Ірина Даценко та Ольга Лекова в студії Українського Радіо
"В укриття я, звичайно, ходжу, але …"
Масовані російські атаки останніх місяців знову порушили питання, чи достатньо у наших містах безпечних місць? Чи всі укриття придатні для тривалого перебування? Наприклад, столична міська влада говорить, що в Києві працює понад 4300 укриттів. Але журналісти, наприклад, видання "Слідство.Інфо" показали, що лише 77 із них справді можуть захистити людей від прямого ракетного удару. Що взагалі у нас з укриттями і як облаштоване ваше укриття?
Ірина Даценко: Якщо чесно, то я живу в Дарницькому районі. Це дуже цікавий район в плані укриттів. На карті КМДА нанесено, що там їх досить багато, навіть в моєму будинку є укриття. Але найближче більш-менш придатне для перебування укриття розташоване в школі, до якої мені йти хвилин 15-ть. В укриття я, звичайно, ходжу, але не завжди.
Ольга Лекова: Перш за все, тут варто розмежувати, що є укриття, а є сховище або бомбосховище. Я також живу в Дарницькому районі і найближче до мене укриття – метро. У моєму будинку є укриття позначене владою, але воно не є укриттям. Через те, що нема куди йти, люди туди спускаються, звісно, але воно не облаштоване вкрай. Тобто це просто підвальне приміщення в звичайному ЖК, навіть не підземний паркінг. Якщо казати за роботу, то там у нас облаштоване протирадіаційне укриття глибиною 6 м і товщиною стін 1,2 м. Тобто це те сховище, де люди постійно переховуються.
"Укриття рятують від наслідків обстрілу, але не від самого обстрілу"
Тобто ті понад 4 тисячі укриттів, які ми бачимо на мапі, це не бомбосховища, що можуть вберегти життя людини під час атак?
Ольга Лекова: Кожне бомбосховище може бути укриттям, але не кожного укриття може бути сховищем. Укриття рятують суто від уламків, від наслідків обстрілу, але не рятує від самого обстрілу. Важко сказати, чи навіть сховище буде рятувати від балістичної атаки. Тому що зараз, по-перше, нові технології, по-друге, щоразу постає питання, наскільки глибоко має залягати укриття або сховище для того, щоб вберегтися. Але зараз це неможливо сказати, тому що технології йдуть настільки швидко, а ми так швидко не будуємо ці сховища для того, щоб убезпечитись.
"Зараз нам потрібна якість сховищ"
А ми взагалі їх будуємо, зокрема, в Києві?
Ольга Лекова: Є, але не така велика кількість. І знову ж таки, якщо раніше у нас були "Шахеди" і нам треба було рятуватися від уламків, тому нам потрібна була швидкість і кількість найпростіших укриттів, то зараз нам потрібна якість сховищ. Але ми маємо розуміти, що ці сховища будуються не так швидко, щоб вони були дійсно облаштовані так, як треба. І не тільки за нормами ДБН, де необхідна вода, вентиляція, герметичні двері тощо. Має бути елементарний комфорт для людей, тому що там вони перебувають і живуть своє життя, яке вони не мають припиняти жити. Особливо, наприклад, в Харкові, де люди майже повністю переселилися під землю, щоб врятуватися. Діти постійно навчаються, люди постійно працюють і по суті це постійно під землею. І ми маємо розуміти, що має бути елементарний комфорт для людей. Це має бути комфортне приміщення для довготривалого перебування.
"Ми облаштували 30 укриттів"
У 2023 році ви з командою "Крим SOS" вирішили створити проєкт з реставрації і створення укриттів. Чому для вас це було тоді актуально і як зараз функціонують ці укриття?
