Фото: Богдана Романцова, Яна Брензей і Юрій Самусенко на Вечорі на Радіо Культура на "Книжковому Арсеналі"
Найкраща екранізація, яку ви дивилися?
Богдана Романцова: Одразу захотілося сказати "британський театр в кіно". Дуже люблю театр в кіно. І для мене це класний симбіоз екранізації і кінотексту, і просто тексту. Люблю, коли якась дуже цікава література стає дуже доступною. Наприклад, "Never Let Me Go" Ішігуро, які стали прекрасним, дуже ніжним фільмом. Або "Англійський пацієнт". Люблю "Вартових".
Юрій Самусенко: Я згадав "Гамнета". Теж дуже класна ілюстрація того, що може робити кіно на відміну від літератури. Не те, щоб я їх порівнюю часто, коли дивлюся фільми… "Вартових"?!... я згадав, що був серіал, який ніби як заснований на приквелах (художній твір, події якого розгортаються до хронології вже існуючого твору, розкриваючи його передісторію – ред). Він мені більше подобається, ніж фільм. Я традиційних поглядів на екранізації: "Гаррі Поттер", "Володар перснів". Подобається те, що зробив Стенлі Кубрик із "Сяйвом", на відміну від Стівена Кінга. Мені подобається, що роблять кінематографісти з творчістю Стівена Кінга, тому що вони знаходять абсолютно різні підходи. Навіть до однієї і тієї самої книги ми бачимо дуже різні поворотні моменти і підходи, і я прям дуже кайфую від цього.
Богдана Романцова: Я згодна щодо Стівена Кінга. Але при цьому не завжди. "Зелена миля" – клас!, із "Керрі" мені взагалі не зайшло. Буває дуже по-різному. Мені насправді подобається в кіно, коли я не думаю про першотвір. Я не прихильниця того, що це має бути буквалістичне втілення – так, щоб я прям впізнавала кожен момент і рядок. Мені подобається книга "Піаністка" Єлінек і її екранізація. Коли я дивлюся цю екранізацію, я не думаю: "О, а тут вони відступили від тексту, а тут вони на чомусь наголосили". Коли фільм стає повноцінним об'єктом споглядання, який для мене працює окремо від книжки, і книжка радше дала йому поштовх, а потім я вже про це не думаю – для мене це ознака класного кіно. Не коли я звіряю. Я не з тих людей, які дуже шукають, а де відійшли від книжки... Ні, коли дивлюся кіно, я хочу кіно, коли я читаю книжку, я хочу книжку.
Юрій Самусенко: Мені найбільше подобається, коли я навіть не знаю про те, що було першоджерело. Я відкриваю для себе потім книгу. Поланіка не так легко екранізувати. Рекомендую подивитися "Задуху" з Семом Роквеллом. Мені що книжка подобається, що фільм.
Чому саме зараз екранізації аж на такому тренді, аж на такому піку?
Люди справді почали більше читати і почало виходити більше перекладів українською мовою, тому читати стало приємніше. На це дуже сильно впливає світовий контекст. В екранізації вкладають все більше коштів і до них все більше піар-уваги додається, тому що є уже популярний якийсь продукт, який можна розвірусити. І мені було дуже дивно з приводу якраз "Перевалу". Я хотів почитати книгу після фільму, тому що дізнався, що фільм ніби як закінчується на половині книзі. І він не бере до уваги першоджерело, сам твір. Одне робить популярне інше, інше робить популярне інше і тому в цій синергії вони співіснують дуже добре. І відчувається якась взаємодія, яка навіть відображається тепер краще в тому, що раніше було дуже багато обкладинок книг, де був постер фільму. І ніби книга продавалася через те, що був популярний фільм. Зараз, якщо ви дивилися обкладинку "Гамнета", ви не побачите Джессі Баклі чи Пола Мескаля. Книга трошки відірвалася від того, щоб тяжіти до кіно. І це круто, це класно, тому що тепер люди, які читають книгу, розуміють, що можливо там нема ще екранізації, але вони її купують, читають, гуглять і дивляться: "О, є "Буремний перевал. Зараз я подивлюся". І вони дивляться: "О, ну книга краща".
