Міністр освіти і науки України Андрій Бутенко. Інтерв'ю з ним записане під час національної конференції "Серпнева-2026", яка відбулася 18 серпня у Києві. На конференції була розгорнута виїзна студія Українського Радіо. Автор фото: Юрій Бєлах
"В Україні зараз стартує понад 25 тисяч закладів освіти різного рівня: від дошкілля до вищої освіти"
Людмила Тягнирядно: Я дякую вам, що ви погодилися на інтерв'ю Українському Радіо. Я зазначу, що це перше ваше інтерв'ю в публічному просторі саме на посаді міністра освіти і науки України. І, напевно, давайте почнемо нашу розмову з того, що ви очолили міністерство в досить непростий період. Починається за два тижні новий навчальний рік, і тому хочу вас запитати, чи готова українська освіта входити в цей новий навчальний воєнний рік і що ви бачите найбільшою загрозою для освітнього процесу, і, можливо, щодо того, що на нас може чекати далі в цьому освітньому році?
Андрій Бутенко: Звичайно, можна говорити у відповідь на ваше запитання про багато факторів, але я б хотів виокремити один. Передусім— це безпека. В Україні зараз стартує понад 25 тисяч закладів освіти різного рівня: від дошкілля до вищої освіти. Тобто це досить широка система, і, як бачимо із нашого досвіду, ворог не обирає цілі, а інколи навпаки свідомо б'є по закладах освіти. Ми бачимо величезну кількість зруйнованих, пошкоджених закладів вищої освіти. Ціллю ворога стають і дитячі садки, і університети, і школи, об'єкти культури і навіть книгосховища, де ми зберігаємо свої книги й бібліотеки. От сьогодні ми на конференції знов порушили питання: понад мільйон книг було знищено Росією нещодавно, і це українська мова, література, біологія для різних класів. Ми намагатимемося вирішити цю проблему, але головним викликом для нас залишається безпека.
80% наших здобувачів освіти мають змогу укритися в різного типу укриттях: від повноцінних бомбосховищ до найпростіших укриттів. Для нас важливо, щоб студенти, учні могли вийти у повноцінний режим навчання, а не навчатися за допомогою дистанційних форм, тому що нам потрібно говорити не тільки про формування тих чи інших компетентностей, нам потрібно говорити і про особливі компетентності, які важко сформувати дистанційно, — це соціальні компетентності: здатність спілкуватися, працювати в команді, соціалізуватися, відчувати себе комфортно при певній кількості навколо себе людей. Інколи з цим тепер є проблеми, тому що багато наших учнів тривалий час перебували сам на сам із монітором.
Від 300 до 400 тисяч українців шкільного віку перебувають зараз за кордоном, які зареєструвалися через громади за кордоном, чи у консульствах, посольствах України
Людмила Тягнирядно: Також ми можемо говорити про те, що в умовах війни постійно наша освітня ситуація і все навколо міняється. І, наприклад, ми розуміємо, що частина дітей зараз перебуває за кордоном. Також ми маємо дефіцит саме освітніх кадрів, бракує вчителів, готових продовжувати навчання. Ми також розуміємо про недостатнє фінансування. От усвідомлюючи всі ці виклики, чи є у вас розуміння, як можна поступово з ними боротися і, знаєте, потрошечку-потрошечку розплутувати цей клубок?
Андрій Бутенко: Було б несправедливо, якщо б ми сказали, що ці виклики з'явилися всі тільки сьогодні. Звичайно, виклики, пов'язані з війною, супроводжують нас із початку повномасштабної агресії Росії на Україну, але багато з них, наприклад, соціальний захист вчителів, демографічні питання, – вони супроводжують українську освіту вже десятиліття. І не є суто освітянськими, вони є наслідком багатьох політичних, економічних процесів і не лише в Україні, а й взагалі на нашому континенті та й у світі. Відкидати їх неможливо, завдання міністерства якраз вибудовувати політики, які б допомогли зменшити вплив негативних факторів і покращити ситуацію.
За різними даними, від 300 до 400 тисяч дітей шкільного віку перебувають зараз за кордоном, які зареєструвалися, зафіксувалися через громади українців за кордоном, чи у наших консульствах, чи посольствах, і ми знаємо про їх перебування там. Цілком очевидно, що є якась, мабуть, група, яка залишила територію України і ніяким чином не комунікує ні з нашими офіційними представництвами, ні з українською громадою. Зараз близько 300 тисяч українських дітей, які перебувають поза межами нашої країни, охоплено українською освітою в різний спосіб: через Міжнародну українську школу, через дистанційні школи, яких зараз в Україні достатньо багато — і державні, і приватні, через близько ста центрів (нами верифіковано центри) — українські центри, де можна отримати українознавчу компоненту. Це історія України, українська мова, українська література, географія тощо.
