Фото: Facebook/Генеральний штаб ЗСУ
"Не просто зупинили ворога, а й відкинули його"
З січня нинішнього року в межах наступальних дій на Олександрівському напрямку українські військові повернули контроль над 26 населеними пунктами Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. За словами головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, операцію проводили у два етапи: перший тривав із січня по травень, другий — із травня по серпень. Що відомо наразі про операцію, які деталі повідомляє Генеральний штаб?
Для того, щоб зрозуміти, що відбувалося протягом першої половини 2026 року, треба повернутися у 2025 рік. Пригадайте, коли на сході тривали важкі бої за Покровськ — Мирноград. Це головний напрямок удару противника. Задача охоплення нашого Краматорсько-Слов’янського угруповання росіянам не вдавалася, але вони отримали успіх, зокрема на півдні. Від Курахівського водосховища, після захоплення Курахового, трьома арміями вони пішли півднем, заходячи в тили нашої лінії оборони. Ми готувалися захищатися з півдня, але вони вдарили у фланг і просувалися доволі швидко. За пів року пройшли майже половину відстані до Запоріжжя, фактично прориваючи наші тили. І кульмінацією цього стало захоплення ворогом Гуляйполя, одного з ключових районів.
Треба було щось робити, адже під загрозою ставав безпосередньо Запорізький район. Сили оборони знайшли резерви, обмежені ресурси, адже задача ворога — максимально розтягнути наші сили для того, щоб скористатися своєю перевагою в силах. Росіяни були переконані, що ми не зможемо знайти додаткові сили для того, щоб сконцентрувати їх на напрямках головних ударів. Так було і на Покровському напрямку, коли Добропільський виступ усе ж вдалося ліквідувати. Так було на Куп’янському напрямку, коли росіяни були переконані, що вони взяли Куп’янськ. Але ні. І так сталося на півдні: обмеженими силами вдалося провести операцію, низку оперативно-тактичних контрударів — не просто зупинити ворога, а й відкинути його значною мірою.
Це була дуже складна операція. До останнього, та й зараз, на цьому напрямку відбуваються зустрічні бої, коли наші сили намагаються контратакувати, а водночас на інших ділянках росіяни, незважаючи на це, продовжують спроби наступу.
І отут склалися дві операції одночасно. З метою послабити сили противника Сили оборони проводили так звану повітряну операцію — логістичний локдаун. Головна ціль логістичного локдауну — це "Молочка" – "Москва ляже через Крим". Але перша і головна задача була — логістичний локдаун, тобто обрізати шляхи постачання тилу противника, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів тощо для ворожого угруповання, яке наступає.
На сході реалізувати таку амбітну ціль доволі складно, адже через особливості регіону складно визначити ключові маршрути логістики і натиснути на них. Також складно на півдні: перший напрямок — Крим, через Керченську протоку; другий — довкола Азова, по сухопутному коридору. І обидва ці напрямки наші сили фактично взяли під контроль. З кінця зими цього року до літа перевага противника в артилерійському залпі скоротилася: їхня перевага у шість разів скоротилася до півтораразової.
"Росіяни були переконані, що у них із тилами все нормально, а виявилося, що все це зовсім не так"
А за рахунок чого така перевага була і за рахунок чого вдалося її суттєво скоротити?
Перевага була за рахунок короткого плеча логістики через Кримський півострів, за допомогою якого здійснювалося постачання не тільки артилерійських боєприпасів. Крім того, росіянам вдалося скласти, як із пазлів, північний маршрут — трасу Новоросія — від Таганрога через Маріуполь, Бердянськ до Мелітополя. Вони проклали залізницю й автошлях, що дозволяло диверсифікувати поставки боєприпасів, пального, усіх необхідних засобів своєму угрупованню.
Вони були переконані, що у них із тилами все нормально. А тут виявилося, що все це зовсім не так. Це продемонстрували і Сили безпілотних систем, і наші лінійні з'єднання, корпуси взяли під повітряний контроль територію аж до Азовського моря.
Зрештою, це дало свій результат. Але це зовсім не послаблює величезний внесок саме тих бійців, які у важких зустрічних боях відбивали цю територію. Зараз ворога посунули, і частково ми зняли загрозу подальшого його наступу, але, як на мене, задачу, зокрема звільнити Гуляйполе, реалізувати не вдалося. Тому що обмежені сили та ресурси. Ми не можемо накопичити таку кількість резервів, щоб здійснити стратегічний контрнаступ. Для того, щоб вийти на Крим, треба досягти Чонгару і Перекопу, а це десятки кілометрів.
