Ілюстративне фото: facebook/kyivpride
"Цього року ми говоримо про Україну в процесі євроінтеграції"
Які головні меседжі та акценти цьогорічного Місяця гордості в Україні? Коли і де відбудуться заплановані Марші рівності?
Цього року, напевно, продовжуючи порядок денний минулого року, ми говоримо про Україну в процесі євроінтеграції і маємо на меті підсилювати Україну на цьому шляху. Підсилювати, власне, тим, щоб допомагати державі досягати справжньої рівності в питаннях прав людини і в той самий час показувати європейським країнам, від яких залежатиме таке рішення, що Україна вже має певні досягнення. І прайди є одним із таких критеріїв, показників того, чи безпечно бути інакшим/інакшою в Україні.
Крім цього, ми говоритимемо про законопроєкт Цивільного кодексу, тому що це зараз дуже резонує в суспільстві і в ЛГБТІК+ спільноті, зокрема, через погіршення умов і доступу до державних інституцій для ЛГБТІК+ спільноти. Цей процес ведеться одночасно на кількох напрямках. Це не тільки відбувається протягом Прайд-місяця. Цього року так збіглося в часі, що Цивільний кодекс також на часі і також є частиною порядку денного.
Авжеж ми говоримо про права різних вразливих груп в рамках ЛГБТІК спільноти, таких як транслюди, і про необхідність прийняти міжнародні норми роботи з транслюдьми на рівні держави Україна. Також ми запрошуємо різні ЛГБТІК організації, які є фаховими в своїй діяльності, в своїх напрямках. Вони також будуть долучатися до формування порядку денного. Наразі дуже швидко змінюється ситуація, ми її відслідковуємо. Але я думаю, що перші дві тези, які я згадувала, щодо Цивільного кодексу і щодо євроінтеграції не зміняться. А далі – все можливо. Будемо на це реагувати.
"Такою зміною формату досі захоплюються"
Як змінилася роль прайду і правозахисних акцій після початку повномасштабної війни? Їхні формати якось змінилися?
Дякую вам за це запитання. З початку повномасштабного вторгнення в Києві кілька років прайду не було. У Харкові прайд-марш пройшов навіть у перший рік повномасштабного вторгнення. Він відбувся в метро і це була навіть гордість українського прайд-руху, тому що він був дуже видимим навіть на міжнародному рівні. І такою зміною формату досі захоплюються. У Харкові, наприклад, щороку також відбуваються автопробіги, які є новим форматом прайду. Через повномасштабне вторгнення, через загрози обстрілів, а в Харкові доліт до міста відбувається буквально протягом 40 секунд, ми мусимо так переорієнтовуватися.
У Києві ж таких публічних активностей не було зовсім. І коли ми вирішили повернути Києву його прайд, то було дуже багато спротиву, навіть агресії і нерозуміння. І як ми не намагалися тоді комунікувати і пояснювати, що це дуже важливо, що вже відбуваються різні мирні заходи на вулицях, що ми зможемо, ми адекватні, ми впораємося і будемо йти в укриття, якщо буде тривога, але втілити це було дуже важко. Ми отримали багато критики і, я б сказала, навіть емоційних претензій до Київ-прайду.
"Це важлива частина всіх наших активностей"
А в чому полягала критика?
2024 року критика полягала в тому, що не на часі боротися за права, не на часі виходити на вулиці. Що треба дочекатися кінця війни, що не треба дратувати людей. І мовляв, якщо праворадикали на нас нападатимуть, то це створить хорошу картинку для російських ЗМІ, які будуть на цьому спекулювати. Десь так це було. У 2025 році був дуже потужний спротив з боку держави. Жодна ЛГБТІК-організація публічно не виступила проти проведення Київ-прайду. Також не було дуже багато підтримки, але деякі бізнеси підтримали, деякі громадські організації, лідери/лідерки думок підтримали проведення прайду, хоча дуже обережно. І минулого року ми стикнулися з тим, що ми намагалися встановити контакт і збирати гроші для провідних благодійних фондів. Але офіційну співпрацю не підтримав жодний із цих фондів і ми просто своєю громадянською волею закинули мільйон гривень на фонд Сергія Стерненка, на його проєкт "Русоріз". Це для нас є дуже важливим і принциповим. Ми все одно це робимо, просто хотілося якоїсь взаємної роботи і взаємного підсилення. Менше з тим, ми все одно продовжуємо це робити.
