Ілюстративний скриншот УНІАН
Слово "булінг" вже доволі часто можна зустріти у різних соціальних мережах. Утім, саме явище булінгу чи цькування ― чим воно важливе і чому це не просто про певний конфлікт, який може ставатися у школі або іншому дитячому колективі?
Дарина Аітова: Булінг ― це систематичне повторювання приниження або агресії. Дуже часто є дисбаланс сили ― або фізичний, або соціальний, або психологічний. Тут треба одразу сказати, що психологи часто використовують фразу про те, що для булінгу немає причини. Тобто, якщо людина стала жертвою, це точно не означає, що вона щось сама для цього зробила. Але тут варто зазначити, що дуже часто, якщо вчителі спостерігають булінг, то там є дисбаланс. Тобто ― хтось візуально може бути сильніший і тому може вчиняти насилля щодо іншої людини. Такі маркери важливі для запам'ятовування, тобто ― дії повторюються. Це не один раз діти або підлітки посварилися, а потім помирилися, а є повторювання, є намір принизити або виключити із групи. І дитині боляче, страшно, вона є беззахисною.
Що ми можемо сказати про сам процес виявлення того, що булінг має місце? Адже часто-густо підлітки можуть не розповідати про це. Чому вони цього не роблять? І як батькам орієнтуватися і взагалі зрозуміти, що є якісь маячки?
Дарина Аітова: Ми як суспільство маємо розуміти, що відповідальність лежить на нас. Адже ми щодня приймаємо рішення у своїй родині, на робочих місцях, і ці рішення формують те, як наші діти та підлітки ставляться до цих проблем. Добре, якщо в нашій родині або колективі, де ми працюємо або комунікуємо, особливо коли там є підлітки і діти, ми чинимо по-доброму, говоримо і показуємо своєю поведінкою, що тут не місце для насилля, навіть якщо це просто хтось жартує над тваринами, наприклад. Тому дуже важливо, щоб дорослі проаналізували свою поведінку ― як вони взагалі спілкуються зі своїми дітьми, зі своїми родичами. Надзвичайно важливо, як ми формуємо ситуацію, як ми своєю поведінкою показуємо, мовляв, я ж просто жартую, тобі зараз може бути неприємно, але ж це просто жарт, він нічого не означає! На такому базовому рівні треба викорінювати всі ці речі. Але насправді є маркери, за якими батьки або опікуни можуть зрозуміти, що з дитиною відбувається щось не так.
Дарина Аітова. Фото: facebook
Найперше, психологи часто говорять про різку зміну поведінки. Якщо ми звикли бачити свою дитину активною, жвавою, а тут вона різко стає замкненою, сповільненою, то це є маркером, аби подумати, чи все з нею добре. Або навпаки, якщо дитина зазвичай була спокійна, флегматична, а тут ми бачимо, що вона може вибухати і постійно знервована. Батьки мають бути уважними до своїх дітей, тож якщо бачимо різку зміну поведінки, яка триває якийсь час, то важливо звернути на це увагу.
Крім того, наприклад, дитина не хоче йти до школи. Мабуть, час від часу всі діти можуть не хотіти йти до школи, але якщо це різке рішення, то це може бути пов'язане не просто з тим, що дитина боїться контрольної роботи. Ми бачимо, що, наприклад, відгуки дитини можуть бути про страх, мовляв, "мені страшно, я не впевнений у тому, що там буде відбуватися", тобто у школі дитина не відчуває себе у безпеці.
Також маркерами можуть бути тривожність, замкненість, плаксивість, якщо з’явилися проблеми зі сном або соматичні скарги, наприклад, болить живіт чи голова. Знову ж таки, час від часу в усіх людей може щось боліти, але тут ми прямо бачимо, що це дуже пов'язане зі школою.
Ще момент, коли дитина починає про себе відгукуватись таким чином, що ми чуємо: у неї починає страждати самооцінка. І звісно, якщо є якісь пошкоджені чи зниклі речі, або ми бачимо на тілі дитини подряпини й синці. Це точно є важливими маркерами і варто звернути на них увагу. Але не так, що "ти мені щось не розказуєш, ану швидко розкажи, хто тебе ображає!". Ми маємо створити такий безпечний простір, де ми можемо щось розповідати своїм дітям довірливо, а діти зрозуміють, що нам можна все розказати і що вони не будуть ще більше покарані.