Наше завдання — максимально охопити українською освітою і при цьому не помножити їхнє навантаження. Тобто ми пропонуємо: коли дитина ходить в школу в країні свого перебування, вивчає там загальноосвітні компоненти, у вільний від того час вивчає українознавчий компонент. Ми готові перезараховувати (є спрощені моделі, вони вже відпрацьовані) ті знання, які вона здобула у своїй школі постійного відвідування, а, наприклад, є суботні українознавчі школи, куди вона приходить і отримує українознавчий компонент. І таким чином вона не втрачає зв'язок з Україною. Вона може отримати і український атестат про закінчення школи, і країни перебування. Це є така ниточка, яка зв'язує з Україною, це вказує на можливості.
Ми мусимо зробити все, щоб діти, які перебувають за кордоном, не відчували себе відірваними від Батьківщини. Ми працюємо над цим. У нас є уже плани розширення і платформ дистанційного навчання. Ми зустрічалися зараз із представниками українських посольств, говорили про кращу комунікацію стосовно тих уже можливостей, які створило Міністерство освіти, оскільки ми маємо достатньо багато і онлайн-підручників, посібників, які є безкоштовними, які є доступними для дітей за кордоном. Тому бачимо цю проблему, працюємо.
"Я пройшов щаблі від вчителя у дитячому будинку до проректора університету"
Людмила Тягнирядно: Основні пріоритети, які ви ставите перед собою на посаді міністра освіти і науки, про що саме ви би могли розказати?
Андрій Бутенко: Для мене одним із важливих завдань, які я ставлю перед собою і візуалізую в команді міністерства, коли ми почали працювати разом, — реальна оцінка своєї діяльності, реальна оцінка нашої роботи: наскільки ті нормативні документи, інструкції, положення, накази, розпорядження, які ми даємо, працюють на місці.
Людмила Тягнирядно: А як ви бачите – вони працюють на місці чи ні? От ви зараз місяць на посаді.
Андрій Бутенко: Дуже по-різному. Так сталося, що з 1999-го року я постійно працюю в освіті. Я працював у школі, працював в університеті, працював в управлінських організаціях, які займаються якістю освіти і не лише. І пройшов щаблі від вчителя у дитячому будинку до проректора університету. Я знаю освітянське товариство, я знаю освітянську спільноту.
Я пам'ятаю другий день свій на роботі, коли я повертався з міністерства, це були вихідні (нас призначили перед вихідними), я пробував зібрати якісь думки, і я шукав відповідь на от саме це запитання: чи спрацював той чи інший наказ? І мені прийшла дуже проста історія: чому я це думаю, я мушу це запитати. І незважаючи на те, що це був вихідний, я набрав декількох директорів шкіл, яких я знав (вони всі школи мали відносно поруч), і попросив зустрітися, незважаючи на те, що це була (я боюсь обманути: чи неділя, чи субота пізній вечір). Всі з'їхались і щиро поділилися і показали, як це працює в своїх школах. І виявилось, що це не працює.
Я не буду зараз називати той нормативний акт. І от для мене це був сигнал, що варто робити ревізію. Це не значить, що якщо в тебе є критика, це не працює. Критика має бути обґрунтованою, вона має бути вивіреною, тому що в нас є також ситуації "зіпсованого телефону", я б так сказав, коли в одній частині країни це спрацювало, в іншій — ні. Потрібно шукати, чому. Десь не спрацювали, наприклад, колеги на місцях, або неправильно зрозуміли інформацію, або не отримали достатньо або вчасно не отримали інформацію. Тобто не можна безпідставно говорити: "Є критика — ми так ми все скасовуємо". Ні. Потрібно сісти, зважити і подумати: для чого була ця річ передбачена, який ми очікували результат побачити в учня? Тому що все, що ми робимо, якщо ми говоримо про школу, то наше завдання — не щоб простір став красивим, а наше завдання — щоб учню було комфортно і він краще зосереджувався на здобутті своїх знань і формуванні компетентностей. Простір заради простору не працює. А от простір, який мотивує ходити в школу, простір, який мотивує навчатися, простір, який є комфортним для дитини, простір, який є інклюзивним для дітей з особливими освітніми потребами — він потрібен. Потрібен не як прикраса, а як інструмент.