Богдана Романцова: Це працює для певних жанрів. Усі "Бріджертони", як один, виходять із постерами з фільмів. І коли людина хоче чогось дуже впізнаваного, комфортного, чітко регламентованого, як роментезі, наприклад тут романтичний роман в псевдо-едвардинську епоху, то там іноді кіно справді дає пуш, або якщо дуже-дуже голосна екранізація. Але загалом стало значно менше цих постерів із фільмів. Я це також пов'язую із розвитком книжкової індустрії. У видавців з'явився смак. І дизайнери. Тепер ми не робимо це в Paint. Книжковий ринок в Україні в плані обкладинок зробив величезний стрибок. Колись виходила серія "Обкладинки різних років". Якщо ви подивитися обкладинки 2003-05 років, то там без сліз і крові можна дивитись тільки на обкладинки Іздрика. Все! Решта обкладинок – це просто трешничина.
Юрій Самусенко: Те, чого не вистачає насправді в книгах, що можна брати постер до фільму і просто переосмислити його.
Якщо є великий запит на екранізації, особливо від стрімінгових платформ, то чи впливає це на сам видавничий ринок?
Богдана Романцова: Насправді деякі автори пишуть з прицілом на екранізацію. Це дуже помітно. Але іноді прям видно, коли автор закладався на серіал чи фільм. Я бачу ці кіношні кліфгенгери (популярний прийом у кіно, літературі та іграх, коли сюжет обривається на найбільш напруженому або цікавому моменті. Головна мета цього прийому — викликати у глядача чи читача сильний емоційний відгук і змусити чекати продовження історії – ред.). Бачу, як на мене наїжджає камера. Це книжці не йде на користь, тому що треба розуміти, що книжку все одно будуть потім переробляти, адаптувати, змінювати, аби вона була підхожа. Це в українських авторів такі випадки. Вони: "Я би хотів, звісно, потрапити на Netflix, бажано в першу п'ятірку". Я така: "Ось, емейл іншого видавництва". І головне писати так, щоб воно працювало літературно, не закладатися одразу на якесь візуальне втілення. Наші автори стали дуже адаптивні. Вони навіть думають про аудіо. І вони іноді будують фрази, аби добре звучали в аудіо. І це добре, бо нарешті видавничий бізнес перетворюється на бізнес, а не на просто спосіб згубити своє життя. І це дуже класно працює. Я бачу, як автори починають вкладатися в це і бачити в цьому певний комерційний проєкт. Тому кіно впливає. Я вже мовчу про кількість прийомів, які в XX ст ми запозичили в кіно. Література і кіно – це не паразитування одного на іншому. Це взаємний обмін і постійний діалог зараз.
А попит на екранізації якось на кіномову вплинув?
Юрій Самусенко: В кіно світовому часто зникає поділ на розділи у фільмі. І зникло дуже багато пояснень на початку, які дуже часто вважалися якимись епілогами або цитатами великих поетів, які зараз вам зможуть пояснити цей фільм буквально за три слова. Кінематографісти зрозуміли, що їхня мова – кіномова. Їм треба висловлюватися за допомогою аудіовізуальних символів, і вони цим успішно користуються. І це стосується і фестивального кіно, і комерційного. В комерційному кіно теж було дуже багато речей, як типу зараз ми поділимо цей весь фільм на кілька частин і будемо якось це все пояснювати. Якщо книга має дуже багато персонажів або сюжетних ліній, то зараз краще розглядати її в контексті серіального світу, ніж кіношного. Я радий, що є безліч інтерпретацій.
Диктат з боку активних фанських груп впливає на ринок екранізації?
