Юрій Гуржи в студії Українського Радіо. Фото: Анастасія Мантач/Суспільне
Як народився задум і чим він для вас цінний?
Кожна наша колаборація із Сергієм за останні 5 років різна. Це буде вже четвертий альбом. Ми не хочемо бути рок-гуртом, який кожні вихідні грає ті самі пісні, як і 20 років тому. Цього разу це не лише музично інакше. Пісні стануть саундтреком до вистави. Ми працюємо з текстом не українського автора, а німецького. Я останні 30 років живу в Берліні і там Брехт – це дуже специфічна історія. Це не той Брехт, якого знають в Берліні, а це той Брехт, який в перекладі Сергія. Сергій говорить про Брехта вже багато років і ця ідея літала в повітрі. Зійшлися зірки і прийшов її час.
На якому етапі проєкт?
Ми вже показали 4 пісні з 6. Зараз усі пісні вже існують у форматі демо. Сьогодні ввечері я доїду до Харкова і завтра ми почуємо, як це звучить з живими музикантами. Для цієї музики це дуже принциповий момент. Ця музика нагадує те, що відбувалося на сценах Берліна чи Америки років сто тому. Тому дуже важливо, щоб там були живі інструменти. Ми починаємо запис завтра і за наступні 10 днів, я сподіваюся, ми впораємося з інструментальною частиною. Далі ми відправимо це нашим гостям. Це будуть не лише українські виконавці. В Берліні мені також пообіцяли відомі німецькі музиканти доєднатися. Мені хочеться, щоб у цьому альбомі кожен мав якесь нове амплуа. Сергій виконуватиме не свої тексти, а тексти перекладів. Такого теж ще не було.
Яке місце у вашій творчості посідає Харків?
Харків залишився для мене магнітом і я останні три-чотири роки повертався туди частіше, ніж до того. Маю все більше проєктів із харківськими музикантами. Книжка, яку я зараз написав у Німеччині також присвячена Харкову. Я намагаюся жити в двох містах. Одна нога моя точно знаходиться в Харкові.
Яке місце Леся Курбаса у вашій виставі?
Курбас і Брехт теоретично могли зустрітися, Оскільки жили в один час і мали таку можливість. Ці постаті дуже важливі для німецького і українського театру. Я думав про створення другого мініальбому, який би мав назву "Курбас". Таким чином тоді зв’язок буде очевидніший.
Брехт дуже резонує із сучасністю, оскільки він пережив дві світові війни. Він був «хорошим німцем», якщо використовувати лексику сучасності. Він бажав поразки своїй країні і він емігрував. Разом з тим це дуже контраверсійна персона. Відомі його очевидні симпатії до СРСР та Сталіна і проживання в НДР. В Німеччині цю постать за масштабами можна порівняти хіба що з Шевченком. Він присутній всюди. Його дуже багато, особливо в берлінському просторі. Брехт, якого ми відкриваємо трішки інший. Це Брехт під кураторством Сергія Жадана.
Які ваші особисті відчуття з приводу того, наскільки Україна зрозуміла німцям?
Це моя мета насправді. Я знаю купу прикладів дуже послідовної підтримки і знаю інші приклади. Звісно так звана втома від війни також присутня, але нікуди від цього не подінешся. Україна зараз присутня в житті Німеччини і німців як ніколи. І так буде надалі. Ставлення буде змінюватися, але ситуація така як вона є. Німці нарешті прокидаються. Для пересічного німця Україна тепер присутня на карті Європи. Українці поруч і вони це відчувають.