Ірина Даценко: Оскільки коштів у нас було, як завжди, не так багато, то ми вирішили давати людям на облаштування укриттів, здається, до 5 тисяч доларів. У всіх були дуже різні потреби – хтось купляв цемент, у когось були можливості самостійно це облаштовувати, комусь потрібно було просто мінімальний ремонт зробити, а комусь потрібно було закупити вогнегасники, лавки, щоб люди могли прийти і посидіти. Це все було майже в прифронтових областях. Зверталися дуже різні організації – дитячі садочки, школи, лікарні і просто ініціативні групи. Ми їм закуповували і постачали ці всі матеріали, а вони самі це облаштовували. Який в нас був критерій відбору укриттів? Перше – щоб вони були відкриті цілодобово для всіх категорій населення. Друге – щоб вони були інклюзивними. Тобто ми обов'язково закуповували туди пандуси, робили максимально інклюзивні укриття, наскільки це було можливо в рамках бюджету. І всім, хто погодилися і підійшли за нашими критеріями, ми допомогли. Спочатку ми облаштували, здається, 14 укриттів, а потім знайшли ще невеличких донорів і ми загалом облаштували 30 укриттів. Наразі вони функціонують.
"Їх не багато і вони не позначені на мапі саме як сховища протирадіаційні"
А яка ситуація у нас із мобільними укриттями? У Києві вони є?
Ольга Лекова: Мобільні укриття є в Бориспільському районі. Це Київщина, село Безуглівка і там на зупинці дійсно є мобільне укриття. Є мобільні укриття на "Новій пошті". Вони теж облаштовані саме мобільними укриттями. Принаймні це те, що видно і, наскільки я знаю, люди туди можуть зайти. Якщо казати саме за Київ, то я їжджу по всьому Києву і не бачила таких укриттів. Хіба що це тільки розконсервовані старі протирадіаційні укриття. Ми якраз займалися їхньою реконструкцією, облаштовували. Там є позначки. Воно дійсно заглиблене, це дійсно старе сховище, яке розконсервували і облаштували. Воно з 2-3 виходами. Третій вихід – через вентиляційні шахти. Це страшно, але дуже потрібно. Але їх не багато і мінус в тому, що вони не позначені на мапі саме як сховища протирадіаційні. Тобто у нас на мапі є укриття, а що це за укриття..? Інколи буває так, що це звичайнісінький підвал, який геть необлаштований. Тому з цим ще треба працювати.
"Це ж не тільки питання до місцевої влади"
Я так розумію, що кошти з місцевих бюджетів виділялися на мобільні укриття. І що, чому їх немає?
Ірина Даценко: Ми не моніторили, куди пішли ці кошти з місцевих бюджетів. Але давайте змоделюємо ситуацію. Кожного дня ми виходимо на вулицю і бачимо, що стоять великі торгові мережі ("Сільпо", "АТБ", "Ашан" і так далі), починається повітряна тривога і працівники цих магазинів просто виходять в нікуди. Не знаю, наскільки дієвим є страхування життя в Україні зараз, але це ж не тільки питання до місцевої влади. Ми в першу чергу самі, як громадяни, маємо моніторити і ініціювати створення таких укриттів. Усі ці мережі, наприклад, могли б об'єднатися і самостійно з власних коштів чи за допомогою держави побудувати такі мобільні укриття в Києві. Або за кошти європейських донорів. Зараз повертаються американські донори в Україну. Тобто це все абсолютно можливо. І я це кажу, як людина, яка на практиці цим займається.
"У нас немає стратегічного планування"
Ольга Лекова: Тут ще є один момент. Коли ми три роки тому вибирали заявки, то я дивилася передусім на кількість обстрілів. Тобто Київ на той час не був настільки сильно під атаками. І для мене, як для людини, яка в 14-му році переїхала з Донецька, було важливо, щоб це були саме прифронтові міста, які дійсно зазнають постійних обстрілів. Так само, як два роки тому ми облаштовували укриття в Сумській, Чернігівській областях. На Сумщині ми торік робили школу і це укриття реально врятувало життя навіть моїм співробітникам. Тому це дійсно дієве. Але ми всі люди. Ми постійно думаємо, що воно десь подалі і відкладаємо те, що необхідно робити зараз. У нас немає стратегічного планування наперед. Так само і з цими мобільними укриттями. Усі чомусь думали, що фронт далеко і до нас не долетить. Тобто тут просто людський фактор, на жаль.
Ірина Даценко, Ольга Лекова та Людмила Тягнирядно в студії Українського Радіо
"Не кожне укриття може бути укриттям"
Як ви зрозуміли, що укриття потрібно видозмінювати і якими мають бути укриття?