Для нас важливо аналізувати, обговорювати і правити. Давайте згадаємо, що коли починалося проєктування Нової української школи, це було достатньо давно. Змінилися...
Людмила Тягнирядно: Вісім років тому.
Андрій Бутенко: Питання навіть не в роках, тому що один український рік, мені здається, вартий десятиліття в якійсь іншій країні. Суспільних змін, економічних змін, психологічних змін, які ми переживаємо. Ми змінилися, країна змінилася, економічні умови змінилися, демографія змінилася. Ми повинні обмірковувати і шукати відповіді. Чи всі будуть рішення популярними? Очевидно, що ні. Популярні рішення не завжди приводять до очікуваного результату. Наше завдання — щоб наші діти мали більше можливостей, ніж вони мають зараз, у своєму майбутньому: чи в академічному, чи в професійному майбутньому.
"Щоб педагогічна освіта збігалася з потребами сучасних вимог української школи, зокрема старшої профільної школи"
Людмила Тягнирядно: Давайте от якраз поговоримо про саме ваші пріоритети. От якщо перерахувати, можливо, 1, 2, 3 або топ-5 ваших конкретно пріоритетів, які ви ставите на посаді міністра. Що для вас важливо?
Андрій Бутенко: Ми говоримо тільки про школу, бо сьогодні "Серпнева", чи ми говоримо про всю систему освіти?
Людмила Тягнирядно: Ми говоримо про загалом, про всю систему. От ви, наприклад, зайшли в міністерство і зрозуміли, що для вас важливо зробити ось це, ось це, ось це. І ви будете відчувати, що дійсно ви зробили свій внесок у розвиток освіти, і для вас це важливо.
Андрій Бутенко: Покращити діалог. Я знаю, що команда Міністерства освіти і до цього багато працювала в регіонах, багато проводила консультаційних зустрічей і нарад. Те, що мені здається зараз, і я бачу відгуки від різних освітянських когорт, цього діалогу було недостатньо. Якщо в громаді не вірять, наприклад, у профільну старшу школу, вона там не запрацює. Люди будуть проти.
Людмила Тягнирядно: А у скількох громадах ви поспілкувавшись з людьми і вони не вірять в профільну старшу школу?
Андрій Бутенко: Я не скажу вам, у скількох громадах. В Україні занадто багато громад, щоб була така статистика, але такі громади точно є. Звичайно, є такі відгуки.
Людмила Тягнирядно: А ви особисто вірите в цю реформу?
Андрій Бутенко: Так, я вірю в цю реформу.
Людмила Тягнирядно: А як ви думаєте, чому тоді ті люди, які працюють в громадах, не вірять в неї?
Андрій Бутенко: Декілька причин, на мій погляд. Перша: недостатня поінформованість. Тобто люди не розуміють чому. Далі: інколи це здається некомфортним, тому що дитина ось ходила в школу поруч, тепер вона повинна кудись їздити. Третє: ну цілком здорове переживання батьків, бо дитина відходить від дому далі, і вона мусить там інколи 10, інколи й більше кілометрів перебувати далі, подалі від нагляду. Зараз небезпека в країні, і в дорозі можуть спонукати дитину, і в закладі... Як це буде працювати? Певні проблеми з інфраструктурою, з дорогами є. Не вірять в те, що буде достатня кількість автобусів. Інше, інше, інше — сумніви. Його потрібно розвіювати і працювати.
І тут не можна покладатися тільки на дію Міністерства освіти. Це спільна державна реформа, яка повинна змінити... Зміна профільної школи — це не зміна місця навчання дитини. Це зміна підходу і розуміння, тому що в одному місці є можливість у держави сконцентрувати якісніші лабораторії, якісніші профільні класи, підібрати вчителів, які зможуть дещо інтенсивніше і глибше дати той чи інший матеріал. Тут, до речі, варто поговорити і про педагогічні університети, які мали б включитися... З цим є також у нас проблема — переадаптувати свою програму підготовки вчителів з урахуванням вимог старшої профільної школи. Цього поки що в країні не відбулося. Ось вам ще один пріоритет: зробити так, щоб педагогічна освіта збігалася з потребами сучасних вимог української школи, зокрема старшої профільної школи. Тут достатньо великі моменти.
