Що ми знаємо про Донеччину, про Луганщину й про Крим? Що ми знаємо про вихідців з цих регіонів та їхній внесок в процеси державо- та націотворення? Чи подолали ми стереотипні уявлення про Схід і Крим як про території, що не брали активної участі в становленні України й натомість плекали здебільшого зрадників та колабораціоністів?
Проєкт «Люди світла» покликаний глибоко й цікаво розповісти про видатних діячів, інтелектуалів, борців за незалежність, котрі народилися чи були міцно пов’язані з Кримом, Донецькою та Луганською областями.
Співавтори проєкту «Люди світла» – ведучий Українського радіо Сергій Стуканов та громадський діяч Станіслав Федорчук – епізод за епізодом розгортатимуть перед слухацькою та глядацькою авдиторіями яскраві життєписи видатних донеччан, луганців й кримців, аналізуючи їхні ідеї, вчинки та спадщину.
Іван Дзюба, Василь Стус, Галина Гордасевич, Олекса Тихий – й десятки менш відомих або невідомих загалу імен – оживуть на радіохвилях, стверджуючи Крим, Донецьк і Луганськ як невід’ємну частину соборної України.
Передачі з архіву Українського радіо
Історія Харитини Пекарчук — це історія військової звитяги та відданості українській справі. Вона народилася у Сімферополі наприкінці 19 ст. Під час Української революції 1917 року стала співзасновницею кримської "Просвіти", а згодом долучилася до лав армії УНР. Декілька років воєнних лихоліть, поранення, перемоги й поразки. Й заслужене місце в історії. Харитина Пекарчук стала першою жінкою, яка отримала українські державні нагороди в ХХ ст. — жетон ордена Залізного хреста та Хрест Симона Петлюри. Про неймовірну бійчиню з Криму, яка поклала здоров’я на вівтар української справи.
Генерал радянської армії, який гучно заявив про порушення прав людини в СРСР і, пожертвувавши становищем, посадами і званнями, став на захист кримськотатарського народу. Саме такою — безкомпромісно порядною й чесною людиною — увійшов до історії уродженець Запоріжжя Петро Григоренко. Пройшовши військовими кар’єрними сходами практично до самої верхівки, маючи за плечима правдивий бойовий досвід на полях Другої світової війни, Петро Григоренко не зміг мовчати про злочини комуністичного режиму, особливо цинічне місце серед яких належало депортації кримських татар 1944 року. Як українець став голосом кримськотатарського народу? Як радянський тоталітарний режим помстився генералу й на які випробування його прирік? Як Петро Григоренко в екзилі продовжував боротьбу за незалежну соборну українську державу?
Воював у лавах Червоної армії, потрапив до німецького полону, записався до дивізії "Галичина", опинився в англійському полоні в Італії, де розпочав літературну кар’єру. Направду важко було би вимислити більш неймовірну життєву історію, аніж ту, яка випала уродженцеві Луганщини Віталію Бендеру, практично незнаному в Україні письменнику, есеїсту та політичному діячеві, котрий після Другої світової війни мешкав у Англії та розбудовував — разом із легендарним Іваном Багряним — Українську революційно-демократичну партію.
У восьмому епізоді проєкту "Люди світла" ведучий Сергій Стуканов та громадський діяч Станіслав Федорчук повертають із забуття знакового діяча української діаспори. Які ідеї вкладав Віталій Бендер в свої романи й новели, присвячені Україні? Як луганчанин спромігся стати наступником Івана Багряного на чолі його партії? Слухайте або дивіться восьмий епізод проєкту "Люди світла" про Віталія Бендера в етері й на Ютуб-каналі Українського радіо.
Одна з найяскравіших діячок українського дисидентського руху другої половини ХХ століття Раїса Мороз (в дівоцтві Левтерова) народилася на Донеччині в родині приазовських греків. Початкова шкільна російськомовна освіта на позір не віщувала їй участі в українському русі, проте вступ до Львівського університету й знайомство із Валентином Морозом, що переросло у шлюб, кардинально змінило долю Раїси. Вчителювання, перекладацька діяльність, поширення самвидаву, культурні дискусії стали частиною повсякдення, а після першого й надто другого арештів її чоловіка Раїса Мороз активно влилася в правозахисний рух, домагаючись розголосу про порушення прав людини в СРСР на весь західний світ.
У сьомому епізоді проєкту "Люди світла" ведучий Сергій Стуканов та громадський діяч Станіслав Федорчук розповідають про непересічну дисидентку та культурну діячку, що справила потужний вплив не тільки на правозахисні середовища в УРСР, але й у діаспорі. Як грекиня стала українською націоналісткою? Як їй вдалося привернути увагу усього світу до долі українських шістдесятників та дисидентів? Слухайте або дивіться сьомий епізод проєкту "Люди світла" про Раїсу Мороз в етері й на Ютуб-каналі Українського радіо.