Пані Дарино, а як щодо загальної статистики? Я припускаю, може бути певна скептичність щодо цієї теми. Мовляв, ой, це зараз модне, почали постійно говорити, але завжди були якісь проблеми у школах, хтось когось недолюблював. Поговорімо про цифри, адже це справді проблема і на неї потрібно зважати. Особливо в еру соціальних мереж і такого явища, як кібербулінг, який також має великий вплив на дітей.
Дарина Аітова: Ситуація, про яку ви говорили на початку етеру, дуже сумна і жахлива. Ми бачимо, у що все це може вилитися. Якщо ми говоримо про дитину або підлітка, котрий перебуває у ситуації булінгу, то ця дитина дуже сильно страждає. Нам, дорослим, треба розуміти, що сьогодення відрізняється від того часу, коли ми були підлітками і дітьми. Якщо говорити про статистику, маю трохи цифр. За даними досліджень ЮНІСЕФ, сьогодні близько 60-70% дітей в Україні хоча б раз стикалися з булінгом. І приблизно кожна третя дитина регулярно зазнає цькування. До того ж, як ви дуже влучно зауважили, значна частина випадків відбувається саме онлайн. Тобто кібербулінг зараз дуже сильно розповсюджений і це навіть загострює ситуацію, адже раніше, до появи до соціальних мереж, дитина або підліток могли хоча б удома, наприклад, відчувати себе у безпеці, а зараз діти 24/7 можуть перебувати у ситуації сильного навантаження і напруження. Їм немає де сховатися, тому що через будь-який ґаджет до них можуть мати доступ різні люди та навіть злі люди з поганим наміром. Тому нам, дорослим, треба бути дуже уважним і розуміти, що у підлітків відбувається непростий етап дорослішання, багато різних процесів пов'язано із цим. А якщо ми додаємо сильну напругу і тривогу через небезпеку, через те, що будь-де тебе можуть дістати й образити, або твоїх знайомих, або твоїх батьків, то це може тримати у великій напрузі й не давати можливості зростати у правильному середовищі.
Обговорюємо тему з наступним нашим гостем. Це професійний переговорник, конфліктолог Макс Маршал. Я би хотіла звернутись із проханням пояснити, як діяти батькам у разі, якщо випадки булінгу вони вже зафіксували? Пані Дарина нам пояснила, які можуть бути передумови, як вони можуть проявлятися, за якими маячками ми можемо їх розпізнати. Але які наші дії на наступний день? Що робити?
Макс Маршал: Булінг ― це явище, це не конфлікт. Він виникає тільки там, де дорослі систематично ігнорують свої обов'язки.
Перше, що треба зробити, це припинити допит дитини. Замість "За що вони тебе так?" кажіть просто: "Я на твоєму боці, ми все це вирішимо. Я тебе буду захищати". Тому що дитина має відчути безпеку, а не провину. Це перше. Якщо ви цього не зробите, то подальші дії не мають сенсу. Дитина сама їх буде саботувати, бо вона боїться наслідків, які відбудуться, коли вона повернеться у школу ― з боку класу, з боку вчителів.
Друге ― треба зафіксувати. Не треба вести жодних розмов "по-чоловічому", створювати конфлікти з батьками кривдника на задньому дворі або в кабінеті директора. Це для вас пастка. Важливі ― тільки папери. Треба зібрати докази, які тільки можливо. Перше, якщо це можливо, фотофіксація, відео- та аудіофіксація. Зараз аудіо можна записувати будь-де, що на телефоні, що на смарт-годиннику. Треба з дитиною це пропрацювати. Далі ― скріни. Як казала попередня спікерка, кібербулінг набагато страшніший, бо від нього неможливо сховатися. Якщо від шкільного ти прийшов додому ― і ти в безпеці, то від кібербулінгу тобі не сховатися. До того ж, там аудиторія значно більша. Тому треба фіксувати. Аудіо, відео, фото, скріни. Обов'язково, якщо є побої, медична довідка. Це перший крок, який треба зробити у зборі доказів. Піти до лікаря, щоб він зняв побої, якщо вони є. Лікар має певний регламент, і цей регламент запускає бюрократичну процедуру вже всередині школи.