Цього року ми маємо збір із фондом United24. Ми почали збирати гроші на початку місяця, збиратимемо їх до кінця Прайд-місяця і всі кошти передамо цьому фонду, який спрямує їх на потреби Збройних сил України. Це важлива частина всіх наших активностей. І якщо говорити про те, як змінився формат прайдів, то збір грошей – це одна з тих змін, яка відбулася з початком повномасштабного вторгнення. Так, у нас були програми підтримки ЛГБТІК спільноти виключно, але весь час нашої роботи ми продовжуємо збирати гроші на ЗСУ і продовжуємо також донатити самі. І цього року ми вже бачимо доволі потужну підтримку від бізнесів, від громадських організацій. На жаль, все ще не від політиків і політикинь. Цього року ще не дуже багато державних інституцій висловилися на підтримку прайду. Але, наприклад, Український культурний фонд зробив таку заяву. І ми бачимо, як багато бізнесів змінили аватарки на веселкові попри весь той тиск, з яким вони можуть стикатися. Цього вже більше. І особисто я пишаюся цим результатом в цілому і окремо роботою Ukraine Pride, який започаткував і продовжує цю кампанію. Цього року також буде хода. Ми сподіваємося на кращу співпрацю з поліцією. Сподіваємося, що поліція вивчила уроки з минулого прайду і з протестів проти Цивільного кодексу також, коли були нарікання з боку громадянського суспільства на роботу поліції.
Анна Шаригіна. Фото: facebook/sharyhina
"Це породжує дуже багато питань, на які немає відповіді і ніколи не буде"
Новий Цивільний кодекс. Як він може вплинути на права партнерства і життя ЛГБТІК+ людей в Україні?
У Цивільному кодексі, по-перше, ми дуже сильно занепокоєні визначенням, тобто використанням доброзвичайності. Ми знаємо аргументи укладачів цього кодексу про те, що це така світова практика, що в різних країнах щось подібне використовується. Але тут ми маємо виклик, пов'язаний із тиском з боку релігійних організацій, з боку різних організацій гомофобного спрямування. Зокрема, цей термін радять використовувати як підґрунтя для ухвалення рішень на рівні судів. Але це породжує дуже багато питань, на які немає відповіді і ніколи не буде, тому що питання моралі завжди є контраверсійними. Вони завжди обговорюються дуже емоційно в суспільстві, в закритих чи у відкритих колах. А цього треба максимально уникати для того, щоб виключити максимально хибні рішення.
Також це стосується визначення сім'ї як союзу між чоловіком і жінкою, що по факту і так є в Україні практикою, проте зараз можна визнати партнерство сім'єю, якщо довести це в суді. І ми маємо вже такий прецедент Зоряна Кіся і Тимура Левчука, коли суд визнав партнерство двох геїв сім'єю. І такі справи будуть продовжуватися. Вони продовжуватимуться через те, що є доволі багато військових, які служать, які мають партнерів. І та частина з них, які вирішують відкритися, мають мати гарантії від держави. Вони воюють за державу, зокрема, вони захищають в цілому українську державність. І таке ставлення до військових в першу чергу – є високою мірою несправедливості.
Якщо ж ми говоримо про всіх людей, то я би хотіла говорити і про нерівність як таку. Що шлюби між дорослими людьми за їхньою згодою – це нормальна практика. І доступ до шлюбу, як до державного інституту, має бути однаковим для всіх дорослих людей, які хочуть одружитися. Але ми поки про це не говоримо, бо для цього вони кажуть: "Треба змінювати Конституцію". "Ок", ми говоримо про цивільні партнерства.
