Фото: facebook/Максим Бахматов
Як відбувалися обговорення? Як узгоджували, що Алея Героїв має бути саме у парку?
Олег Симороз: Відомо мені багато. Я виріс на Троєщині, де розташована Деснянська районна державна адміністрація. Багато знаю людей цього мікрорайону, які мають статус учасників бойових дій. Це один із центральних парків, де з іншої частини є вшанування, меморіалізація героїв-ліквідаторів Чорнобильської аварії. Біля кінотеатру, біля районної державної адміністрації вирішили розташувати цю Алею Героїв.
Питання саме до реалізації, до проєктів, до громадських обговорень, до залученості всіх людей, щоб не було непорозумінь. З того, що я бачив і як контактували з родинами, з ними контактували жахливо, їм не дали права вибору, вони не брали участі в громадських обговореннях від слова взагалі. Їм запропонували варіант у вигляді табличок їхніх загиблих родичів-героїв: або фотографія відцифрована в чорно-білій якості, або табличка із написами. Люди давали свої пропозиції з приводу цього, але на сам проєкт ніхто не впливав: вийшло те, що вийшло – оці от стовпці. У мене не стільки питань навіть до архітектурної реалізації. Ключова історія була, щоб порозумілися всі: і ветеранська спільнота, і проактивна спільнота, і родини загиблих героїв. Цього можна було досягти нормальним архітектурним конкурсом, нормальним підходом та діалогом. Але для цього треба вміти спілкуватися із людьми. Пан Бахматов виявився неспроможним на нормальний публічний діалог, обмежився тільки закритою групою ветеранської спільноти, яка працює при РДА і не був готовий до діалогу з усіма. Вийшов ось такий результат. Найбільший район Києва отримав такий скандал. Мені писали родичі, дружини загиблих героїв, які мешкають в Деснянському районі. Були навіть люди, які, побачивши цей проєкт, відмовилися розвісити фотографії своїх загиблих чоловіків. І це абсолютно абсурдна історія. Це не меморіалізація, це для звіту, аби зробити, аби показати. Треба відходити від практики якихось тимчасових банерів, які відцвітають. Загиблі герої заслуговують на нормальну меморіалізацію, щось постійне. Але до цього треба підходити розсудливо. В цивілізованих демократіях проводяться архітектурні конкурси, широке обговорення з громадами, якщо ми говоримо про децентралізацію нормального місцевого самоврядування. Такий скандал є прямою ознакою, що робота завалена на чуттєвій темі. Це дуже чуттєва і дуже погана історія, з якої треба виходити. І, на жаль, поки що ми бачимо ігнор.
.jpg)
Олег Симороз. Фото: Владислав Кравець/Суспільне
Цей проєкт зреалізований за меценатські кошти. З державного бюджету не було використано нічого.
Але це комунальна земля, це комунальний меморіальний комплекс рівня міста та держави! Ти молодець, що зібрав кошти! Але це не дає тобі права бути царьком, який одноосібно ухвалюватиме рішення. В подібних історіях все одно є обов'язок проводити і конкурси архітектурні, і громадські публічні обговорення. Закон вимагає їх проводити. Документація все одно має бути відповідна. Має бути показаний публічний проєкт, має бути погоджений, мають бути видані документи на відповідні роботи в парковій зоні, щоб люди це бачили, щоб це все було публічно. Від того, що він набудував стовпчики і тепер прикривається і каже: "Де би всі були, я тут меценатські кошти зібрав, тому можу робити все, що захочу…" в найбільшому парку, який знаходиться в самому центрі району біля держадміністрації?! В Україні інший принцип роботи демократичної республіки, де треба із громадою говорити, громаді публічно все показувати і обговорювати. В цьому сенс. І це ж придумали не просто так. А саме щоб уникнути непорозумінь, щоб люди більше між собою спілкувалися, знаходили спільні знаменники. А тут дуже і дуже чуттєва тема. Якби він справді говорив з родиною, знав, наскільки це болюча тема, наскільки люди ображені, тому що роками не вшановували, не помічали. І тут дуже насправді важко побудувати діалог, але можливо. Люди б це поважали, коли бачили, що справді залучені всі. Так себе не можна поводити, якщо ти декларуєш, що ти представник демократичної влади. Це російський феодалізм – отака поведінка: я взяв бабло, я можу робити все, що захочу. А вийшло, як вийшло – закрити рот. У мене викликає абсолютно очевидне обурення, закономірне, як і у більшості людей. Тому що показав фотки, рендери фотошопа, як все класно буде. Не провів обговорень.
