Начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов доповідає Путіну про чергові "перемоги" російських окупантів. Фото з відкритих джерел
"Костянтинівка тримається, але ситуація там складна вже давно"
Яка насправді зараз ситуація в Костянтинівці?
Костянтинівка тримається. Ситуація там справді складна. І вона складна вже давно — це ні для кого не секрет. Адже ворог готувався до цього ще тоді, коли минулого року тривали бої на Покровсько-Мирноградському напрямку. Пригадайте одночасно важкі бої в районі водосховища, коли ворог намагався його обійти. Зрештою він досяг своїх цілей і вийшов на підступи до Костянтинівки. Вони особливі тим, що це своєрідна підкова панівних висот. А хто контролює панівні висоти, той здійснює вогневий контроль. Наприклад, зовсім поруч — Часовоярські висоти, які наші хлопці утримують уже тривалий час, завдаючи ворогу великих втрат.
Тому ситуація на Костянтинівському напрямку одразу стала дуже складною. Проте оборона тримається. Ворог намагається вклинитися з флангів. Так звана інфільтрація російських військ відбувається і з півночі, і з півдня. Там діють два різні угруповання: з півдня — 8-ма армія Південного військового округу Росії, з півночі — 3-й армійський корпус. Річка фактично розділяє Костянтинівку навпіл. І їхня інфільтрація майже сягнула цієї річки. Це, безумовно, погана новина. Добра ж полягає в тому, що на півночі 3-му армійському корпусу Росії поки не вдається реалізувати свій задум.
Загалом це дуже нагадує мені ситуацію з Покровськом і Мирноградом. Роками ворог штурмував ці два міста, а потім ще пів року тривали надзвичайно важкі бої. Ціною великих втрат ми фактично знищили на підступах до Покровська та Мирнограда ворожі сили під час зимової, а потім і літньої кампанії 2025 року, звівши їхній задум стратегічного наступу фактично нанівець.
І зараз щодо Костянтинівки перед нашим командуванням може постати дуже непросте питання: відводити війська на вигідніші позиції, залишаючи місто, чи продовжувати утримувати його якомога довше. Це надзвичайно складна дилема. Якщо утримувати місто, це означає збільшення втрат. Це дуже важке рішення. Але відхід із Костянтинівки одразу відкриває тил і фланг оборони Часового Яру. А по-друге, відкриває ворогу шлях на Дружківку. Саме цього, очевидно, і прагнуть росіяни. І, ймовірно, саме про це начальник Генерального штабу Збройних сил Росії Герасимов доповідав Путіну, заявляючи, що вони вже нібито рушили на Дружківку.
Тут питання в іншому: чи генерали брешуть Герасимову, а той не знає, що насправді відбувається на полі бою, і далі бреше Путіну? Чи Герасимов чудово знає реальну ситуацію, але свідомо говорить диктаторові те, що той хоче почути? А може, й сам Путін знає, що це брехня, але підтримує її? Тут уже варто замислитися: хто насправді є адресатом цієї брехні і для кого вона призначена.
Чим брехливіше зафарбовані російські мапи, тим краще для України
Росіяни оголосили, що нібито захопили Костянтинівку, але це далеко не єдина їхня "перемога", якої не існує. Днями аналітики порівняли мапу, яку Герасимов демонстрував Путіну, із мапою порталу DeepState. З'ясувалося, що вздовж практично всієї лінії фронту росіяни "домалювали" собі суттєві кілометри. І тут виникає питання: для чого вони брешуть? Є й інший аспект — так звана практика "прапоровтика", або інфільтрації. Коли один чи двоє російських військових примудряються просочитися вглиб українських позицій, фотографуються там із російським триколором, після чого ця територія оголошується нібито захопленою. Чи можете прокоментувати цю різницю між мапами? Адже, якщо взяти всю протяжність лінії фронту, йдеться про десятки, якщо не сотні квадратних кілометрів, які росіяни собі просто домальовують.
