Ілюстративне фото з відкритих джерел
Від першого крику в пологовому до гуління та лепету
Давайте поговоримо про етапи, які вважаються нормою, та ознаки, які мають насторожити батьків. Що виходить за межі норми?
Олена Старовойтенко: Давайте почнемо від народження малюка, тому що першою важливою домовленнєвою ознакою дитини є крик новонародженого. В нормі він має бути гучним, виразним, гарно інтонованим. У разі якщо малюк в процесі народження не кричить, або крик слабкий, погано інтонований, в подальшому з великою долею вірогідності малюк матиме проблеми мовленнєвого розвитку.
Далі рухаємося по домовленнєвому періоду і першим періодом є вік з 3 до 6 місяців. Це період активного гуління і він співпадає з етапом вертикалізації, тобто моторного розвитку дитини, коли малюк починає впевнено тримати голівку. Немовля активно експериментує зі своїм артикуляційним апаратом та промовляє редуковані голосні звуки. Ми чуємо "агу". В цей час малюк вже реагує емоційно на лагідний голос мами посмішкою та комплексом пожвавлення. Якщо цього моменту немає, слід звернутися до дитячого лікаря-невролога.
Далі — другий період домовленнєвого розвитку з 6 до 12 місяців. Це період активного лепетного мовлення, коли в дитинки зʼявляються перші звуки раннього онтогенезу, такі як "п", "б", "т", "д", "в", "ф", "м", "н". Малюк активно їх використовує у складових ланцюжках і ми чуємо "папапа", "бабаба", "татата". Ближче до року ці ланцюжки будуть скорочуватися і ми отримаємо перші довгоочікувані слова малюка. В цей період малюк має вже гарно реагувати на джерело немовленнєвих звуків, тобто на побутові прилади, на звуки тварин. Якщо ми цього не спостерігаємо, це теж привід звернутися до фахівця. Малюк ще не розуміє змісту мовлення, але реагує на інтонацію та немовленнєві звуки, які його оточують.
Наближаючись до першого року життя, ми отримуємо перші слова — "мама", "тато", "баба" — та звукоімітації — "туту", "бібі". В цей період треба активно слідкувати, чи завершився у немовляти період лепетного мовлення і чи зʼявилися перші слова. Це є суттєвою діагностичною ознакою. Також чи сформувалися у малюка базові навички жування, ковтання та правильного дихання носом. Чи реагує малюк активно на джерела звуків, чи є в нього зоровий контакт і чи сформувався в малюка вказівний жест. Якщо цих ознак немає — це привід звернутися до дитячого лікаря-невролога, можливо, логопеда-дефектолога.
Щодо жування і ковтання, то в цей період дитина вже активно відкушує шматки твердої їжі та ковтає. Якщо ми спостерігаємо труднощі, попирхування, це теж привід звернутися до фахівця-ехотерапевта та дитячого лікаря-невролога.
"Якщо в 3 роки в дитинки не сформувалося фразове мовлення, це привід терміново звернутися до фахівця"
А щодо початку говоріння дитини, який у всіх відбувається в різний період. До якого віку можна чекати початку, а коли — це вже небезпечний сигнал?
Олена Старовойтенко: В нас є певний коридор розвитку і ми маємо на нього орієнтуватися, тому що ми все рівно маємо норми онтогенезу. В 3 роки повністю вже має бути сформоване фразове мовлення обовʼязково, в 2 роки словник дитини має налічувати 2000 слів, як іменників, так і дієслів. Якщо в 3 роки в дитинки не сформувалося фразове мовлення, це привід терміново звернутися до фахівця логопеда-дефектолога і працювати по запуску мовлення, залучаючи, як правило, фахівця-нейропсихолога. Чому? Тому що в 3 роки мовлення дитини повністю визначає її інтелектуальний та когнітивний розвиток. Тобто мовлення в будь-якому випадку буде спонувати затримку когнітивних та пізнавальних функцій дитини.
Проте ми все одно звертаємо активну увагу на формування домовленнєвих навичок.
"Червоні" прапорці в розвитку мовлення
Я слухаю і розумію, наскільки уважними мають бути батьки, спостерігаючи за дитиною та її розвитком, тому що навіть невелика дрібниця може стати суттєвою для подальшого розвитку дитини.
Хочеться ще дізнатися, а які мовленнєві труднощі в дітей можуть свідчити не лише про логопедичну, але й неврологічну проблему? Які "червоні" прапорці мають насторожити батьків?
Тетяна Ламбурська: До таких захворювань, які можуть призводити до мовленнєвих порушень, можна віднести епілептичну енцефалопатію, епілептичну активність у мовних зонах, яка може призвести до мовленнєвих порушень, нейродегенеративні процеси, наслідки черепно-мозкової травми, інфекції центральної нервової системи, ураження скроневих відділів кори головного мозку, ураження центральної нервової системи або периферичних нервів, перинатальні ураження центральної нервової системи, органічні ураження.
Якщо мовленнєва проблема не обмежується тільки звуковимовою, але стосується програмування, розуміння, темпу, регресу або супроводжується іншими неврологічними симптомами, — це вже зона не тільки логопеда, але й дитячого невролога.
В ідеалі невролог працює в команді з логопедом і, якщо у дитини виявлено захворювання, невролог працює над захворюванням, а логопед — над корекцією мовлення.
