На фото: Тарас Шамайда, Лариса Масенко, Данило Гайдамаха
8 липня спливає 5-річна каденція мовного омбудсмена Тараса Кременя. Міністерство юстиції України внесло свою кандидатуру – актора Олександра Завальського на посаду Уповноваженого із захисту державної мови. Як ви сприймаєте те, що відбувається зараз в інформаційному просторі навколо цього призначення?
Тарас Шамайда: Я це сприймаю, як свідому і обурливу спробу влади нівелювати, послабити, звести нанівець посаду і взагалі інституцію Уповноваженого із захисту державної мови. На мою думку, це потрібно розцінювати саме так. Питання не в різних кандидатурах, які влада змінює. Питання в тому, що вони подаються за принципом "аби не Кремінь". Щоб ця кандидатура була зручною і такою, що реально не може виконувати ці обов'язки. Інституція Уповноваженого із захисту державної мови виконує дві надзвичайно важливі функції загалом для незалежної держави, а тим паче, в умовах російсько-української війни за ідентичність.
Перша функція – це захист державної мови, як одного з ключових елементів конституційного ладу. Ми знаємо, що за рішенням Конституційного суду, зазіхання на державну мову рівнозначно зазіханню на Незалежність України, на нашу державність. І Тарас Кремінь, який з 2020 року обіймає посаду Уповноваженого, з нуля створив команду, створив і запустив інституцію, яка всі ці 5 років ефективно захищала мову. Захищала від законодавчих ініціатив, які послаблювали мову, від політичних спроб, які послаблювали її статус. І, навпаки, Тарас Кремінь сприяв впровадженню Закону "Про державну мову" і захисту мовних прав громадян. Звичайно, за 5 років не можна подолати одній людині чи одній інституції наслідки 300-річної русифікації.
Але прогрес значний. Що по суті відбувається? Дійсно, закінчується 8 липня 5-річний термін повноважень цієї людини на посаді, і Закон України "Про мову" говорить про те, що Уповноважений може бути призначений на цю посаду повторно. Може звичайно бути призначена й інша людина. Це вирішує Кабінет міністрів.
А кандидатури мають вносити три посадовці. Це міністр юстиції, міністр культури і Уповноважений Верховної Ради із захисту прав людини. Вони можуть внести одну кандидатуру або кілька, це їхня справа. Звичайно, якби вони подали кандидатуру людини, яка була б ще кращою, ще професійнішою, ніж Тарас Кремінь, це було б нормальне демократичне явище. Посада не є вічною. Хоча насправді знайти таких кандидатів дуже складно. Скажу вам це, як людина, яка багато років займається питаннями мовного законодавства і захисту мови. Тому що це дуже специфічна і дуже складна посада. В принципі, всі люди, які в цій темі, які займаються мовною політикою, чудово знали, що всі ці інституції планували подати саме кандидатуру Кременя. Станом на 2-3 місяці тому. Але потім раптово щось змінилося буквально в лічені дні, і почалася лихоманка з пошуку кандидатури за принципом "аби не Кремінь", і були внесені три кандидатури цими відомствами, які навіть не відповідають критеріям, визначеним законом.
Це наприклад, фольклористки та етнографині. Тобто люди, які мову люблять, але до цієї посади не мають жодного стосунку. На сьогодні всі ці кандидати і кандидатки або відмовилися брати участь в конкурсі або повідомили, що вони не згодні з їхнім призначенням на посаду. Таким чином, ситуація ніби зайшла в глухий кут. Але з іншого боку, було багато заяв і громадських організацій, і діячів культури, і народних депутатів про те, що до Кременя немає жодних претензій з боку органів влади, які його не подали. Якщо їхні кандидати всі відмовилися, є чудовий шанс подати Кременя.
19 червня була велика заява, відкрите звернення, яке підписали дуже поважні люди, серед яких Оксана Забужко, Сергій Жадан, Сергій Квіт, Ада Роговцева, Рефат Чубаров. Ці люди прямо закликали замість тих кандидатур, які відмовилися, призначити Кременя. Відповіддю на цю заяву стала протилежна реакція, тобто до переліку кандидатів внесено актора Завальського, який, мовляв, добре володіє державною мовою і її викладає в інституті Карпенка-Карого. Але кандидатура внесена за таким же принципом, як і попередні. Тобто людина не відповідає критеріям, визначеним законом. Він не має доступу до правозахисної діяльності, діяльності захисту державної мови, він жодного дня не був на держслужбі, не обіймав політичних посад.
