День Конституції. Єлизавета Усатенко, Суспільне Культура
В якій атмосфері створювалася українська Конституція? Чому країна не змогла ухвалити її одразу після проголошення Незалежності в 1991?
Іван Заєць: Ми будемо відзначати 28 червня 30 років Конституції України 1996 року. До цієї Конституції так само була Конституція України від 17 вересня 1991 року. А вона була реформованою Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року. Ми не повинні абсолютизувати Конституцію 17 вересня 1991 року, але і не повинні її відкидати. На тій Конституції присягу давали і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і обиралися народні депутати. Вона називалася Конституція України. Після проголошення незалежності ми внесли зміни у Конституцію Української Радянської Соціалістичної Республіки і назвали її Конституція України, викинули преамбулу, де йшла мова про комунізми, соціалізми і ввели багато різних положень. І так було впродовж кожного року. Тому ми відзначаємо 30 років Конституції саме 1996 року.
Чому так довго тривав конституційний процес? Початок поклала Декларація про державний суверенітет України, яка була ухвалена 16 липня 1990 року. Головні положення цієї декларації повинні були увійти до нової Конституції України. І вже 24 жовтня 1990 року Верховна Рада вносить зміни до Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, вилучає статтю про монополію комуністичної партії на владу, вводить положення, які запроваджують плюралістичну політичну систему, усамостійнює інститут прокуратури, суду. То були досить кардинальні зміни. І ухвалює рішення про створення конституційної комісії, яка повинна була розробити концепцію і проєкт нової Конституції України. І вже 19 червня 1991 року Верховна Рада затверджує концепцію нової Конституції. І коли ми проголосували незалежність України, то знову це конституційне питання актуалізувалося, бо ті напрямки, які намітила Декларація про державний суверенітет України, ті цілі вже були досягнуті. Треба було створювати конституційні підвалини для незалежної держави. І тому 17 вересня 1991 року ми внесли ці зміни до Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, переназвали її Конституцією України.
Чому такий тривалий процес був? На це є три причини.
1. Боротьба за владу. У Верховній Раді і першого, і другого скликання більшість становили комуністи ліві, соціалісти, селяни, Селянська партія, ліві. Вони чіплялися за радянські практики, бачили Конституцію у радянській формі. Наприклад, організацію влади, як систему рад, вертикально підпорядкованих аж до самої верхівки. Вони не хотіли бачити інститут президентства у своїй Конституції. Бо були при владі, утримали її і в першому, і в другому парламенті. Комуністи першого парламенту і комуністи другого парламенту – це абсолютно різні люди. В першому парламенті це були вершки комуністичної системи. З цими людьми ще можна було говорити, домовлятися, вони слухали аргументи. А вже в другій Верховній Раді це були популісти. З цими людьми було дуже важко вести дискусію, вони були політично заангажовані у радянщину і Радянський Союз. Боялися нової Конституції, бо знали, що вона підведе риску під колоніальним статусом України і перед радянщиною, змінить правила формування влади. І вони сьогодні у Верховній Раді керують, а завтра вже можуть і не керувати. Тому вони всіляко намагалися стримати цей процес і боролися за реванш, щоб повернути назад колесо історії через Конституцію.
2. Йшла боротьба двох ідентичностей. Демократичні сили боролися, щоб це була держава національного типу. Так, як це задекларовано у Декларації про державний суверенітет України, ухвалений 16 лютого 1990 року тими комуністами. Там чітко сказано, що українська держава розвивається у сучасних кордонах, як держава національного типу. І що держава захищає національний тип державності – традиція, звичай, мова кладеться у фундаменти суспільної і державної організації при гарантуванні прав національних меншин. Йшла боротьба за тип державності: чи це буде національний тип державності чи, як ліві казали, що це треба, щоб була багатонаціональна, поліетнічна держава. І там багато всяких нісенітність вони наговорювали. А це боротьба національних речей. Це дуже жорстка боротьба. Тут поступливості дуже і дуже мало. Саме ці речі у з'єднанні із боротьбою за владу і продовжували цей конституційний процес.
