Презентація фільму "Вічник" на Варшавському кінофестивалі. Фото Світлани Мялик
Актор Данііл Мірешкін: "Я служу вже майже три роки і ці два знімальних дні – це єдине, що в мене було"
Як для вас поєднуються війна і зйомки? У багатьох з початком війни життя кардинально змінилося, багато хто забув про професію…
Данііл Мірешкін: Я служу вже майже три роки і, в принципі, ці два знімальних дні – це єдине, що в мене було з точки зору повернення в стару професію. Тому це просто таке щасливе співпадіння для мене, я сподіваюся, для творців цього фільму і для глядачів в подальшому.
Якою є ваша роль у цьому фільмі і що ви хотіли нею сказати?
Данііл Мірешкін: Там є така фраза головного героя, що він каже про мого героя, що "він став для мене уособленням України". І в принципі це і була та місія, яку я для себе поставив, щоб це був сміливий, харизматичний, подекуди навіть зухвалий герой, тому що саме такими я бачу зараз українських військових. Вони іноді роблять неймовірні речі, а для цього потрібна сила, сміливість і навіть зухвалість.
Який у вас позивний у війську?
Данііл Мірешкін: Мій позивний "Культура". Все співпало в цьому сенсі.
Чому презентація фільму відбувається саме у Варшаві? І ми бачимо тут не тільки українців, а й багато поляків. Наскільки цей фільм може привідкрити завісу правди про війну?
Данііл Мірешкін: Як на мене, цей фільм не каже напряму про війну. Тобто можна робити такі висновки опосередковано. Але Польща найближча до нас країна, вона прийняла дуже багато біженців і сильно допомагає нашій країні. Зараз надважкий етап війни, бо багато хто розглядає його як фінальний. Я в цьому не впевнений, якщо чесно. Але навіть якщо так відбудеться, то це будуть найважчі місяці, які потребують найбільшої мобілізації, єдності і взаємодопомоги. Тому зараз це, як ніколи, актуально — створювати і наполягати на цій єдності і взаємодопомозі.
Ви сказали, що це не завершальний етап війни. На якому етапі цієї війни, на вашу думку, ми зараз?
Данііл Мірешкін: Тут справа не конкретно в нас, не в Україні. Зараз бойові дії здебільшого відбуваються на території нашої країни, але Росія це… чи були у вас приклади бидла в школі? Він буде забирати, допоки відчуватиме таку можливість. Якщо йому не протидіяти, то він буде це робити — з Україною чи з іншими країнами. Там, де буде можливість це робити, він буде це робити. Тому дуже важливо жорстко протидіяти, бо це єдиний можливий меседж, який Росія розуміє, на жаль.
Данііл Мірешкін, актор театру та кіно, військовослужбовець. Фото Світлани Мялик
Актор Павло Текучев: "Отримати таку роль – дійсно мрія для будь-якого актора"
Ви — головний герой. Як прийшла ідея, щоб ви знімалися у фільмі? Як вам запропонували це?
Павло Текучев: Це треба запитувати у режисера. Мені надіслали проби. Я пройшов їх, очікував на результати. Мені подзвонили і сказали, що мене затвердили. Рішення було достатньо швидким, як, в принципі, багато рішень у цьому фільмі.
Що ви хотіли сказати своєю роллю у фільмі?
Павло Текучев: Я думаю, що найкраще про це скаже моя роль у фільмі. Тут не хочеться, знаєте, казати розумних слів, тому що 9 місяців було витрачено на знімання цього фільму і дуже багато вкладено душевних сил і мрій акторських, тому що отримати таку роль – це дійсно мрія для будь-якого актора. Це дуже глибокий, комплексний матеріал. Хотілося небанально розповісти історію боротьби людини, яка пережила дуже багато тяжких епізодів, але залишила в душі віру і з цією вірою пройшла все життя.
Що найважче було?
Павло Текучев: Найважче було тримати лінію цього персонажа протягом такого довгого періоду, тому що знімання постійно відбуваються не по історії, не за хронологією, а розірвано. І тут ми граємо початок, там ми граємо кінець. Це може бути перший знімальний день і протягом пів години ти граєш початок і кінець цієї історії. Це для мене було, мабуть, великим викликом.
Фільм вже був показаний, наскільки я розумію, на Одеському кінофестивалі, так?
Павло Текучев: Так, фільм вже був показаний на Одеському кінофестивалі. Зараз у нас світова прем'єра і за декілька місяців вийде в прокат в Україні і в світі.
А яка мета показу фільму в Варшаві?
Павло Текучев: Я не думаю, що конкретно адресований запит до Польщі, тому що це історія, яка може бути актуальною в будь-якій країні. Я думаю, що хочеться, в принципі, цим фільмом вкотре наголосити про силу і незламність українського духу, але робити це не через призму сучасності і не використовуючи сьогоднішній біль, про який говорять і вже, мабуть, втомилися говорити люди, а використовуючи світові мотиви, історичні.
Павло Текучев, актор театру ім. Лесі Українки, виконавець росі Андрія в фільмі "Вічник". Фото Світлани Мялик
Режисер Іван Ніколайчук: "Поки є любов, поки є добро, ми ще існуємо"
Пане Іване, мені здалося, що через долю однієї людини ви показали долю України.
Іван Ніколайчук: Так, фільм нелегко було робити, тому що сама книжка настільки різнопланова, що з неї можна було зробити пʼять фільмів на будь-який смак. Моя мета — зняти не історичний фільм, не фільм про кохання, а фільм про людину, про місію людини. Особливо це зараз важливо, в наш час, тому що ми на такій тонкій межі любові і ненависті, добра і зла. Адже поки є любов, поки є добро, ми ще існуємо.
Тому мені було важливо зробити не просто гарний професійний фільм, а оцей меседж донести. Тому в деяких моментах навіть був вимушений йти компроміс по кольору, по інших якихось моментах, щоб втримати акцент на цьому основному меседжі, що людина може пройти такі неймовірно складні етапи в своєму житті і до кінця залишитися людиною. Це була основна мета.
Фільм знімався 48 знімальних днів або майже 12 місяців, тому що пори року різні. Сценарій писався більше 10 років.
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща Василь Бондар: "Це дуже сильний сигнал для світу про те, щоб не забували про Україну"
Пане Василю, які ваші враження після перегляду фільму?
Василь Бондар: Це дуже глибоке переосмислення історії і сучасності України. Мені здається, що фільм дійде до розуміння значно пізніше. Ми зараз переживаємо тільки емоцію, а розумом ми це осягнемо трохи пізніше, коли вдумаємося в кожну зі сцен, що хотів би режисер цим показати. На мою думку, тут показано якраз сучасний період нашої історії, тільки в такому стисненому вигляді, де є і проблеми з Угорщиною, де є і проблеми з самоідентифікацією, де є і проблеми релігії, де є і проблеми війни, де є проблеми росіян з їхніми концтаборами і насадженням ідеології, де показують, як грабують села і закривають церкви. Тобто тут є все, від чого сьогодні Україна потерпає, тільки в іншому вимірі. Мені здається, це дуже сильний переказ, сильний сигнал для світу, для європейської спільноти про те, щоб не забували про Україну. І саме цей артистичний підхід, артистичний погляд на сьогоднішню важку дійсність якраз і переказує для світу той меседж, що допомога Україні сьогодні – це найкраща гарантія їхній же власної безпеки.