Впевнений, що так. Виконавчі продюсери дійсно прислуховуються до цих груп. У "Володарі перснів" Гендальфа весь час грає Іен Мак-Келлен уже 20 років. І ми ніби зачепилися за факт, що Гендальфом більше ніхто інший не може бути. І це прикро, тому що інших персонажів часто грають інші актори. Фандоми (спільнота людей, об'єднаних спільним захопленням – ред.) диктують якісь правила і умови, а коли вони їх не диктують, то з'являється "Буремний перевал". До фандомів треба прислуховуватися, але не сильно.
Богдана Романцова: Мені фільм жахливо не сподобався. Я дуже люблю цю книжку. І це зіграло зі мною поганий жарт. Я її люблю і добре знаю. І для мене ця книжка про дуже складні взаємини, про взаємне травмування, про комплікований світ. І про світ неймовірно мальовничий, при цьому суворий. Цей світ вересових полів в Британії, де все темне, але сповнене якоїсь особливої свободи. І я чекала, що буде передано цей дух. Він не передається рожевими окулярами або гойдалкою в дусі "Бріджертонів". Я чекала, що буде складна історія, чекала від фільму складності, неоднозначності, яку вибудовує Емілі Бронте в своїх текстах, насиченої інтелектуальності, яку вона нам пропонує. Натомість я отримала щось таке дуже тортово-рожеве. Мені подобається вікторіанська епоха постійними кодами. Там все тримається на напівнатяках, все в сірих тонах. І ти постійно дешифровуєш це, інтелектуально включена в їхню взаємодію, бо це та епоха, коли прямо не кажуть. Вони недооцінили глядачів, не дали більше простору для міркування.
Це тепер такий тренд і ми будемо бачити більше таких фільмів?
Юрій Самусенко: Ми уже спостерігаємо це. Мені подобається "Буремний перевал", остання версія. Як тільки я побачив кілька перших кадрів, зрозумів – це таке кіно буде. Я просто відключився і вирішив, що буду отримувати насолоду з того, що я буду бачити, тому що я бачу все дуже погано. І погано це виражається не лише в сценарії, а в якихось візуальних приколах. Швидкий дофамін існує і він якраз і прогресує як в кіно, так і в серіалах.
Чому саме зараз виник попит на екранізацію британської класики?
Богдана Романцова: Я в усьому звинувачую "Бріджертонів". Вони повернули моду на псевдоісторичні різні драми, романтичні фільми. Екранізації "Гордість і упередження" дуже багато. Є вдячний текст, дуже кінематографічний від початку, приємний для роботи плюс можеш побудувати якийсь діалог із традицією, який вже існує. Але через моду на "Бріджертонів" я боюся, що ця мода і бажання бачити щось схоже вплине на всі екранізації. І воно буде все блискуче, Барбіленд в декораціях 19 ст, буде все схоже і не міститиме цікавої інтерпретації. Бо фільм для мене – це також якась позиція і цікава оптика, яка показує режисера для мене, як повноцінного творця. А коли я бачу просто спробу догодити дуже базовим інтересам, зняти Марго Роббі в Джиммі Чу і рожевих окулярах, то я не розумію сенсу всього цього. Хороший фільм має трішечки змінювати горизонт сподівань, ламати і змусити нас іноді почуватися не дуже комфортно.
Юрій Самусенко: Я помітив, що якраз таких фільмів, як "Minecraft" – швидких дофамінів – дуже багато. І на противагу цим фільмам в кіно я звертаюся в серіальний світ. Варто звертатися в довшу форму, коли ми шукаємо якоїсь глибини. Якщо ви пишете сценарій або розробляєте якусь історію і бачите, що це більше про історію, тоді вам краще в кіно. Якщо це більше про персонажів і дослідження персонажів, якісь кейс-стаді (метод аналізу, що полягає в детальному вивченні реальної або змодельованої ситуації, широко використовується в бізнесі, навчанні та науці, щоб на практиці розібрати проблему та знайти найкращі шляхи її вирішення – ред.) – то це про серіали. Якраз потенціал того, що персонажі дуже добре прописані, вони розкриваються поступово, а в серіалі це дуже добре помітно якраз.
