Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Фото: Getty Images
"Влада втратила підтримку тих соціальних страт, на які раніше спиралася"
У 2007 році я була у журналістському відрядженні в Ірані та спілкувалася з молоддю, яка говорила, що режимом вже давно всі незадоволені, адже під забороною дискотеки, нічні клуби тощо. А що зараз стало каталізатором суспільного невдоволення?
З того часу багато чого змінилося — завдяки доступу до інтернету та надходженню інформації про те, як люди живуть у світі, зокрема, як живе іранська діаспора. Що стосується безпосередньо поштовху до сьогоднішнього протесту, то тут ідеться про тяжку економічну ситуацію, яка в останні місяці минулого року зробила просто непередбачувані стрибки інфляції, зростання цін, падіння рівня життя значної кількості населення, а найголовніше — падіння курсу національної валюти ріалу внаслідок різних факторів. Але фактор, що підштовхнув економічну ситуацію до падіння, це повернення санкцій Радбезу ООН, запроваджені за ініціативою європейських партнерів Іранської ядерної угоди 2015 року, так званої євротрійки — Великої Британії, Німеччини та Франції. Санкції було повернуто в листопаді минулого року і це призвело до загальмування або зупинки всіх фінансових операцій, пов’язаних із експортом нафти. І зробило неможливою економічну діяльність, тому що люди із торговельної сфери просто не знали, скільки буде коштувати те, що вони вчора купили і сьогодні намагаються продати. Саме це призвело до початку протестів навколо Великого базару в Тегерані. Йдеться не тільки про безпосередньо торговельні точки, це також стосується ремісників, там є багато майстерень із технічного автосервісу тощо. Це люди, які не були раніше політичними активістами, не висловлювали підтримку якимось опозиційним ліберальним рухам, але вони незадоволені рівнем життя і розуміють, що наявна економічна ситуація є наслідком політичного курсу керівництва країни. І саме це зробило протест дуже масовим і дуже небезпечним для влади, оскільки вона втратила підтримку тих соціальних страт, на які раніше спиралася.
Влада порушила певну соціальну угоду із суспільством. В Ірані доволі низький рівень доходів, а влада компенсувала це за рахунок субсидій та майже безкоштовного набору базових послуг і продуктів — від хліба до бензину, включно з електро- та водопостачанням. Це, до речі, призводило до дуже нераціонального користування і посилювало проблеми, але в умовах погіршення економічного становища, коли надходження до бюджету з продажу нафти не давали змоги продовжувати цю систему субсидій і держава була змушена від неї відмовитися, вона порушила цю соціальну угоду з населенням. І це викликало хвилю обурення, яку ми з вами спостерігаємо.
.jpg)
Люди проходять повз зачинені магазини після протестів проти падіння курсу валюти на Великому базарі в Тегерані, Іран, 30 грудня 2025 року. Фото: REUTERS/Majid Asgaripour/WANA (West Asia News Agency)
"Голос Реза Пехлеві став персоніфікацією протесту в умовах відсутності виразного лідерства всередині країни"
Головне гасло протестувальників — "Хай живе шах!". Але якщо проаналізувати події в Ірані з часів Ісламської революції, то виходить, що маятник хитнувся в інший бік. Адже від пам’ятника шаху перед палацом Пехлеві протестувальники свого часу залишили лише чоботи, а тепер вони кажуть, що треба повертати все назад. Чи справді протестувальники критично мислять і розуміють, що тоді припустилися помилки? Часу від 1979 року минуло досить багато...
Я теж намагався це зрозуміти, але не знаю, наскільки репрезентативною є точка зору моїх співрозмовників. З того, що я для себе збагнув, сьогодні йдеться про символ нормального життя та економічного розвитку. Завдяки інтеграції у світову економіку часи шаха згадують із ностальгією, але… Хто їх може сьогодні згадувати? Минуло майже 50 років. Це як у Радянському Союзі 1970-х згадувати імперію Романових. Тобто йдеться скоріше про легенду та дуже ідеалізовані уявлення про те, як воно було.
Але є ще другий важливий фактор. Протест широкий, але він не має якогось помітного внутрішнього голосу — в Ірані немає сталих політичних структур, неформальних авторитетів, готових голосно висловитися проти влади. І в цих умовах голос правонаступника престолу Реза Пехлеві з-за кордону став єдиним голосом, який перетворився на персоніфікацію цих протестів. Люди почали виходити на вулиці саме тоді, коли він їх закликав, і напевно не тому, що вони мріють про його тріумфальне повернення — він майже 47 років не був в Ірані, тож не зовсім уявляє собі сьогоденне іранське життя. Але він став таким собі уособленням прагнення людей до зміни режиму, до кращого життя і персоніфікації цього протесту на тлі того, що у протестувальників немає якогось виразного лідерства всередині країни.
"У перебігу протестів можуть висунутися нові лідери"
А чи може виокремитися такий лідер із середовища іранської діаспори?