І безумовно, як за своєю біографією, так і за тими речами, якими він описує бачення своєї роботи, очевидно, що він абсолютно не розуміє, на яку посаду йде. З'явився навіть відкритий лист Ліни Костенко та її доньки Оксани Пахльовської. Ми всі знаємо, що Ліна Костенко надзвичайно рідко робить заяви про якісь поточні політичні чи кадрові ситуації. І от Ліна Василівна пише у своєму листі: "Ми не просто підтримуємо повторне призначення Тараса Кременя на посаду Уповноваженого з захисту державної мови, ми протестуємо проти створення такої ситуації, в якій стає можливим безпідставне брутальне усунення від роботи людини фахової і мотивованої. Мова – це наша лінія Маннергейма, на її захисті мають стояти не призначенці, а люди компетентні та безкомпромісні. Тарас Кремінь – вартовий української мови в державі Україна. Це не посада, а складна і відповідальна роль в культурі, роль, яку чітко і аргументовано підтримують ключові постаті цієї культури. Влада не має права ігнорувати ці голоси". Кінець цитати. І тут нема чого додати.
Тарас Шамайда. Фото: facebook
Пані Ларисо, яка ваша думка щодо ситуації, яка склалася довкола мовного омбудсмена? Ви заявляли, що кандидатура Завальського свідчить про некомпетентність. Які саме фрази і висловлювання вас найбільше насторожили у кандидатурі Завальського?
Лариса Масенко: Мене дивує, що навколо цієї посади відбуваються якісь ігри. На цю посаду рекомендують свої кандидатури три інституції: Уповноважений з прав людини, Міністерство юстиції, Міністерство культури та стратегічних комунікацій. Оскільки сплив 5-річний термін перебування на посаді Тараса Кременя, то постало питання або його переобрання на другий термін, або заміну. На жаль, наші владні інституції пішли цим другим шляхом. І це попри те, що діяльність Тараса Кременя на цій посаді була дуже успішною. Одне з основних його завдань – це контроль за виконанням Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Спочатку було визначено три кандидатури, жодна з яких фактично не відповідала завданням, поставленим перед цією посадою. Дивно, що ніхто з цих інституцій не назвав Тараса Кременя, як цілком реального претендента на другий термін перебування на цій посаді. Оскільки він дуже успішно виконував поставлені завдання.
Почалися протести громадськості. Понад два десятки громадських організацій подали протести і вимагали поновлення на посаді Тараса Кременя. Про це, і попри те, що рекомендовані три кандидати відмовилися і зняли свої кандидатури, все одно Кабмін призначив на цю посаду актора Олександра Завальського. Вважаю, що його висловлювання, його програма свідчить про його повну некомпетентність. Він заявляє про те, що необхідне "добротливе відновлення статусу української мови". По-перше, статус української мови не потребує відновлення. Він давно є. Це державний статус мови.
Крім того, оце визначення "добротливе відновлення" означає, що Завальський обстоює так звану лагідну українізацію. Ми вже проходили лагідну українізацію. Її свого часу пропонував Леонід Кучма. В результаті такої лагідної українізації ми мали потім Януковича при владі. Цей кандидат засвідчує свою цілковиту некомпетентність в питаннях мовної політики. І дуже дивно, що його просуває Кабінет міністрів. У випадку, якщо йому вдасться це зробити, це призведе до дуже великого конфлікту з українською громадськістю. Я вважаю, що політика, яку провадив Тарас Кремінь, була дуже ефективною. Він і наполягав на тому, що проводить її не лагідну, а наступальну українізацію.
Основне завдання Уповноваженого із захисту державної мови – це контроль за виконанням Закону "Про державну мову", з чим Тарас Кремінь успішно впорався. В цю інституцію надходять скарги про порушення цього закону. Відповідно, секретаріат Уповноваженого реагує і перевіряє ці скарги, в разі потреби накладає штрафи. Це те, проти чого категорично виступає Завальський. Але саме в цьому і полягає ефективність механізму захисту української мови. І такі механізми давно впроваджені ще в 1990-х роках у всіх балтійських країнах. В тій же Латвії діє мовна інспекція, яка контролює виконання закону про державну мову. І саме так працює і Тарас Кремінь. Тому я теж вважаю, як і багато наших культурних діячів і науковців, що потрібно залишити на цій посаді Тараса Кременя.
Лариса Масенко. Фото: facebook
Чи відчуває молодь необхідність наявності мовного омбудсмена? Чи є запит на активну мовну політику серед молоді? Як ваше оточення сприймає те, що відбувається навколо обрання мовного омбудсмена?
Данило Гайдамаха: Пам'ятаю, як ми, студенти, в свій час з плакатами "Зупини лінгвоцид" виходили під Верховну Раду і наполягали на ухваленні Закону про мову. Потім були спроби його звуження з оновленням парламенту після 2019 року. Були ці посягання і до повномасштабного вторгнення. Я хочу наголосити на спробах сьогоднішньої влади звузити сферу використання української мови, роботу закону, інституцію мовного омбудсмена, вводити уточнення до закону про дубляж. Ми за цим всім стежили. З появою Тараса Кременя на посаді мовного омбудсмена відбулося щось безпрецедентне, коли з'явилася ціла структура, ціла система, яка справді захищає мову, і робить це дуже коректно, дуже дипломатично, виходячи на зв'язок з активістами, незалежно від їхніх регалій і статусів.
