Авторська збірка творів Руслани Лоцман "Писульки від мамульки". Фото: Ольга Скотнікова
"Щоб упродовж 12 років навчання у школі діти опанували 500 українських пісень"
Розкажіть трохи більше про "Пісенну казку", яку ви начитали.
Я взагалі співачка, і перше моє послання до світу й до дітей України ― це пісня. У пісні закладений світогляд нашої нації, мораль та цінності наших предків. Наші діти перестали співати народні пісні, на жаль. І моє завдання було показати у казці безліч народних пісень, які переплітаються у розповіді, а діти мали розгадати, скільки заховано українських пісень у цій казці. Таку казку-загадку я розповіла спочатку своїм дітям, яким на той момент було 3 і 5 років, а тепер я цю казку цитую для школярів, молодших і старших, коли маю з ними зустрічі, для того щоб поставити їм запитання: "Скільки у цій пісенній казці є українських пісень і скільки цих пісень ви знаєте?". Днями у мене була зустріч у дитячій бібліотеці в Києві, і першокласники почали співати 2-3 пісні, які вони знали. Але це не народні пісні, а сучасні. Я їм показала кошик, в якому заховано 500 українських пісень, і задала завдання, щоб упродовж 12 років навчання у школі вони опанували 500 українських пісень. У згаданій "Пісенній казці" у мене налічується 70 українських пісень ― від весняночок до ліричних, наприклад, "Цвіте терен", "Йшли корови із діброви", "Тихий Дунай", "Бистрий Черемош" та ін. І коли слухачі цю казочку сприймають на слух, то розуміють, що в ній є не лише слова, а є природа України. Наші річки, кожне деревце і квіточка ― оспівані. Тому ми маємо ці пісні повертати до життя. Із тої "Пісенної казки" з’явився цілий цикл казок, які вплітають у себе українські пісні. У мене є казка про цвіт папороті, яка побудована на обрядових піснях, що супроводжують купальське дійство. Або "Казка про козака-визволяку", під час розповіді якої згадуються козацькі патріотичні пісні.
"Під час карантину ми вивчали по одній пісні на день, тож за рік діти опанували 365 пісень"
Справді, у піснях закодовано дуже багато сенсів. Але може виникнути думка, що не всім дітям пісня цікава. Чи може таке бути, що дітям не подобаються пісні?
Я виросла у родині, де завжди звучала пісня. Зараз троє моїх дітей ростуть в оточенні української пісні, вони разом зі мною співають. Для них я пишу казки, а потім ми їх записуємо. Мали навіть вдома такий пілотний проєкт "Писульки від мамульки", де у домашній шафі-студії записували аудіоказки ― озвучували мої авторські казки та співали разом пісні. Це стало дуже гарною забавою, що розвиває не лише мозок та легені, а й світогляд і фантазію. Тому що коли дитина запам’ятовує тексти ― а пісні бувають по 6-12 куплетів ― то вона запам’ятовує логіку. Українська пісня допомагає також розвинути дикцію. Завдяки пісням мій Тарасик у три з половиною роки вимовляв усі букви включно з "р". Тобто коли дитина співає, у неї правильно формується постановка голосу та розмови, вона опановує нові слова і грамотно говорить. Я вважаю, що на кожну дитину пісня має колосальний вплив. І не може бути такого, що одна дитина ― для пісні, а інша ― ні. Якщо подивимося на досвід японців, то у них взагалі немає такого вибору, бо наприкінці навчання у школі ти маєш скласти 200 народних пісень або тобі не дадуть атестат. І коли ми порівняємо величезний багаж української пісні ― 20 тисяч пісень лише в ЮНЕСКО зареєстровано, а налічують до 200 тисяч українських пісень ― то маємо знати хоча б 500 пісень кожний. І тоді вже вирішувати, співаєш ти їх у повсякденні чи не співаєш. Але ти просто маєш їх знати, тому що це ― твоя спадщина. Це те, що ти маєш шанувати. Мої діти взагалі тої проблеми не мають, бо для них як попити чаю, так і заспівати пісню кожного дня. Це повсякденна річ завдяки нашій родинній практиці та пісенного щоденника, який ми вели у 2020 році під час карантину. Ми вивчали по одній пісні на день, тож за рік діти опанували 365 пісень. Думаю, це має бути в кожній родині. Українська пісня має повернутися. Саме тому в моїх авторських казках так багато пісень.
