1. Адаптація законодавства до міжнародних норм
Марина Ліліченко наполягає: Україна має адаптувати своє кримінальне законодавство до норм міжнародного права.
"Будь-який воєнний конфлікт має супроводжуватися нормами міжнародного гуманітарного права. Україна чомусь не поспішає, вона дуже запізнюється з адаптацією цих норм у своє законодавство. Ми як правозахисники зараз маємо задачу номер один: щоб Україна імплементувала ці норми і щоб злочини, які вчиняються проти мирного населення, проти військовослужбовців, проти моряків окупаційною владою, були прописані у Кримінальному кодексі і мали міжнародний характер", – пояснила правозахисниця.
2. Право на справедливість для колишніх полонених та військових
Прийняття закону про воєнних злочинців дозволить гарантувати справедливість для людей, проти яких чинилися злочини.
“Україна має захищати своїх громадян, які повернулися з полону і мають такі трагічні історії. Таких людей дуже багато, з кожним роком їх буде все більше й більше. Цей закон дає людям право на справедливість. Адже вони були у нелюдських умовах. Бо зараз терористи відбувають мінімальне покарання за загальнокримінальними злочинами", – зазначила Марина Ліліченко.
3. Невідворотність покарання для військових злочинців
На відміну від загальнокримінальних злочинів, міжнародні злочини не мають терміну давності, тож покарання їх застане, зазначає правозахисниця.
"Людина понесла б більш жорстке покарання, не змогла б бути амністована. Швидше за все, вона не змогла б також бути обміняна на наших полонених, бо це була б зовсім інша кваліфікація", – підсумувала Марина Ліліченко.
