони ніколи не воювали з ворогом, в якого було балістичне озброєння. Тому як ці С-400 і С-500 будуть справлятися з балістикою – ще питання. І ми знаємо, що насправді в них величезні проблеми і з крилатими ракетами, і з українськими дронами, тому що був досвід влучання і знищення цих систем таким озброєнням. Тому це питання, на які відповіді немає, якщо будуть летіти десятки ракет. Але повторюсь, у росіян навіть близько немає тої кількості систем, яка їм потрібна для того, щоб закрити всю територію. Вони можуть частково закрити Москву, Санкт-Петербург, Калінінград, тимчасово окуповані території. Але ж більшість їхніх підприємств ВПК розкидані по всій території Росії і прикрити навіть 10% своїх виробництв вони банально не можуть.
А їхній "Панцирі", які зараз встановлюють на дахах московських багатоповерхівок, ракети можуть збивати?
Вони можуть збивати ракети, але виключно крилаті і виключно на невеликій відстані. Тут якраз важливий момент у тому, що Patriot і С-400 – це ЗРК великого радіусу дії, на відстані 140+ км. І коли ми кажемо про балістичну ракету, то треба прикривати величезну територію. Наприклад, місто Москва. Там пускова може стояти в одній частині міста, а збивати ракету у геть іншій. А "Панцир" – це ЗРК малого радіусу дії, здається, до 15 км. І він може збивати тільки дрони і крилаті ракети, балістику він збивати не може.
.jpg)
Павло Нарожний. Фото: facebook/pablitomoiseevich
"Артилерії потрібні не тільки боєприпаси, а й стволи"
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що він затвердив концепцію розвитку ракетних військ та артилерії до 2030 року. Вона передбачає, що будуть поступово виводитися з експлуатації радянські зразки артилерійської техніки і ракет, натомість Україна розвиватиме власні зразки. Що це означає на практиці?
Нам дісталась у спадок з 90-х років величезна кількість радянських систем. Тут мова йде про ствольні, про реактивні системи, про ракетне озброєння, ті ж комплекси "Точка-У", які, я думаю, вже майже всі відстріляні або значна кількість з них відстріляна. І йдеться про те, що від цих усіх систем ми будемо відмовлятися. Чому? Тому що в світі є виробництво радянських боєприпасів калібру 152, 122, 120 мм, які ми ще експлуатуємо, але артилерії потрібні не тільки боєприпаси, а й стволи та інші складові. Якщо йдеться про САУ, то це ще й запчастини для двигунів, для самих платформ тощо, які треба десь брати. А більшість цих систем за часів Радянського Союзу вироблялися не в Україні і підтримувати їх в робочому стані – це титанічні зусилля. Є системи, боєприпаси до яких у світі взагалі ніде не виробляються. Наприклад, САУ "Піон" 203-го калібру. Вони раніше вироблялися в Сполучених Штатах, але США від цього відмовилися. Тому очевидно, що коли всі наявні боєприпаси будуть відстріляні, їх доведеться виводити з експлуатації. І так само по багатьох інших системах. Тому поступово все буде переводитись на єдиний калібр НАТО – 155-й калібр. Це наша всім відома САУ "Богдана", а також менш відома гармата, яка, я думаю, скоро з'явиться у військах – "Марта". Це та сама "Богдана", тільки з коротшим стволом – 39 калібру. В армії її ще називають "коротиш", а її найближчий аналог за довжиною калібру – М-777. І очевидно, що через декілька років ми, в принципі, не побачимо радянських систем, оскільки немає до них ні боєприпасів, ні запчастин, і є проблеми зі стволами. Хоча в Україні вони виробляються на Краматорському верстатобудівному заводі, але все одно це питання часу, коли ці всі системи будуть виведені з експлуатації.
Українська САУ "Богдана". Фото: facebook/15armycorps
"Усі покупці, які будуть порівнювати 152-й і 155-й калібри, робитимуть вибір на користь 155-го натівського калібру"
А Росія залишається на своїх калібрах? Як це тепер вплине на світовий ринок артилерії і боєприпасів? Росія далі буде втрачати потенційних покупців в галузі артилерії?
По-перше, в Росії зараз уже є дуже екзотичні калібри – 170-180 мм. Це північнокорейські гармати "Коксан". Вони наслідують дуже екзотичні гармати часів Другої світової війни і зараз ці гармати опинилися в РФ. Але в цілому їх основний калібр залишився 152-й. Ці боєприпаси виробляються в Росії і в деяких країнах колишнього соцтабору. Яскравий приклад – Болгарія, яка була одним з великих хабів виробництва боєприпасів. Також в Чехії вони виробляються. Але це питання часу, коли ці всі заводи будуть переобладнані і перейдуть на 155-й калібр, тому що для цих країн основним покупцем буде все-таки цивілізований світ – країни НАТО. До того ж 155-й калібр значно точніший, тому я більш ніж упевнений, що всі покупці, які будуть порівнювати 152-й і 155-й калібри, робитимуть вибір на користь 155-го натівського калібру – потужнішого, точнішого і в багатьох випадках ще й більш далекобійного, ніж 152-й.
І країн-виробників цього калібру буде значно більше, так?
Звісно так. Тобто у вас буде вибір – або купувати тільки в Росії, або купувати в Японії, в Сполучених Штатах, в Південній Кореї, і в Україні також. Так, у нас також є виробництво цих боєприпасів.
"У них теж є своє вікно застосування"
Наскільки наш оборонно-промисловий комплекс готовий до серійного виробництва власних артилерійських систем? Ви згадали, "Богдану" і "Марту". Які наші технологічні і виробничі виклики залишаються ключовими і чи можемо ми в достатній кількості виробляти ці системи?
По-перше, ми вже виробляємо їх в достатній кількості. Йдеться приблизно про 20 нових систем, які потрапляють на фронт щомісяця. Грубо кажучи, майже одну штуку в день ми виробляємо.
Це багато чи не дуже? Ми можемо порівняти, наприклад, з Францією, скільки вона виробляє таких систем?
Давайте порівняємо з Німеччиною, з улюбленим Rheinmetall. Приблизно півтора роки тому ми законтрактували в Німеччині гаубиці RCH 155. Це самохідна артилерійська установка на колісній базі, наступник після PzH 2000. Якщо не помиляюсь, ми законтрактували 12 чи 16 систем. І вони ці 16 систем будуть виробляти рік. А ми виробляємо 20 у місяць. Так, наші гармати відрізняються. Ті технологічно складніші, якоюсь мірою може навіть точніші, але в цій війні нам треба зараз простіші і великий потік систем. І ми їх виробляємо і задовольняємо власний запит. Але це не означає, що нам не потрібні західні системи, такі як Archer, PzH 2000, RCH 155. У них теж є своє вікно застосування. Вони теж дуже важливі. Тому в цій концепції написано, що ми збережемо підрозділи на найновіших, найсучасніших, наймодерновіших системах. І йдеться тут якраз про ці західні системи, які також будуть використовуватися разом із таким українськими системи як "Богдана" і "Марта".