Якщо Тарас Кремінь бачив, що є молодь, яка ходить на акції, що вона обростає інфлюенсерами, блогерами, які поширюють серед молоді певні тези, він запрошував їх до себе в кабінет і допомагав інформаційно. Цей зв'язок є з ним і у мене. Я хочу окремо сказати про цю близькість до людей. Коли в університетських середовищах викладачі дозволяли собі порушувати Закон про мову, студенти знали, до кого їм звертатися. І вони знали, що буде абсолютно виважена без емоційна, відповідно до закону, оцінка дій. І це звернення буде спрямоване у відповідні органи, щоб питання було вирішене.
Оця напруга в студентських колах щодо мовного питання згасала, тому що нарешті відповідальність за таке дуже важке питання, пов'язане з нашою національною безпекою, нарешті знялася з людей некомпетентних. І перейшла до людей професійних, які й мають цим займатися. Ми в ці дні висловлюємо вдячність за все, що зробив Тарас Кремінь і думаємо, що нам робити далі, аби не сталося розвороту.
Тарас Шамайда: Потрібно просто закликати зараз уряд до відповідальності. Кожна людина може висловитися публічно чи в соціальних мережах, чи в інший спосіб, чи написати звернення, наприклад, прем'єру Шмигалю, міністру юстиції, міністру культури, висловити своє обурення тим, що відбувається, написати про підтримку кандидатури Кременя. Або ж розповсюдити в мережах заяву Ліни Костенко чи інших відомих діячів культури. Чим більшою буде громадська підтримка, тим буде більше шансів, що уряд все ж отямиться і прийме нормальне державницьке рішення в інтересах національної безпеки.
Тому що мова – це питання національної безпеки. Особливо в умовах війни за ідентичність. Це війна за те, щоб ми не мали своєї мови, своєї культури і були частиною руського народу. В цьому суть цієї війни. Не в територіях чи чомусь іншому. Ці закулісні ігри, які почали урядовці, й призвели до політизації питання. А могло б бути просто нормальне робоче призначення. Зрештою, це й є політичне питання. І посада Уповноваженого належить до категорії політичних посад за законом. Це не посада держслужби. Це політична посада. Тут треба не уникати політизації, а просто мати державницьку позицію.
Як зараз варто говорити про мову? Аби не відштовхнути, а залучити людей?
Данило Гайдамаха: Нам потрібно не змінювати наш курс на розвиток державної мови, як фактору національної безпеки. Як фактору єднання українців, що зараз критично важливо. Нам потрібно слідкувати за тим, щоб мовне законодавство не звужувалося і дбати про те, щоб держава тут лишалася на боці громадян. У нас є громадські активісти, є громадськість, і є певність, що ми спрацюємо скоординовано. Навіть якщо наявна система захисту мови дещо видозміниться. Є громадські організації, є структури, які принаймні тимчасово зможуть взяти на себе певні функції знову, як це вже було до призначення Тараса Кременя. Мова у нас не залишиться без захисту. Це сто відсотків. Але хочеться побачити адекватну і розумну мовну політику нинішньої влади. Бо ті мовні здобутки, які ми бачимо сьогодні, це, чесно кажучи, здобутки минулого парламенту і уряду.
Данило Гайдамаха. Фото з відкритих джерел
ПОЗИЦІЯ ОЛЕКСАНДРА ЗАВАЛЬСЬКОГО
Актор і кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної мови Олександр Завальський відповів на свої сторінці у facebook на закиди в некомпетентності.
"Сьогодні мене обливають брудом лише через те, що я публічно висловив готовність допомогти державі – зокрема молоді – в українізації. Так, я не чиновник. Не маю стажу в держструктурах. Але чи цього нам бракує зараз? Україні потрібне не лише адміністрування – потрібна душа", – наголошує кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної мови.
"Мова живе не тільки в офіційних наказах, а й у піснях, у театрі, у кіно, у міжособистісному спілкуванні. Ви можете зобов'язати людину говорити українською на роботі, але не змусите спілкуватися попри її бажання – вдома чи з друзями", – зазначає Олександр Завальський. І додає: "Чи маю я право так говорити? Судіть самі. За часів президентства Петра Порошенка мені надали звання Заслуженого артиста України — не за співпрацю з Москвою, а за внесок у культуру. Я знаю, як працювати з митцями, знаю, як розмовляти з молоддю. І маю досвід — понад 40 років українізації в дії, а не на папері".
Кандидат на посаду Уповноваженого із захисту державної мови оприлюднив у facebook план своїх дій. "Я вдячний кожному, хто останніми днями підтримував чи критикував мене в соцмережах. Це свідчить про одне: питання мови – не байдуже суспільству. Ваші коментарі та пости додали мені наснаги та допомогли впевнитись у правильності напрямку дій, які я для себе визначив. Умовно назвемо їх "кроками", – зауважив Олександр Завальський. Він оприлюднив ці 5 кроків:
КРОК 1. Спадкоємність і професійність
КРОК 2. Закриття російськомовних лазівок
КРОК 3. Мода на українську
КРОК 4. Українська в армії
КРОК 5. Заохочування людей, а не приниження.