3. Московський фактор. Москва потерпіла поразку 24 серпня 1991 року, коли ми проголосували Незалежність України, створили свою державу. Акт проголошення незалежності України мали підтвердити 1 грудня на всеукраїнському референдумі, що й було зроблено. Москва пропустила цей момент. Вона весь час із року в рік створювала умови для реваншу, для реінтеграції України у нову Російську імперію. І для цього підкидала через свої спецслужби ідеї, що в Україні має бути дві державні мови, що Україна має бути федерацією, а не унітарною державою, що в Україні не повинно бути приватної власності і так далі. Цей московський фактор завжди був присутній. Це все якраз і обумовило такий тривалий період підготовки київського ухвалення Конституції.
Олександр Мороз: Конституція ухвалювалася справді в непростій ситуації. Єдиним батьком є парламент другого скликання. При всіх розбіжностях між депутатами, групами, в залежності від Адміністрації президента і протестів проти, був ухвалений основний закон. Подолано було всі ці розбіжності заради того, щоб держава одержала те, що належить бути незалежній державі.
Як вам, як голові парламенту, тоді було з балансом, коли були абсолютно різні політичні табори? Де шукали компроміс? Як розуміли, що можливий цей компроміс?
Так, я переконаний був, що можливий. Найбільша фракція була в нас комуністів – 120 людей. І Петро Симоненко, виконуючи чиюсь волю, тримав їх у шорах, щоб вони не підтримали ухвалення Конституції. Або щоб норми були такі, як комуністам здавалося необхідними. Мені вдалося у травні проголосувати те, що блокувалося демсилами, щоб комуністи своїх представників мали в робочій групі для підготовки Конституції. Тричі ставилося на голосування. І коли це трапилося, я сказав: "Конституція буде ухвалена", тому що без тих голосів 300 голосів набрати було неможливо. І з'ясувалося, що серед комуністів, здебільшого, були абсолютно нормальні люди, які розуміли потребу Конституції для української держави. Більшість людей тієї фракції розуміли чудово, що потрібна Конституція. І вдалося знайти ті баланси.
Голосування зривалося не один раз, причому штучно. Адміністрація президента диригувала голосуванням через Олександра Ємця спочатку. Була введена посада віцепрем'єра з питань Конституції. Я інколи, ставлячи просту норму, яка не викликала ніяких суперечок, бачу, що голосів не вистачає. Звертаюся до Ткаченка – першого заступника: "Чим пояснити? Тут нема ніякого конфлікту?!" А він говорить: "Он, подивіться, Олександр Ємець сидить в урядовій трибуні і головою махає, коли голосувати, коли ні". Там телефон прямого зв'язку із Адміністрацією Президента. І щоб не була ні в якому разі ухвалена Конституція, бо Кучма уже видав незаконний указ про проведення референдуму 2 вересня. І частина депутатів, залежних від Адміністрації, намагається це здійснити. Я попросив Ткаченка зробити так, щоб телефон вийшов із ладу. І телефон перестав працювати. Тому, коли я ставлю на голосування якусь норму, Олександр біжить у приймальню голови Верховної Ради, щоб звідти зв'язатися. Повертається назад, а вже проголосували. Далі він приєднався, бо вже став розуміти, що треба ухвалювати Конституцію. Вдалося повернути і тих залежних, найперше, урядовців від виконавчої влади, депутатів, бо ми зробили перерву в засіданні. Це було десь близько першої ночі, з моєю короткою пропозицією: після ухвалення Конституції ухвалимо рішення про позбавлення мандатів депутатів, котрі не беруть участь у голосуванні. І після цього все стало так, як треба. Так готувався баланс.
Олександр Заєць: У квітні 1996 року пролунала заява, де було сформульовано 9 чи 10 пунктів про неприйнятність редакції Конституції, яку виробила конституційна комісія. Серед них: заборона торгівлі землею, неприйнятність у будь-якій формі національного типу української держави. Ви голосували 16 липня 1990 року за декларацію, де першим розділом стверджується, що українська держава створюється на засадах права української нації на самовизначення. І що українська держава будується, розвивається, як держава національного типу. І держава оберігає національний тип державності. По цьому ключовому елементу, по цій ключовій ідеї нашого державотворення якраз ваша заява і наносила удар. Так само про державні символи. У цій заяві говорилося, що треба не врегульовувати це питання на конституційному рівні, а на рівні законів. І ще провести референдум. В нас були різні позиції, різне бачення нашої державі. Тому така жорстка боротьба була.