%20(1).jpg)
Фото: Богдана Романцова, Яна Брензей і Юрій Самусенко на Вечорі на Радіо Культура на "Книжковому Арсеналі"
Чи є книжки, які неможливо екранізувати?
Богдана Романцова: Є книжки низької якості. Є граматичні і складно написані.
Юрій Самусенко: Це більше відеогра ніби.
Богдана Романцова: "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста можна зробити неймовірно красивий серіал про життя аристократії французької межі століть. Щось як "Бріджертони", тільки дуже розумне.
Юрій Самусенко: Говорили, що не можна екранізувати "Убіка" Філіпа Діка. Хоча спроби були досить непогані. Екранізувати можна все. Головне, щоб для цього були кошти і сили в авторів. Бо отримати права дуже складно. Основне, з чим зараз працюють творці, продюсери, щоб отримати хоча б якусь частку прав, бо умови, щоб їх отримувати – це часто не лише кошти, а ще якийсь відсоток від зборів, який може коливатися від 5 до 15%, а це вже дуже-дуже багато, бо 50% далі віддається кінотеатрам. І від цього страждає індустрія, зокрема і наша, так як в нас екранізацій не дуже багато, а коли вони є, до них підключається автор. Я не бачу, щоб будь-яку літературу не можна було просто переосмислити через кіномову. Автор, коли читає, щось відчуває, йому це резонує, і він цей резонатор бере собі, щоб розказати свою історію. А чи сподобається вона глядачам? Це вже насправді не режисер, часто думає продюсер.
Український книжковий кіноринок. Чи є у нас попит на якусь українську класну франшизу, чи є можливості для реалізації цього проєкту?
Є попит. Її читають, люблять. "Тигроловів" в опереті показують уже. Вистави набагато легше зробити, ніж знімати кіно. В нас бракує кадрів не лише через війну. Школа сценаристики не дуже хороша. Ті режисери, які випускаються, виїжджають за кордон.
В нас мало фільмів, які вважаються екранізаціями. Стівен Кінг студентам дає можливість за 1 долар екранізувати своє оповідання у вигляді короткометражного фільму. І я б радив студентам, які вчаться в кіношколах, писати Стівену Кінгу, щоб екранізувати його оповідання, бо це дуже корисно, це розвиває нас, розвиває вправу знімати кіно.
Які українські книжки варто було б екранізувати?
Богдана Романцова: Наші 20-ті – дуже вдячна епоха. Вони самі захоплювалися, робили кіно, багато хто з них писав сценарії, підробляв сценаристом. Мені дуже подобається думка про екранізацію "Майстра корабля" Юрія Яновського. "Місто" Підмогильного. В той період із Підмогильним дуже класно можна працювати. Невеличка драма, історія, жіночі персонажі, наскільки це сильно зроблено і красиво. Ілларіон Павлюк просто ідеально лягає під кінематограф. Він візуальний. І все те, що дратує в Павлюкові на рівні літератури, очевидні алюзії, які він пояснює, очевидна насиченість інтертекстом, навіть там, де це не завжди потрібно – таке розжовування – іноді воно може дуже класно спрацювати в хорошому серіалі. Це буде класний, цікавий триллер-детектив із розслідуваннями. Давайте екранізовувати Кокотюху, тому що детективи у нього дуже динамічні, вони чудово надаються до екранізації. Цього має бути багато. Жанрові тексти, яких у нас багато. А ще те, як працюють наші фантазійниці, наприклад Світлана Тараторіна, "Дім солі" прекрасно зайде, як екранізація. Або "Лазарус". Наші жанрові автори дуже добре лягають в екранізацію. Тому тут можна працювати з усіма кінополицями.
Юрій Самусенко: В розробці є "Місто" Підмогильного, але сеттинг сучасний.
Куди загалом рухається тренд з екранізаціями?