Поки є спадкоємець престолу. А довкола нього є коаліція доволі різних політичних структур, але не всі вони є прийнятними для населення всередині країни. Тому що хтось є представником націоналістичної лінії, яка, до речі, була важливою рисою історичного режиму шаха, але її не готові сприймати меншини (а насправді там етнічні перси складають більшість). Водночас у згаданій коаліції є люди, заплямовані співпрацею з режимом Саддама Хусейна під час ірано-іракської війни. Отже, в діаспорі є різні політичні сили, які не мають консенсусної підтримки в іранському суспільстві. Але це можуть бути фігури, котрі менш політизовані, наприклад, лауреатка Нобелівської премії миру (Нарґес Мохаммаді, 2023 рік — ред.) або люди, більш пов’язані з правозахисним рухом, аніж із політичними сварками у діаспорі. І я сподіваюся, що в перебігу цих протестів можуть висунутися нові лідери — як усередині країни, так і в діаспорі.
"Протести можуть бути успішними тільки тоді, якщо певна частина еліти буде готова їх підтримати"
Здається, що режим аятол в Ірані є такою собі російською "потьомкінской дєрєвнєй", де за фанерними фасадами — нічого. Жінки у 10 років були зобов’язані одягати хіджаб і до скону в ньому ходити. Ці смиренні жінки займали іноді керівні посади, але, сідаючи в літак, який прямував з Ірану, вони скидали хіджаб і починали користуватися косметикою. Тобто жінки жили подвійним життям, сподіваючись вочевидь на якісь зміни. Які шанси, що режим усе-таки повалять?
Таке певне лицемірство або готовність демонструвати публічно лояльність режиму, але при цьому вести подвійне життя, справді є рисою значної частини іранського суспільства, що саме по собі не загрожує режиму. Тому що такі люди не готові вмирати за своє право не носити хіджаб. А те, що є рішуча меншість, яка готова вмирати, і є консенсусна підтримка протестувальників з боку більшої частини суспільства, робить цей протест потужним та небезпечним для режиму. Але поки що протест не загрожує безпосередньо режиму. Ми спостерігали в попередні роки декілька хвиль масштабних протестів, коли кількість загиблих ішла на сотні та навіть тисячі, але режиму вдавалося топити такі протести в крові, тому що вони не мали помітних успіхів, не призвели до розколу політичних еліт, бо за відсутності опозиційних політичних структур ці протести можуть бути успішними тільки тоді, якщо якась частина еліти буде готова їх підтримати або спертися на протестувальників у рамках політичної боротьби з іншими гілками влади. Зараз такого виключати не можна, тому що влада в Ірані є менш монолітною, якщо продовжити порівняння з Радянським Союзом. Це був би ідеальний варіант, якщо умовно кажучи президент Ірану, який сприймається як певна поміркована, майже ліберальна фігура, був би готовий підтримати протестувальників. Але поки що цього не відбувається. І багато чого буде залежати від тривалості протестів, зовнішньої підтримки, і можливий також сценарій, якщо протестувальникам вдасться, особливо в регіонах, населених меншинами, захопити і контролювати певну територію, адже це надасть змогу зовнішнім партнерам підтримувати цей протестний рух. Але це сценарій громадянської війни, яка може бути дуже кривавою і не обов’язково призведе до демократизації у підсумку.
Не факт, що американська інтервенція може справді допомогти протестувальникам
І можливий також варіант зовнішнього втручання, про який сьогодні багато говорять. Маю на увазі Сполучені Штати і, можливо, Ізраїль. Цей варіант можливий, але важко передбачити, що вирішить пан Дональд Трамп. У червні минулого року він до останнього робив вигляд, що США не збираються втручатися. Варто наголосити, що цей варіант вимагає часу на підготовку. Такі блискавичні операції, які ми спостерігали у Венесуелі, стають можливими, коли є місяці на їх підготовку. Захоплення Мадуро готувалося десь пів року. Відтак операція проти тегеранського режиму можлива, але вона не відбудеться із сьогодні на завтра. Тобто допомогти протестувальникам вона зможе тільки тоді, якщо ці протести будуть достатньо тривалими та міцними, щоб дочекатися цієї підтримки. Але й не факт, що така підтримка буде допоміжною. Тому що якраз у червні зовнішнє втручання призвело до тимчасового припинення протестного руху, тому що люди не хотіли виступати проти влади у ситуації війни, коли є зовнішній ворог та відбувається бомбардування міст. Отже, тут треба бути дуже обережними. Не факт, що будь-яка зовнішня інтервенція може справді допомогти протестувальникам.
.jpg)
В'ячеслав Ліхачов. Фото: facebook
"Щоб зусилля Росії пішли прахом, а іранський режим упав"
Як ці проблеми в Ірані вплинуть на Росію та Україну?
Буде дуже добре, якщо режим в Ірані зміниться і якщо це вийде швидко, мирним шляхом та призведе до інтеграції Ірану у світову економіку. Це означатиме не лише втрату Росією партнера, а й призведе до зменшення цін на нафту. Дуже не хотілося б, щоб була тривала регіональна дестабілізація з масштабними бойовими діями, тому що це навпаки — призведе до зростання цін на нафту. І дуже добре, що Росія, здається, намагається підтримати іранський режим і витрачає на це певні ресурси. Хотілося б, щоб вона витратила побільше ресурсів для підтримки Ірану, але щоб ці зусилля пішли прахом, а іранський режим упав.
