Стабпункт бригади НГУ "Хартія". Автор фото: Олександр Маслов
"Бойовий медик ― це окрема військова спеціальність"
Змія і меч ― ці символи носять на беретах бойові медики. На мечі вигравіювано лінію серцебиття як символ боротьби за життя. Як ви стали бойовим медиком?
Я закінчив цивільний медичний ВНЗ й одразу вирішив піти у військову медицину. Вступив до лав Військово-медичної академії, і під час мого навчання розпочалося повномасштабне вторгнення РФ. Усю практику вже проходив під час великої війни.
Чим відрізняються бойові медики від медиків, які працюють у закладах медичної системи?
Хочу зробити уточнення. У ЗМІ вживають широке поняття "бойові медики". Але бойовий медик ― це військовий фах, окрема військова спеціальність. Часто у термін "бойові медики" включають усіх ― від медика взводу до начмеда бригади, проте це зовсім різні етапи надання медичної допомоги, різний її обсяг. Якщо говорити безпосередньо про бойових медиків ― від них залежать перші хвилини та години пораненого. Цей медик перебуває найближче до лінії безпосереднього зіткнення, тому він має обмеження щодо того, чим він може допомогти пораненому військовослужбовцю. Бойові медики проходять дуже об’ємну підготовку, але якщо говорити про її лікарську складову, то вона більш віддалена. Якщо ж говорити про медичну роту ― це наш конкретний підрозділ ― то тут обсяг допомоги розширюється аж до того, що ми проводимо оперативні втручання безпосередньо неподалік від лінії зіткнення з ворогом. Отже, у кожної ланки є свої певні задачі.
На стабпункті середній медперсонал, санітари ― вони представляють медичну роту
Відповідно до стандартів НАТО, існують чотири рівні для військовослужбовців щодо медичних навичок. Базовий рівень ― усі військовослужбовці повинні вміти надавати першу допомогу, знати вміст аптечки. Далі йде боєць-рятувальник, стрілець-санітар, який має трохи більше засобів для надання домедичної допомоги. Потім бойовий медик, який має більшу кількість медичних навичок та інструментів, і парамедик ― посада, яка вимагає медичної освіти та широкого спектра вмінь. Чи всі рівні представлені у вашій медичній роті?
Ви говорите про протокол ТС-3 за стандартами НАТО. Мушу зазначити, що медична рота виконує задачі вже після того, як виконано весь цей протокол. Тобто стабілізаційний пункт ― це вже наступний етап. Перелічені заходи стосуються евакуації від безпосередньо лінії бойового зіткнення до стабпункту. А далі включається середній медичний персонал, санітари ― вже на стабпункті, вони представляють медичну роту і працюють за протоколами DCR і DCS. Наше завдання ― максимально зупинити кровотечу, стабілізувати стан військового. А далі екіпажі медичної евакуації доставляють цього пораненого на наступний етап ― це госпіталь або передова хірургічна група.
.jpg)
Стабпункт бригади НГУ "Хартія". Автор фото: Олександр Маслов
"Для стабпункту важливо мати певний досвід ургентних процедур"
Коли ми говоримо про рекрутинг, то для медика у війську є обов’язковою медична освіта?
Якщо говорити про бойового медика взводу, то тут медична освіта не є обов’язковою. Тобто, військовослужбовець навчається за програмою ТС-3 та опановує навички евакуації пораненого з лінії безпосередньо зіткнення до стабпункту. Якщо говорити вже про кваліфіковану медичну допомогу ― анестезіологічний супровід, хірургічне втручання ― то тут без медичної освіти не обійтися. Крім того, ми потребуємо ще певного досвіду ― роботи в умовах саме ургентних станів, коли людина раптово втрачає свідомість, наприклад, або виникає апендицит. Тоді пацієнт терміново доставляється в лікарню і йому одразу проводять певні оперативні втручання, без планової підготовки. Отже, для стабілізаційного пункту важливо мати певний досвід ургентних процедур. Але у стабпункті є посади і не медичні, адже лікарям і медсестрам потрібна різна допомога. Щодо рекрутингу, то ми дуже потребуємо хірургів, анестезіологів, операційних медсестер та сестер-анестезисток. На стабпункті потрібна винятково медицина, без військових понять, тому навіть людина із цивільного життя швидко адаптується до умов роботи саме з бойовою травмою ― відпрацювавши кілька змін на стабілізаційному пункті.
"Після співбесіди людина може потрапити у медичну роту 13-ї бригади"
Як до вас у медичну роту 13-ї бригади оперативного призначення НГУ "Хартія" потрапляють фахівці?
Це досить різні люди, у кожного свій стаж роботи в цивільних закладах. Є військовослужбовці одразу після медучилища або ВНЗ. Хірург у нас дуже потужний, з великим досвідом, адже працював у Київській обласній лікарні, а потім мобілізувався і прийшов до нас добровільно. Також через систему рекрутингу є багато звернень на гарячу лінію бригади. Ми спілкуємось і проводимо відбір. Буває також приходять люди шляхом мобілізації, отримуючи повістку з ТЦК. Після співбесіди людина може потрапити до нас. Ми завжди намагаємося дати певні ввідні, щоб людина розуміла, які задачі перед нею стоятимуть.
А з чого може складатися стандартний робочий день працівника вашої роти?
Тут залежить від напрямку фронту. У нас зараз запроваджено зміни 4 на 4. Тобто 4 дні безпосередньо на робочому місці та 4 дні у себе на локації, де буває трохи вільного часу. Але паралельно проводяться також заняття з тактичної медицини, щоб працівники розуміли, яку допомогу надавали на попередніх етапах до стабпункту. Класично продовжується і бойова підготовка, тобто тут включається механізм військової служби.
.jpg)
Стабпункт бригади НГУ "Хартія". Автор фото: Олександр Маслов
"За їхніми спинами є ті, хто їм допоможе"
Чи можете пригадати якийсь випадок зі своєї військово-медичної служби?
Я б не прив’язувався до конкретного випадку. Мене особисто надихає те, що зараз, у зв’язку зі складнощами застосування засобів ураження противника, є військовослужбовці, які тривалий час перебувають на позиціях. Наприклад, військовий багато місяців перебував на позиціях, зазнав поранення, йому надали медичну допомогу, але він засмучений від того, що не зміг дрончиками ближче вразити ворога ― тобто зовсім не тому, що так довго перебував на позиціях. Наша задача ― підтримати військовослужбовців, які працюють на знищення ворога, щоб вони знали: за їхніми спинами є ті, хто їм допоможе.
