Олексій Сокирко. Фото: yizhakultura.com
Як виникла ідея написати книжку?
Ідея з першого погляду може здатися трохи банальною. Щоб здивувати історичною біографією героя історії України, потрібно вибрати дуже відому особистість і написати про неї щось зовсім невідоме і сенсаційне. Жанр біографії популярний, але не новий. У нас вистачає книжок з біографіями окремих людей чи збірок біографій. Ідея полягала в тому, щоб зібрати людей, активність яких сформувала проєкт під назвою Україна. Тобто вони сформували ту українську реальність, в якій ми зараз живемо і яку ми хочемо збудувати в осяжному майбутньому. Це ті люди, які в різні епохи і в різний спосіб спричинилися до формування нашої сучасної ідентичності.
Тобто є три фільтри добору людей: люди, які продукували цінності, ідеї і інститути. Ці три складові формують ідентичність і визначають історичний шлях кожної нації. Тому ми спробували переглянути пантеон українських історичних героїв під кутом зору цих трьох рамок. Там є Іван Франко, Тарас Шевченко, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький – персонажі, яких знають всі українці. Проте їх там лише третина. Натомість дві третини – це люди, які не дуже відомі назагал, але дуже важливі для нашої історії і для формування української ідентичності. Це люди, які запустили якісь освітні інституції, які були вільними інтелектуалами, наприклад, Григорій Сковорода. Зараз він став досить відомим, проте про нього пишуть як про письменника, філософа. Для мене Сковорода важливий передусім як перший український вільний інтелектуал, тобто людина, яка не служила ні державі, ні церкві, а заробляла своїм талантом вчителя, наставника, ритора, промовця. Ми таких людей переважно бачили не у власній історії, а в історії Франції тощо. Насправді Сковорода – типовий, класичний інтелектуал.
Хто з невідомих широкому загалу постатей увійшов до вашої книги?
Опанас Шафонський – відомий історик, енциклопедист, лікар. Це людина, яка у 18 столітті здобув освіту в 5 європейських університетах і повернувся в Російську імперію з трьома докторськими ступенями. Це був справжній рекорд на ті часи. Він обрав лікарську кар’єру, яка не давала жодних можливостей для розвитку. Пізніше він залишив лікарську справу і повернувся в Україну, де став блискучим істориком, який написав перші узагальнюючі роботи з історії Козацької держави, яку Російська імперія вже поховала. У нього з’явилася маса послідовників і Шафонський фактично був одним із тих, хто запустив на ранніх етапах наше історіописання, яке пізніше перетвориться в українську історіографію і часи Куліша, Костомарова, Антоновича і Грушевського. Без таких людей, як Шафонський, це було б абсолютно немислимо.
Як відбувався процес творення книжки?
Наш привчив ковід і початок великої війни до дистанційної роботи. Ідея зародилася у видавництва "Темпора", як ілюстрований проєкт. Потім ми перейшли до обговорення списку. І я, і Ольга Глумчер, ілюстраторка книги, є паритетними співавторами. Ми виходили з того, що цей список не може бути великим. У нас були дуже тривалі діалоги. Спершу народжувався портрет і лише після цього я приступав до написання мініатюри. Важливий момент – це не наукове дослідження. Я мав унікальну можливість включати свій суб’єктив. Історична наука прагне точності. У неї для цього тверді й м’які докази. У нас дуже часто бракує твердих доказів, які б однозначно дозволяли нам роботи висновки та інтерпретації. У художньому тексті я можу собі дозволити бути обґрунтовано суб’єктивним і передати своє відчуття людини. Я його писав у формі авторської колони. Кожен портрет, кожна мініатюра – це по суті авторська колонка. Тобто це суб’єктив від історика.