Максим Бахматов: Я почув, що сказала ця людина. Дозвольте, я прокоментую одразу. Треба дивитися вживу, треба дивитися документи, які погоджували люди, обирали із рекламних бордів і бетонних стел. Треба розуміти, що жодної копійки державних комунальних грошей не витрачено. За вчора ми отримали додаткових 30 прохань розмістити загиблих героїв на Алеї.
Це кінцевий варіант?
Вона буде розширюватися, звичайно.
Саме візуал…
Саме такою її погоджували.
Дивлячись на цю роботу, виглядає так, що вона незавершена…
Ми зараз зафіксували вкидів більше на мільйон гривень чомусь саме по Алеї. У нас на платних каналах йдуть вкиди, причому фотографії демонструються саме недобудови. Я розумію, що йде інформаційна кампанія проти Деснянського району, проти громади Деснянського району, проти голови. Кому це вигідно – ви будете самостійно вирішувати, я не знаю. Якщо ви подивитеся на інші Алеї Героїв, вони вироблені з вінілу, пластику…
… ми не говоримо про інші Алеї… Як відбувалася комунікація з родичами загиблих героїв і чи можемо говорити, що станом на зараз у вас немає звернень з боку родичів загиблих героїв, що, наприклад, їм не подобається цей кінцевий результат. Таких відгуків ви не маєте?
Кожен родич погодив безпосередньо візуал і концепт. Обиралися між рекламними конструкціями плюс-мінус на вінілі, пластику або бетонними стелами формату А4 приблизно, тому що це був концепт. 99% обрали саме концепт бетонних стел із портретами. Там у концепті було взагалі без портретів, потім вирішили додати портрети, тому що це важливо, щоб люди бачили загиблих героїв. Важливо у контекст додати, що 12 років ніхто нічого в районі не робив. Почали говорити в момент, коли зробили. Так от про погодження. Кожен погодив. Із 300 родин 299 погодили саме концепт бетонних стел. Це перше – персональна робота. Друге: у нас було погодження безпосередньо візуалу фотографій в момент, коли вони виготовлялися. Від того, яку фотографію подали, як її обробив дизайнер, до того, як її виготовили, може бути багато нюансів. І такі фотографії погоджувалися на фіналі. І в нас є приблизно 5-7% родин, які поки що не захотіли саме фотографії розміщувати. Так, така історія є. Наразі умовно 209 загиблих героїв. Зараз подалося ще 30. І ми ще опрацьовуємо 200. От такий фактаж.
Максим Бахматов. Фото: instagram.com/maximbakhmatov
Станом на зараз вам подобається, як візуально виглядає Алея Героїв?
Я говорю з родинами і бачу, що людям подобається. Мені подобається, родинам подобається. І за 12 років люди дякують, що нарешті зроблена Алея Героїв. У нас перший загиблий Герой України 19 лютого 2014 року. І відтоді ніхто нічого не робив!!! Я дуже радий, що громада спромоглася таким чином опрацювати всі завдання і зробити таку Алею приблизно за вісім місяців.
Олег Симороз: Я говорив саме про методи, які є максимально такими російськими феодалами. Я охрестив таку поведінку, що він (Максим Бахматов – ред.) одноосібно може все робити, тому що приніс гроші на це. Це абсолютно абсурдна історія. Смішно було чути звинувачення, що всі проплачені. Думаю, що людям все одно все зрозуміло в даній історії. Якщо він готовий, я так само готовий прийти на Суспільне і пояснити, показати, де він порушив закон, коли будував Алею Героїв. Два абсолютні порушення принципів громадського обговорення. І результат вийшов закономірний.