Ольга Лекова: По-перше, коли ми познайомились з Іриною, мені хотілося спростити людям шлях, який пройшла я свого часу в 14-му році. Тому що ми були перші, для нас це було нове, ми не знали куди бігти, як рятуватися і що робити. І пам'ятаю, ми зробили такий короткий гайд, що має бути в укритті. Робили, здається, вебінари раз на тиждень для різних цільових аудиторій, які хочуть облаштувати найпростіше укриття. Тому що не кожне укриття може бути укриттям. Наприклад, у нас дуже багато панельних будинків. Але в панельному будинку ми не можемо робити укриття, бо це братська могила. Ми на цьому постійно наголошуємо. Ми розуміємо, що в цих людей немає іншої можливості, але, на жаль, ніяк. Навіть коли у нас в анкетуванні були заявки облаштувати підвальне приміщення саме в панельних будинках, ми просто не бралися, бо це небезпечно, якщо, не дай Боже, прилетить. Ми зробили гайд основних речей, який, в принципі, затверджений державними стандартами і на це безпосередньо виділялися кошти. Тобто це засоби першої необхідності – аптечка, пожежогасіння, інвертори або генератори. Обов'язково баки для технічної і питної води, тому що на кожну людину вдень потрібно 3 л води. А якщо це інклюзивне, то ще додатково на людину, яка супроводжує. Тобто це все розраховується, закуповується і має постійно стояти. Так само в нас було додаткове резервне живлення (ліхтарики, паливо). Обов'язково аптечки. Плюс додатково облаштовувалися пандуси, тому що всі чомусь постійно забувають, що навіть мама з дитячим візком не заїде. Вона забере дитину, а потім буде цей візок по сходах тягнути і закривати усім прохід. Тому про це теж обов'язково треба подумати заздалегідь. І обов'язково – облаштування санвузлів. Бо люди сидять там інколи годинами, буває, що немає можливості кудись вийти або піднятися в свою квартиру. А в звичайних підвалах не завжди є санвузол. Тому вода і елементарні потреби, які необхідні людині – це обов'язкова умова для облаштування укриття.
"Люди мають об'єднуватися, шукати інформацію і брати все в свої руки"
Що робити, коли люди розуміють, що їхній будинок панельний і їхнє укриття небезпечне? Чи варто відкопувати старі бомбосховища, протирадіаційні укриття? Як багато їх і чи позначені вони на мапі?
Ольга Лекова: На жаль, вони не всі позначені на мапі. Про якісь могли навіть забути. Якщо є люди, які живуть в цьому районі 20-30 років, то вони про це знають і самостійно громадою розконсервовують, виносять сміття і відкопують це укриття. Знайти якийсь архів… Можливо він існує, але де – важко сказати. Ми шукали це елементарно в бібліотеках, по забудовах тих часів. Це переважно 70-80-ті роки, коли було активне будівництво саме таких забудов. Але їх можна знайти за характерними ознаками у дворі. Якщо ви бачите грибочок вентиляційної шахти у дворі, який вже старий, трухлявий, то скоріш за все десь є укриття. Вхід або в якомусь під'їзді, або окремо виведений. Але це перша ознака, за якою варто шукати такі місця. Також такі укриття були на заводах, які будувалися в ті часи. Наразі все це переважно в приватній власності, не до всіх укриттів є доступ, на жаль. Деякі заводи просто зруйновані. Укриття можливо там і збереглися, але всі забули, де до них вхід. Тому, як на мене, тут люди мають об'єднуватися, шукати інформацію і брати все в свої руки. Якщо немає інформації, то писати листи щодо облаштування в них повноцінного укриття, або шукати гроші через громадські організації для того, щоб побудувати нове укриття в їхньому мікрорайоні.
Ірина Даценко: Я якраз хотіла додати, щоб кияни звернули на це увагу. Це дуже класна ідея соціального проєкту – шукати укриття, які були побудовані давно, піднімати кришечки, дивитися, що там знаходиться біля ваших будинків. Тому що облаштувати таке старе приміщення може бути набагато швидшим рішенням, ніж побудувати нове укриття.