Третє ― це заява на ім'я директора. Офіційно, з реєстрацією у журналі. У заяві пишете, що вимагаю створити комісію з розгляду випадку булінгу згідно із законом №2657, термін. І в директора тепер є 24 години, щоб повідомити поліцію, бо він повинен це зробити за законом і за своїми обов'язками. Не повідомив ― штраф, адже тоді директор вже причетний до систематичного булінгу.
Школа завжди буде намагатися "зам’яти" конфлікт, щоб не псувати собі рейтинг, не підставляти кар'єру тих освітян, хто там працює. Завдання батьків ― не давати їм цього зробити. Тому що цей рейтинг ― це здоров'я вашої дитини. Він оплачується саме здоров'ям вашої дитини, як психологічним, так і фізичним.
Я зараз роблю серію дописів про булінг з різних боків, бо там є чимало учасників процесу. Вчора я дав детальний алгоритм повністю, як зробити і вирішити проблему булінгу через школу, коли школа замовчує, коли замовчують директор і вчитель, до того ж учитель налаштовує клас проти дитини. Тобто до булінгу доєднуються вже й учителі, які часто не знають, що їм робити, які вигорають на роботі тощо.
Макс Маршал. Фото: facebook
Щодо топпомилок батьків, я б хотіла це винести в окреме запитання. Ви вже сказали про "приватні розборки" на задньому подвір'ї школи. Чого ще не варто робити батькам?
Макс Маршал: Правило номер один, ще раз повторюсь, це припинити вести допит власної дитини. Або намагатися їй довести, що "ти сам винен", або казати, що "ти маєш давати відсіч". Ми всі бачили булінг у школі, але він так не називався, коли ми навчалися. По коментарях під моїми дописами дуже гарно видно, що більшість батьків намагається через власну дитину дати відсіч тому кривднику, який "діставав" їх ще у школі. І там поради ― і від жінок, і від чоловіків ― що "треба дати в лоба", "розбити пику". Як ви це собі уявляєте взагалі? Скільки було таких випадків, коли жертва булінгу давала відсіч кривднику? Один-два на школу за місяць, за рік, за весь термін вашого навчання? Тобто це не працювало з вами, чому це спрацює з вашою дитиною? Дитині психологічно важко, вона налякана. Ви штовхаєте налякану дитину туди, на розборки. Цього не можна робити. У дітей різний характер. Перший обов'язок батьків ― це підготувати дитину: як тримати удар та як нести відповідальність за те, що відбувається далі з наслідками твоїх ударів. Я там викладав історію, де один із учнів у стані афекту, накручений батьком, розбив іншому учню голову. І це вже кримінал, це загроза життю тощо. Тому перше ― не треба сина відправляти, щоб він виправляв помилки вашого минулого та якісь ваші образи. Розбирайтесь із цим самі. Є психологи, це зараз можна пропрацьовувати досить нормально.
Для дитини є певний алгоритм. Топ-помилок батьків починається саме з того, що "дай йому відсіч". Як виправляється ця помилка? "Дивись, я тебе захищу, давай разом із тобою зараз сядемо і продумаємо план, як ми будемо діяти". Дитина повинна бачити, що ви її захищаєте. Друге ― "я віддам його або її на секцію, щоб вона навчилася самообороні". Я більше 30 років займаюся контактними видами спорту і бачив купу прикладів, коли приходять такі діти, навіть вже більш-менш дорослі, і їм просто ламають характер. Бо там більше 50% тренерів ― ще пострадянської школи, того ж таки боксу. Там багато соціопатії, вони просто поламають вашу дитину. Дитину поламають самі умови навчання у таких секціях. Секція не вирішує питання з булінгом.
Прийти разом із батьками до школи і вчинити скандал ― це топ-3 помилка. Вона дуже-дуже шкідлива, тому що батько піде зі школи, а дитина там залишиться, і далі навіть ті учні, які займали нейтральну позицію у цьому булінгу, побачать травлю, як кривдять цю дитину, і вони моментально стануть на сторону булера. Це топ-3 помилки.
Перше. Не посилати налякану дитину давати відсіч, якщо вона до цього відсіч давати не вміла.
Друге. Не відправляти її обов'язково на спортивні секції, якщо склад її характеру зовсім для цього не придатний.
І третє. Не йти і влаштовувати скандал на емоціях, разом із дитиною. Щоб потім тільки сама дитина розгрібала ці наслідки.
Цих помилок насправді більше. Ми за такий короткий час не встигнемо всі розібрати. Я у фейсбуці про них пишу регулярно.