"Операція ще не завершена, але настав час похвалитися своїми успіхами"
Значна частина цієї операції проводилася ще за головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, якого менше місяця тому було змінено. Це означає, що ця операція вже добігла свого завершення? Тобто яка була потреба і необхідність саме зараз уже відкривати ці карти?
Я б не сказав, що вона добігла кінця. Низка завдань операції ще не виконана. Це залежить від того, які ресурси ми маємо для її продовження. Втім, широкого розголосу результати операції досягли саме тому, що вже немає сенсу приховувати, тримати в інформаційній тиші очевидні речі. З іншого боку, можливо, є й інформаційно-політична складова. Настав час похвалитися своїми успіхами. Це теж очевидно правильно.
Павло Лакійчук. Фото: ostro.org
"Росіяни постають перед дилемою: стримувати український наступ на півдні чи наступати на Донеччині"
Яка реакція зараз росіян? І як ви вважаєте, що зараз буде вирішувати російське командування? Їм доведеться перекидати на Олександрівський напрямок сили з інших напрямків? Чи вони просто сприймуть поки що цю ситуацію як таку, що сталася, а будуть виконувати завдання на Донеччині?
Для росіян Донецький напрямок — пріоритетний. І зважаючи на те, що успіхи літньої кампанії 2026 року виявилися поки що дуже-дуже скромні для них, як і зимова та літня кампанії 2025 року, коли фактично ті ресурси, які вони виділяли для проведення стратегічної наступальної операції, для захоплення Донбасу, для оточення нашого угруповання сил на цьому напрямку, стиралися на першій же задачі — на Покровську та Мирнограді влітку минулого року. Взимку їм вдалося захопити, але це вартувало всього подальшого наступу.
Зараз вони вперлися в Костянтинівку та Родинське точно так само і втрачають сили. Уже серпень завершується, а стратегічного успіху немає. Їм доводиться збирати резерви, ресурси для того, щоб відновити наступ на цій ділянці.
І тут вони постають перед дилемою. Або стримувати українців на півдні. Там три армії, і перегрупуванням сил можна суттєво ускладнити наступальні дії. А з іншого боку, частину цих сил їм дуже хочеться і потрібно перекидати на Костянтинівський напрямок, на Покровський напрямок, а ще й на півночі — на Слов'янський напрямок, який теж буксує.
Завдання виконувати треба, а ресурсів усе менше. Тому що третя складова стратегії і тактики Сил оборони — це знекровлення, винищення противника. Тобто завдання перед Силами оборони стоїть не стільки в утриманні тих чи інших територій, скільки у винищенні російських окупантів-противників.
Ексміністр оборони України Михайло Федоров озвучив навесні, що завдання — знищувати як мінімум 50 тисяч російських окупантів щомісяця. Ідея цієї задачі полягає в тому, що ворог своєю мобілізаційною машиною не зміг би одночасно і відновлювати свої підрозділи, і створювати стратегічні резерви для того, щоб ними маневрувати між районами бойових дій.
"Ресурсів у росіян, очевидно, не вистачає"
Які ресурси зараз є у Росії? Вони можуть тримати тільки один цей напрямок на Донеччині чи все ж таки, наприклад, перекидати сили на інший напрямок, зокрема на Олександрівський, щоб відбити назад ці території?
У межах півдня вони перегруповували і продовжують перегруповувати. Там фактично наступають цілих три армії. І на внутрішній цій кухні перед ними стоїть дилема: зупинити український наступ переспрямуванням частини сил північніше, на Олександрівський напрямок, чи продовжувати намагатися прорватися до нашого Оріхівського району оборони, який і відігравав одну з ключових ролей на цій ділянці, але зараз його значення ще більше збільшується.
Утримання цих рубежів обумовлено, з одного боку, тим, що з півдня у нас усе ж таки була розбудована лінія оборони в дирекції північ — південь, а фланги були відкриті.
Чи продовжувати наступ із флангу, але меншою шириною фронту, чи переспрямувати свої сили на зупинення українських контрударів північніше — це питання, яке стоїть перед росіянами, але ресурсів у них, очевидно, не вистачає.
Стратегічно у росіян недостатньо сил для проведення двох стратегічних операцій на двох напрямках. Наші західні партнери питали про те, а чи можуть росіяни наступати на Польщу чи на Литву з Латвією та Естонією. Наш висновок такий, що навряд чи у них достатньо ресурсів для стратегічного наступу на двох напрямках. Навіть що на міжтеатрових, що на одному напрямку війни з Україною. Або концентруватися на одній ділянці, або розтягувати сили на декілька.
І очевидно, це помилка російського командування від самовпевненості. Втім, у нас ресурсів теж дуже-дуже обмежена кількість. І потреба в резервах на декількох ділянках існує: це Куп’янський, Слов’янський та Покровсько-Костянтинівський напрямки.