Що все-таки обумовило ухвалення Конституції 28 червня? Тут і ваша роль в тому, що вона була ухвалена, є чимала. Є велика роль демократичних сил у залі, які хотіли ухвалення Конституції. І було справдешнє стимулювання і з боку президента Кучми. Президент хотів Конституції. І я відкидаю категорично тезу про те, що він хотів тільки через референдум. Просто різне бачення було. Уже по цій заяві було видно, що бачення і президента, і демократичних сил тоді діаметрально розходилося. Якщо брати комуністів, які дали свій варіант Конституції у травні 1996 року, то там взагалі немає інституту президента. А як називалася Конституція за їхнім проєктом? Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки. Тому це була битва візій, бачення, яка це має бути держава, який конституційний лад має бути в цій державі. Нам вдалося зафіксувати національний тип української державності з великими боями. У преамбулі були дуже великі бої, хто все таки здійснює право на самовизначення: українська нація чи український народ, як сукупність всіх громадян. Принцип самовизначення діє стосовно етнічної спільноти, української нації. А реалізується він усіма громадянами. Тому в преамбулі треба було написати, що український народ – це не громадяни усіх національностей. Є корінна нація українська, є титульна нація – українці, є корінні народи, є національні меншини. Це було записано, щоб показати, що принцип самовизначення все-таки реалізувався не українською нацією. Але є декларація, є інші документи. 10 стаття Конституції показала, що єдиною державною мовою в Україні є українська. Це ознака національного типу державності. Національна символіка: синьо-жовтий прапор, герб – тризуб, гімн "Ще не вмерла Україна" – не просто ці символи були національні. Вони були державними упродовж нашої історії. Так само у нас у цій Конституції є. У нас є унітарність нашої держави. Ми все-таки заклали це. Заклали туди 11 статтю Конституції, де держава зобов'язується розвивати національну ідентичність українців, де вона має дбати про інтереси зарубіжних українців. Ми 65 статтю заклали, де мова йде про шанування державних символів. Все-таки нам вдалося створити державу національного типу, але боротьба була жорстка.
Конституція 1996 року – це якісна Конституція. Вона свого потенціалу не вичерпала. І той, хто сьогодні говорить, що треба замінити Конституцію – це все від лукавого. Вона не стримує сьогодні розвиток всіх суспільних процесів і навіть оберігає нашу державу, такий інститут, як територія, не допускає підписання різних угод, які б відчепили від нас територію. Є ще кілька механізмів, які ми створили, між іншим, тоді, які можуть посилити потенціал нашої Конституції. Якщо є якісь вузькі місця, можна внести точкові зміни, а не змінити Конституцію. Є передбачена система конституційних законів, яких у нас на пальцях однієї руки можна порахувати, а треба десятки. Якщо ми звернемося до 20 статті Конституції, то мова йде про те, що порядок використання державних символів встановлюється законом. Де в нас цей закон? Немає в нас цього закону. Конституційний суд України – це надзвичайно цінна інституція, щоб Конституція могла розправити свої крила. Він у нас десятки років не працює так, як треба. Чи інститут присяги, коли депутати і президенти присягають і тут же порушують Конституцію, закони і не відповідають навіть в морально-етичному плані. Чи судова практика, відповідно частини 3 статті 8 норми Конституції – це норми прямої дії. І кожен громадянин може із посиланням на Конституцію йти до суду. В нас теж цієї судової практики на сьогодні немає. Тому питання не в Конституції, а у бажанні жити за приписами Конституції. Конституція в нас нормальна.
Ці чотири роки ми так само мали Конституцію недосконалу. Вона була не цілісна, не така, як Конституція 1996 року, але вона була. Її не треба абсолютизувати, але і не треба відкидати.
Олександр Мороз: Кучма хотів Конституцію, яку відхилив у березні парламент. 28 числа ми ухвалювали Конституцію, коли вже був указ президента про проведення референдуму, коли я його переконував, що немає потреби, ми нормально працюємо над нею. Все робилося, щоб довести, що її неможливо ухвалити. Важливо, що парламент Конституцію ухвалив.
