Булінг триває. В Одесі однолітки побили дівчину. Про що свідчать кричущі факти цькування та проявів насильства серед підлітків? Чому жорстокість притаманна дітям? Чи були вони колись добрішими? Аналізує ситуацію у програмі Українського радіо "Сьогодні. Ввечері" психолог Людмила Копошинська.
Ми поговоримо про те, як протидіяти булінгу. Булінг - це психологічний і фізичний тиск одного чи групи дітей і підлітків на своїх однолітків.
Людмила Копошинська: Я хочу зробити зауваження, що це не стосується лише тільки підлітків. А в трудовому колективі, вибачте, на фірмі, а в сім'ї ми називаємо це трошки по-іншому, але ми в багатьох сферах нашого життя зустрічаємо, що хтось один стає цапом-відбувайлом. І одна річ, коли йдеться просто про знущання на рівні слів, і зовсім інша, коли йдеться про ті випадки, про які ви говорите.
Ми сьогодні зосередимося на дитячому і підлітковому булінгу. Ці випадки: це суспільство стало жорстокішим і їх насправді побільшало, чи через діджиталізацію нашого простору, через те, що ми маємо доступ до інформації, ми просто стали більше знати про це?
Людмила Копошинська: Я можу сказати, що на це запитання може відповісти тільки той, хто його досліджував. Насправді, ніхто не може сказати чи його стало більше, чи менше. Дійсно, засоби комунікації дають нам можливість дуже швидко дізнаватися про такі випадки, але люди старшого віку розповідають про те, що в школі так само були випадки або з ними, або вони були свідками булінгу. Тобто я хотіла сказати, що треба говорити про проблеми, про ті ознаки, за якими можна було б батькам дізнатися, що дитина стала об'єктом знущання, бо дуже рідко коли бувають такі агресивні напади, що одразу напали і таке жорстоке побиття відбулось. Як правило, є певний період, коли цей конфлікт розгортається, відбувається ескалація, і те, що з'являється відеозйомка - це вже останній, піковий момент. Завжди будь-який конфлікт має свою історію, свої етапи. Якщо дитина розповідає і якщо батьки вимявляють інтерес до цього, якщо є ступінь довіри у дитини до баитьків, дитина повідомляє про певні речі, які навколо неї відбуваються. І є етап, коли можна поставити заслон. І класний керівник, і школа, в цілому можуть щось зробити, але є такі речі як сімейне виховання, і коли дитина вже доходить того віку, що вона виходить з-поза своєї сім'ї, в неї є така установка щодо того, що є цінністю і щодо того, на що вона реагує. Основна відповідальність все таки на батьках.
Чому в будь-якому дитячому колективі з'являється та дитина, той підліток, який потрапляє під це цькування? Чому це стається?
Людмила Копошинська: Дитина, коли приходить у цей світ, вона не народжується не цнотливою, не розбещеною, вона не народжується злочинцем, вона не народжується добропорядною, сміливою, такою, яка може захистити себе, вона не народжується боягузом. Повторюю, що вже сто разів звучало - у стосунках зі своїми батьками, той досвід, який дитина отримує, вона з тим досвідом приходить у школу, а діти, вони довгий час вчаться бути людяними. І коли дитина не може захистити свої границі це провокує таку поведінку агресора.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Людмила Копошинська.