Надія Світлична, молодша сестра одного з лідерів українського шістдесятництва Івана Світличного, увійшла до історії дисидентського руху як талановита організаторка заходів Клубу творчої молоді та принципова правозахисниця. Уродженка Луганщини впродовж майже десяти років була невід’ємною частиною київської інтелігенції; творила й поширювала самвидав; працювала разом з Аллою Горською у складі групи художників-монументалістів у місті Донецьк. У шостому епізоді — про непересічну літературознавицю, громадську діячку, а наприкінці життя і журналістку української редакції Радіо Свобода у США. Який внесок зробила Надія Світлична у становлення українського дисидентського руху? Як розвинула українознавчу й просвітницьку діяльність за океаном?
"Все найкраще в мені — це Іван. Усе найкраще у багатьох інших — від Івана". Такими словами схарактеризував українського літературознавця, письменника, дисидента та політичного в’язня Івана Світличного геніальний поет і соратник Василь Стус. Прибувши з Луганщини до Києва на початку 1950-х років, Іван Світличний одразу став серцем українського шістдесятництва; інтелектуальним лідером національно-демократичного руху 60-70-х років; соборником, який об’єднував середовища Львова та Києва.
Про одного з найвизначніших діячів українського національного руху другої половини ХХ століття, співзасновника Клубу творчої молоді Івана Світличного. Яким був його літературознавчий доробок? Якою була його роль у культурній інтеграції Сходу і Заходу?
Донька священника й політв’язня, що народилася на Тернопільщині, але потрапила на Донбас, де прожила більшу частину життя. Така історія цілком могла би стати сюжетом захопливого й драматичного кінофільму, але трапилася насправді. Йдеться про українську поетку й громадську діячку Галину Гордасевич, чия біографія рясніє неймовірними поворотами й зиґзаґами долі. Іще не завершивши старшої школи, вона була звинувачена в антирадянських настроях та зв’язках із націоналістичним підпіллям; потрапила до в’язниці й, вийшовши через амністію, подалась на Донбас. Яскрава літературознавча й літературна діяльність стала окрасою літературного процесу Донеччини. Попри ідеологічні рамки й обмеження, поетка зберегла українську ідентичність і 1989 року стала співзасновницею легендарного Донецького Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
У четвертому епізоді проєкту "Люди світла" ведучий Сергій Стуканов та громадський діяч Станіслав Федорчук розповідають про одну з найяскравіших постатей українського літературного й громадського руху Донеччини 60-80-х років ХХ сторіччя.
"Я — українець. Я — для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури". Це життєве кредо належить філософу, вчителю, громадському діячеві Олексі Тихому, який в 1950-70-х роках став свідком культурної деградації українців Донецької області, спричиненої тотальним зросійщенням краю. У третьому епізоді проєкту "Люди світла" ведучий Сергій Стуканов та громадський діяч Станіслав Федорчук розповідають про життя й творчість укладача "Словника покручів української мови", автора збірки "Мова. Народ" та "Думок про рідний Донецький край". Які механізми русифікації спостеріг та описав Олекса Тихий? Які засоби боротьби зі зросійщенням він обрав? Як вилучені та знищені КДБ твори мислителя все-таки дійшли до наших днів?
Середина 1970-х років. В Україні триває прискорена русифікація, свободу слова придушено, позаду декілька хвиль репресій проти української інтелігенції та дисидентів. Здавалося б, жодного просвітку на горизонті. Втім, зненацька на захист розтоптаних в УРСР прав людини повстає десяток відважних людей на чолі з 56-річним вихідцем із Луганщини, письменником, поетом, філософом Миколою Руденком. Попри тиск і переслідування з боку спецслужб, в жовтні 1976 року вони проголошують створення Української Гельсінської Групи й, наражаючи себе на багаторічні ув’язнення, безстрашно виходять на бій із тоталітаризмом. Про неймовірні злети й падіння, які спіткали впродовж життя видатного луганця Миколу Руденка. Чому попервах щирий прихильник Марксового учення, котрий мав непересічні шанси зробити кар’єру радянського діяча або письменника, відмовився від привілеїв і виступив проти системи? Яке місце в духовному житті України він відводив Луганщині й у чому вбачав її роль?
1960-ті роки. В Україні дедалі сильніш розгортається русифікація, що покликана знищити українців духовно, перетворивши їх на мовчазний матеріал для формування "нової історичної спільності – радянський народ". За цих умов в середовищі шістдесятників підпільно поширюється стаття, що справляє ефект вибуху бомби. "Інтернаціоналізм чи русифікація?" – таке питання виносить у заголовок своєї самвидавної праці молодий літературознавець з Донецька Іван Дзюба. Чому літературознавець називав українську Донеччину Атлантидою й що робив задля того, аби її віднайти? Чому одна з останніх збірок його есеїв дістала назву "Донецька рана України" й в який спосіб, на думку Івана Дзюби, можна цю рану загоїти?