До "червоних" прапорців можна віднести регрес навичок в дитини. Це може бути як моторний, так і мовленнєвий розвиток. Асиметрія, патологічний тонус, судоми, нічні страхи з дезорієнтацією. Якщо відсутнє мовлення, вказівний жест, якщо дитина погано розуміє звернену мову. Це "червоні" прапорці, з якими треба обовʼязково звернутися до дитячого невролога.
Пані Тетяно, наші малюки через війну живуть у постійному стресі. Як це все впливає на мовлення наших дітей саме з позиції роботи нервової системи?
Тетяна Ламбурська: Мовні центри дітей незрілі, тому діти дуже важко переносять стресові ситуації, їм важко адаптуватися до сьогоднішніх реалій. Це може викликати збудження нервової системи, перенасичення нервової системи, мозок просто працює на межі адаптації. Він не встигає за процесами збудження, тому в дітей можуть виникати порушення у вигляді заїкання, невротичного заїкання. Це дуже часті запити батьків зараз, особливо після вибуху, стресу, важкої ночі, яку дитина провела в укритті. І невролог разом з логопедом допомагають дітям стабілізувати їхній стан.
Командна робота
Ми вже зрозуміли, що коли в дитини є певна проблема з мовленням, то часом потрібна колективна робота фахівців. Які ще фахівці можуть бути членами цієї команди?
Олена Старовойтенко: Перший спеціаліст, до якого потрапляє на прийом дитина, це дитячий лікар-невролог. Далі ми радимо звернутися до логопеда-дефектолога. В низці випадків ми залучаємо дитячого нейропсихолога. Дуже часто це працює команда фахівців — нейропсихолог, невролог, логопед-дефектолог. Також було б добре залучити такого фахівця, як логоритміст, тобто музичний викладач. Ми отримуємо дуже гарні результати, бо через музику дитина заспокоюється, в неї формується фонематичний слух, сприйняття немовленнєвих та мовленнєвих звуків. І запуск мовлення, і корекція заїкання проходять значно успішніше, швидше і з високою продуктивністю.
А чи можуть мовленнєві розлади чи заїкання виникнути через надмірні вимоги батьків до дитини — говори швидше, повтори правильно, скажи так, як треба?
Олена Старовойтенко: Частково так. Дво- і багатомовність в родині може однією з причин появи затинання. Якщо, наприклад, тато-іноземець або в сімʼї спілкуються російською мовою, а в садочку — українською, це може стати фоном для появи затинання. Також надмірні вимоги до вивчення декількох іноземних мов, особливо, коли в дитини відбувається активний період формування фразового мовлення. Ми нашаровуємо іноземні мови лише в тому випадку, коли своє, рідне мовлення доволі стійке та сформувалося повністю фразове мовлення. У разі, якщо малюк має навіть незначні труднощі з мовленням, слід зачекати, коли мовлення рідною мовою буде відповідати нормам онтогенезу.
Чи варто працювати з мовними дефектами у дорослому віці?
Хотіла ще запитати за дорослих людей: чи є їм сенс братися за виправлення своєї проблеми? Наскільки важко буде дорослій людині виправити дефекти мовлення?
Олена Старовойтенко: Я вважаю, що у будь-якому віці, якщо не повністю виправити мовлення, то зробити його максимально комфортним для себе та оточуючих, можна. Це завжди того варто. Додам лише одне: в дорослих, як правило, вже підключений емоційний компонент, тобто завжди є глибоке усвідомлення дефекту. Звісно, це ускладнює корекцію, але загалом методи глобально не будуть відрізнятися від роботи з дітками. Проте в дорослому віці ми, як правило, завжди залучаємо психолога-психотерапевта і пропрацьовуємо глибоко емоційний стан.
Щодо діток, то це завжди комплексний підхід: медикаментозне лікування, робота з нейропсихологом, логопедом. Обовʼязково треба додати заняття з плавання, вони дають дуже гарні результати, адже це міжпівкульна взаємодія в чистому вигляді. Плюс заняття з логоритмістом, режим дня та сну і загалом гармонійний розвиток дитини та обмеження гаджетів.
Мовлення та емоції
А як з точки зору нейропсихології як повʼязані мовлення, емоції та саморегуляція? Чому в дітей, наприклад, заїкання може посилювання внаслідок втоми, соціального тиску тощо?
Анна Кабанець: Мовлення та саморегуляція емоцій вважаються єдиною функціональною системою. Це не окремі процеси, тому що мовлення не може існувати ізольовано. За мовлення відповідає дуже багато частин мозку, наприклад, коли дитина говорить, вона програмує мовленнєвий акт. Під час мовлення вона відстежує власний результат, має контролювати дихання та темп, ритм свого мовлення, а також регулює свій емоційний стан та рівень збудження. Тобто мовлення — це вершина складного нейронного балансу між збудженням і гальмуванням у дитини.
Якщо ця система саморегуляції нестабільна, то мовлення буде ставати першим, що ламається. Саме тому мовленнєві порушення часто посилюються в емоційно значущих ситуаціях, наприклад, коли дитина відповідає біля дошки або заводить нові знайомства, знаходиться в ситуації, де її оцінюють. А в стані хвилювання або втоми активується лімбічна система, яка відповідає за реакцію загрози. Водночас знижується регуляторна роль префронтальної кори, яка має утримувати контроль над мовленням.
