Ілюстрація "Крути" Андрій Серебряков
Фото Національного військово-історичного музею України
"Тілом це був програш, а на ментальному рівні — це була перемога"
Чому навколо бою під Крутами і досі існують протилежні трактування?
Це була перемога українського духу. Фізично, тілом це був програш, а духовно, на ментальному рівні — це була перемога. Ми її згадуємо дотепер і говоримо не про трагедію Крут, а саме про героїв Крут. Згадаймо Революцію Гідності та Небесну сотню 2014 року. Це були молоді люди, які хотіли утримати Україну українською, незалежною і вільною. Так і тоді — більшовики почали тогочасну "спеціальну воєнну операцію" і говорили, що просто допомагають робітникам і селянам України в боротьбі проти буржуазії та контрреволюції. Підходи у них однакові — що тоді, що зараз.
Учасники бою під Крутами. Фото: kruty.org.ua
"Студенти-члени куреня січових стрільців потрапили в полон"
Тоді більшовицькі війська перлися на Україну, і передбачалося, що стратегічно вони мали йти на Харків і Полтаву, саме туди було зосереджено українські сили, які намагалися протистояти, зокрема Петлюра зі своїми військовими. Там більшовиків було призупинено, і тоді вони почали рухатися на Бахмач і Київ, а вузловим моментом просування більшовицьких військ стала станція Крути.
Залізнична станція "Крути"
Треба чітко розуміти, хто там був. Це не лише студенти, тобто студентський курінь січових стрільців, був такий порив та ентузіазм молоді. Коли цей курінь почав формуватися, то група була при Київському університеті. "Хто не запишеться у цей курінь, ми з ними не розмовляємо і знати їх не хочемо", — говорили організатори. А військові чудово розуміли, що цих студентів можна лише направити в таке русло, щоб і вони менше постраждали, і щоб користь якась від них була. Коли під Бахмачем наші досить довго утримували позиції, а це були курсанти юнацької школи імені Богдана Хмельницького, то треба було вже проводити ротацію. Частина з них відступили в Київ і тут зустрілися з цими студентами-учасниками куреня Січових Стрільців. І студенти кажуть: все, ми повинні йти на заміну. Крім цих студентів, під Крутами були й інші підрозділи — курінь "Смерті" Вільного козацтва, залізничні війська — усіх разом було приблизно 600 людей. Назустріч їм ішла російська маса, десь 3-5 тисяч, за різними припущеннями. Нашою групою командував сотник Аверкій Гончаренко. І треба пам’ятати, що на той час хто контролював залізницю, той контролював ситуацію. Інших шляхів пересування не було. І от підійшов наш невеликий потяг із гарматою, вона стріляла так, що не давала можливості більшовикам просуватися. Бій тривав практично цілий день, погода була така, як зараз, світловий день короткий. Між 17-ю і 18-ю годинами починало темніти, тож треба було відступати. Потяг підібрав кого зміг — і поїхав. Оскільки бій тривав перпендикулярно до залізниці, то частина людей була за насипом і вони не почули, що треба відходити. Тобто залишилися якраз ті студенти-члени куреня Січових Стрільців, і вони потрапили в полон. Російські військові були страшенно жорстокі у ставленні до цих юнаків і підлітків. Більшовики знущалися, мучили полонених студентів. А потім зібрали місцевих селян і сказали: "Копайте". Ті викопали, наскільки могли глибоко, могилу і поскладали туди розстріляних студентів. І лише після цього червона навала пішла далі.
"Вже не студентів, а вояків армії УНР — треба було вшанувати і перепоховати"
У березні стало питання, що студентів треба перепоховати. Тобто вже не студентів, а вояків армії УНР — їх треба було вшанувати і перепоховати. Тіла привезли до Києва, і є спогади майбутньої письменниці Харитини Кононенко. Вона шукала свого приятеля, але змогла впізнати його тільки по вишитій сорочці. Це перепоховання стало маніфестацією нашої національної пам’яті та сили. Воно перетворилося у величезну акцію. У цей час якраз проходила сесія Центральної Ради.
Росіяни і тоді, і зараз запускають тезу: "злочинна влада послала дітей на загибель"
Які з найпоширеніших міфів про Крути є найбільш шкідливими для розуміння цієї історичної події у контексті сьогодення?
Росіяни і тоді, і зараз запускають тезу, мовляв, "послали дітей на загибель", злочинна влада. Та ці "діти" готові були боротися за Україну, відстоювати свою правду, вони розуміли куди йдуть. Ці молоді люди вже жили в Україні, для них це була важлива цінність. Для "русского міра" було не зрозуміло, "за что"? Чому українці воюють за свою державу і свою незалежність? До речі, серед крутянців був один член Центральної Ради — Володимир Шульгін. Він був похований на Аскольдовій могилі, а потім перепохований на Лук’янівському цвинтарі. А на Байковому цвинтарі похований ще один учасник бою під Крутами — Микола Вороний. Тобто, окрім пам’ятного знаку на Аскольдовій могилі, ми маємо куди покласти квіти і маємо можливість згадати цих персоналій. Свого часу Павло Тичина написав, що крутяни — це люди "українського нового заповіту". На такому рівні суспільство це сприймало.
Олександр Кучерук. Фото: "Новинарня"
"Фактично у кожному селі був свій учасник бою під Крутами. Це було поважно"
Але ми направду всього не знаємо, тогочасні речі погано задокументовані. Є така версія, що бій був не 29 січня, а 30-го. Саме невиробленість документування події призводить до таких різночитань. У нас ще є багато чого досліджувати. Наприклад, історик Віталій Скальський досліджує біографії учасників бою під Крутами, не тільки тих, що загинули. Ставлення до цих людей було досить своєрідним. У Галичині, приміром, фактично у кожному селі був свій учасник бою під Крутами. Це було поважно. Саме так ми повинні сприймати це — як ідею боротьби і захисту. А історики будуть по можливості збиратися і давати свої тверезі оцінки.
"Крутяни нібито програли. Але вони стали героями"
Недарма їх ставили в один ряд із 300 спартанців, які також програли у Спарті, проте вони залишилися героями. До речі, Крути ще називають "українськими Фермопілами", це світовий рівень сприйняття і пошанування. Тому герої Крут — це наше минуле, яке віддзеркалюється в сучасності. Крутяни, Небесна сотня, сучасні вояки — тримають фронт, бережуть і відвойовують українську територію, захищають нас. А ворожі вкиди, що "влада послала дітей на смерть" та сьогоднішні історії з ТЦК — це злочинна тенденція, яка потрапляє до нас із Росії. Отже, ми повинні згадати про крутян не тому, що вони не боялися, а тому, що вони хотіли захистити рідну Батьківщину. Ми говоримо про тих, кого розстріляли росіяни, це був тогочасний нацизм — убивство полонених. Але ж там іще людей 100 загинули в бою, поклавши свої життя за ту ж саму ідею.