Руслана Лоцман. Фото: wikimedia.org
"Щоб навчитися співати, треба хоча б спробувати підспівувати за якимись виконавцями"
А якщо родина не співоча? Коли люди не вміють співати або комплексують, то як почати співати? Як заходити в цю сферу і починати це робити з дітьми?
Щоб навчитися читати, треба принаймні спробувати читати по складах. Щоб навчитися співати, треба хоча б спробувати підспівувати за якимись виконавцями, що вам подобаються. Сьогодні в інтернеті купа матеріалу ― нашої класики, естради, народних пісень у будь-якому виконанні. Просто треба знайти свій звукоідеал, того виконавця, який тобі подобається, або кілька виконавців, що будуть близькі тобі по звуку та з якими тобі буде зручно співати разом. Коли ми з дітками записували сторіз для соцмереж, де виконували спільно по одній пісні, діти ще не знали пісню, а ніби повторювали за мною, здогадувалися, і вже за другим-третім разом вони ту пісню знали краще за мене.
Наше завдання ― щоб мама і тато вдома не просто давали дитині можливість посидіти самому в мультику чи телефоні, а створювали інші можливості. Наприклад, сьогодні у нас слухання гарної пісні, ми обираємо її та пробуємо під той запис співати. І людина буде мати таку щоденну практику ― співати разом із гарними виконавцями. У нас дуже багато дитячого контенту, обрядових пісень, фольклорних колективів, які можна слухати під час будь-якої домашньої роботи. І коли пісня буде супроводжувати ваше життя, то автоматично записуватиметься у пам’ять та в генетичний код нашим діткам. Думаю, це може робити кожна людина. До речі, у відповідь на наш відеоблог пісенного щоденника батьки почали надсилати відео, як вони вдома з дітками співали, розучували наші пісні. Коли співає мама чи тато, для дитини це авторитет, і дитина також хоче коло мами співати. Навколо пісні обертається наш казкотворчий світогляд.
"Я ставлюся до пісенної творчості народу, як до власної дитини"
Чи є у вас улюблені пісні, своєрідні чарти?
У мене немає улюблених пісень, я просто не можу їх поділити. Коли у тебе одна дитина, то вона найулюбленіша, а коли дві-три дитини, то ти любиш усіх трьох. Я ставлюся до пісенної творчості народу, як до власної дитини, і багато пісень пишу сама. Якщо ти виносиш пісню на сцену, то щоразу виконуєш якнайкраще, аби вона запала в серце людям. Тож улюблену пісню назвати не можу, але є пісні сакральні, родові. "Туман яром" я почула, коли мені було три роки, у виконання своїх родичів. Це було в хаті моєї баби, а прабаба виводила верхнім голосом. Я це дуже добре запам’ятала. Ми цю пісню співаємо з дітьми на три голоси, і для нас це дуже важливо, що ми пам’ятаємо пісню тих людей, яких на світі вже немає, наших родичів.
"Це дуже важливо ― комунікувати через пісню, через живе спілкування"
Здається, що формування традиції довкола співу ― це щось дуже інтимне. Процес певного єднання, спосіб комунікації, коли ви співаєте разом.
Саме так. У суспільстві сьогодні є велика проблема через інформаційний потік, діти багато часу проводять у соцмережах. І дорослі також ― ми часто стаємо "зомбиками". У мене навіть є така казочка "Зомбик". Вона про те, що коли дитина змалку звикає до світу віртуального, то перестає спілкуватися з живими людьми довкола. І потім ці люди та реальний світ стають не цікаві, тому що дитина втрачає основну цінність ― живого спілкування. Адже все можна зробити в інтернеті, поспілкуватися також. І рідні, які поруч, вже не мають такого значення, коли в тебе є інтернет. Казка "Зомбик" дуже повчальна для школярів, я під час творчих зустрічей навіть розігрую цю казку в рольових іграх. Це дуже важливо ― комунікувати через пісню, через живе спілкування. У мене загалом 21 аудіоказка, що ми їх записали вдома з дітьми. Вони є на моєму ютуб-каналі ― "Писульки від мамульки".