Звертаються більше не до книжок, а до феноменів концептів. Зараз в прокаті йде "Backrooms: Залаштунки", який насправді навіть буде важко пояснити якимось одним реченням. Але це ніби як продовження/ремейк YouTube серіалу, який заснований на пості з форуму зображення з підписом, де просто жовті стіни і опис до них дуже гарний, що як це зображення виглядає так, ніби ти в ньому є. І це надихнуло 16-літнього хлопця, щоб він зняв YouTube серіал. Він його зробив повністю в блендері і потім через After Effects. А через 4 роки студія запросила його знімати повнометражний фільм, який зараз йде в кіно. І для мене це феномен.
Скільки існує кіно, стільки існує екранізації книг. Дуже круто, що це триває в різних форматах, десь додається 3D, десь VR. Але головне, щоб воно допомагало розказувати історію і тримало в цій консистенції не стільки книги, як якогось сторітеллінгу нормального, тому що це часто розпадається. Хороші фільми є, погані теж, пропорції кожного року різні.
Якщо говорити про вплив на всю книжкову індустрію, на продажі книжок. Чи справді це прям настільки корелює? Чи справді це підживлює читання?
Богдана Романцева: Так, це справді підживлює і ви навіть не уявляєте масштаби. Я пам'ятаю часи, коли на Франкфуртському книжковому ярмарку найбільші події були спочатку навколо трилерів, потім навколо манга і нарешті цього року все було в "Бріджертонах". Вони зробили величезні рожеві зали із гойдалками, обплетеними квітами і інста куточки для 15-літніх блогерок, які будуть це стрімити. Із якимось канапами, на яких можна зобразити королеву Шарлотту. І всі стоять в чергах по ці книжки. Черги завертаються через цілі павільйони…
Коли виходить якась гучна екранізація, це величезний сплеск інтересу. Це поновлення інтересу до книжок, про які вже всі почали забувати. Тому ми насправді дуже вболіваємо за кіноіндустрію, тому що вона дозволяє нам заробляти гроші. Література дає чудові або якісь історії. Натомість кіно дає міцну рекламу. Це може бути, як рекламний ролик, який триває півтори години в кінотеатрі. Я бачу пожвавлення інтересу щоразу. Це набуває великих масштабів. Екранізацій насправді буде більше, тому що людство зростає, різні кіноіндустрії розвиваються. Уже Америка не єдина, хто помітна в цій грі. Хороших підхожих текстів стає більше, воно буде поступово наростати. Тепер буває кіно на основі ігор, не навпаки. І це теж якась дуже цікава тенденція.
Юрій Самусенко: Кіно на основі ігор і відеоігри на основі книжок і фільмів – це теж поширена історія. Якщо ми говоримо про відеоігри, то кіно дуже слабко заробляло на цьому. Була популярна гра "Lara Croft". Коли почали з'являтися екранізації – буду зараз говорити про "Minecraft" і "Super Mario", що розширює аудиторію, зокрема дітей, бо можна з усією родиною тоді сходити. Ці фільми заробляють мільярди. Але якщо повертатися про книжки. Ми приходимо на екранізацію, очікуючи побачити щось схоже, що ми прочитали в книзі і виходимо розчарованими. А потім виходить знову "Гордість і упередження", ми знову ведемося на цей гачок. Ми знову даємо цьому шанс саме через якийсь сентимент всередині себе прочитаної книги, в якийсь певний період нашого життя і що воно мало для нас якесь значення. Але те, що резонує на велику аудиторію – "Minecraft" – це впізнаваність того, що ти бачив в тих самих відеоіграх. Другий "Super Mario" складався з того, що там були згадки якихось персонажів або певних дій, які ці персонажі робили. І люди раділи. Це швидкий дофамін, який користується попитом.
Які екранізації, які вийдуть найближчим часом, вам виглядають найбільш багатообіцяючими?
"Одіссея" Крістофера Нолана.