Зокрема, зараз ми працювали з Федерацією роботодавців, вони збирали всі наші компанії, які працюють над виготовленням шкільного автобуса. Шкільний автобус — це не просто такий самий автобус, як маршрутне таксі, тільки перефарбований в інший колір, там, незважаючи на візуальну схожість, у нього інша технологія виробництва, інший рівень безпеки. Але ми зараз поставили завдання, щоб у нас була достатня кількість автобусів повнопривідних, з вищим кліренсом, які б могли подолати ті чи інші проблеми з негодою в регіонах, де є така потреба. Тому комунікуємо і шукаємо вихід.
Є громади, в які очевидно прийдеться їхати міністру, і, можливо, не одному, тому що (я вже декілька разів підходжу до цієї думки і відходжу сам) це питання не лише Міністерства освіти. Це питання всієї держави. Тут повинні бути залучені колеги із Міністерства розвитку громад і колеги, які опікуються інфраструктурою в країні. Це достатньо комплексне рішення. Але ми розуміємо, що через все-таки певні труднощі ця реформа повинна реалізовуватися, вона повинна рухатися. І рухатися не силоміць ні в якому разі. Потрібно йти переконанням і демонстрацією переваг цієї форми над іншою. Завжди будь-яке рішення в державі це, і не тільки в державі, навіть в своєму власному житті, це такий баланс між позитивними і негативними сторонами. На мій особистий погляд і команди, позитивні сторони тут значно переважають, і ми будемо намагатися переконати в цьому українських батьків, дітей і демонструвати на позитивних прикладах, що ця реформа життєдайна і вона принесе користь передусім дітям.
.jpg)
Андрій Бутенко і Людмила Тягнирядно. Інтерв'ю записане під час національної конференції "Серпнева-2026", яка відбулася 18 серпня у Києві. На конференції була розгорнута виїзна студія Українського Радіо. Автор фото: Юрій Бєлах
"Проблема з підручниками не дасть зірвати початок навчального року"
Людмила Тягнирядно: Давайте ще повернемося до початку навчального року. Ось він уже буквально за два тижні почнеться, і тут головне питання, про яке ви вже згадали на початку нашої розмови, про наявність підручників. Ми розуміємо, що Росія обстрілює багато підприємств і виробництв. Зараз досить багато підручників було вже знищено, зокрема йдеться про 1,2 мільйона, але це станом на час, коли ми з вами спілкуємося, і ми розуміємо, що до початку вересня ще два тижні. Не знаємо, як далі буде життя розгортатися і що нас очікує далі. І тоді питання до вас таке: чи зможе міністерство допомогти підготуватися школам до 1 вересня і чи отримають школи 1 вересня вже підручники, аби діти змогли почати навчальний рік, відповідно маючи матеріал, щоби вже його опрацьовувати?
Андрій Бутенко: Це надзвичайно важливе питання, воно на контролі уряду. Підручники, що були знищені, належали декільком великим українським видавництвам, були надруковані цими видавництвами. Ми відразу почали комунікацію з цими видавництвами, почали з'ясовувати обставини, чому така велика кількість підручників перебувала в одному місці, як так сталося, які в цьому є проблеми, які є рішення цих проблем? Прем'єр-міністр відразу дав доручення декільком міністерствам владнати ці питання, і ми уже попрацювали із нашими компаніями, які займаються транспортуванням цих підручників, щоб побудувати логістику таким чином, щоб вони не накопичувалися в великій кількості на одному місці, а розосереджувати цю кількість підручників. Щоб у разі негативного якогось результату внаслідок дій ворога, щоб мінімізувати можливі втрати. Перш за все це для нас важливо.
Наші головні перевізники дали гарантії, що для них доставка шкільних підручників буде пріоритетом, і будуть доставлятися відразу і максимально швидко. Так само ми пропрацювали із керівництвом обласних військово-цивільних адміністрацій для того, щоб коли ці підручники із видавництв доберуться до області і будуть чекати своєї пересилки на райони і нижче до громад, вони також не зберігались в одному місці, а були розосереджені. Тобто: розосередження підручників.
Друге: ми шукаємо можливості зараз компенсувати і підтримати видавців, які втратили великі партії, з боку уряду для того, щоб вони могли швидко відновити цей наклад.
Людмила Тягнирядно: Є на це гроші?
