Юрій Рейт. Фото Світлани Мялик
"Тоді знищили дім по дому, район по району, щоб Варшава перестала існувати"
Пане Юрію, я вирішила запросити вас, тому що ваше життя — це певною мірою місія допомоги, підтримки всього українського, що є в Польщі. Цими днями, після чергового масованого удару по Україні, по моєму рідному Києву, я пішла в музей Варшави у Старому місті. Там зібрано багато світлин, документальних архівів про те, якою була Варшава у часи Другої світової, коли її знищували нацисти. Розкажіть, будь ласка, як відновлювалася Варшава?
Так, це непрості питання. Тому що згаданий Київ, жертви, які там є у час бомбардувань, доводить до того, що ми у Варшаві постійно думками з жителями Києва. Я народжений у Варшаві та мав змогу дивитися понищену столицю. Я мав змогу дивитися, як із руїн Варшава після Другої світової війни будувала своє майбутнє. І я повністю вірю в те, що прийде час, коли Київ та інші міста в Україні наберуть проєктів настільки, щоб реалізувати черговий етап розвитку України.
У 1939 році почалася руйнація Варшави. Руйнація, де складовим елементом було бомбардування королівського замку, який у 39-му році, а потім у 44-му був тотально знищений. Це було цілеспрямоване знищення символу старого міста, створеного у XIII-XIV ст. І так вдарити по пам'яті — сьогодні мені це нагадує також задуми, як вдарити по пам'яті українського народу. Символ того першого знищення пройшов для нацистів успішно. Це завершилося у 44-му році, коли у Варшаві сталося повстання. Скоріше, це повстання єврейського середовища, а потім повстання варшавського. І тоді знищили дім по дому, район по району, щоб Варшава перестала існувати. За тим ішло вбивання людей. Отже, це був страшний час. Але я бачив уже школярем, як бралися за відбудову, щоб робити порядки у Варшаві. І сьогодні, коли хтось у Варшаві побачить Національний стадіон, побачить Курган повстання варшавського, то може довідатися, що тоді звозилося у ті два місця понищені шматочки людських садиб, тонни вантажу. Тобто тоді вирішили, щоб у пам'ять про загиблих створити підвалини Національного стадіону. А друге — збудувати величезний Курган у Варшаві з решток домів із бетону. Я думаю, це був символ, щоб усе пам'яталося.
"Київ повинен знайти формулу, де буде список тих, кого замордував російський імперіалізм"
Нагадайте, де він стоїть зараз, пане Юрію?
Курган стоїть на Чернякові. Це район Варшави, де щороку відбуваються річниці Повстання варшавського, сходини ветеранів, волонтерів, а передусім молоді. То є пам'ять про людей, які боролися тоді з німецьким нацизмом і водночас гинули. І другий момент — відбуваються спортивні змагання на Національному стадіоні. Там відбувалися матчі чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Але в мене є цей спогад, що роками під фундаменти того стадіону цей особливий вантаж звозився. Я про це згадую, бо це символи. Сьогодні у Києві гинуть люди, і в мене не раз з’являється думка, що прийде перемога і прийде величезний план відбудови і Києва, і України. Я тут згадаю план Маршалла, який допоміг Європі відбудуватися після Другої світової війни. Зараз ми бачимо різні сигнали, різні декларації, які складаються, тож можемо розраховувати на величезні засоби фінансові, які будуть відбудовувати Україну. Маю на увазі інвестиції на відтворення того, що знищене сьогодні, інвестиції для планування на майбутнє. Я думаю, оскільки сьогодні формується місце національної пам'яті про героїв України, то Київ повинен знайти формулу, проєкт, де буде список тих, кого замордував російський імперіалізм. Із пошани до жителів Києва таке місце повинно знайтися.
"Кожен житель Варшави віддавав 0,5% своєї зарплати, щоб відбудувати символ — королівський замок"
Я згадував, що у 1939 році почалася руйнація королівського замку у Варшаві. І уявіть собі, у 1971-му відбудовано мури того замку. Але у нас від 1948 року створено суспільний громадський фонд відбудови, де кожен житель Варшави, який працював на роботі, віддавав 0,5% своєї зарплати, щоб відбудувати символ — королівський замок у Варшаві. Отже, у 1971 році встановили мури, а в 1984-му було урочисте відкриття замку, наповненого історичними складовими. Я згадую про символічні моменти, тому що після перемоги наступні покоління мають запам'ятати цей час, де жителі міста страждають, жителі міста бороняться, це рятувальні служби, це багато волонтерів. Отже, цей сигнал десь у місті повинен бути. Нам над тим треба подумати у цей складний час, щоб покоління, які сьогодні страждають, своїм дітям, своїм онукам передали свою рідну історію. Ви згадали музей, і це правильно. Тим більше, що сьогодні є технології, які подають не тільки фото, але і слова людські, і фільми, тобто існують дуже сильні монтажні моменти. Але десь є також момент передумування. Бачите, у Києві валяться будинки, у регіонах — місця, де проживають люди. Але питання — що робиться із тим вантажем? Я бачив би, щоб координовано визначити місце — і в одному місці цей вантаж звозити. Це майбутній курган пам'яті у Києві, жителям Києва, із записом прізвищ тих, які загинули. У мене таке народилося, бо я пов'язаний з історичною пам’яттю. Нам вдалося відновити і українські військові центри, і поховання у Польщі. Як сильно вони сьогодні працюють! А це було 100 і більше років тому. І тому сьогодні треба подумати, як у формі візуальній та сильній, яка промовляє до людей, до наступних поколінь молоді, після перемоги це збудувати, зберегти пам’ять. Отака моя рефлексія.