Я теж, коли дивився, як Путін водив олівцем по столу, звернув увагу на цю мапу. Спочатку був дуже шокований масштабами брехні. А потім подумав: хто ж показуватиме по телебаченню справжні секретні карти? Їх бачить уся Росія, їх бачать союзники, а також противники. Звісно, якщо мапу демонструють на російському телебаченні, вона має дезінформувати ворога. Інше питання полягає в тому, що, схоже, у Кремлі самі починають вірити у власну дезінформацію. Ось це вже справді велика проблема для росіян.
Адже питання не в тому, чому ця мапа зафарбована на 20-50 кілометрів уперед майже вздовж усієї лінії фронту. Уявіть собі, що російські підрозділи ведуть наступ і просять у старшого начальника артилерійську підтримку. А той відповідає: "Яку артилерію? Вибачте, але цю територію ви вже взяли тиждень тому. Не можу ж я стріляти по власному тилу".
Тобто, якщо та брехлива мапа, яка висіла за спиною Путіна, відображає реальне бачення ситуації російським командуванням, якщо вони самі вводять себе в оману — це добре. Незнання реальної обстановки на полі бою з боку командування завжди було одним із головних чинників поразки в будь-якій війні. Сподіваюся, не лише Путін вірить у власні байки, а й його підлеглі. Чим неправильніше зафарбовані їхні мапи, тим краще для нас.
Павло Лакійчук. Фото: facebook
СОУ роблять ставку на знекровлення противника
Питання швидкості просування російських військ загалом. Пам'ятаємо, що у 2026 році, від самого початку року, вона суттєво сповільнилася. Повідомляли, що в травні росіяни спромоглися захопити найменше територій за тривалий період. Так само і в червні цього року, і уже на початку липня.
Не люблю я статистику й великі цифри, коли ситуація на конкретних ділянках фронту розмивається на тлі всієї багатотисячної лінії фронту. Тоді це інколи навіть виглядає смішно. Якщо розкласти всі здобутки противника за місяць, то виходить, що середнє просування ворога становить п'ять метрів на добу. Але треба розуміти, що ці п'ять метрів — це усереднений показник. На одних ділянках є доволі серйозне просування. І тут важливо оцінювати не лише метри, а дивитися, де розташовані панівні висоти, які населені пункти захоплені ворогом. На інших ділянках, навпаки, ворога відтиснули, і там контрнаступають наші сили. Саме це є ключовим параметром.
Очевидно, є ще один аспект, який не варто вимірювати метрами. Ворог робить ставку на розтягування наших сил і їхнє сковування, щоб ми не могли сконцентруватися на ключових напрямках, фактично намагаючись розтягнути наші війська по всій лінії фронту. Натомість зараз Сили оборони України обрали іншу стратегію. Судячи із заяв міністра оборони України, головнокомандувача та загалом із ситуації на фронті, ставка робиться на знекровлення противника.
І тут є два основні чинники, які мають переламати ситуацію на полі бою. Перший — це максимальне знищення живої сили противника. Та планка у 50 тисяч знищених російських окупантів за місяць — своєрідний рекордний показник, але часто саме такий рівень втрат не дає мобілізаційній машині ворога накопичити достатній ресурс для поповнення своїх сил на ключових напрямках. Насамперед це Костянтинівський, Покровський і Лиманський напрямки, де зараз тривають найзапекліші бої. Так само й на інших ділянках фронту, зокрема на півдні, де наші воїни контратакують.
Другий аспект цього знекровлення — це вже пряма аналогія з кровоносною системою: створення так званого логістичного локдауну. Коли говорять про удари наших Сил безпілотних систем і Сил спеціальних операцій по тилових об'єктах противника, багато хто вважає, що це підготовка до захоплення Криму. Насправді ключове завдання цих ударів полягає в іншому — позбавити російські війська, які ведуть наступ, належного тилового забезпечення. Коли вони не мають боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, медикаментів, води, харчів і підкріплення, наступальні з'єднання та підрозділи поступово перетворюються на банду голодних і роздягнених людей. Саме це і є одним із ключових чинників, який має зрештою розвернути ворожий наступ у зворотний бік.
