Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"У світі менше 1% населення проживає в країнах, де є добра ситуація зі свободою преси"
Пані Полін, які тенденції ви зафіксували у світі загалом щодо свободи преси за минулий рік?
Полін Мофре: Загалом ситуація з свободою преси дуже тривожна і складна. Уперше в історії світового індексу свободи преси "Репортерів без кордонів" понад половина країн світу потрапила за рівнем свободи преси до складних або дуже серйозних категорій.
Що це означає конкретно? Це означає, що зараз у світі менше ніж 1% населення проживає в країнах, де є добра ситуація зі свободою преси. Ми теж бачимо, що держава і країни світу більше користуються законодавством проти журналістів, щоб вони не змогли працювати. Ситуація зараз складна, але є хороші приклади як Україна.
Скажіть, завдяки чому Україна піднялася в рейтингу?
Полін Мофре: Україна піднялася в рейтингу на сім позицій тому, що в країні є дуже динамічний медіасектор, динамічні і сильні організації, які працюють для свободи преси. Є медіа в Україні, які публікують незалежні розслідування, які не бояться запитувати свою державу про конкретні і важливі речі. Ми теж бачимо, що є організації, які працюють, щоб був більший доступ для журналістів, більша прозорість.
Полін Мофре. Фото: Репортери без кордонів
Минулого року було прийнято законодавство, щоб журналісти і репортери в Україні змогли працювати більше і щоб у них був доступ до парламентських комітетів. Це дуже хороший прогрес, який показує, що медіасектор динамічний і сильний.
Але ми теж бачимо, що хоча Україна й піднялася на сім позицій, ситуація зі свободою преси є проблематичною.
Пані Полін, ще поясніть, будь ласка, які проблеми щодо свободи медіа є все ще актуальними для України за оцінками вашої організації?
Полін Мофре: Ми бачимо, що є журналісти, які, наприклад, публікували розслідування і після цього були онлайн-кампанії проти них для дискредитації. І хоча є зараз розслідування, вони не показують результатів. Адже потрібні результатів для того, щоб журналісти в Україні змогли публікувати, працювати і не отримати, наприклад, погрози після цього.
"Навіть під час війни в країні може існувати з певними застереженнями свобода слова"
Пані Наталю, а які у вас думки про зростання України в рейтингу свободи преси? Що ви фіксуєте?
Наталія Лигачова: Це справедливо, бо протягом року відбулися позитивні дійсно зміни. Був відкритий парламент знову для журналістів. Вони можуть тепер висвітлювати засідання, будучи там. Відновилися трансляції. Незважаючи на всі труднощі військового часу і об'єктивно існуючі обмеження, безумовно, і з одного боку, а з іншого боку ще й втрати фінансування грантового від американської боку, незалежні медіа все ж таки вижили. Незалежні медіа доволі активні, “кусючі”, продовжують розквітати журналістські розслідування. Ми демонструємо картинку того, як навіть під час війни в країні може існувати з певними застереженнями свобода слова.
Скажіть, як би ви оцінили ситуацію із відповідальністю українських медіа щодо того, які матеріали вони публікують? До прикладу, коли журналісти свідомо або несвідомо можуть стати інструментом боротьби між політиками, бізнесом або іншими зацікавленими силами?
Наталія Лигачова: Ну, це, власне, те, що, я вважаю, залишається проблемою української журналістики. Вона завжди в нас була і вона і зараз залишається однією з проблем. Не те, що медіа невідповідальні, часто буває, що вони дуже відповідальні і вони керуються позитивними намірами. Але знижений поріг вимог до себе. Вони вважають, що якщо вони бачать якийсь недолік, то мають перш за все про нього сказати, прокричати, не дотримуючись всіх правил перевірки інформації, верифікації інформації. І дуже багато відомих, наприклад, журналістів- розслідувачів дотримуються цієї думки, такої етики. Я вважаю, що має бути більш класична етика журналістських розслідувань. Й на жаль, ця тенденція характерна не лише для України, а й для всього світу. Дуже часто журналісти отримують "зливи", коли вони не самі "наривають" інформацію, а коли вони отримують "зливи". Тоді вони, я вважаю, нн всіх процедур, які були раніше прийняті, дотримуються.