"Є окреме питання місця пам'яті для героїв, а окремо — вшанування жителів"
Курган пам'яті. Тобто звозити всі поруйновані рештки будинків в одне місце і закарбовувати імена загиблих.
І таблиці з іменами загиблих. Тобто є окреме питання місця пам'яті для героїв, а окремо — вшанувати жителів. І я думаю, Київ може дати приклад — зразок такого заховання. Є й інші міста, де гинуть люди. Може, нам треба по Україні кургани пам'яті збудувати на честь жителів. Бо завдяки сім'ям тих жителів — маємо воїнів на передовій. Завдяки пам'яті у тих родинах є сила витримати те, що діється вже п'ятий рік. Такий у мене задум з'явився, коли дивився на пожежі у Києві та як везуть замордованих ракетами і шахедами. Наша сила має бути у пам'яті.
"У пам'ять сімей можуть бути кургани по Україні"
Я це досвідчив, коли опікувався періодом спільної боротьби українців з поляками проти більшовиків. І я бачу, як молоде покоління, що приходить на ці могили — а їм років 10, 15, 20 — з якою повагою вони ставляться. І тому вже сьогодні, у складний час треба про це думати. Разом створювати такі плани. Я кілька місяців тому був в Україні, по містах ходив. І бачив ряди таблиць, ряди облич воїнів, які загинули. По Україні, у різних містах і містечках. Кожне має свою Алею пам'яті. Але там, де гинуть спокійні жителі міста, вони поховані на цвинтарах. Це горе для сімей. Я думаю, може, Київ буде першим — щоб з’явився такий курган у пам'ять тієї війни і мирних жителів, які загинули. І про це треба написати, дати перелік 10-100-1000 прізвищ. Маю у пам'яті, як зробили колись американці. Вони зробили Алею пам'яті, в якій встановили кілометри таблиць, 10 тисяч прізвищ своїх солдат, які загинули у В'єтнамі. Тобто — ми не зберемо всіх могил, але ми можемо пригадати прізвища. Це були воїни, але я говорю зараз про цивільну людність. Після поїздки в Україну я відчув, що без сили пам'яті кожної сім'ї, де є історія, є віра, де є родичі, які воюють, не було би сьогодні п’яти років витримки тої варварської Росії. І тому в пам'ять сімей можуть бути кургани по Україні — у пам'ять жителів Києва, Полтави, Одеси, Надвірної тощо. Тобто головне — відзначити воїнів, які загинули за українську державність, оборону України, а другий момент — наблизити наступні покоління жителів чи Києва, чи Полтави до тих, які не дожили, яких вбито.
Юрій Рейт і Світлана Мялик
"У людей, які все життя живуть у Варшаві, є момент любові до свого міста"
У 1945 році столиця Польщі лежала в руїнах. Ще в середині 45-го, перед входом Червоної армії, німецькі спецзагони просто зрівняли із землею навіть уцілілі будівлі. За оцінками фахівців, на початок 45-го року Варшава була зруйнована на 84%. Промислова інфраструктура та пам'ятки знищені на 90%, житлові будинки — на 72%. Ви згадували про те, як відбудовували Варшаву. Якою була атмосфера? Як люди надихалися? Адже багато хто не вірив, що можна ці руїни відбудувати. У чому тут секрет, що все-таки вдалося так відбудувати Варшаву?
Багато варшав'ян із тих руїн виїхало поза місто, рятувати життя. Але всі поверталися. Усі поверталися до тих руїн. І у людей, які все життя живуть у Варшаві, але й також сьогодні в Києві, є цей момент любові до свого міста, до місця проживання, до тої вулиці, до тої церкви, до того будиночка. Тим більше, що Київ має знамениту архітектуру, має райони, де можна зайти і згадати минуле. Це формувало любов до Києва. Є і пісня про Київ. Отже, у людей є мотивація. Але сьогодні ця мотивація приглушена болем і трагедіями. Однак прийде той момент. Я вам згадав, що після війни у Польщі було створено суспільний комітет, де громадяни віддавали крапельку своєї зарплати на відбудову. Чому це важливо? Адже вже відбуваються конференції щодо відбудови, а також вибори величезних фірм, які мають провести в Україні відбудову. Отже, охочих багато. Але я думаю, що треба звернути увагу на жителів Києва та інших міст. Щоб у них з'явилося почуття: я і моя сім'я доклали свою частку до відбудови.
"Це мотивація 1500 років. Поколінь, які перетримали не одне руйнування — у вірі, що вийдемо з того і відбудуємо це"
Сьогодні я хочу говорити, що ми маємо шукати оптимізму після перемоги. Це буде процес не дня, не місяця, а кількох років. Але зараз у складний час війни про це треба вже думати. В Україні є спеціалісти з реставрації старих будинків. Як у Варшаві це проходило? Варшава після відбудови старого міста стала експертом на цілий світ, як можна з руїн звести будинки, які мають 100, 200, 300 і більше років. І я думаю, сьогодні серед архітекторів та скульпторів та розмова вже повинна початися. Тому що ми маємо приклад Варшави, де, звісно, відбудова проходила кілька добрих років. І я вірю, що це відбудеться і в Києві. Тож на ваше запитання, яка мотивація людей, я скажу: це мотивація 1500 років. Поколінь і поколінь, які перетримали не один напад, перетримали не одне руйнування. Перетримали у вірі, що вийдемо з того і відбудуємо це. Думаю, це є символічний момент. Тут має бути сила. Сила до відбудови Києва після перемоги. І ще більше скажу — відбудови у вимірі старого Києва, але також і відбудови за зразками європейських стандартів для кращого життя майбутніх поколінь.