Андрій Бутенко: Гроші — це завжди проблема. Ви розумієте, що всі видатки України йдуть на війну, вони йдуть на оборону, але школа є пріоритетом. Школа є для нас пріоритетом, і діти є пріоритетом. І незважаючи на те, що, звичайно, є проблеми з фінансуванням, я впевнений, ми знайдемо на це гроші. Але зараз на перші дні навчального року, очевидно, цього вже ми не встигнемо зробити. Тому тут є нормальний компенсаторний підхід, на мій погляд, — це використання електронних підручників і посібників, які є в доступі для дітей, і вони почнуть навчальний рік з цим. Це, звичайно, не є повноцінною заміною, але не дасть зірвати початок навчального року.
Людмила Тягнирядно: Скільки коштів загалом потрібно, щоб надрукувати підручники, які вже були знищені? Чи є розуміння?
Андрій Бутенко: Я боюся назвати вам отаку цифру, оскільки зараз ідуть останні консультації, вивірення, оскільки вартість підручників включає в себе різні елементи: це і певну маржу в 5% компанії, і доставку, і так далі, і тому подібне. Тобто, але це близько 120 мільйонів. Попередня оцінка — близько 120 мільйонів.
Зарплати вчителів: "Ми хочемо почати з 20 тисяч старт"
Людмила Тягнирядно: Давайте ще поговоримо про підвищення зарплати і збільшення стипендій. Ви говорили про те, що це один з ваших пріоритетів під час серпневої конференції. Ми говоримо про те, що з вересня зарплата педагогів має зрости на 20%. Отже, молодий вчитель може орієнтовно отримувати від 12 до 17 тисяч, людина з досвідом, досвідчений вчитель — від 16 до 28 тисяч. От як ви думаєте, чи достатньо цієї зарплати для вчителя і взагалі для людини, щоби вона утримувалася і продовжувала працювати в цій професії?
Андрій Бутенко: Звичайно, це та сума, над якою потрібно ще багато працювати для того, щоб це стало конкурентоспроможно. Ми у собі в пріоритетні завдання уряду поставили так само підготовку законопроєкту, який би змінив принцип розрахунку і підходу до заробітної плати вчителя. Ми діємо в тому правовому полі, яке воно зараз є, і з тими наявними ресурсами, які зараз є в державі. І наше завдання — попрацювати разом з Міністерством економіки, з Міністерством фінансів і знайти те економічне рішення, яке було б і реалістичне, і водночас дозволило підняти заробітну плату вчителям. У нас є омріяна цифра...
Людмила Тягнирядно: Скільки має отримувати вчитель?
Андрій Бутенко: Я б хотів, щоб вчитель отримував досить багато. Але ми хочемо почати з 20-ти тисяч старт, і до якої будуть додаватися різні доплати: за престижність, за активність, за класне керівництво. От я перед собою ставлю таке завдання: підготувати такий законопроєкт і, сподіваюсь, колеги з Міністерства економіки, Міністерства фінансів підтримають наші ініціативи. Це поки що план, але такий реалістичний план. Це не мрія, це план, над яким ми будемо працювати.
Людмила Тягнирядно: Де знаходити на ці бажані інвестиції кошти?
Андрій Бутенко: Зараз ми маємо різні доплати, які отримують вчителі, і вони досить розрізнені. Є абсолютно природні, які потрібно підтримувати і розвивати, наприклад, доплата за класне керівництво, доплата за утримання і роботу в лабораторії, перевірку зошитів і так далі, і так далі — кожен педагог їх знає. Але ми маємо так само достатньо багато цікавих і дивних доплат. Наше управління фінансів пробувало підрахувати, і ми нарахували понад 80 різних типів і видів доплат, які зараз фігурують у всіх у всіх різних документах. І про переважну більшість, я впевнений, вчителі ніколи і не чули, але вони існують, і десь вони... На них ідуть певні витрати. Їх оптимізація, об'єднання в більш крупні і зрозумілі для всіх кластери дозволить нам зекономити певні кошти. І, ну, звичайно, ми сподіваємось на підтримку всієї держави, тому що, як уже сьогодні було зазначено на конференції, освіта — це важливо, і нам потрібно крок за кроком повертати престижність професії педагога.
З 1 вересня стипендія буде стартувати із 4 000 гривень
Людмила Тягнирядно: Щодо стипендій студентам. Також ви говорили про підвищення. Коли і наскільки можливе воно?
Андрій Бутенко: Ми очікуємо підвищення з 1 вересня у студентів закладів вищої освіти та державних коледжах. З 1 вересня стипендія буде стартувати із 4 000 гривень. Там будуть різні градації: це базова, буде підвищена стипендія за окремі успіхи. Я не беру до уваги соціальні стипендії, які також у нас існують, і іменні стипендії, які також у нас існують.