"Є вимивання кадрів"
А яка ситуація із кадрами у медіа і на загальнонаціональному, а також на локальному рівні? Чи є зміни в освіті журналістів?
Наталія Лигачова: В освіті журналістів я не знаю, чи моніторив хто, чи ні. Проблема не в освіті, а проблема в тому, що дійсно дуже багато людей мобілізовано. Тобто, є вимивання кадрів, перш за все, це чоловіки. І професія стає все більш і більш жіночою. Вона і до війни великої була вже давно жіночою, як у всьому світі, в більшій ступені, але зараз це очевидно і дуже важко іноді знайти фахівців серед журналістів.
Наталія Лигачова. Фото: Детектор медіа
Щодо освіти, то я якраз прихильниуця того, що освіта може бути не журналістська. Навіть іноді й краще, бо тоді більше експертність в якійсь темі у журналіста, але, звичайно, він має магістратуру або курси журналістські проходити.
І, до речі, те, що знизилось рівень грантового фінансування, це теж дуже погано для журналістики української, бо дуже багато з цих грошей йшло саме на навчання журналістів стандартам професії і так далі, як уникати хейтспічу. І зменшення цих тренінгів, курсів буде на рівні нашої журналістики позначатися.
Пані Наталю, журналісти в наш час піддаються чималому емоційному виснаженню. Давайте поговоримо про гроші, тому що, наприклад, програми ментального здоровʼя все одно потребують фінансування, і хтось має за це платити. Як змінився ринок фінансування медіа? Десь реклама є, комусь вона допомагає суттєво жити. Локальні медіа, з якими я маю контакти, говорять, що з цим дуже складно.
Наталія Лигачова: Я думаю, що дуже змінився. Протягом цього року відбудеться певне переформатування ринку, бо зараз бо зараз йде дуже великий потік донорських коштів, які замінили USAID. Це, перш за все, європейські кошти, які на фінансування регіональних і прифронтових медіа. Це дуже добре з одного боку, але з іншого є небезпека того, що донори іноді упускають з уваги якісь інші проблеми, ті ж програма ментального здоров'я або адвокація журналістських проблем. По-друге, у них свій фінансовий рік, який починається в один час, закінчується в інший, і от цей грант треба впихнути в цей рік. І я вже, коли зараз зустрічаюся з донорами і вони запитують мене про фінансування регіональних, прифронтових медіа, я кажу "окей, ви там вже десятий донор, але справа не тільки в тому, щоб ви координувались між собою". Вони наче і намагаються координуватись, але є проблема того, що в кожного з донорів все рівно вже вписана саме ця підтримка і вони вже ніяого не можуть змінити. Тому я кажу "робіть так, що ці кошти могли локальні медіа використовувати не протягом цього року лише, а щоб вони могли за потреби їх продовжити на наступний рік, на 2028-й рік, тобто виходьте з цього". Щоб це не було так, що протягом кількох місяців треба витратити якісь божевільні кошти, а потім знову бути без них і не мати можливості якимось чином ці кошти зекономити і зберегти на фінансування подальше. Це окремий виклик.
"Я б зараз не фінансувала відкриття нових проєктів, а підтримувала ті, які наплаву"
Пані Наталю, а наскільки раціонально в наш час відкривати нове медіа, запускати якийсь новий медіапроєкт?
Наталія Лигачова: Ви без цього не обійдетеся, бо є якісь ідеї, є, можливо, якісь люди, які хочуть власний проєкт. Я б зараз не фінансувала відкриття нових проєктів. Я б краще вже займалася тим, щоб підтримати тих, які наплаву, які непоганої якості. Але це такий процес, який не зупиниш. І якщо хтось відкриває, знаходить кошти, ну окей, можливо, він стане якісним медіа. Тобто я більш ставлюсь до цього спокійно, як до об'єктивної картинки світу.
